Как очистку "верхов" взломали "из низов". Почему за 7 лет после начала люстрации чиновники возобновляются на должностях

Одним із перших своїх подвигів давньогрецький персонаж Геракл мав побороти лернейську гідру. Ця потвора мала 9 голів дракона, відрубати які видавалось за неможливе. Адже на місці кожної одразу виростали дві нові. Щоб вбити гідру, місця зрубів треба було припекти.

Одним із перших подвигів української влади після Революції Гідності мало стати очищення своїх лав від застарілих еліт. Еліт, що повністю скомпрометували себе і занурили суспільство в автократію. Люстрація була необхідною, щоб припекти відрубані голови гідри в державному апараті.

У 2014 році Україна таки запустила процес очищення, закривши доступ до влади чималій кількості функціонерів часів Віктора Януковича. На певний час вони залягли на дно. Поодинокі повернення люстрованих на посади викликали значну увагу.

Але 7 років потому ці випадки вже мало не перетворились на рутину. Від початку 2021 року один лише Окружний адмінсуд Києва скасував звільнення двох десятків людей з різних держструктур. 

Президентство Володимира Зеленського взагалі почалось з нехтування люстрацією. Главою його Адміністрації був призначений юрист Андрій Богдан, який підпадав під очищення влади.

Час показав, що голови цієї гідри, схоже, таки не припікали, а просто рубали. Часто – без розбору. Іноді – виводячи "потрібних" високопосадовців з-під удару.

У кінці 2019 року люстровані чиновники отримали козир у руки – Європейський суд з прав людини побачив порушення у післяреволюційній реформі. За цим рішенням стояли 5 невідомих на широкий загал клерків.

Вони не лише натисли "ресет" на українській люстрації, а й дали таку можливість десяткам чи навіть сотням інших посадовців. 

"Українська правда" розповідає, як очищення "верхів" фактично зламали "з низів", що до цього призвело і які уроки держава має винести з досвіду 2014 року.

Боротьба за люстрацію

Про потребу люстрації говорили ще в 2005 році, після Помаранчевої революції. А після повалення режиму Януковича, що супроводжувалось не лише переслідуваннями опонентів з боку тодішньої влади, а й масовими вбивствами протестувальників, ці заклики зазвучали з новою силою.

"Люстрація була однією з вимог Майдану. І ключовою вимогою", – пригадує один із її батьків-засновників Єгор Соболєв.

У 2014 році Рада Майдану уповноважила його очистити владу. Соболєв очолив люстраційний комітет, який працював як громадська організація, і займався розробкою відповідного закону. Однак післямайданна влада, попри обіцянки, зі скрипом сприймала ці процеси.

Люстраційний комітет залишався, по суті, об’єднанням активістів, а написані ними законопроєкти місяцями не доходили до сесійної зали парламенту.

Читайте також: Єгор Соболєв: "Добрі люди" переконували, що Льовочкін і Азаров не мають підпадати під люстрацію

Власні пропозиції розробляли і правозахисники, як то Українська гельсінська спілка чи Харківська правозахисна група. Але всі лобісти люстрації скаржились на відсутність політичної волі і неготовність нової влади запускати процес. Його фактично рухали вуличними акціями, а в очікуванні офіційного очищення, активісти проводили свою "смітникову люстрацію". 

Відсутність політичної волі згодом підтвердило і голосування у Верховні Раді, де ледве знайшлись голоси на революційні зміни. Аж у вересні 2014 року, депутати таки ухвалили закон "Про очищення влади".

Під вікнами Ради того дня палили шини і блокували урядовий квартал. Депутати голосували тричі, і врешті-решт таки назбирали 231 голос за 226 мінімально необхідних.

Найактивнішою була "Свобода", яка дала 100% своїх голосів. Значна кількість прихильників люстрації була також у лавах "Батьківщини" та "УДАРу". Навіть серед регіоналів знайшлось 10 "перебіжчиків", серед яких – Ганна Герман.

Жоден народний обранець тоді не натиснув "проти" чи "утримався", однак дві сотні – не прийшли в залу, а півтора десятка – не голосували.

Так Україна запустила одну з найбільших у своїй історії реформу, що так чи інакше вплинула на долі тисяч, якщо не десятків тисяч людей.

У тому числі – на двох чиновників, чиї імена як тоді, так і сьогодні нічого не скажуть пересічному українцю. Але цим іменам теж судилось залишитись в історії.

