Розахметизация системы. Как Зеленский дожимает Ахметова
Ніхто до президентства Володимира Зеленського насправді не мав реального шансу провести деолігархізацію.
Об’єктивно кажучи, всі попередні влади були продуктом олігархічної системи і максимум, на який вони були спроможні – знаходити баланс між інтересами різних фінансово-промислових груп.
Зеленський – перший, хто отримав шанс формувати уряди і визначати порядок денний парламенту, не оглядаючись на інтереси олігархів. Перший, і здається останній.
Принаймні, якщо уважно прочитати результати актуальних соціологічних досліджень, то стає очевидним, що наступний парламент буде мозаїчним, у ньому подвигом буде просто сформувати коаліцію.
Про якісь критичні реформи, швидше за все, навіть не йтиметься, адже політичні сили знову будуть скованими взаємними домовленостями чи, як прийнято казати на Печерських пагорбах, "обязами".
Тобто зараз можна як завгодно ставитись до Володимира Зеленського-президента, але треба ясно розуміти: якщо він не спроможеться на справжню деолігархізацію, то чекати її в осяжному майбутньому, більш за все, не варто взагалі.
Інше питання, чи є ще у самого Зеленського бажання і можливості на реальну, а не бутафорну боротьбу з олігархами.
Після пресмарафону президента залишалось загальне відчуття, що Володимир Олександрович планує зменшувати вплив олігархів. Прийняття антиахметівського закону посилило це враження.
Але чи є в нього можливості воювати не з одним олігархом як особистістю, а з олігархатом як системою?
Очевидно, що першим чинити спротив деолігархізації почав той, кого вона мусила б торкнутись неодмінно – найбагатший бізнесмен країни Рінат Ахметов.
"Українська правда" досить детально писала, як через спроби медійного і парламентського тиску на владу, головний олігарх став противником №1 для президента Зеленського.
Тепер же ми вирішили з’ясувати, які засоби впливу на Ахметова залишились в арсеналі влади.
І головне, чи є хоч теоретична можливість, що після цього Зеленський так само завзято боротиметься і з нинішніми своїми союзниками, типу Ігоря Коломойського чи Андрія Веревського.
Досі, здається, жоден український президент так гостро і публічно не воював з Рінатом Ахметовим. Що важливіше – з жодним президент сам Ахметов ніколи не йшов на такий гострий публічний конфлікт.
За останні тижні Ахметов дав стільки письмових коментарів журналістам, скільки сумарно не давав, напевно, з початку війни на Донбасі.
Володимир Зеленський згадує прізвище донецького олігарха у різних неприємних контекстах ледь не в кожному своєму виступі: чи це чергове відеозвернення, чи прес-марафон, чи навіть послання до Верховної Ради.
Але, крім словесних випадів у бік олігарха, Зеленський створює Ахметову цілком конкретні додаткові економічні проблеми.
Глобально бізнес найбагатшого українця складається із двох великих секторів: металургія та енергетика, умовні "Країна ДТЕК" та "Країна Метінвест". І за останні місяці на обох напрямках намітилися стратегічні проблеми.
Почалося все з новин про нові тарифи "Укрзалізниці" на перевезення групи вантажів першого тарифного класу, до якого входить залізна руда. Проти такого підвищення раніше категорично виступала СКМ, адже група Ахметова користується майже половиною всього парку напіввагонів УЗ. Через це підвищення тарифів на перевезення найбагатший українець щорічно втрачатиме близько 2-3 млрд гривень.
Другий "гудок" Ахметову прозвучав разом із затримкою виплати державних грошей ДТЕКу за "зелену" електроенергію. Всі виробники зеленої енергетики отримали компенсацію від держави, а Ахметову в ручному режимі виплату зупинили. Йдеться про 3,4 мільярди гривень. Трошки більше ніж передбачено на "Вовину тисячу" на цей рік.
Не можна забувати про сумнозвісну справу "Роттердам+". Вона стосується скандальної формули розрахунку ціни на вугілля для ТЕС. Справу вже декілька разів закривали, та ще й заступник генпрокурора Віктор Чумак відкликав свою апеляцію із суду.
І тут вустами Олексія Данілова в ситуацію втрутилась РНБО. Тепер Рада нацбезпеки хоче заслухати звіт НАБУ щодо справи "Роттердам+". Від самого лише словосполучення "РНБО заслуховує" останнім часом хололо серце не в одного крупного політичного чи бізнесового гравця. Не могло не справити враження це й на Ахметова.
Найсвіжіший кейс – це вже прийнятий Радою "ресурсний" закон 5600. На Банковій очікують, що завдяки цьому закону Ахметов втрачатиме на рік півтора мільярдів гривень більше на виплату ренти за видобуток залізної руди.
