Врач с одесской районки, ковид и медреформа. УП представляет документальный фильм "Надо еще выжить"
Наприкінці травня "Українська правда" випустила документальний фільм під назвою "Треба ще вижити".
Початково це мала бути історія про медичну реформу, яка з 2017 року не сходила з обговорень чиновників, лікарів і пацієнтів. Адже це саме та реформа, що фізично дотикається до кожного.
Але вже в перші знімальні дні все пішло не за планом. В одній з одеських районних лікарень, фактично на очах у робочої групи, помер пацієнт. Чоловік не вижив після ДТП.
Лікарі переконували, що шанс на його порятунок був – якби в Україні злагоджено та без зайвої бюрократії працював маршрут пацієнта. Тобто швидка одразу везла б людину в той заклад, де їй можуть надати фахову допомогу.
Так, замість історії про медичну реформу як явище, вийшла історія про велику і неповоротку систему, яка тримається на людях. І яка через брак у цій системі інституційності та відповідального лідерства втрачає інших людей – пацієнтів.
У центрі фільму – молодий лікар Іван Черненко, на чергування якого випадає той самий пацієнт після ДТП. Він щодня здійснює подвиг – робить свою роботу професійно, й іноді цього достатньо, щоб рятувати людей. Останні два роки він робить її в умовах епідемії коронавірусу.
УП знайшла Івана восени минулого року на сторінках The Washington Post і запропонувала йому написати "ковідний щоденник лікаря". Він зібрав понад 75 тисяч переглядів.
Особисту історію Івана у фільмі доповнюють оцінки впровадження медреформи з боку її творців, критиків і волонтерів.
Фільм "Треба ще вижити" – другий з документального циклу УП про складні, важливі та болючі зміни, з якими зіткнулось українське суспільство після Революції Гідності. Перша стрічка "Червона лінія. Корупція" охопила 6 років роботи антикорупційних органів. Наступна, третя, стосуватиметься судової системи.
Коротко про медреформу, якщо ви "не в темі":
- медична реформа стартувала в Україні у 2018, роком раніше за неї проголосувала Верховна Рада. "Батьками-засновниками" реформи була команда тогочасної міністерки Уляни Супрун, зокрема її заступники Олександр Лінчевський і Павло Ковтонюк
- суть реформи полягає в зміні принципу фінансування медзакладів: замість ліжок держава оплачує конкретні послуги, які лікарня надала конкретному пацієнту. Цей принцип має назву "гроші йдуть за пацієнтом"
- кожна медпослуга відтепер має свою ціну – тариф на неї встановлює Національна служба здоров’я (НСЗУ). Вона ж перераховує лікарням гроші за надані послуги. НСЗУ прийнято вважати державною страховою компанією, яка за замовчуванням страхує всіх громадян
- медреформа дозволила пацієнтам обирати сімейного лікаря, лікаря-спеціаліста за е-направленням і отримувати в аптеках повністю або частково безоплатні ліки за програмою "Доступні ліки"
- з 2019 року, після приходу Зеленського і відставки Супрун, реформа неодноразово піддавалась критиці – особливо в часи Максима Степанова. Але жоден очільник МОЗ її не згорнув
Про що цей фільм (обережно: спойлери)
Головна сюжетна лінія фільму розгортається навколо молодого лікаря-анестезіолога Івана Черненка, який працює у Роздільнянській районній лікарні Одеської області. Він щоранку долає 145 кілометрів, щоб дістатись до роботи.
Лікарня Івана – велика сіра будівля з типовими для українських комунальних лікарень проблемами. Випадаючі розетки та відсутність ліфта в інфекційному відділенні, до якого госпіталізують пацієнтів з ковідом.
Іван працює в цій лікарні уже п’ять років, три з яких відпрацьовує оплачений державою "бюджет" в Одеському національному медуніверситеті. Тут він застав медицину до реформи 2018 року та після неї.
Різниця, за його словами, є.
Щонайменше йому не доводиться видавати рідним пацієнта список з необхідними ліками або ж збирати їх по аптеках – уже списаними, тобто простроченими.
Паралельно з подіями в Роздільнянській лікарні, куди доставляють згаданого вище пацієнта після ДТП, у стрічці з’являються творці, критики та прихильники медреформи.
Вони пояснюють контекст усіх подій, зокрема оцінюють перебіг реформи та аналізують її роботу під часу ковіду.
Стрічка піднімає питання про статус лікарів у суспільстві, який суттєво набирає ваги у часи ковіду. Утім, як зазначає головний герой Іван Черненко, це відбувається через формування образу лікаря-героя.
