Любовь маньяка к жертве. Почему сходят с ума дикие животные, и как их спасают под Киевом
– Ви тільки не впустіть дрон у вольєр! – попереджає головний зоолог Київського зоопарку Марина Шквиря у своєму реабілітаційному центрі "White Rock bear shelter" в селищі Чубинське.
– Не хвилюйтеся, – заспокоює її журналіст УП.
– Да я не за дрона хвилююсь, а за ведмедів, – пояснює вона. – Якщо хтось його з’їсть, доведеться операцію робити.
Коли Марина Шквиря з чоловіком Єгором, старшим науковим співробітником зоопарку, чують, що не схожі на божевільних зоозахисників-активістів, які нерідко зустрічаються в Україні та світі, вони з вдячністю посміхаються.
"Це дуже приємно чути, – каже подружжя. – Ми прагматичні та дещо навіть цинічні".
В 2012 році вони організували притулок для ведмедів у Житомирській області для порятунку тих, хто перебував у приватних звіринцях, контактних зоопарках і в цирках.
У минулому році Марина та Єгор перевезли притулок в Чубинське, під Київ, де з серпня цього року відкрили для відвідувачів реабілітаційний центр з сімома ведмедями. Його вони збудували своїми руками, за свої гроші, завдяки допомозі друзів, активістів, благодійних внесків та навіть кредитів.
"Що можна б було купити на ті гроші? Мабуть, Range Rover. Ні, два", – посміхається Єгор.
На запитання "навіщо", яке часто лунає зі сторони, Марина Шквиря відповідає: "Ми віримо у людей, у громадську, колективну відповідальність. У нас є стратегія: не просто врятувати тварину або сидіти десь в лісі та любити її. Ми хочемо глобально вирішувати проблему поводження з тваринами в Україні. Зокрема, за допомогою нових законів та просвітництва".
Чому не варто лайкати селфі із тваринами? Як проявляються психічні розлади ведмедів, які працюють у цирках? Скільки ведмедів живе в Україні в неволі, яка їх популяція в дикій природі? І що відбувається на жовчних ведмежих фермах в Китаї? Показує та розповідає Марина Шквиря.
Ковбої глибокого космосу
Чим далі ми віддаляємося в міста і в соцмережі, тим більше стереотипів про дику природу.
Пам'ятаєте "Смерть серед айсбергів" (американський фільм 1977 року – УП)? Класична маячня (посміхається). Там самець-косатка мстився за загиблих від рук людини самку і дитинча. Самець, звичайно ж, образився, що сам того дитинча не зжер (жартує), і почав мстити.
Але ось, наприклад, у фільмі "Легенда Г’ю Гласа" помітно, що був класний консультант. Те, що зробила ведмедиця з головним героєм (його зіграв Ді Капріо – УП), – це те, що я бачу, коли в реальному житті до ведмедя потрапляє іграшка. В стрічці добре показані рухи, патерни поведінки тварини.
Найцікавіше, що над "Смертю серед айсбергів" плачуть, а над фільмом з Ді Капріо багато хто сміється. У більшості сформувався очікуваний образ ведмедя. Людина приходить до нас в реабілітаційний центр, і думає, що тварині погано, якщо вона лежить: "Нормальний ведмідь повинен весь час на задніх лапах стояти"!
Люди вірять у казкове. Якщо звичайна куниця зжере курчат, людина не подумає про куницю. В першу чергу вона подумає про чупакабру. Коли ми з чоловіком працювали в Інституті зоології імені Шмальгаузена, з цим був вічний кошмар.
На початку 2000-х вщухла вся основна інформхвиля 90-х (повідомлення про НЛО, чупакабру – УП), але залишилися ось ці "ковбої глибокого космосу" (цитата з "Історії Лізі" Стівена Кінга – УП). Ми отримували повідомлення від населення – там психіатрія жорстка (сміється).
Певний час активно йшли листи від харківської філії "Космопошука" – це організація така. Вони надсилали запис звуків чупакабри, відбитки слідів. Весь час дзвонили, вимагали, щоб ми їх ідентифікували, а я готувала відповіді. Зовсім ігнорувати такі звернення не можна було: раптом у них десь шакал з'явився або з приватного зоопарку втік хтось екзотичний, сервал, наприклад? Цікаво ж.
Ми чесно все ідентифікували. Звуки чупакабри виявилися чаплею, а сліди – собачими. Але в Харкові засмутилися, сказали, що ми погані вчені. І вирушили шукати "справжніх", яких завжди знаходять (для підтвердження своїх теорій – УП).