Вячеслав Полях, який в майбутньому стане фактично обличчям скасування люстрації, у 2014 році був 44-річним працівником Генпрокуратури. Він родом із Чернігівщини, у кінці 90-х років закінчив юридичну академію і пішов в "органи".

"Працював на Чернігівщині слідчим, заступником прокурора района, прокурором района. Я кожен щабель слідчо-прокурорської роботи пройшов, – описує Полях свою кар’єру в розмові з УП. – Я тривалий час наглядав за міліцією в обласному апараті. У Києві теж працював по цьому напрямку, біля 10 років".

У середині "нульових" чоловіка перевели в ГПУ, згодом – в апарат відомства. Він сам переконує: "без жодної протекції". У 2014 році Полях очолив управління організації роботи з документами, грубо кажучи – секретаріат чи канцелярію.

"Робота з прийому документів, відправка, експедиція документів, господарська діяльність, – описує він свої тодішні обов’язки. – Я мав, якщо потрібно, організовувати черговий транспорт. Чергував, наприклад, якщо вибори, щоб прохідна працювала, щоб прибирали".

На цій посаді Полях залишався до Революції та після її перемоги. Учасником Майдану він не був, на протести не ходив, а про своє ставлення сьогодні розповідає обережно, уникаючи чітких висновків чи однозначних позицій:

"Я історик за першим фахом і, аналізуючи цю ситуацію, можу сказати, що вона виникла не на порожньому місці. Для цього були певні чинники, це було історично обумовлено".

Коли в 2014 почали говорити про люстрацію, Полях і не думав, що підпаде під неї, і за свою долю не переживав:

"Я як юрист уявляв, що це була стала практика в європейських країнах. Я був спокійний, геть не хвилювався, навіть проєкти ці не читав".

Майбутній "колега" Поляха у боротьбі з люстрацією, податківець Роман Якубовський взагалі каже, що ідейно підтримував і Майдан, і очищення влади.

У 2014 році чоловікові було 37 років і мешкав він далеко від столиці – у прикарпатському Яремче. На держслужбі Якубовський пропрацював майже два десятки років, а з 2006 очолював місцеву податкову інспекцію.

Нині він каже, що "хитати" чиновницькі кадри в 2014 році почали ще до офіційного старту люстрації:

"Почалися зміни влади по вертикалі. І просто пропонувалось людям йти з посад, просто казали – йдіть. На питання "чому", ніхто не давав відповіді – "тому що ви довго працюєте".

Згодом ці, вже офіційні, "чому" з’явились.

Люстрація

Автори люстрації 2014 року своєю метою заявляли "відновлення довіри до влади та створення умов для побудови нової системи у відповідності до європейських стандартів".

Закон мав не допустити до управління державою службовців, які сприяли узурпації влади Януковичем, підриву основ нацбезпеки і оборони, порушенню прав і свобод людини.

Очищення охопило досить широке коло посад: як вищі щаблі естеблішменту, так і дрібніших службовців. Крім того, у закон вписали колишніх радянських функціонерів.

Люстрація передбачала два види обмеження: усунення від влади на 10 і на 5 років.

Під перший варіант потрапили: 

• ТОП-управлінці, як то сам Янукович, обидва уряди Миколи Азарова, тогочасні генпрокурори, глави СБУ, Нацбанку, МВС і АП, податкові та митні керівники, секретарі РНБО, військове командування тощо;
• регіональні правоохоронні, митні та податкові керівники;
• правоохоронці, які брали участь у переслідуванні майданівців, та судді, які притягали протестувальників до відповідальності;
• радянські партійні керівники, розвідники, працівники КДБ та випускники нетехнічних спеціальностей ВУЗів Комітету держбезпеки;
• чиновників, у декларації яких перевірка знайшла невідповідність.

Заборону на 5 років, яку мають застосовувати за рішенням суду, поширили на:

• суддів, які давали санкції на затримання та арешт, виносили обвинувальні вироки стосовно амністованих після Майдану політв’язнів;
• держслужбовців, які здійснювали заходи, спрямовані на узурпацію влади Януковичем, підрив основ нацбезпеки, оборони чи територіальної цілісності України, що спричинило порушення прав і свобод людини;
• держслужбовців, які в часи Євромайдану порушували права протестувальників;
• держслужбовців, які були таємними інформаторами іноземних спецслужб, закликали до порушення територіальної цілісності та суверенітету України, розпалювали міжнаціональну ворожнечу, чиї дії призвели до порушення прав людини та основоположних свобод, що визнав ЄСПЛ.

