Александр Клименко, победивший в конкурсе на руководителя САП, о затягивании отбора, деле Татарова и своих планах проверить прокуроров

"За майже півтора року після звільнення свого першого керівника Спеціалізована антикорупційна прокуратура нарешті отримала нового очільника".

Так мало би починатись це інтерв’ю. І, можливо, воно могло би з’явитись значно раніше. На місяць, два чи навіть дев’ять, як колись обіцяли у конкурсній комісії.

Однак за майже півтора року після звільнення Назара Холодницького, який раніше очолював САП, його наступник досі не призначений. Хоча конкурс на посаду триває 15 місяців.

І навіть фактичний переможець вже є. Це детектив Національного антикорупційного бюро Олександр Клименко. Принаймні, математика на його боці. За підсумками відбору Клименко отримав на 17 балів більше за свого конкурента, прокурора Андрія Синюка.

За логікою, тепер детектива мали би призначити новим керівником САП, а Синюка – його заступником. Однак у грудні 2021 комісія цього так і не зробила. Там перекладають відповідальність на Офіс генпрокурора, мовляв, він має надати підтвердження, що кандидати пройшли всі перевірки.

Сам Клименко каже: комісія і так має необхідні довідки. А її дії трактує як затягування.

У цих важких для сприйняття хащах юридичних суперечок суспільству легко загубити найважливіше. Розуміння, що від людини, яка зрештою переможе в цьому конкурсі, залежатимуть найбільш значущі рішення в боротьбі з українською корупцією.

Адже керівник САП може дати хід важлими розслідуванням, наприклад, щодо суддів, мерів, місцевих депутатів, чи навпаки загальмувати їх. Може захистити роботу детективів перед Офісом генпрокурора чи дозволити знехтувати їхніми зусиллями.

Олександр Клименко знає про все це не з чуток. Він брав участь у розслідуванні низки гучних історій, таких як "газова справа" нардепа Олександра Онищенка і пов’язаний з ним кейс екскерівника Державної фіскальної служби Романа Насірова.

Ба більше – детектив був одним із тих, хто не побоявся стати на шляху Олега Татарова, заступника голови Офісу президента, який курує правоохоронний напрямок. Клименко розслідував справу, в якій НАБУ підозрювало Татарова у причетності до корупційної схеми ще в часи роботи адвокатом. Однак суд і президентська вертикаль завадили слідству і врятували високопосадовця. Нині справа фактично похована в Службі безпеки України. 

Читайте також: ​​"Злити" справу за 90 днів. Прізвища та ролі усіх рятівників Татарова

Прозоре обрання нового очільника САП, крім того, є одним з критеріїв надання Україні 600 млн євро допомоги ЄС та одним з критеріїв за механізмом призупинення безвізу.

Тому Володимир Зеленський на словах неодноразово клявся, що зацікавлений у завершенні конкурсу в САП і очікує його фіналу до кінця 2021. Але на ділі це залишилось обіцянками. Комісія не поспішає призначати детектива Клименка.

Її частина, що складається з представників міжнародного співтовариства, наполягала не зволікати і навіть просила генпрокурорку Ірину Венедіктову втрутитись у ситуацію. Розчарування через затягування конкурсу вже висловили посли G7, увагу також звернули представництво ЄС і посольство США. 

Водночас, по конкурсу "вдарив" і скандально відомий Окружний адмінсуд Києва, який кожна влада час від часу використовувала як додатковий важіль, перетворивши його зрештою на окремий центр впливу. Суд визнав нечинним порядок роботи комісії. Ініціатором справи був колишній детектив НАБУ, звільнений після внутрішнього розслідування, який вже не вперше у спайці з ОАСК "атакує" керівництво Бюро.

Поки майбутнє Антикорупційної прокуратури цьому тлі залишається у підвішеному стані, Українська правда" поговорила з Олександром Клименком.

Це його перше інтерв’ю, в якому переможець конкурсу розповів, які етапи відбору викликали питання, як в прокуратурі "губили його документи", чому він планує влаштувати аудит в САП і чи дасть нове життя "справі Татарова".

"На місці керівника САП я зробив би у справі Татарова все по-іншому"

– Олександре, розкажіть, коли і чому ви вирішили податись на конкурс в Антикорупційну прокуратуру? 