Електропастух
У різних місцях – в цирках, приватних звіринцях, контактних зоопарках України – може перебувати близько 200 ведмедів. Це – катастрофічна цифра, тому що в дикій природі у нас їх не набагато більше: близько 300 в карпатській популяції. Ну, ще є трошки в українському Поліссі: у Волинській, Київській, Чернігівській, Сумській областях, де популяцію сто років тому повністю знищили полюванням.
Десь з початку 2000-х ведмідь, очевидно з РФ, став заходити через Білорусь в Чорнобильську зону. Але випадки розмноження та зимівлі там не зафіксовані.
Якщо рахувати всіх ведмедів, яких врятували активісти в Україні, то їх вже більше сотні. В нашій базі понад 80 тварин, яких треба рятувати, а в деяких точках ще є їх розмноження.
З 2012 року притулок "White Rock" розміщувався в Житомирській області. Там була штучна біла скеля (англ. "white rock" – УП), вiд якоï пiшла назва. Восени 2020 року ми переїхали під Київ, а назву залишили, як образ світлого майбутнього (посміхається).
Загалом у нас 2,5 гектари для розвитку реабілітаційного центру, який діє в рамках всеукраїнського громадського проєкту "Збережи дикість". Зараз тут семеро ведмедів, переважно бурих. Є один рідкісного, зникаючого на планеті тяньшанського підвиду. І одна білогруда гімалайська ведмедиця.
Ви тут бачите стандарти реабілітаційних центрів, які є в Німеччині, Болгарії, Косово, в США. К сітці можна підходити впритул, головне не просовувати руку до рівня жовтих дротів всередині. У нас є правило: "Не їсти жовтий сніг, не торкатися жовтих проводів!" (сміється).
Цю систему називають "електропастухом", її використовують у всьому світі, в центрах, зоопарках, для утримання корів, кіз і так далі.
Електропастух не може зупинити ведмедя. Він працює не як огорожа, а як елемент тренінгу, щоб вони не підходили до паркану, не намагалися робити підкопи. Якщо людина торкнеться цих жовтих дротів, буде трохи неприємно – ми всі пробували (сміється).
Паркани також зроблені за "золотим" стандартом – сталеві стовпи висотою чотири метри. Три метри на поверхні, і ще більше метра закопано під землею. Під стовпом – геошуруп, вкручений в землю. Там є сталева сітка, щоб ведмідь не підкопував огорожу.
Всі вольєри з’єднані між собою, і ми можемо будь-якої миті за допомогою електричних, механічних шиберів перевести тварину в інше місце. Або загнати в бокс, якщо треба зробити анестезію для огляду ветеринара.
Психічні розлади
Проблеми із зором, кишково-шлунковим трактом, імунітетом, шкірою, кігтями, суглобами – плюс-мінус один набір хвороб ведмедів, яких використовують у цирках та тримають в приватних звiринцях.
Ведмедям не подобається примушення до трюків, обмеження вибору. Якщо ви не надаєте їм можливість проявляти природну поведінку, у них починаються серйозні психічні розлади.
Ведмідь – дуже інтелектуальна тварина. Архітектоніка його мозку найскладніша серед сухопутних ссавців, якщо не брати приматів, та й то не всіх. У ведмедів дуже різноманітні та складні способи добування їжі. Вони можуть полювати на оленів, на рибу, збирати ягоди, їсти траву, комах. Робити складні маніпуляції кігтями, вирішувати майже такі самі інтелектуальні задачі, як орангутанг або горила.
І ось ведмідь сидить на бетоні в металевій клітці. Природа каже: "Рухайся! Йди, рий грунт, добувай їжу, обдирай кору!". Але всього цього немає, натомість його змушують їздити на велосипеді та робити трюки. Тварина починає "стереотипити". Ось ця, наприклад, ведмежа качка, коли вони, стоячи, переминаються з лапи на лапу, – частина компульсивної поведінки. Або коли вони постійно ходять по колу чи ламають ікла об грати.
Насправді всі ці розлади вже ніколи повністю не зникають. Завдання реабілітаційного центру – максимально зменшити частоту цих проявів. Після приватних рук тварини все одно залишаються скалічиними на все життя, не лише фізично, а й психічно.
Негативний фактор під час реабілітації треба прибирати створенням умов. У нормальному вольєрі є басейн, де ведмідь може плескатися. Важливо робити елементи природного ландшафту з бревнами, кущами, деревами, щоб тварина могла реалізувати свою нормальну поведінку: гратися, обдирати кору, щоби бути собою i не божеволіти.