Що є дуже зручно, адже герою не треба платити. А професіоналу треба.
Що говорять герої фільму
Іван Черненко, лікар-анестезіолог Роздільнянської районної лікарні (Одещина):
"Я застав медицину до реформи і бачу її після. Тому коли люди кажуть "реформа не така", я їм розказую, як це було. Мій головний шок – пусті шафи, у нас узагалі не було ліків.
Надходив пацієнт і ти біг навздогін родичам: "Ось вам список, купіть памперси, катетер, пляшку фізрозчину, систему, шприц, щоб ми банально почали щось робити". Це якщо в нього є кому піти й купити. А якщо в пацієнта не було грошей або родичів, то діставалась з-під кушетки коробка "НЗ", недоторканий запас.
Там було все, що лишалось після померлих пацієнтів, принесених людьми ліків або списаного з аптеки. І цим ми лікували людей. Зараз у нас, щонайменше, немає коробки "НЗ".
Максим Степанов, міністр охорони здоров’я 2020-2021 років:
"Я вважаю, що та заробітна плата, яка на сьогодні є в медичних працівників – ганебна. Я про це неодноразово говорив, так не може бути. Їхня праця повністю недооцінена. І це продовжується вже 29 років.
І ця зміна фінансування, те, що обізвали "реформою", не дала відповідь на це запитання (як підвищити лікарям зарплати – УП). Це як мінімум".
Катя Ножевнікова, голова благодійного фонду "Корпорація монстрів" (Одеса):
"Коли починалася пандемія, наша ідея була така: поки повільна державна машина розхитається, ми зробимо це швидше. А в якийсь момент відійдемо вбік, поступимось їм місцем.
І так уже багато років ми намагаємося бути "милицею" для держави. Але не виходить. Бо більша частина грошей, закладена до медичного бюджету, десь губиться дорогою".
Дарина Дмитрієвська, сімейна лікарка (Київ):
"З приходом реформи з’явився сенс рекламувати себе і будувати свій бренд. З’явилась конкуренція. Чим більше пацієнтів до тебе йдуть, тим більше фінансування отримує заклад".
Ігор Гайда, хірург, втратив батька-лікаря через ковід (Черкаси):
"У мене ставка 4 900 гривень. Плюс іде там надбавка за стаж, оперативна активність – сумарно виходить 10-12 тисяч у місяць. Це зараз підняли, ще буквально півроку тому було 6.
Це не нормально, це абсолютно не нормально. Виникає запитання: якщо лікар отримує таку зарплату, а хто тоді захоче йти лікарем працювати? Та ніхто не захоче".
Марія Гайдар, колишня радниця президента Петра Порошенка з медичних питань:
"У Росії вже багато років гроші ходять за пацієнтом. І вже років 10-15 іде оплата за послугами, так чи інакше. Але медицина як була радянською, так радянською і залишилася – може хіба трохи покращилась.
Тобто просто за рахунок фінансових механізмів, без роботи з лікарями – щоб вони захотіли, зрозуміли і знали, – результату не буде. Або він буде так нескоро, що це втратить будь-який сенс".
Катерина Булавінова, лікарка-інфекціоністка, експертка дитячого фонду ЮНІСЕФ:
"Усередині медичної системи є досить багато людей, які бояться що їх звільнять, якщо вони заговорять. Але ковід дуже сильно змінив цей ландшафт, і багато лікарів почали говорити про проблеми.
І мені здається, що це дуже хороша тенденція. Чим більше відкритих дискусій буде у суспільстві, тим швидше ці проблеми вирішуватимуться".
Павло Ковтонюк, колишній заступник Уляни Супрун, співзасновник "Українського центру охорони здоров’я".
"Медреформа потребує лідерства. Якщо його не буде, то за 10 років ми будемо мати те саме, що є зараз. Ми простоїмо на місці, поки весь світ буде рухатись уперед.
Я це називаю часом, який ми забираємо у наших дітей. Бо ми вже будемо в такому віці, що потребуватимемо їхньої допомоги – вони будуть нести корупційні гроші в лікарню, щоб полікувати свого тата. Я дуже не хочу, щоб моя дочка так робила для мене, дуже.
Тому я думаю, що у нас ще є час поборотися за ці зміни. І ми повинні це робити".
Команда фільму
Над фільмом працювали три команди – журналістів "Української правди", кінокомпаній Manifesto18 та Sota Cinema Group. Зйомки відбувались упродовж березня, написання сценарію та монтаж – у квітні-травні.