У законі прописаний перелік посад, де не можуть працювати всі перелічені вище. Цей список теж був доволі широким, але не забороняв йти на виборні посади, такі як президент чи депутат.

Люстрованим закрили доступ до Кабінету міністрів, керівництва СБУ, ГПУ, Нацбанку, посад у Збройних силах, органів суддівського врядування, ЦВК, керівництва Адміністрацією президента тощо.

Кожне відомство, якого стосувалась люстрація, зобов’язали провести перевірку своїх працівників. А кожен чиновник, який обіймає люстраційні посади, мав повідомити керівництву, чи підпадає під обмеження. Той, хто не зробив це вчасно, також відправлявся у забуття на 10 років, нарівні з люстрованими колегами.

Мін’юст створив спеціальний реєстр – такий собі перепис звільнених. У піковий період там опинились близько тисячі людей. Пізніше декого виключали за рішеннями судів. Станом на 24 березня у реєстрі лишилось 762.

У цьому переліку – лише ті, хто був позбавлений посади. Багато хто з люстрованих у реєстр не потрапив через те, що залишив роботу до початку очищення.

Колишня очільниця люстраційного департаменту Мін’юсту Тетяна Козаченко говорила, що люстрація загалом охопила приблизно 5 тисяч осіб.

Водночас, правозахисник Володимир Яворський, який у 2014 році розробляв альтернативний проєкт очищення, оцінював вплив закону на понад пів мільйона громадян.

У розмові з УП він пояснює, що точно встановити кількість люстрованих неможливо, а порахувати навіть приблизні цифри важко. Наприклад, через засекречену інформацію часів СРСР або те, що дехто з "клієнтів" закону "заліг на дно" і Мін’юст їх не помітить:

"Ми передбачали гіпотетичну кількість людей, яких це мало стосуватись. А люстраційний департамент має інформацію про конкретних осіб, які хотіли продовжити працювати в державному апараті".

Серед тієї майже тисячі записаних у реєстр опинились і ГПУшник Вячеслав Полях та податківець Роман Якубовський. 

Із працівником прокуратури злий жарт зіграла приставка, яка до цього робила його звання презентабельнішим. Чиновник мав подвійну посаду: не лише очолював "секретаріат", а й значився заступником главку з кадрів та забезпечення діяльності прокуратури.

Керівництво цього підрозділу як самостійного потрапляло під люстрацію. А отже – і клерк Полях. У жовтні 2014 року його звільнили. Як і багато хто з юристів, він пішов в адвокатуру, а якийсь час працював на "Суспільному" – у дирекції, що організувала Євробачення 2017 року.

Історія Якубовського простіша і ще більш віддає революційним запалом. Коли в його відомстві почалась перевірка, податківець вчасно не подав передбачену законом заяву:

"Я на 4 дні пізніше подав, бо був на лікарняному. Після того, як вийшов з лікарняного, у перший же день подав заяву і декларацію. Я не вважав, що мав щось приховувати чи якісь були проблеми в мене".

Якубовського звільнили у березні 2015 року за пропущений строк подання документів. Він зайнявся бізнесом, зокрема, керував місцевою базою відпочинку.

Обидва чиновники з рішенням свого керівництва не погодились і не змирились.

"Я працював у службі 18 років, при різних президентах, різних владах і міністрах. У мене така професія. Я не вважав ні в чому себе винним, – пояснює податківець Якубовський. – Я питав, які до мене претензії є за мою роботу, і чому я маю звільнятись – ніхто мені відповіді не казав".

В одного з головних люстраторів Єгора Соболєва відповіді на такі запитання переважно політичні. У провину держслужбовцям він ставить сам факт підпорядкування злочинній владі.

На думку Соболєва, чиновники, які залишались на посадах під час Революції "не пройшли перевірку на службу суспільству у відповідальний час":

"Сказати, що заступник керівника області чи голова РДА, наприклад, не розуміли, що відбувається в часи Януковича, не бачили або були осторонь величезної піраміди корупції, я думаю, що ніхто не міг. Так само жодна свідома людина не могла залишатись на посаді, коли бачила розстріли".