В реабілітації найголовніше надати дикій тварині вибір, можливості для підвищення самооцінки. Захотів – пішов в барліг, захотів – в воду. Хочеш спілкуватися з людиною – спілкуєшся. Не хочеш – не треба.
Минулого року ми з іншими активістами домоглися змін на законодавчому рівні мінімальної площі утримання. Раніше це було просто 30 "квадратів". Зараз має бути вольєр не менше 200 "квадратів", паркан не менше чотирьох метрів, природний грунт принаймні на третині площі. А також специфічний раціон їжі та збагачення території деревами, водоймами, кущами, травою, бревнами.
Любов маніяка
Люди, які тримають дику тварину вдома, на подвір'ї, в приватному зоопарку, – дуже хоробрі (іронічно посміхається). Вони все роблять на свій розсуд, не знаючи біології, не знаючи правил безпеки. Тому у нас в новинах постійно комусь відірвало руку, ногу. Когось вбили чи скалічили. Десь ведмідь втік, і блукає містом.
Раніше мені здавалось, що у циркових (працівників – УП) є якась спадкоємність, що вони всi знають біологію. Що в них має бути великий емпіричний досвід – стільки поколінь циркачів у сім’ї. Ніфіга! Вони взагалі не розуміють, що таке дика тварина та як вона поводиться.
Колись ми забрали в Ніжині двох ведмедів – Сина та Любу. Вони були в цирковій сім’ї, яка використовувала їх для шоу. Тримала просто в клітках на подвір’ї, поруч бігали діти з собаками.
Коли вивозили Любу та Сина, їх колишній власник плакав, за серце хапався. У нього руки тремтіли, не міг заповнити договір. В нього була реальна істерика, жінка та теща говорили: "Вася, перестань!". Вони сами вирішили, що більше не можуть тягнути тварин, та звернулись до нас. При цьому у власника сформувалась така сильна прив’язаність. Збочена. Щось на зразок любовi маніяка до жертви.
Зараз Синочку одинадцять з половиною років. Це його розквіт. Ведмеді живуть в середньому від 25 до 40 років, якщо пощастить.
У Сина був дуже поганий стан зубів, це типово для циркових тварин. Щоб їх пролікувати, ми запрошували спеціалістів з Дніпра та Нідерландів.
Син – компанійський, толерантний, комфортний. З ним класно працювати, але в нього дуже слабке серце, проблеми із судинами. Його постійно потрібно підтримувати кардіопрепаратами, доппельгерц кожного дня і так далі. Все це – наслідки виступів в цирку та поганого утримання в минулому.
Любу, яка жила поруч з Сином, її колишні власники купили в одному з комунальних зоопарків, одразу відлучили від матері. Коли вона не працювала, просто сиділа у клітці поруч з Сином, вже великим, дорослим. Це було додатковою проблемою для неї, тому що в дикій природі дорослий самець живе поодинці і може легко з’їсти ведмежа.
Коли ми її забрали, спочатку вона весь час ховалася. Переміщалася, як партизан, від одного укриття до іншого.
Повага та дистанція
Найстаріша наша ведмедиця – Чада. Їй 23 роки. В неї майже немає зору.
Такі, як Чада, живуть тільки в Гималаях – Памірі, Тянь-Шані. Її батьків з природи вилучили ще за часів СРСР, а вона працювала потім в Національному цирку України та в приватних шоу.
Чада закінчила свою "кар'єру" в якомусь гаражі під Києвом, на території одного з підприємств. Її підгодовували звичайні місцеві охоронці. Ось так жила представниця зникаючого виду, якого на планеті залишилося кілька тисяч.
Як у всіх гірських видів, характер в неї суворий. Знаєте, вона – як та бабуся, яка сидить біля під’їзду, ні з ким не соціалізується. Може дати іншим ведмедям якось лапу через грати почухати. Але зазвичай вона всіх тут строїть, щоб не бігали, не топтали.
В неї пенсійний графік, цирк все забрав. Зуби майже всі видалили. З імунітетом в неї проблеми, але вона боєць. Ще проживе, сподіваюсь, багато.
Не знаю, як людина взагалі може не любити тварин? Але я проти слова "любов". Вона – таке … жорстоке почуття. Від нього всі проблеми. Я за слово "повага". Дика природа потребує поваги та дистанції.
Я бачила ведмедів в їх природному середовищі, в Карпатах. Як це було? Як має бути – пляма, що рухається дуже далеко, на іншій горі. Професіонал має уникати зустрічі з ведмедем в природі.