27 травня "Українська правда" влаштувала прем’єрний показ фільму, а 16 червня презентувала його для своїх найближчих читачів – членів Клубу УП. 30 вересня стрічку показали на міжнародному фестивалі Kharkiv MeetDocs 2021.
Нині УП викладає її у відкритий доступ.
Команда, що працювала над фільмом:
Режисер – В’ячеслав Гармаш.
Засновник кінокомпанії "Маніфесто18". З 2021 року є майстром курсу (групи) в Київському національному університеті театру, кіно та телебачення імені Карпенка-Карого.
Автор та ведучий телевізійного історичного шоу "У пошуках істини" (телеканал "СТБ", 2007-2011). Автор сценаріїв, режисер та продюсер анімаційного 3D фільму "Дім" (2021), ігрових фільмів "Кегельбан" (2019) та "Love" (2020).
Сценарист – Ілля Макаренко.
Режисер, письменник. Нині працює на телебаченні.
Переможець фестивалю сценарної майстерності "Кіноскрипт" зі сценарієм "Я більше не хочу на руки". Учасник кінофестивалю "Молодість" з короткометражним фільмом "Тил". Автор роману "Магнум".
Оператор – Дмитро Заглинський
Оператор-постановник.
Працював над фільмами "Висока гора", "Нетерпимість", "Обійми мене", "Гравітація". Навчався в Київському університеті імені Карпенка-Карого, проходив практику в компанії Filmotechnic.
Генпродюсерка – Севгіль Мусаєва
Українська журналістка, головна редакторка "Української правди" з 2014 року.
Протягом шести років працювала репортеркою ділових українських видань, зокрема Forbes Україна. У 2013 році створила ділове видання Hubs.
Була дослідницею у Reuters Institute for the Studying Journalism при Оксфордському університеті та Nieman Foundation у Гарварді.
Продюсери – Олег Кохан, Микола Короткий
Олег Кохан – кінопродюсер, засновник кінокомпанії Sota Cinema Group. З 2006 року компанія зняла понад 20 художніх фільмів разом із закордонними колегами. Сумарно фільми Sota Cinema Group отримали понад 100 нагород.
Кохан працював зокрема з Сергієм Лозницею, Кірою Муратовою, Романом Балаяном, Олександром Міндадзе.
Микола Короткий – продюсер, співзасновник компанії Manifesto18.
Працював на телеканалах СТБ, "Новий канал" та "Україна". Продюсував анімаційний фільм "Дім", короткометражки "Нічний Швидкий", "Контакти", Never Been so High, "Кегельбан", рекламні ролики та іміджеві фільми.
Композитор – Антон Дегтярьов
Співзасновник київського електронного дуету Ptakh_Jung. У його складі написав музику до фільмів "Людина і мавпа", "Невидимий батальйон", "Явних проявів немає".
Також є автором музики до стрічок "Больнічка", "Людина з кіноапаратом", "Іловайськ: батальйон Донбас", "Казка про коника" тощо. Автор і виконавець музики до медіавистави il Caprese, арт-проекту "Каунас. Реквієм", аудіо-інсталяції "Скринька Пандори" для виставки Олекси Манна "Чорний період".
Журналісти – Ольга Кириленко, Михайло Кригель, Соня Лукашова
Режисер монтажу – Ілля Макаренко
Графіка – Анастасія Косач
Звукорежисер – Едуард Слободянюк
Асистент оператора – Ярослав Науменко
Розшифровки – Неля Сивкова, Наталія Шпирка
Водій – Олексій Лагутін.
Також у фільмі використані архівні відео парламентського телеканалу "Рада" та Українського кризового медіацентру.
Стрічка "Треба ще вижити" знята за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ посольства США в Україні, а також членів Клубу УП та Editor’s Club УП.
Команда фільму особисто дякує: Гаю Гелдієву, Вікхаму Вільяму Ханту, Геннадію Чижикову, Гулі Поготовій, Ігорю Ліскі, Сергію Позняку, Яні Матвійчук, Юрію Філюку, Володимиру Цою, Владиславу Бурді, В’ячеславу Лисенку, Тарасу Кириченку, Борису Шестопалову, Сергію Шкляру, Геннадію Курочці, Вероніці Дідусенко, Максиму Корецькому, Сергію Чекальському, Сергію Гайдайчуку, Єгору Гребеннікову.
"Українська правда" вперше використала кошти читацької спільноти для створення такого великого продукту як фільм. Ми вдячні за підтримку і закликаємо всіх, хто ще не натиснув кнопку "долучитись" на нашому сайті, зробити це прямо зараз.
Щоб ми і надалі разом могли створювати чудові тексти, фільми та заходи. Адже кожен з нас – син своїх справ.
