Кому достались "семейные" сокровища Януковича. Часть 4. Медиахолдинг Курченко
Активи "Сім’ї" Януковича – його найближчого політичного оточення – як в часи його правління, так і після були об’єктами пильної уваги. З часом інтерес стихав. Але дорогоцінний спадок втікачів не закопували в землю як скарб. Він, зазвичай, отримував нових господарів.
"Українська правда" завершує серію матеріалі про тих, хто отримав ключі від власності Януковича та його друзів.
У попередніх частинах ми розповіли про долю найбільш знакових об’єктів нерухомості.
Читайте: Частина 1. Межигір'я
Цього разу мова піде про актив, який принципово відрізняється від перелічених вище. Адже більшість символів епохи "Сім’ї" – далекі від реального бізнесу. Оточення Януковича накопичувало основний капітал переважно не підприємництвом – навіть і "нечистим" – а паразитуванням на підприємництві інших.
"Український медіа холдинг", на відміну від чергових резиденцій, за формою нагадував бізнес. Хоча фактично це був ще один спосіб закріпити владу і "відмити" гроші.
Імперія на продаж
"Український медіа холдинг" бере свій початок ще в 1990-х роках. Його засновником був бізнесмен Борис Ложкін. До складу розвиненої ним медіагрупи входили півсотні брендів, зокрема, такі відомі видання, як "Комсомольская правда в Украине", "Фокус", "Корреспондент", "Футбол", "Теленеделя", українські версії Vogue і Forbes.
Останній у 2012 році випустив перше розслідування про до цього нікому невідомого молодого мільйонера Сергія Курченка. Згодом його прозвуть "младоолігархом" і "гаманцем Сім’ї".
Компанії Курченка заробляли на державних тендерах і скуповували скраплений газ за заниженими цінами. Конкурентів же на аукціони просто не допускали. Крім того, він завозив у країну нафтопродукти поза акцизом і ПДВ, що давало можливість ставити нижчу ціну.
Менше ніж за рік після цього матеріалу Forbes Курченко купив журнал разом з усім UMH. З провідних ЗМІ холдинга тоді звільнялись журналісти, заявляючи про неможливість працювати під цензурою влади.
Сума угоди становила близько 340-350 млн доларів. Частина грошей була кредитними: Курченко отримав їх від державного "Укрексімбанку", традиційно підконтрольного владі. Нацбанком тоді керував "касир Сім’ї" Ігор Соркін.
Післяреволюційна прокуратура побачить в цьому ознаки легалізації "брудних" коштів. В якості застави за ці кредити були використані рахунки кіпрських офшорів, які, ймовірно, були частиною мережі, створеною для "відмивання" грошей "Сім’ї".
Борис Ложкін після продажу медіактивів став одним із найбагатших людей країни. А після Революції Гідності прийшов до влади з командою Петра Порошенка – очолював його Адміністрацію.
Участь Ложкіна у сумнівній угоді з "Сім’єю", а також його бізнесове і політичне партнерство з Порошенком, який колись теж мав частку в "УМХ", згодом викликатимуть питання: чи не приховує постмайданна влада і своєї причетності до "темних справ".
Читайте також: Чи пов’язаний президент Порошенко із сумнівною угодою на 500 мільйонів доларів?
Імперія на реюз
Після падіння "Сім’ї" частина її медіа-імперії продовжила свою роботу. Так, досі функціонують сайти "Кореспонденту" чи "Комсомольської правди в Украине", працює "Авторадіо" і видається журнал "Футбол". Однак від колишнього впливу вже мало що залишилось.
Всесвітньо відомі Vogue і Forbes – більше непідконтрольні холдингу. Перший викупив Рінат Ахметов. У другого американський видавничий дім забрав ліцензію. Колишній головред журналу Володимир Федорин перезапустив його у 2020 році, незалежно від "УМХ".
Через кілька перепродажів пройшов журнал "Фокус". Він був у руках групи одеських бізнесменів Бориса Кауфмана та Олександра Грановського, потім – власника радіохолдингу Business Radio Group Анатолія Євтухова, якого пов’язували з ексрегіоналом Віталієм Хомутинніком. Наразі "Фокус" належить підприємцю Олександру Борщевичу, ймовірно, пов’язаному з Ігорем Коломойським.
У 2017 році холдинг арештували у справі про злочинну організацію Януковича, її економічні злочини, легалізацію доходів і привласнення майна.