– Я в 2020 році брав участь у конкурсі в Бюро, на підвищення. І хоч і набрав найбільшу кількість балів, але все рівно програв його, мене визначили другим, а не першим. Фактично в Бюро я уже не мав можливості будь-якого кар’єрного зросту, тому що всі керівні посади були зайняті.

Тут якраз був конкурс у САП. І я, враховуючи, що мав значний досвід і велику кількість резонансних проваджень у Бюро, вирішив, що на посаді керівника САП можу зробити щось більше для країни, ніж на посаді старшого детектива.

– В Офісі генпрокурора ми чули не під запис таку позицію, що, мовляв, НАБУ вас спеціально відправило на конкурс, щоб мати повний контроль над справами. Чи обговорювали ви свою участь в конкурсі із Ситником чи іншими керівниками Бюро? Як вони поставились до вашого рішення брати участь в конкурсі? 

– Я не спілкуюсь з керівництвом кожного дня, це буває дуже рідко, по якимось справам. Тому ніхто зі мною ніхто не говорив про те, що я подався. 

– Ситник колись вам казав, що він про це думає? 

– Ми з ним не обговорювали мою участь в конкурсі. Коли я пройшов уже на етапі доброчесності, він мені написав повідомлення: "вітаю, що пройшов далі". І все. Конкурс ми ніколи не обговорювали.

– Посада керівника САП – політична, і цим дуже відрізняється від роботи детектива. І чимала частина роботи очільника Антикорупційної прокуратури – це саме політичний захист прокурорів і детективів від скандалів і провокацій, які керівник приймає на себе. Ви готові до таких змін? До необхідності постійно опиратись нападкам? 

– Детективи також опираються провокаціям, просто це не така публічна частина ситуації. Але їм якісь "привіти" завжди передають, як і мені. Пошкодження авто – такого плану, дрібне хуліганство. Ну як дрібне – буває ж, що і палять авто.

Тобто детективи також протидіють, просто це не є публічним, оскільки їхня посада не є публічною. Тому детектив не може виступати, давати інтерв’ю.

А взагалі я вважаю, що посада керівника САП не є політичною.

– У нашій країні вона все ж часто стає політичною.

– Мені здається, що це треба змінювати. І не робити її політичною, а щоб це був аполітичний керівник, який не лобіював, не притісняв в інтересах будь-якої політичної сили, а був абсолютно незалежним.

– Один із найяскравіших прикладів – справа Олега Татарова, в розслідуванні якої ви брали участь. Тоді від керівництва прокуратури фактично залежало і політичне рішення. Цей кейс якось вплинув на ваше рішення піти в САП?

– Частково так. Якби на той момент, на момент розслідування справи, я був керівником САП, я би зробив абсолютно інші речі, вчинив би зовсім по-іншому. 

Навіть будучи на місці не керівника САП, а виконуючого обов'язки, як Грищук (Максим Грищук виконує обов’язки очільника САП після звільнення Холодницького, також брав участь у конкурсі – УП). Я зробив би все по-іншому.

– А як?

– Це, так би мовити, процесуальні хитрості. Але на мою думку, уникнути протидії можливо було, навіть з тим ресурсом, який ми мали на той момент.

– Тобто ви думаєте, що Антикорупційна прокуратура за Грищука не вижимає всі свої ресурси?

– Я впевнений в цьому. Фактично 50 прокурорів і 60 направлених до суду за рік кримінальних проваджень. Одне провадження в рік – це, мені здається, не найкращий показник.

"Логіка прийняття рішень про доброчесність була незрозуміла"

– Давайте згадаємо, як на початку 2021 починався конкурс на очільника САП. Якою тоді була атмосфера? Ви були першим, за чию доброчесність проголосувала комісія, причому навіть одноголосно. Тоді відчувалось якесь нерівне ставлення до кандидатів?

– Я не знаю, рівне чи нерівне, але логіка прийняття рішень про доброчесність була незрозуміла. І вона є незрозумілою і до цього часу, чому саме так вони приймали рішення. Член комісії міг мотивувати своє рішення абсолютно чим завгодно, і для цього не треба було якесь підтвердження. Він не проголосував – і все, людина фактично уже вийшла з конкурсу і не могла більше брати участь.

– А це не загрожує конкурсу загалом? Як сталось, наприклад, з реформою прокуратури, коли посадовці поновлювались через суд, тому що їх звільняли за неконкретно врегульованою процедурою. Чи це не підірве конкурс?