Твердження про непричетність до репресій таких людей, як Полях, Соболєв порівнює із виправданнями нацистів часів Адольфа Гітлера. Мовляв, бездіяльність таких клерків забезпечувала роботу всього апарату:

"Вони всі були залучені в цю систему репресій, і ніхто з них не вийшов на Майдан, не заарештував "беркутівців", не зупинив корупцію. Люди, які працювали в ГПУ, як ніхто розуміли, що відбувається. Вони не менше відповідальні за кровопролиття, ніж ті, хто натискав гачок".

Полях же описує звільнення як особисту трагедію і каже, що після звільнення з "улюбленої роботи" два роки важко хворів:

"Потім зібрався, знайшов у собі сили. Я вважаю, що завжди треба боротись за свої права, як юристу і як людині, громадянину цієї держави".

Незадовго після того, як українська держава запустила боротьбу зі старими елітами, Полях і Якубовський запустили свою – з українською державою.

Боротьба проти люстрації

Люстраційний закон від самого початку критикували не лише його ідейні опоненти чи ті, кого очищення обмежило у кар’єрному зростанні.

Про те, що очищення викликає питання, неодноразово говорили в Європейській комісії "За демократію через право", відомій як Венеціанська комісія. Там радили призупинити процес і внести зміни в закон.

Серед українських прихильників люстрації теж були незгодні з його остаточним варіантом.

"Всі розуміли, що її через 5-7 років можна скасувати. Тому що ми передбачали це рішення ЄСПЛ, ми казали, що це призведе до того, що люстрацію буде скасовано", – каже сьогодні правозахисник Володимир Яворський.

Він пояснює: українське законодавство частково виписано таким чином, що очищення виглядає як покарання. Це і дозволяє відмотувати процес назад:

"Люстрація – це елемент перехідного періоду, який використовується для того, щоб суспільство могло швидше перейти від диктатури до демократичного урядування.

Люстрація не є покаранням. Це однозначно і дуже важливо зрозуміти. Саме тому це не пов’язано з розслідуваннями щодо кожної особи".

Закон 2014 року, за словами Яворського, підводять прописані в ньому причини ухвалення. Люстратори посилаються на кримінальні розслідування проти функціонерів Януковича, згадують про корупцію, направляючи реформу в бік покарання:

"Мета мала бути прописана так, що ці чиновники брали участь у побудові недемократичних форм правління. Організовували репресії".

Підстави застосування люстрації до одних людей і "амністія" для інших теж не були прописані достатньо чітко.

Дискутивним також є питання, хто саме мав проводити реформу. Український закон поклав обов’язок самоочищення на кожне відомство. Через це люстраційний департамент Мін’юсту фактично не мав впливу на основні рушійні сили репресій: Міністерство внутрішніх справ, Службу безпеки, прокуратуру. 

Яворський з іншими правозахисниками у 2014 році пропонували створити спеціальний орган. Однак ця ініціатива впиралась у слабку політичну волю влади:

"Вони (ініціатори закону – УП) сказали, що такий орган визнають неконституційним і всю систему завалять. Тобто вони казали, що у нас немає голосів для конституційних змін. А люстрацію без них, насправді, дуже ризиковано проводити".

Сумнівні та дискутивні положення люстрації стали інструментами в руках тих, хто з нею не погодився. Чиновники почали звертались до судів із вимогою повернути їм посаду.

Так зробили і Полях із Якубовським. Їхні долі в українських судах були типовими для того часу.

Як і більшість "братів за нещастям", Полях апелював до порушень Конституції, зокрема, принципу індивідуальної відповідальності. Звільнення лише за перебування на якійсь посаді люстровані називали колективним покаранням за злочини режиму Януковича.

Однак звичайні адміністративні суди не можуть оцінювати конституційність законів. Якщо є сумніви, вони мають звернутись до Верховного суду, а той, у свою чергу, до Конституційного. 

Такі скарги до КС неодноразово надходили, і не лише за ініціативи борців за свої посади. Із проханням перевірити закон "Про очищення влади" звернулись також депутати "Опозиційного блоку".

Конституційний Суд розглядає справу про люстрацію ще з 2017 року. Періодично, коли вона з’являлась у порядку денному, це провокувало галас, акції протестів і побоювання, що люстрацію от-от скасують. Однак рішення не винесене досі. 

