"Старший брат следит за тобой". Как IT-технологии помогают диктаторам уничтожать оппозицию
3 липня президент Росії Володимир Путін затвердив нову стратегію національної безпеки Росії, в якій крім стандартних мантр про "світову змову" проти Кремля чітко окреслена необхідність "розвитку сил і засобів інформаційної протидії".
Протидіяти ж Путін зібрався перш за все "використанню в РФ іноземних інформаційних технологій". Простіше кажучи, соцмережам та інтернету в цілому.
Багато років саме інтернет був осередком протестних настроїв, який майже неможливо контролювати. Через соціальні мережі зростали опозиційні рухи, а активісти координували дії на мітингах.
Антиурядові виступи в Білорусі та Гонконгу демонструють, що роль інтернету в протестному русі досі залишається великою.
Однак IT-технології навчилися використовувати не лише протестувальники. Диктатури по всьому світу також не пасуть задніх та поступово шукають "оригінальні" методи впливу на опозицію.
В Україні з цим знайомі ще з часів Революції Гідності. Тоді активістів намагались лякати через sms-повідомлення, в яких було написано, що вони "зареєстровані як учасники масових заворушень". Також протестувальники заявляли, що сервіс смс-розсилок SMS-Fly блокував усі повідомлення зі словами "майдан", "свобода", "влада" та багатьма іншими.
Про цифрові системи тотального контролю та придушення інакомислення багато сказано в усім відомих антиутопічних книгах та серіалах. Але поки одна частина світу лише фантазує на цю тему, інша – починає втілювати у життя.
Країни з диктаторськими або авторитарними режимами хоча і відстають за розвитком IT-технологій від іншого світу, дехто вже наблизився до створення справжнього цифрового концтабору з повністю підконтрольним інтернетом та системами глобального відеоспостереження.
Які технології використовують диктатори для збереження влади та чому ідея Орвелла про "Старшого брата" – не така вже й вигадка? Про це – далі в матеріалі "Української правди".
Росія
У 2017 році після виходу фільму Олексія Навального про корупційні схеми прем’єр-міністра Дмитра Мєдвєдєва "Он вам не Димон" в Росії почалась нова хвиля протестів.
Оскільки Навального підтримує переважно молодь, влада вирішила просто залякати учасників антиурядових виступів, і робила це на їхній території – в інтернеті.
Після одного з мітингів з’явився сайт із назвою Je suis maidan (в перекладі з французької "Я - Майдан") та лозунгом "залиште надії – вас також знайдуть". На цьому сайті розміщували особисті дані участників мітингів: їхні фотографії та посилання на сторінки в соціальних мережах.
Так молодим людям продемонстрували, що якщо влада захоче, вона їх наздожене, і сховатись у натовпі точно не вийде.
Обличчя протестувальників спочатку шукали за допомогою гігапіксельних панорам, які робили під час мітингу, а також проглядаючи фотографії в ЗМІ. Після цього знайдені фотографії завантажували на сервіс FindFace, який за світлиною може знайти профіль людини "ВКонтакте".
І хоча розробник сервісу FindFace, стартап NtechLab, заперечував свою участь у зливі особистих даних, згодом компанія розробила для московської мерії систему глобального спостереження, яка дозволяє автоматично відстежити маршрут людини містом та знайти її за фотографією.
На утримання системи глобального відеонагляду Москва витрачає щорічно 68 мільйонів доларів. Її головне формальне призначення – знаходити та ловити злочинців.
Зараз, коли організацію Олексія Навального "ФБК" включили до списку екстремістів, до "злочинців" можуть прирівняти будь-якого опозиційного активіста.
Зливи особистих даних відбуваються не лише через відкриті джерела. У 2019 році, на телеграм-каналі "Товарищ майор", який пов’язують з російськими силовиками, опублікували базу номерів та паспортних даних трьох тисяч людей: учасників протестів, журналістів ліберальних видань та опозиційних політиків.