Між іншим, саме цей закон став чудовою ілюстрацією боротьби Зеленського з олігархами... руками інших олігархів.
Без голосів груп "Довіра", яка орієнтується на Андрія Веревського і Юрія Косюка та "За майбутнє", яка орієнтується на Ігоря Коломойського та Ігоря Палицю, "Слуга народу" провалила би цей закон.
За тотальної мобілізації фракція президента зібрала лише 210 голосів.
Ще одним сюрпризом для донецького олігарха має стати законопроект про введення тимчасових адміністрацій на об’єкти енергетичної інфраструктури.
Як написано у самому проєкті, оприлюдненому Міненерго 1 грудня, головна мета закону – створити механізм введення тимчасових адміністрацій "в разі загрози" перебоїв із постачанням електрики.
У проєкті написано, що в разі небезпеки Міненерго зможе вводити тимчасову адміністрацію на генеруючі компанії та обленерго. Важливо, що після введення такого адміністратора, всі органи управління та наглядові ради тощо муситимуть йому підпорядковуватись.
Цей закон може торкнутись усіх приватних і державних гравців на енергоринку. Але, як зізнаються співрозмовники УП в СН, заточений він саме під Ахметова.
Непрямо це підтвердив і сам президент Зеленський, який під час свого спілкування із журналістами та послання до Ради, кілька разів натякав на певний "шантаж дефіцитом" електроенергії та віяловими відключеннями з боку олігарха.
"Цей закон для Ахметова може бути навіть гіршим за ренту чи реєстр олігархів. Бо ми зможемо заходити на його обленерго, якщо він почне знову гратись в якісь ігри. Це дуже серйозна штука буде", – переконує один із співрозмовників УП в "Слузі народу".
По суті влада вирішила підготувати варіант тимчасової "м’якої націоналізації" на випадок енергетичної кризи, яка з дуже високою ймовірністю може початись під кінець січня.
Якщо так станеться, то по суті обидва крила Ахметівського бізнесу – і металургійний через підвищення тарифів та ренти, і енергетичний через загрозу "адміністрування" – опиняться під відчутним пресингом.
Якщо опиняться. Адже сама історія голосування того ж ресурсного закону показує, що насправді вся "велика деолігархізація" – це боротьба не так за гроші чи ресурси, як за суб’єктність.
"Слуга народу" була готова вписати в закон дуже м’які правки, які робили його безболісним для Ахметова. Більше того, профільний комітет ці правки навіть підтримав.
Але потім Ахметов порушив головне правило співжиття із президентом Зеленським – не послухав наказ президента, та ще й дав "зелений коридор" на своїх каналах для опонентів Володимира Олександровича.
"Рінат же не про гроші переживає. Ну втратить зараз якийсь мільярд, то заробить його за наступної влади. Але коли Зе сказав Ахметову дати голоси за відставку Разумкова і каже, що "ви не зрозуміли, це не прохання", то Рінат до такого не звик", – переказує в розмові з УП один із політиків, який спілкується з олігархом.
Тобто шанс на порозуміння був у минулому, але так само швидко може з’явитись в майбутньому. Оскільки подальша ескалація може бути проблематичною для обох сторін.
Звичайно, у влади залишається фактор РНБО, яка на основі якоїсь чергової "оперативки" СБУ може спробувати провести Ахметова тим шляхом, яким не так давно довелося пройти, скажімо, Віктору Медведчуку.
Але тоді не можна виключати, що котрогось дня якийсь ММК Ілліча чи Південний ГЗК в Кривому Розі раптово збанкрутує, і на вулиці опиниться тисяч 20-30 вірних і вдячних виборців Володимира Олександровича.
Головне питання, яке мусить поставити собі президент Зеленський в ході свого першого Антиолігархічного походу – це питання запасу міцності.
Адже сутичка з Ахметовим уже по суті поставила "Слугу народу" на межу втрати фактичної монобільшості. Без групи Разумкова навіть на найбільш критичні речі для Банкової у СН голосів відверто бракує.
Насправді, на екваторі президентства Зеленський як ніколи близько опинився до того місця, від якого намагається втекти всі роки на посаді – тісні обійми Ігоря Коломойського.
Адже без голосів контрольованої останнім групи "За майбутнє" та ще однієї олігархічної групи "Довіра" фракція президента навряд чи зможе щось голосувати усі наступні сесії.
А якщо Зеленський прагне реальної деолігархізації, то під неї муситимуть потрапити і теперішні його партнери по парламенту. Інакше все перетвориться у звичайну спробу розправи, хай над найбільшим, але єдиним бізнесменом.
І чим більше послуг обрані олігархи робитимуть президенту зараз, тим складніше буде ставити їх в рамки в майбутньому.
Роман Романюк, Роман Кравець, УП
