Как Украина решает проблему климатических изменений? Конспект лекции Editor's Club
Питання кліматичних змін і їхніх наслідків давно обговорюють у профільних наукових колах. Останніми роками ними почала цікавитись і ширша, більш масова аудиторія.
За даними Міжурядової групи експертів ( IPCC) з питань змін клімату, за нинішніх умов глобальна температура до 2040 року зросте до 1,5 °С над доіндустріальним рівнем.
Як наслідки від таких змін клімату прогнозують зростання дефіциту їжі, пожежі та масове вимирання коралових рифів, економічний збиток у всьому світі оцінюють в розмірі від 544 трлн доларів США.
Для того, щоб обмежити потепління, експерти пропонують зменшувати глобальні викиди вуглецю, приблизно на 50% до 2030 року, у 5 разів більше інвестувати у низьковуглецеві енергетичні технології та енергоефективність, привести частку відновлювальних джерел енергії до 75-80% у 2050 році.
У липні 2020 року "Українська правда" разом із закритим бізнес-клубом CEO Club заснувала Editor’s club – інтелектуально-дискусійний клуб, який має на меті формувати культуру діалогу та підтримувати незалежну журналістику.
На двох попередніх закритих дискусіях, ми порушували питання національної еліти України та демографічних процесів, міграції українців з країни та повернення назад.
Цього разу Editor’s club обговорював кліматичні зміни, шляхи їх стримування та вплив на економічні процеси в державі.
Своїми думками поділилися:
- Світлана Краковська – кліматологиня, метеорологиня, завідуюча лабораторією прикладної кліматології Українського гідрометеорологічного інституту Державної служби з надзвичайних ситуацій України та НАН України;
- Наталія Гозак – виконавча директорка ГО "Екодія";
- Кирило Криволап – керівник ГО "Центр економічного відновлення";
- Максим Немчинов – заступник міністра енергетики;
- Ірина Ставчук – заступниця міністра захисту довкілля та природних ресурсів України.
Дискусію модерувала Оксана Алієва – координаторка програми "Енергетична політика і зміна клімату" Фонду ім. Г. Бьолля.
УП публікує тезовий конспект із закритої зустрічі.
Що сьогодні відбувається з кліматом в Україні? І як ці зміни впливають на Україну?
Наталія Гозак:
- Хотілося, щоб кліматична політика і заходи в напрямку кліматичної політики були на попередження, як каска. Чому ми ходимо на будівництві в касці? Щоб цегла не впала на голову. Мені би дуже хотілося, щоб так і було. Але насправді цегла вже літає, а ми ходимо без каски, на жаль.
Є кілька напрямків, в яких Україна вже зараз це відчуває. Один із них – це посухи, пожежі, повені. І це все вже за 2020 рік ми можемо оцінити.
Наприклад, через суху безсніжну минулу зиму на початку року Україна потерпала від масштабних пожеж. Приблизно 400 млн гривень компенсації виділено на цей напрям.
Повені трохи пізніше прийшли на західну частину України, ми також бачили ці справді катастрофічні наслідки. І 750 млн гривень було витрачено на компенсації і на уникнення оцих наслідків.
Крім пожеж і повеней, значна частина – це посухи. За минулий рік сільське господарство по всій території країни втратило від 2% до 10% озимих культур. І це при тому, що ми аграрна країна.
Наше моделювання показує, що у 2100 році, на кінець сторіччя, підняття рівня моря і посилення згінно-нагінних явищ буде означати втрату біля мільйону гектар суходолу на Півдні України. Порти, інфраструктура, майже 600 населених пунктів можуть потерпати від найгірших сценаріїв.
Світлана Краковська:
- Зміни клімату стають помітним, якщо проаналізувати, як змінювалася температура в різних частинах планети. Після 1980-х років минулого сторіччя по всьому світу майже немає температури нижче норми.
Випереджаючи питання, які зазвичай виникають, що це можуть бути природні цикли. Природні цикли – це плюс-мінус 0,2 °С і приблизно 60 років, ті, що впродовж свого життя ми можемо відчути. І от зараз ми мали б бути в природному циклі похолодання, десь після 2005 року.
- Не важливо, в якій країні перебувати. Мене часто питають люди з грошима: "А може ми кудись поїдемо, знайдемо якесь місце на планеті?". Не знайдуть.
- З позитиву – тривалість опалювального періоду у нас зменшилася, тобто трохи заощаджуємо на цьому. 5 днів за 10 років ми трохи заощадили.