У штабі опозиціонера Дмитра Гудкова повідомили, що з ними зв’язався один із мітингарів, який знайшов у цій базі свою вигадану адресу, яку сказав поліції під час затримання. Отже, джерелом зливу вважають правоохоронні органи.
Чому злиті особисті дані та створення баз учасників протестів – це небезпечно? На це питання добре відповідають російські пропагандисти, які постійно нагадують молоді про "наслідки", які їх чекають, якщо їхнє обличчя побачать на камерах спостереження.
"Інтернетом вмієш користуватись не лише ти. Покарання за участь у подібних заходах (мітингах – ред) впишуть у твою біографію назавжди. І коли ти захочеш влаштуватись на роботу, тамтешня служба безпеки дізнається про твої "подвиги" одразу. А як після цього складеться твоя трудова біографія – подивишся сам", – пригрозив учасникам мітингів пропагандист Дмитро Пучков.
На зливах особистих даних та погрозах все не закінчується. Російська влада чудово розуміє, що головний осередок протестних настроїв – це соціальні мережі.
Законодавство РФ прописане таким чином, що силовики за запитом можуть отримати доступ до особистих даних користувачів будь-яких російських сервісів. Цьому росіяни "завдячують" пакету Ярової, який ухвалили в 2016 році під приводом боротьби з тероризмом.
Так, лише за першу половину 2020 року до одного лише "Яндексу" надійшло 15 тисяч запитів правоохоронців на особисті дані користувачів. 12,9 тисяч запитів компанія задовільнила.
За даними видання "Медуза", влітку 2019 року, під час масових виступів у Москві, ФСБ вимагала отримати цілодобовий доступ до листувань користувачів у низки російських сайтів, серед яких дата-центр, хостинги для сайтів, сервіси для пошуку роботи та сайт з оголошеннями.
Для громадян України така тенденція має означати щонайменше небезпеку користування російськими сервісами, особливо якщо діяльність людини політично або економічно важлива.
В грудні Держдума РФ прийняла закон, який забороняє соціальним мережам блокувати інформацію з федеральних каналів. У випадку цензурування російської пропаганди соцмережу можуть заблокувати. В першу чергу це стосується таких платформ як Twitter, YouTube та Facebook.
Також регулятор "Роскомнадзор" прагне зобов’язати соцмережі видаляти "заборонену" в Росії інформацію. Після фактичного прирівняння ліберального опозиційного руху в РФ до терористів, забороненими матеріалами запросто можуть стати заклики виходити на будь-які мітинги проти влади.
Зараз в Росії за непокору вже сповільнили роботу Twitter, загрожують сповільнити найпопулярніший відеохостинг YouTube та найбільшу у світі соцмережу Facebook.
Про серйозність намірів російської влади говорить поступове створення "вітчизняних аналогів" західних соцмереж. Так, державна компанія "Газпром-медіа" оголосила про перезапуск російського відеохостингу RuTube, який має бути більш слухняним клоном американського YouTube.
Але навіть якщо держава не отримає доступ до особистих даних у соцмережах, в Росії працює система моніторингу "Катюша", яка вже відстежує всі повідомлення, що стосуються політичних процесів, позасистемної опозиції та реакції людей на політичні події.
Необхідність моніторити інтернет влада пояснює зростанням впливу соцмереж та незареєстрованих як ЗМІ ресурсів, які нібито поширюють "дискредитуючу та деструктивну" інформацію.
Отже, російська влада вже знає, де в інтернеті найактивніше розповсюджують опозиційні настрої, і у випадку політичної кризи може швидко перекрити доступ до цих ресурсів.
Китай
Особливого "успіху" в контролюванні інтернету досяг Китай. Якщо в Росії виникають проблеми під час блокування окремих соціальних мереж, а деякі з них досі не мають конкурентоспроможних аналогів, то КНР фактично створила альтернативний інтернет, який називають "великий файрвол".
Процес становлення китайського закритого інтернету добре описаний у книзі американського журналіста Евана Озноса "Епоха амбіцій. Богатство, істина та віра в новому Китаї".