Зараз можна легко купити ведмежа приблизно за одну тисячу доларів. Але коли воно виростає, це вже не прикольна атракція для власників. Утримувати його дорого та небезпечно. Тварина, яку беруть як товар, потім вже нічого, в принципі, не коштує. Хіба що ïï м’ясо та шкіра.
Існує величезний ринок продажу диких тварин. Є браконьєри, які беруть їх з природи та продають через інтернет. Є трафік контрабанди ведмежат. Є велика кількість приватних звіринців, де розмножують тварин в неволі для продажу.
Але ми бачимо, що люди змінюються. Тепер не кожна мама хоче йти з дитиною в контактний звіринець, щоб сфотографуватися. Вона вже хоче показати щось більш падагогічне та корисне.
Люди вже починають хейтити бізнес, якщо побачать, що він використовує тварин. Вже говорять, що не хочуть бути клієнтом ресторану, де в клітці страждає ведмідь. І власники починають прислуховуватися та змінюватися самі.
Іграшка на місяць
Коли ми з Єгором дивились "Короля тигрів", у нас була істерика (документальний серіал "Король тигрів: Вбивство, хаос і божевілля" розповідає про власника зоопарку Джо Екзотика, якого засудили в США до 22 років за спробу вбивства зоозахисниці – УП).
Таке враження, що в цьому серіалі ми побачили все те та всіх тих, кого бачимо в своєму реальному житті. Такі ж дорослі, похилого віку люди або хлопці, які граються в свої дитячі комплекси. Жінки та коханки, які тримають тигренят чи сервалів вдома.
І в зоозахисті також зустрічаються специфічні кадри. Зазвичай захист тварин – не про тварин, а про людей. Про їх проблеми, комплекси. У нас з чоловіком в цьому сенсі комплексів немає. Ми прийшли в цю сферу зверху, з науки, повз це бажання завести собі щось пухнасте або, скажімо, бути крутим поруч із великим та страшним вовком. Все це ми, на щастя, проскочили.
На жаль, інтернет, селфі та інстакультура багато чого змінили. Гарний, яскравий контент сильно збиває з пантелику. Люди бачать в Instagram, в Facebook красивих дівчат, хлопців, дітей, які обіймаються з ведмедями, тиграми. Їм здається – ось вона, любов. Ось та сама, заповітна мрія єднання з природою! Але це неправильна інтерпретація, бо мало хто знає всієї правди. Тому одне з наших завдань – інформувати.
На диких тваринах дуже просто заробляти. Їх тримають в жахливих умовах, годують якимось сміттям. Щоб зробити фото або відео для соцмереж, заради контенту для YouTube чи TikTok величезна кількість людей в чергу стають та гроші платять. Але коли те медвежа досить швидко виростає та стає дуже небезпечним, його вже треба годувати з лопати, тримати в вольєрі – це вже нікому не потрібно.
Для когось дика тварина – іграшка на місяць, яку він купив в інтернеті. Пофоткався, виклав, полайкали – о'кей! А іншим потім доводиться рятувату цю тварину, будувати вольєр, витрачати гроші та роки на реабілітацію.
В Києві, на Оболоні, у дівчини з чудовою психіатрією в квартирі жили вовки. А ще стаффи, сови, борсук… І ось вона купила собі вовченя у фірми, яка на Печерську знаходиться, просто тримає в квартирі тварин та продає через інтернет по всій Україні.
На цього вовченя напав її борсук. Ортопед, який просто Богом виявився, "зібрав" лапку, в якій шість переломів зі зміщенням. Коли постраждалий був ще в гіпсі, власниця другого вовченя купила. Його вже активісти відбили, а дівчина дала обіцянку, що нікого ніколи не буде заводити.
Цирк
Я не росла дуже сенситивною дитиною. Звичайно, ходила в цирк, і тоді абсолютно нормальні враження були. До того, що там відбувається насправді, я приходила поступово, через нову інформацію.
На тих, хто не розуміє, в чому проблема використання тварин в шоу, не треба кричати, не треба їх якось гнобити. Треба пояснювати щоразу, коли говорять: "Їх же там годують! Їх же там люблять? Що не так?".
Треба розуміти, що ідеї гуманності сформувалися не так давно (в епоху Відродження та після Французької Революції – УП). В деяких навіть просунутих країнах ще 100-50 років тому не дуже класно з людьми поводилися. А в деяких – досі.
Все, що відбувається (із захистом тварин та дикої природи – УП) – процес еволюції, цивілізаційний напрямок. В Україні, ще не заборонено використання тварин в цирках. Але ми співпрацюємо в одній з робочих груп по відповідному законопроєкту. Пройшли всі комітети. Можливо, наступної сесії вже буде голосування Ради по забороні.