- Опади – це характеристика не така стала, як температура, і у річній кількості опадів немає якоїсь тенденції, все приблизно однаково. Але якщо подивитися по місяцях і по сезонах, видно, що йде перерозподіл.
У нас були посухи останні роки, які, на жаль, призвели до великих економічних втрат. Минулого року ми в Україні понесли збитки на суму 23,4 млрд гривень внаслідок посухи.
А якщо порахувати всі збитки, які були викликані гідрометеорологічними явищами за останні 5 років, це буде 47,5 млрд гривень. Це колосальні кошти, які ми втратили просто на повенях, пожежах і збитках сільського господарства внаслідок посухи.
- Ми розробляли в інституті сценарії – що буде далі. Вони залежать від того, як ми будемо викидати парникові гази. Бо це вже дійсно доконаний факт, що людина впливає на клімат.
Сценарій, який ми вважали найвірогіднішим, це збалансований. Коли на середину сторіччя у нас буде 50% відновлювальних джерел енергії і 50% викопних. І от за таким сценарієм до кінця століття ми ще будемо мати підвищення температури приблизно на 4 градуси.
Якщо все так погано і прогнози всім відомі, чому зміна клімату досі не стала першою в списку питань до вирішення в Україні?
Максим Немчинов:
- Я стовідсотково підтримую ініціативи щодо захисту клімату. Але давайте подумаємо: ми готові відмовитися від того, що, наприклад, світло в наших оселях вмикається в ту саму секунду, як ви хочете?
Повинна відбуватися екологічна модернізація енергетичної системи України. В нас є міжнародні зобов’язання, які ми повинні виконувати, ми стовідсотково їх підтримуємо. Можливо, вони суттєво відрізняються більш амбітними цілями і набагато меншими термінами виконання, ніж були в Європі, але ми взяли на себе такі зобов’язання, ми повинні їх виконувати.
Але на сьогодні, на жаль, у нас досі немає такого фінансового механізму, щоб ці інструменти виконувати. Це дуже серйозний виклик для уряду і взагалі для влади, щоб знайти таку можливість.
- Енергетична галузь сьогодні одна з найбільш забруднюючих в економіці нашої держави. Але в той же самий час, враховуючи і геополітичну ситуацію, якщо ми будемо відмовлятися від власного виробництва, на жаль, ми будемо залежні з точки зору енергоносіїв і з точки зору електричної енергії від наших сусідів, від країни-агресора, тому що наша енергетична система синхронізована з Російською Федерацією, з країною-агресором, і з Білоруссю.
Тобто ми повинні або обмежити суттєво споживання, бути до цього готовим і від’єднуватися від енергетичної системи Росії та Білорусі. Або зберігати на належному рівні виробництво електричної енергії до того часу, поки ми не зробимо усі екологічні заходи.
Але хочу сказати, що ті плани, які є в уряду, і ті зобов’язання від’єднатися від Російської Федерації, приєднатися до Енергетичної системи Європейського союзу, безумовно, ми будемо їх виконувати.
Ірина Ставчук:
- Питання зміни клімату – це вже не просто питання захисту довкілля. Це питання, яке зачіпає економічні аспекти, і України в тому числі.
Якщо дивитися на всі висновки вчених, у нас є буквально 10 років як у людства для того, щоб прийняти правильні дії і попередити катастрофічні зміни в майбутньому.
- Якщо говорити про Україну, в нас теж амбітний порядок денний. Міністерство завершує підготовку проекту другого Національно-визначеного внеску України до Паризької угоди. І коли ми його планували, то не тільки кліматичний аспект враховувався, а намагалися працювати одразу з трьома аспектами.
Це економічний аспект, тобто країна має розвиватися, має бути розвиток ВВП, мають розвиватися усі промислові сектори, і ні в якому випадку не закладалося обмеження по жодному сектору з точки зору його розвитку.
Другий аспект – це соціальний. Це питання впливу цих трансформацій на населення.
Ну і третє, звичайно, скоординувати це все з тими цілями скорочення викидів парникових газів, які для України будуть реалістичними.
Чи потрібно терміново вирішувати всі проблеми вже зараз? Чи можливо ще почекати?
Кирило Криволап:
- Я, по-перше, хочу підтримати тезу, що зараз декарбонізація входить список пріоритетів. У Національній економічній стратегії до 30-го року у топ-5 пунктів є декарбонізація економіки.