У книзі написано, що генеральний секретар ЦК Компартії Китаю Цзян Цземінь ще у 2001 році оголосив інтернет політичним, ідеологічним та культурним полем бою. Уряд, який намагався створити зручну картину світу, заборонив розповсюдження чуток або іншої інформації, яка "підриває довіру" до держави.
Загалом влада заборонила 11 видів інформації, серед яких "підбивання до незаконних зборів" та "інформація про діяльність незаконних організацій".
Інформацію за ключовими словами намагаються фільтрувати цензори, в той час як опозиція намагається обходити фільтри, вигадуючи нові словосполучення, які іноді складаються з образливих для влади каламбурів.
Уряд зобов’язав IT-компанії ввести систему "самодисципліни", яка передбачала блокування статей про лідерів КНР, доповіді правозахисних організацій та іншу незручну для влади інформацію.
Крок за кроком Китай розбудовував власний інтернет, вільний від "західного впливу". Згодом в країні заблокували популярні соцмережі Twitter, Facebook, Google, YouTube тощо.
На відміну від Росії, Китай не має проблем з імпортозаміщенням і зміг створити конкурентні та повністю підконтрольні місцевим законам соцмережі та додатки. Часто це – копії відомих західних сервісів. Найпопулярніший додаток – месенджер WeChat, яким користуються понад 900 мільйонів людей.
Царина айті, яка працює на китайський режим, створила браузер Tuber, який відкриває доступ до заблокованих західних соцмереж, однак влада сама вирішує, який контент на сайтах зможе побачити користувач. Тобто тепер китайці зможуть розповсюджувати свою пропаганду на західних ресурсах, але не зможуть бачити чужу.
У розпал коронакризи влада Китаю посилила ідеологічний вплив на населення. Внаслідок цього з’явився додаток для "доносів".
В Управлінні кіберпростору КНР пояснили, що цей додаток стане доступним до 100-річчя комуністичної партії, щоб "створити атмосферу хорошої суспільної думки". Людям пропонують повідомляти про розповсюдження "помилкових думок" про діяльність комуністичної партії.
Система відеоспостереження у Китаї в деяких регіонах також розвинена до просто антиутопічного рівня. В Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, де проживає мусульманська меншина, комуністична партія встановила систему глобального спостереження.
Камери, які слідкують за уйгурами, здатні ідентифікувати особу за райдужною оболонкою ока. Система навіть має функцію розпізнавання емоцій. Як пояснив Financial Times один з функціонерів з бюро суспільної безпеки Сіньзяна, це допомагає виявляти рівень нервозності та агресивності людини та швидше знаходити підозрюваного.
Не випадково технологія набула поширення спочатку саме в цьому регіоні. Китай вже багато років звинувачують у створенні концентраційних таборів для мусульман з Сіньцзяню, які не погоджуються з політикою партії. Опозиційні настрої у цьому районі більш поширені, ніж в інших.
Розширення такої системи на всю країну зробить можливим швидке виявлення противників партії та людей на протестних акціях. Подібне використання камер можна було побачити під час масових антиурядових виступів у Гонконгу
"У КНР камери, окрім фільмування, ще сканують риси обличчя, і відразу передають їх у базу. Тобто розпізнати незахищеного учасника протесту стає дуже легко, і справи відкриваються моментально. Саме тому протестувальники закривають тіло, обличчя, одягають капюшони та захищаються парасолями", – сказав у коментарі УП глава "Free Hong Kong Center" Артур Харитонов.
У 2019 році гонконгські протестувальники почали трощити фонарні стовби, де були встановлені "розумні" камери. Влада Гонконгу стверджувала, що вони потрібні лише для фіксування пробок та погоди. Однак протестувальники не вірили і вважали, що Китай таким чином збирає дані про участь людей у протестах.
Китайський досвід у спостереженні за уйгурами та гонконгцями є небезпечним, адже країна може продавати технології глобального спостереження іншим диктаторам, і це пришвидшить їхній перехід до ери цифрового авторитаризму, йдеться у виступі Міністра оборони США Марка Еспера.