Одна з головних ідей нашої діяльності – не стільки боротися з наслідками, скільки з причиною. Тому ми багато працюємо із законодавством. В 2015 році ми з іншими організаціями домоглися того, що в Україні стало нелегальним використання вовків та ведмедів на мисливських випробувальних станціях, де на них нацьковували собак.
Ведмідь – тотемна тварина, яка завжди багато значила в культурі багатьох народів. Є багато архетипів, пов’язаних з ним, багато символів. Хтось може говорити про традиції, про те, як у середньовічній Європі бродячі артисти йшли містами з кибитками и ведмедями на ланцюгу. Виступали одночасно зі стратами на площах та всім, що додавалося. Але зараз, звісно, непогано було б це вже змінити.
Гладіаторські бої, японські тортури – це теж культурні традиції, це теж певною мірою мистецтво. Багато людей було в них задіяно століттями. Але є все ж таки речі, є середньовічні розваги, які мають йти в минуле.
Цирк із тваринами вже перестає бути модним. Є вже велика кількість молоді, яка любить цирк як мистецтво людей без тварин. Як сучасне мистецтво.
Психосоматика
Якщо порівнювати з обмеженнями (щодо використання тварин у комерційних, особистих цілях – УП) в Німеччині, Франції або, скажімо, в Каліфорнії, то в Україні поки що все погано. Але у нас не гірша ситуація, ніж, наприклад, в Балканських країнах, Косово, Болгарії, Албанії. І вже точно у нас краще, ніж в деяких американських штатах, де величезна кількість тигрів живе на задніх дворах, в клітинах.
У Південно-Східній Азії ведмеді все життя проводять на жовчних фермах, весь час в розп'ятому стані, з катетером, тому що є безглузда ідея, ніби жовч ведмедя дуже цінна. Абсолютна психосоматика – людям здається, що жовч ведмедя чудодійна. Або кров носорога. Є купа безграмотних, які вірять, що якщо з'їдять кажана, то їм це допоможе.
Крутий бізнесмен в Гонконзі купує ріг носорога не тому, що вірить в його силу, у вплив на потенцію. Просто ріг в його кабінеті – індикатор грошей, влади. Його знайде і туди поставить навіть не він сам, а людина, яка займається інтер'єром офісу. Так формується попит.
Живе тигреня коштує чотири тисячі доларів. Але дорослий тигр, розчленований для ринку китайської традиційної медицини – 50 тисяч євро. Тисячі тигрів і левів розмножують на фермах, пускають їх на деривати для Китаю, США. Є люди, які легко ставляться до ідеї, що можна розчленувати тварину на "запчастини" заради ліків тільки тому, що вона виросла в неволі та нібито не має цінності.
Проблема в тому, що багато хто не знає закулісся. За красивим, гламурним селфі з тигром – життя і розмноження тварин в клітинах, сараях, контрабанда і так далі.
Наша мрія – щоб в Україні взагалі не було потреби в таких притулках, як у нас. Щоб люди розуміли: дикі тварини мають жити в дикій природі. Ми намагаємося розвиватися як хаб компетенції. Розвивати професійну сферу реабілітації, яку зараз з колегами створюємо в Україні.
Проблему треба вирішувати на законодавчому рівні: забороняти, наприклад, розмноження в приватних руках, боротися з контрабандою. Все це дуже нудна, рутинна робота разом з активістами, з міністерствами, з екоінспекцією, депутатами. Це найнеприємніше, але найголовніше в нашій справі.
До нас недавно потрапили люди, побачили ведмежат, яких ми забрали на Ясногородській фермі. Кажуть: "О, ми з ними за гроші там фотографувалися". Вони там вистояли чергу, щоб фото зробити, і щиро не розуміли, в чому проблема. Не помічали ознак стресу. Але коли, прийшли до нас, дізналися їх історію, їх проблеми, це стало для них одкровенням.
Ми віримо в реабілітаційні центри як в просвітницькі установи. Людям треба прийти, подивитися тваринам в очі, дізнатися справжню ціну моди на них. І, можливо, щось в собі поміняти. Не важливо що. Може хтось сміття почне сортувати, відмовиться від пластикових пакетів. Може хтось не купить квиток у цирк, де виступають тварини.
Не обов'язково бути затятим активістом, приковувати себе де-небудь ланцюгами. Вистачить не купувати жовч ведмедя.
Не йти на шоу із тиграми.
Не лайкати в Instagram фото дівчини з сервалом.
Євген Руденко, Назарій Мазилюк УП