Ця процедура на роки "заморозила" справи звільнених посадовців, у тому числі, Поляха. Тому він взявся шукати інші шляхи боротьби:

"Я почав звертатись до правозахисних спільнот. Єдині, хто вислухав і намагався зрозуміти, це Українська Гельсінська спілка з прав людини. І після того, як я декілька разів звернувся, вони мене запросили і кажуть, давайте ми вам дамо адвоката".

Разом із безкоштовним адвокатом-правозахисником колишній прокурор пішов до Європейського суду з прав людини. Каже, що у перемогу спершу не вірив, адже не зміг пройти всі інстанції на батьківщині, що потрібно зробити перед зверненням в ЄСПЛ:

"Читаючи конвенцію, я звернув увагу на те, що у виключних випадках, коли людина не може захистити свої права в державі, це правило не діє, і можна напряму звертатись. І я кажу: так це ж наш випадок".

І Європейський суд погодився, з огляду, зокрема, на те, як довго Україна не могла самостійно розібратись із претензіями своїх колишніх чиновників.

Полях був одним із перших, хто вийшов зі своїми претензіями за кордон, і саме його ім’ям назвали справу в ЄСПЛ: "Полях проти України". Пізніше до його заяви доєднали ще кілька, в тому числі, податківця Якубовського.

Його позов український суд навіть не заморозив, а одразу забракував. Аргументи Якубовського про лікарняний не прийняли, адже люстраційний закон не мав жодних застережень, які б дозволили відтермінувати подання заяви про перевірку. На доводи про неконституційність люстрації суд в Івано-Франківську відповів, що КС її не скасував.

Разом із Поляхом та Якубовським проти української держави в ЄСПЛ виступали: колишній співробітник Міністерства доходів і зборів Дмитро Басалаєв, ексзаступник прокурора Чернігівської області Олександр Яс та звільнений чиновник РДА на Кіровоградщині Сергій Бондаренко, якому дісталось за посаду другого секретаря райкомітету Компартії у 1990-1991 роках.

Восени 2019 року вони виграли справу. Європейський суд підкреслив, що не ставить під сумнів проблеми української влади часів Януковича, тому загальні цілі люстрації вважає законними. Однак при цьому побачив порушення. 

ЄСПЛ дійшов висновку що в 3 з 5 випадків Україна не забезпечила право на справедливий суд: чиновники не могли захиститись, адже їхні справи розглядали занадто довго, із порушенням розумних строків.

В усіх 5 випадках, за рішенням ЄСПЛ, було порушене право на повагу до приватного і сімейного життя. Втручання проявлялось у звільненні, забороні обіймати посади та внесенні люстрованих до спеціального реєстру.

Європейський суд не побачив доказів, що обмеження були виправданими і "необхідними у демократичному суспільстві". Зокрема, йшлось про занадто широке коло люстрованих, нерозбірливий підхід реформи та відсутність чіткого пояснення періоду, який підпав під очищення: 

"Обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах… після обрання нового глави держави".

ЄСПЛ звернув увагу, що коли досліджував люстрацію в інших посттоталітарних країнах, не стикався з настільки широкими санкціями.

Звільнення податківця Якубовського лише за пропущений термін подання заяви тим більше назвали занадто серйозною реакцією на проступок. 

Розкритикували в Суді і спеціально створений реєстр. Оскільки він впливає на репутацію людини, і захиститись від цього неможливо. Публікувати інформацію про люстрованих, на думку європейських суддів, можливо, але лише після остаточного рішення суду. Такі пропозиції, до слова, були і в альтернативних проєктах у 2014 році.

"Далекосяжний характер… заходів у поєднанні з доволі гострими формулюваннями… порушують питання про те, що деякі із цих заходів принаймні частково були вмотивовані помстою тим, хто асоціювався з попередньою владою", – сформулював Європейський суд свої сумніви в законності українського очищення.

Один із його ініціаторів Єгор Соболєв не визнає помилок 7-річної давнини. Він стверджує, що у тих умовах Україна і так стрибнула вище голови, а в історії не буває "якби":

"Протидія цьому закону була як з боку старої влади, так і з боку тих, хто прийшли на посади. Я думаю, що тоді Україна зробила неможливе, те, що не вдалось після Помаранчевої революції. Вперше в історії України тисячі людей залишили свої посади, тому що суспільство їм сказало: ми вам більше не дозволяємо".

Соболєв доволі різко коментує рішення європейських "служителів Феміди", називаючи його "не найкращим зразком правосуддя".