Зараз у світі набирає обертів тренд на цифровізацію валюти. Скоро гроші будуть представлені у вигляді цифр на екрані і не матимуть паперового еквіваленту. Вже відомо про розробку криптодолара та крипторубля, але першим втілювати у життя ідею національної криптовалюти почав Китай.
Цифровий юань не матиме нічого спільного з криптовалютою в традиційному розумінні з принципами децентралізації та анонімності. Навпаки – вона буде тотально підконтрольна центральним органам влади.
Центральний банк через інші банки зараховуватиме на акаунти громадян гроші, які вони з цих же акаунтів витрачатимуть без можливості перевести в готівку. Більш того, держава бачитиме всі транзакції громадян аж до чеків у супермаркетах.
З одного боку це корисно для економіки, адже регулятор зможе швидко реагувати на зміни у настроях споживачів, побачити де треба надати пільгову іпотеку, підняти мито або субсидувати. Також це суттєво вдарить по тіньовому бізнесу та зробить проблеми корупціонерам, які в Китаї традиційно зберігають награбоване у готівці.
Однак з іншого боку держава зможе повністю контролювати споживчий кошик громадян. Більш того, за даними WSJ, влада зможе зробити цифрові юані тимчасовими, тобто диктувати людям, у який термін вони мають витратити свої гроші.
Така практика буде корисна, щоб оживити економіку під час кризи, але це точно не сподобається споживачам.
Партія, зокрема, отримає можливість в декілька кліків залишити ворогів режиму повністю без засобів існування, якщо виникне така потреба.
Зрештою повний контроль грошового оберту – це перший та головний крок для створення системи соціального рейтингу – коли пріоритетний доступ до благ матимуть найбільш "корисні" для країни люди. "Корисність", звісно, також визначатиме влада.
Африка
В країнах Африки також використовують технології для придушення повстань. І хоча розмах набагато менший, ніж у Росії та Китаї, бажання місцевих диктатур вхопитися за владу змушує опановувати механізми контролю над інтернетом.
Якщо не брати до уваги більш розвинений регіон Північної "мусульманської" Африки, а сконцентрувати увагу на Субсахарській, то до 2025 року там очікують охоплення інтернетом не більше 39%.
Однак у політичному житті африканців інтернет все одно поступово починає відігравати все більшу роль.
"В Африці проживає багато молоді, велика частка якої не має освіти, кваліфікації та є безробітною. Таких людей легше мобілізувати на протести, зокрема насильницькі. Комунікація за допомогою масових SMS-розсилок, груп в соціальних мережах та месенджерах, таких як WhatsApp, хештегів у Twitter дозволяють швидко самоорганізуватися у масові політичні рухи, або повстанські угруповання, якщо йдеться про збройну боротьбу", – сказав у коментарі УП співзасновник Центру дослідження Африки Олександр Мішин.
Отже, інтернет є потенційно небезпечним осередком для протестувальників навіть у малорозвиненій Африці. Зі слів Мішина, африканські країни перебувають на другому місці у світі за кількістю випадків Інтернет-шатдаунів (вимкнень), організованих за вказівкою урядів. З 2015 року в країнах Африки зафіксовано щонайменше 15 випадків фізичного обмеження доступу до інтернету.
"Подібна поведінка автократів, хоча не лише вони вдаються до таких заходів, – це великий удар по розвитку діджитальних технологій в африканських країнах та підрив тих видів бізнесу, що базуються на використанні мережевих та ІТ-рішень. Іншими словами, диктатури стримують діджиталізацію Африки, отже відкидають її на узбіччя цивілізаційного розвитку", – сказав Мішин.
Шатдаун – не єдиний метод запобігання протестним рухам в інтернеті. Мішин зазначив, що у грудні 2019 року міністерство оборони Зімбабве звернулося до Ірану по допомогу в створенні кіберармії, аби взяти інформаційний простір під повний контроль. Планувалося створення ботоферм, аби використовувати їх для приглушення голосу інакомислячих.