– Ні, тут же трохи інша ситуація. Комісія фактично самостійно визначила порядок проведення конкурсу, вони проголосували, прийняли порядок прийняття рішень і таким чином рухаються.

Якщо порівнювати з іншими конкурсами, мені здається, що цей конкурс не найгірший, серед тих, які проводились на керівника будь-якого органу в країні за останній час.

– Чи були помітні фаворити влади, Банкової чи ОГП? Колись таким називали нардепа Андрія Костіна.

– Я не можу таке коментувати.

– Ви можете не називати персоналії, але чи вони були помітні по тому, як працювала комісія?

– Я б так не сказав. На тому етапі, на етапі доброчесності. З одного боку казали, що Костін – фаворит, але багато членів комісії за нього не проголосували. І не тільки представники "міжнародників", як їх називають, а і представники від Верховної Ради не всі проголосували. Тому, якби він був їхній фаворит, то певно би всі проголосували.

– У рішенні Окружного адмінсуду, до якого ми ще повернемось, є слова одного з учасників конкурсу, що, мовляв, комісія не була об’єктивною, вона то лояльніше, то упередженіше ставилась до кандидатів. Тобто ви б так не сказали?

– Дивіться, відібрали членів комісії, і кожен член комісії суб’єктивно сприймає будь-яку інформацію. Він мотивує: я рішення приймаю так. А кандидату це не подобається, він каже, що це упереджене прийняття рішення. Але для цього ж і відібрали членів комісії.

– Коли ви зрозуміли, що починаються затягування з конкурсом? Коли перші такі дзвоники з’явились?

– Ще влітку, на етапі доброчесності. Половина конкурсантів пройшли доброчесність, і після того перерив був великий, більше місяця. Зрозуміло було, що вже конкурс дуже-дуже сильно затягнувся.

– Якісь тоді були внутрішні розмови серед правоохоронців, про сценарії, що буде далі з цим конкурсом?

– Розмов ходило дуже багато. Що буде рішення ОАСК, що введуть ще якогось кандидата. Але всі ці розмови нічим не закінчились.

– Власне, у грудні 2021 таки було рішення ОАСК, який визнав нечинним порядок роботи комісії. Наскільки воно загрожує конкурсу?

– Я вважаю, якщо комісія продовжить далі працювати, визначать переможця і подадуть апеляцію, то нічим не загрожує. Рішення не набере законної сили.

"З Офісу генпрокурора подзвонили, що загубили довідку про очищення влади. Потім подзвонили, що загубили мої дипломи"

– Давайте зупинимось на тому, що відбувається зараз. Конкурс фактично за крок від завершення. Ви перемогли за балами, але досі не визначені переможцем. Комісія каже, що має отримати згоду Офісу генпрокурора, а там, мовляв, не відповіли. Що відбувається за лаштунками цього процесу, поза суспільною увагою?

– Голова комісії написала лист на генпрокурора про те, щоб надали підтвердження, що кандидати пройшли спецперевірку (перевірка декларації, несудимості, стану здоров’я, освіти тощо – УП), перевірку згідно із законом "Про очищення влади" (засвідчує, що чиновник не підлягає люстрації – УП) і доступ до державної таємниці. Всі ці документи раніше вже надавались комісії, і вони в неї є. Для чого вони повторно звернулись – мені незрозуміло.

Я звернувся за роз’ясненням до НАЗК як єдиного органу, який може надавати роз’яснення стосовно закону "Про запобігання корупції". То вони надали роз’яснення, що правових підстав для проведення повторної спецперевірки немає. 

– Тобто я правильно розумію, що комісії в принципі не потрібно було звертатись до Офісу генпрокурора за цим підтвердженням? Вона може використати ті документи, які вже є?

– Так. Мені працівники кадрових підрозділів Офісу генпрокурора подзвонили, що вони загубили довідку про очищення влади. Ця перевірка проводиться всього один раз в житті. Якщо я не працював на керівних посадах під час режиму Януковича, то я і заднім числом не можу на них працювати.

Я цю довідку надав, ще весною 2021 року, у квітні. Вони її загубили. Я їм привіз заново. Потім вони мені подзвонили, що загубили мої дипломи, потім загубили те-те.

Я звернувся до комісії: хто відповідальний за зберігання моїх документів, і надайте мені весь список втрачених, щоб я одним разом їх всіх привіз. Комісія мені відповіла, що вона рішення про проведення повторної спецперевірки не приймала і що мої документи вони всі знайшли.