Він захищає серйозність українського підходу політичними аргументами і вважає, що Суд не розібрався в ситуації:

"Проблема рішення ЄСПЛ в тому, що судді, які його виносять, і Україна живуть в різних викликах і різних століттях. Вони не можуть собі уявити такого як суддя Павло Вовк чи правосуддя за методами Андрія Портнова, чи поведінка на кшталт судді Миколи Чауса. Для них ця поведінка давно забута".

Така різкість українських люстраторів в дечому об’єднує їх з опонентами. І перші, і другі залежні від вибірковості судової та правоохоронної систем.

Якби ці структури виконували свої функції у повній мірі, частині експосадовців можна було би урізати доступ до влади за більш звичною процедурою – кримінальним переслідуванням. 

Саме так дії Соболєва та його соратників пояснює правозахисник Яворський:

"Ця філософія була дуже проста і прагматична. Треба було усунути людей від влади хоча б на 5-7 років, щоб отримати цей час для реформи країни, щоб ці люди не могли ніяк впливати. Вони (люстратори – УП) не вірили в правосуддя, тому що реформи правоохоронних органів не було, на жаль, на правоохоронну систему були призначені люди, які не були зацікавлені в правосудді".

Однак виграні 5-7 років минули досить швидко. Попри те, що КС досі не наважився винести свій вердикт, звільнені чиновники почали "розморожувати" свої позови в українських судах, посилаючись на рішення ЄСПЛ.

І не просто "розморожувати", а вигравати, повертатись на посади і відсуджувати чималі грошові компенсації.

На питання, чи не нівелює це очищення як таке, Соболєв відповідає, що за роки роботи на державу люстровані могли би нанести значно більші збитки. Наприклад, своєю причетністю до корупційних оборудок.

Щоправда, на відміну від цих ймовірних збитків, наслідки сумнівних звільнень можна порахувати конкретними цифрами. 

За рішенням ЄСПЛ, усі 5 заявників отримали з бюджету по 5 тисяч євро. І Полях, і Якубовський кажуть, що ці гроші їм виплатили без перешкод. Експрокурор отримав ще 1,5 тисячі компенсацій за витрати, інші скаржники – по 300 євро.

Далі, вже в українському суді, Полях відсудив собі 1,2 мільйона гривень зарплатні, яку він міг би отримати, поки був звільнений.

Після рішення суду про поновлення йому почала нараховуватись зарплата. Хоча остаточно посаду в прокуратурі чоловік не отримав досі.

Спершу прокуратура півтора місяці не виконувала рішення про поновлення Поляха у відомстві. Він каже, що ситуація змінилась після того, як свою позицію публічно висловив президент:

"У травні минулого року Володимир Зеленський проводив пресконференцію. Тоді йому задають питання про люстрацію. І він каже – це золоті слова були – що він знає, що є така ситуація, що є рішення Європейського суду, що ми всі жили і працювали при Януковичі, є такі люди, яких не можна поновлювати ні в якому випадку, а є такі люди, які повинні бути поновлені, бо вони нічого не зробили".

Через 5 днів, за словами Поляха, його викликали у відділ кадрів, вручили наказ на поновлення. Це підтверджує і декларація, яку чоловік подав за 10 днів після пресконференції президента.

Генпрокуратура на той час уже була реформована в Офіс генпрокурора. Для призначення в новий орган потрібно було пройти атестацію. Полях пішов на тести у травні минулого року і досі не завершив усі етапи. На цей час зарплата нараховується йому в урізаному розмірі.

Кількість таких чиновників із зарплатами фактично "ні за що" і компенсаціями назвати непросто. УП зверталась до різних відомств із запитами про те, скільки люстрованих співробітників поновились на посадах. Але їх не рахують окремо, а тому відповісти на це органи не можуть.

Однак від початку очищення вже понад 250 людей були виключені з реєстру люстрованих. Лише з початку березня 2021 року тільки в Окружному адмінсуді Києва 4 люстрованих відсудили собі посади і загалом 2,4 мільйона гривень.

Вячеслав Полях планує і далі працювати на державу. Щоправда, поки незрозуміло, як саме: 

"Я так розумію, коли пройду атестацію, мені запропонують іншу посаду. Ту саму я вже не займу. Бо там працює моя колишня заступник, вона шановна людина".