За два роки низку медіактивів передали в АРМА – Агентство, що опікується управлінням арештованого майна.
У попередніх частинах "Українська правда" розповідала, що таке управління є дуже ризикованим. А у випадку з привабливими і складними статками "Сім’ї" воно ще й зустрічається з опором або бездіяльністю судів чи правоохоронців.
Однак колишній медіаімперії Курченка обрати управителя все ж встигли. Це сталось у вересні 2020. Конкурс виграла компанія з іншого крупного олігархічного холдингу – "1+1 media" Ігоря Коломойського.
У коментарі, наданому УП, холдинг запевнив, що розглядав це "як новий бізнес-проєкт в інтересах самого УМХ і держави".
"Щомісяця до бюджету мало б надходити 5 млн грн. незалежно від результатів діяльності компанії", – додали на "плюсах".
Однак договір так і не уклали – не встигли дочекатись необхідної для цього оцінки актива. У червні цього року скандальний Окружний адмінсуд скасував результати конкурсу, фактично забравши УМХ у Коломойського.
Причина – кредитна заборгованість і збитковість переможця, а також нібито недоведеність того, що його пропозиція була найбільш вигідною.
На конкурсі серед загалом 6 претендентів холдинг Коломойського запропонував найвищі доходи для держави. Він запланував 32,3 мільйона гривень щомісячного доходу, з яких майже 8 мільйонів обіцяв сплачувати державі. Якщо ж план управління не вдасться, компанія Коломойського пообіцяла віддавати в держбюджет 5 мільйонів за свій кошт.
Однак, як свідчить протокол тендерного комітету, вже під час конкурсу один із керівників АРМА Володимир Павленко звертав увагу на збитковість компанії, про яку згодом сказав суд.
Тепер у розмові з УП він виправдовується за колектив: на таких конкурсах немає чіткого порядку дій:
"1+1 Інтернет" запропонував найкращі економічні умови управління. Компанія має бездоганну ділову репутацію на медійному ринку та значний досвід, – появнює Павленко. – "1+1 Інтернет" є частиною однієї з найбільших в Україні медійних груп, великий фінансовий оборот. Компанія могла виконувати програму управління хоча б за рахунок зміни структури корпоративних фінансів. А наявні у товариства кредити — це заборгованість компаніям, які входять до однієї групи "Плюсів", — тому озвучений судом розмір кредитних зобов’язань інтерпретовано некоректно".
Під час конкурсу Павленко підтримав іншого конкурсанта, однак це видавництво фактично є частиною холдинга Курченка. За правилами же, управитель не має бути пов’язаний з власником.
Тут держава впирається майже в глухий кут. Управляти корпоративними правами – а УМХ має вигляд не стільців чи комп’ютерів, а саме прав на компанії – можна лише зі згоди власника. Шанси, що він її надасть, невеликі.
Якщо управитель, звісно, не співпрацює з ним. Але тоді він ризикує "злетіти" з конкурса як пов’язаний власником. Утворюється замкнене коло.
Володимир Павленко в розмові з УП припускає, що виправити ситуацію можна змінами в закон, прибравши вимогу на згоду власника.
Поки ж конкурс може залишитись лише формальним виконанням усіх процедур для чиновників або політичними змаганнями для конкурентів. Цього разу боротись за відібране судом УМХ не стала навіть компанія Коломойського:
"Ми не досліджували аргументацію цього рішення (суду – УП), не плануємо його оскаржувати – тому, власне, коментарі з цього приводу відсутні".
***
Спроби дати раду активам "Сім’ї" мають дві сторони медалі.
Одна – репутаційна чи навіть політична. Це сторона відновлення справедливості у тому розумінні, яким його бачать широкі кола. Повернення награбованого і відкритість для суспільства.
Друга – юридична. Сторона формальної справедливості, якою її описує закон. А він змушує дотримуватись процедур навіть якщо перед судом постає очевидний злочинець. Серед іншого, варто пам’ятати, що допоки його майно не конфісковане рішенням суду, воно все ще залишається його законним майном.
Поєднання двох справедливостей у гримучій суміші з українською корупцією, непотизмом і незначною кількістю вироків для топ-посадовців часів Януковича, перетворює гарні теоретичні плани мало не на утопію.
Нерідко обумовлену складністю процедур. Але іноді – і протидією чи принаймні бездіяльністю зі сторони влади.
Соня Лукашова, УП