- Треба розуміти, що в Паризькій кліматичній угоді заклали не тільки зниження викидів, там є також положення, що це має бути just transition, тобто справедливий перехід. І кожна країна має робити це стійко. І третій дуже важливий компонент – це зникнення бідності.
Тобто кліматичні зміни мають відбуватися так, щоб при цьому економічно Україна не страждала.
Що буде для України дорожче: бездіяльність кліматична чи амбітні кліматичні дії? Чи маємо ми рахувати, що дорожче?
Кирило Криволап:
- Питання вибору не стоїть. Бо Зелений курс – це підхід, який дарує економічне процвітання, знижуючи навантаження на навколишнє середовище. І це не ракетне будування, тут добре зрозуміло, що робити.
Великий ефект є в енергоефективності. Подивіться на найближчу "панельку" – там можна знизити енергоспоживання на 60%, зазвичай. І це вигідно і економічно, і кліматично.
Подивіться на виробництво, на промисловість, на аграрний сектор. Там те, що більш екологічно, зазвичай, і більш економічно.
Нам потрібно зростати економічно, нам потрібно подвоювати реальний ВВП, нам потрібно долати економічну бідність, нам потрібно збільшувати дохід населення в 3 рази за 10 років. Але потрібно закладати можливості модернізувати нашу енергетику, нашу промисловість, медицину, житловий сектор і так далі.
Наталя Гозак:
- Ніхто і не говорить про одномоментний перехід, бо це неможливо. Питання саме в використанні наявних ресурсів.
Зараз після ковідної кризи все одно буде економічний рекаверінг, все одно будуть кошти, спрямовані на відновлення. І питання: як саме ми будемо їх витрачати. Те, що ми все одно використовуємо, потрібно спрямовувати на кліматичні цілі.
Ірина Ставчук:
- Коли моделювався Національно-визначений внесок України до Паризької кліматичної угоди, міністерство ставило за завдання зрозуміти, які заходи найбільш ефективно реалізовувати, який вектор економічного розвитку правильно обирати.
За основу взяли 3 сценарії. Перший – коли ми нічого не робимо, а ті політики, які є, практично не виконуються. Другий сценарій – референтний, просто реалізація тих стратегій і політик, які вже пообіцяли. Третій сценарій – такий, що призведе Україну до кліматичної нейтральності до середини століття.
З точки зору капітальних інвестицій, сценарій "нічого не робити" найдешевший. Але якщо подивитися на макроекономічну вартість, тобто порахувати сукупно вплив на різні сектори економіки, то якраз ціна амбітних дій – дешевша.
- У вівторок (16 березня – УП) якраз запропонували робочий варіант – це отримання викидів парникових газів на рівні 35% від 1990 року. У 2019 році викиди були 37%. Тобто мова йде про скорочення, але таке, яке реалістично реалізувати.
Світлана Краковська:
- Є запитання: як зробити ці 35%? Реалізовувати це мають люди, для цього вони мають розуміти, навіщо вони це роблять, а для цього потрібна освіта і просвіта. І тоді у нас буде підтримка суспільства, і тоді і в уряді будуть краще чути, і тоді буде діалог.
У чому плюси відновлювальної енергетики і чому ми досі не скористались ними в Україні?
Наталія Гозак:
- Відновлювальні джерела енергії означають незалежність від постійного джерела викопного палива, від країни-агресора, користь для утримання зміни клімату очевидна.
На 2030 рік важливо, щоб ми мали 58% відновлювальних джерел енергії в енергобалансі. Це ще 5 років тому виглядало неможливим, але вартість сонячної і вітрової енергетики скорочується щороку. Питання балансування зараз виглядає складнішим, але так само і балансування буде вирішено технічними засобами.
Максим Немчинов:
- Якщо ми говоримо про енергію сонця або вітру, то тут є два аспекти, які заважають: технічний та економічний. На сьогодні навіть ті потужності, які у нас є, ми не можемо забезпечити грошима з ринку.
Відновлювальні джерела енергії займають приблизно 6% у виробництві електричної енергії. А якщо брати в грошах, то це більше, ніж 20% ринку. Це дисбаланс, який треба чимось покривати.
- Ми зараз плідно і наполегливо над цим працюємо, шукаємо можливості, в який спосіб це зробити, як прорахувати нашу систему і баланс таким чином, щоб ми здійснили цей перехід.
Якщо ми не змінимо власний підхід, профіль споживача, ми нічого не змінимо. Треба бути свідомим споживачем.
Підсумовуючи, як взяти від кліматичної трансформації найкраще і найдешевше?