Роман Якубовський обрав дещо інший шлях – звільнився одразу після поновлення. Для нього суди були скоріше питанням принципу:

"Цих 6 років ніхто мене не питав, як ти живеш. На державну службу ти піти не можеш, а це моя основна робота, бо я з 19 років працюю в такій сфері і моя освіта така.

Психологічно це не дуже комфортно. Коли тебе питають, чому ти не працюєш, що сталось, як пояснити людям? Винен ніби? Я не винен. А як пояснити, що тобі записали в трудову, що тебе звільнили по такій статті?".

Після того, як чоловік зняв з себе тягар "люстрованого", міськрада призначила його заступником мера Яремче. Там Якубовський працює досі.

І знову боротьба за люстрацію

Після того, як люстрацію почали "відмотувати", Україна фактично опинилась перед тими самими викликами, що і 7 років тому. 

Уряд спробував подати апеляцію на рішення ЄСПЛ, але вдруге програв. Наступним логічним кроком видаються зміни до закону, які зробили би українське очищення влади ближчим до європейських стандартів. Ці зміни не внесені досі, за більше ніж рік після остаточного вердикту Європейського суду.

"Люстрацію можна зберегти, – каже Володимир Яворський, уточнюючи, що правозахисники передавали в Мін’юст свої пропозиції. – Просто треба включити туди певні процедури, які би забезпечували базові права".

Серед іншого, він припускає, що доступ до реєстру можна обмежити, люстрація не має на меті принизити людину, а лише закрити їй доступ до посад.

Переглянути варто і підхід до формування списків на очищення – про це кажуть по різні сторони люстрації.

"Проста річ мала бути зроблена, зрозуміла для всіх, – описує своє бачення люстрований Вячеслав Полях. – Створюється комісія, і не при Мін’юсті, а незалежний орган. І колегіально оцінюють роль кожного. Визначають посади, які потрапляють, але кожна людина йде на цю комісію з можливістю потім отримати оцінку, з можливістю потім оскаржити це рішення в судовому порядку".

Спецкомісії, насправді, не є єдиним правильним варіантом. Світова історія бачила приклади "автоматичної" люстрації, тобто суто за посадою, як це зробила Україна в 2014 році. Але визначати ці посади потрібно зваженіше, пояснює Яворський: 

"Ці посади обираються по відношенню до репресій. Українське законодавство, наприклад, туди вписало фінансові зловживання, корупцію. Корупція ніколи не була причиною для люстрації. Корупція – це кримінальний злочин".

Нинішній міністр юстиції Денис Малюська підтримує середній варіант: поєднання люстрації за посадою та за рішенням комісії. Про це він говорив ще рік тому.

Очільник Мін’юсту переконаний, що топчиновників часів Януковича варто позбавляти влади автоматично, оскільки вони з ймовірністю 99,9% впливали на формування державної політики. До більшості посадовців, на думку Малюськи, потрібно застосовувати "індивідуальний підхід".

Радянських же службовців у міністерстві взагалі хочуть вивести з-під люстрації, оскільки минуло вже чимало років.

Тягнути зі змінами до закону – небезпечно, адже очищення влади не може тривати вічно. Люстрація є тимчасовим інструментом, який застосовують для миттєвих змін. Прийнятним вважається строк до 10 років, 7 з яких вже минули в українському випадку.

Однак наразі ці зміни в Кабміні не обговорюють.

"Моя позиція не змінилася, закон потрібно істотно коригувати, – каже УП міністр Малюська. – Наше бачення ми оформили у законопроєкт, однак він не отримав підтримки та не пройшов урядовий комітет. Тема надто політизована".

***

Тема люстрації не просто політизована, а й притрушена сакральністю. Розмови про її "неправильність" можуть сприйматися як засудження ідеї очищення як такої.

Але питання не в тому, щоб констатувати помилки чи шукати винуватих. Зрештою, Україна – доволі юна держава, яка проходитиме через очищення владних структур ще не раз.

Так, реформа правоохоронної і судової систем досі залишається актуальною. А деокупація територій, коли б вона не настала, змусить знову згадати про люстрацію в тому чи іншому вигляді.

Питання в тому, щоб виносити уроки з попереднього досвіду.

Тому що боротьба за демократичність і права людини – це і справді війна з багатоголовою гідрою. Рубати ці голови важливо не лише з добрими намірами, а й не породжуючи все нові і нові порушення.

Соня Лукашова, УП

[UPCLUB]