Аналогічний лист я потім написав на генерального прокурора: розберіться, хто прийняв рішення про проведення спецперевірки. Його може прийняти тільки комісія, вона не приймала. Але кадрові працівники мені телефонують і кажуть, що вони проводять. І посилаються на вказівку керівництва. Я кажу: якого керівництва. Вони: ой-ой, ми зараз передзвонимо. Потім передзвонюють і кажуть: ні, це рішення комісії. 

А після того, як роз’яснення НАЗК з’явилось, вони перестали мені телефонувати.

– Щодо вашого конкурента, Андрія Синюка теж проводять повторну перевірку?

– Я читав у ЗМІ, що так, відносно нього проводять спецперевірку. Але він діючий працівник прокуратури, вони можуть внутрішньо затребувати відносно нього спецперевірку і провести. Тут їм легше. А стосовно мене, так як я працівник Бюро, вони не можуть цього зробити.

– Якою може бути мета? Що таким чином можна зробити?

– Спецперевірка проводиться 25 днів. Тобто це плюс 25 днів. Плюс у законодавстві написано, що спецперевірка може бути проведена стосовно кандидата або стосовно особи, яка перемогла в конкурсі. Тобто вони можуть зараз провести, потім визначити переможця, і повторно по переможцю ще провести. Тобто це вже 50 днів.

– Але ж це максим затягування, таким чином все одно не змінити результати. Чи може бути, що вас позбавлять доступу до держтаємниці, наприклад?

– Теоретично можливе все. Довідку я їм надав. Тому що почали говорити, що а раптом у мене закінчився допуск до державної таємниці. Я їм одразу відправив довідку про те, що в мене ще до 2023 року є допуск, того ж самого рівня, який і потрібний. Які можуть бути подальші підстави – не знаю.

"Не може прокурор за два роки направити до суду одну справу"

– Якщо вас зрештою призначать керівником, а Синюка – заступником, ви готові працювати в такому тандемі після всіх перепетій?

– Я з ним не знайомий, лише на конкурсі ми бачились, але не спілкувались. У мене не буде іншого вибору, крім як співпрацювати, тобто ми будемо якось налагоджувати роботу. Але, я так думаю, що працювати буде трохи складно, враховуючи ті обставини, які на даний час відбуваються.

– Як потенційний новий антикорупційний прокурор, як ви відповісте на одвічний запит суспільства на топ-посадки? І на запитання, чому цих посадок не видно.

– Я думаю, що це вже не за горами. По більшості справ дослідили вже майже всі речові докази і допитали майже всіх свідків. Тому я думаю, що вже не так довго чекати. Уже ж досить багато вироків є з реальними термінами.

Я розумію, що немає таких резонансних проваджень. Але я думаю, що і по них так само. У справі колишнього голови Державної фіскальної служби (Романа Насірова – УП) майже 90% доказів заслухано судом, і в будь-якому випадку буде прийнято рішення.

– Чи потрібні нашій антикорупційній системі і прокуратурі, зокрема, якісь структурні зміни? Щоб удосконалювати свою роботу, щоб суспільство ці посадки побачило?

– Так, я думаю, що в Антикорупційній прокуратурі потрібно, як мінімум, провести аудит проваджень, у тому числі, закритих за останній час. Заслухати їх в присутності і прокурора, і детектива. Особливо, в тих провадженнях, де є розбіжності думок, щоб впевнитись, що дійсно рішення там було прийняте законне і інших варіантів розвитку подій там немає.

І я думаю, що потрібно провести оцінювання роботи окружного прокурора. Не може прокурор працювати в прокуратурі і за два роки направити одну справу до суду. На нього надія є, він отримує досить велику зарплату, а результати роботи мінімальні. Скрізь є оцінка діяльності, а в антикорупційній прокуратурі чомусь немає. Детективів оцінюють, а прокурорів не оцінюють.

– Якщо очолите САП, дасте нове життя справі Татарова?

– Це я фактично не можу вже коментувати. Справа не перебуває не те, що в моєму провадженні, а взагалі в провадженні Бюро. Вона в провадженні іншого органу (Служби безпеки України – УП). Що там відбувається – я не знаю.

Процесуального шляху, як її можна реанімувати, я не бачу. Але, можливо, якщо підключити кілька розумних голів, у тому числі, з прокуратури, можливо, хтось інший бачить.

Соня Лукашова, УП