Танзанія та Китай провели міжнародний круглий стіл з теми "нових медіа", де уряд африканської країни захоплювався китайською практикою блокування соціальних мереж, бо це нібито допоможе подолати кіберзлочинність. За інформацією Foreignpolicy, менше ніж за рік в Танзанії закрили популярні опозиційні веб-сайти.
Це – яскраві приклади співпраці авторитарних режимів для збереження свого диктаторського світу.
В більш розвинутих африканських країнах вже самотужки блокують соціальні мережі через телекомунікаційні мережі.
Так в Нігерії нещодавно заблокували Twitter після того, як адміністрація соцмережі видалила пост нігерійського президента нібито за порушення правил спільноти. Влада аргументувала це "постійним використанням платформи для підривної діяльності, яка загрожує існуванню країни".
Білорусь
Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко після початку протестів одразу вирішив зарубити загрозу на корені та вимкнув у столиці інтернет. Кілька днів у Мінську мережа працювала дуже нестабільно, через що протестувальникам було важче координувати дії та попереджати один одного про небезпеку.
І хоч в перші дні інтернет-шатдаун відіграв свою роль у збереженні "трону" за Лукашенком, проблема для режиму вилізла з іншого боку.
Білорусь має розвинену царину IT, і працівникам індустрії дуже не сподобалась практика вимкнення інтернету, адже це фактично ставить на паузу всі проекти та зупиняє роботу. Після мітингів айтішники почали масово переїжджати за кордон.
"Ніхто не хоче жити у Північній Кореї посеред Європи. Для IT-інженерів немає кордонів. Вони можуть знайти роботу де завгодно", – наводить Bloomberg слова голови білоруської компанії PandaDoc Микити Мікадо.
Як наслідок – згідно з опитуваннями, 15% білоруських айті-спеціалістів уже переїхали працювати в інші країни. Ще понад 40% більше не хочуть працювати у Білорусі та шукають місце для переїзду або довготривалого відрядження. Найпопулярніші напрямки – Україна, Литва та Польща.
Не гребують у Білорусі і темою зливу особистих даних. Щоправда, поки все обмежується залякуваннями.
Так у березні з невідомого номеру відбулась спам-розсилка нібито від платформи "Голос", яка фіксує фальсифікації на виборах та є однією з найпопулярніших опозиційних платформ в Білорусі. Користувач платформи залишає свої дані та надсилає фото бюлетеня, а платформа їх записує та потім порівнює результати на окремих дільницях.
У повідомленнях попереджали про те, що нібито особисті дані користувачів передадуть іншим активістам. Це мало б налякати протестувальників, адже в країні панує загальна атмосфера диктатури, і мало хто хоче, щоб його номер потрапив до незнайомих людей.
Потім виявилось, що повідомлення надходили і тим, хто не реєструвався на платформі "Голос", а просто був учасником в міських опозиційних чатах. Згодом сама платформа заявила, що жодних розсилок не робить, а номера телефонів зашифровує. Тобто, номери для смс-розсилок знаходили у відкритих джерелах.
Зі слів адміністрації "Голосу", були випадки, коли на ці номери дзвонили невідомі люди та намагались залякати потенційних протестувальників.
***
Технології дійсно зіграли велику роль під час протестів в диктаторських країнах, де доступ до ЗМІ мають лише прибічники влади. Але рано чи пізно найсучасніші айті-технології опанують і диктаторські режими, що може зробити їхній контроль дійсно тотальним та повернути часи "залізної завіси" СРСР.
Навіть менш технологічно розвинені та слабкі диктатури зможуть використовувати обмеження, адже їх цьому навчать такі гіганти як Китай або Росія.
Майже три десятки років інтернет залишався неконтрольованим "острівцем свободи", де можна було пропагувати як добрі, так і деструктивні ідеї. Тепер, з поширенням нових технологій контролю, такий статус Мережі опинився під великим питанням.
Посилення регулювання інтернету може надати другого дихання диктаторським режимам і на багато років продовжити їхнє існування.
Богдан Мірошниченко, для УП