Максим Немчинов:
- "Зелена угода" – це дуже важливо, але треба до цього ставитись помірковано і розуміти, в який спосіб ми можемо це реалізувати. Ми повинні самі для себе сказати: "Зелена угода" – це дуже дорого. Ми повинні платити за наше майбутнє. Ми повинні розуміти, що зелена енергія на сьогодні в нашій країні дуже дорога.
Наталія Гозак:
- Моє переконання, що це питання планування і управлінських рішень. Якщо є бажання, можна знайти рішення.
Кирило Криволап:
- Ми маємо в кожному міністерстві мати дорожню карту з декарбонізації. І другий компонент – це фінансову схему. Такі карти мають бути підписані міністрами, вони мають бути результатом широкого обговорення та виконуватись. Просто ставити цифру, під якою підписується головний спеціаліст – це не вихід.
Ірина Ставчук:
- Колись сказав Франциск Ассізький: почни робити, що необхідно, потім зроби, що можливо, і раптом ти зрозумієш, що робиш неможливе.
Так само і в цій проблемі. Ми маємо почати з того, що необхідно, тобто ті заходи, які економічно обгрунтовані, доцільні соціально необхідні. Потім ми можемо перейти до того, що необхідно, і раптом ми зрозуміємо, що ми і покращуємо своє життя і вирішуємо проблеми клімату.
Світлана Краковська:
- У першу чергу, я хотіла би, щоб у всіх цих стратегічних напрямках слухали науковців.
- У доповіді ООН перша ціль сталого розвитку – це боротьба з бідністю, а 13 ціль – це боротьба зі зміною клімату. І вони вступають в протиріччя. Тільки ми виводимо людину з бідності, вона одразу починає споживати. Споживання – це біч нашого часу. І тому треба навчити іншу генерацію, змінювати звички.
Ще рік тому ніхто з нас, мабуть, не міг уявити, що з нами буде відбуватись цей рік і як ми змінимо свої звички. Тому потенціал людства надвеликий, ми дуже швидко можемо змінитись. І в цьому я вбачаю надзвичайну перспективу.
Думки від гостей Editor’s club:
Дмитро Наталуха, народний депутат, голова комітету з питань економічного розвитку:
- Я підтримую концепцію "Зеленої угоди", але я цим наляканий. Тому що ефект може бути дуже непередбачуваний, якщо не сказати критичний. Лише модернізація енергетичної галузі Польщі потребує 33 млрд євро. У Швеції будівництво одного заводу із зеленої сталі коштує від 2,7 до 3 млрд євро.
Я розумію, що отримують європейські країни від цієї угоди. Тому що ми вже знаємо про певні програми фінансової підтримки Італії, Греції, Польщі, Чехії, тих країн, у яких енергетика зав’язана на викидах СО2 і вони не можуть своїми силами модернізувати ті чи інші галузі і індустрії.
Мені не зовсім зрозуміло, що отримує Україна. Якщо ми поставимось до цього безумовно, а не стратегічно, то цей ланцюжок досить простий: закриваються промислові підприємства, з’являється безробіття, безробіття призводить до еміграції.
І звісно, це буде достатньо зелена країна, в якій буде комфортно жити, але ми маємо віддавати собі належний рахунок, до чого це може призвести, якщо ми просто безумовно кинемось головою в омут.
Єгор Фірсов, ексочільник Державної екологічної інспекції:
- Якщо порівнювати з минулими урядами, звичайно, є прогрес. Але уряд виносить ці питання не тому, що у людей є запит, а тому що у наших європейських партнерів є до нас багато запитань.
- В Україні не тільки не підтримують тему зміни клімату, в неї просто не вірять в більшості. Якщо зібрати фокус-групу, зібрати звичайних людей з усіх регіонів, запитати: чи вірите ви в зміни клімату. Вони скажуть те саме плюс-мінус, як було з коронавірусом, коли він почався – у вірус просто не вірили.
- Важко займатись питанням вирішення змін клімату, коли в тебе інші екологічні проблеми взагалі не вирішені. Дуже важко це артикулювати, коли ти розумієш, що питання сміття не вирішено, що питання лічильників на джерелах викиду не вирішено, питання реформування екологічної інспекції не вирішено, ліс рубається і так далі.
- Питання до Максима Немчинова. Ви сказали, що питання зміни клімату – це дорого. Але ми майже мільярд доларів витратили на дотацію вугільних шахт. І ми фактично витратили їх впусту, дотуючи шахти, які неприбуткові.
Відповідь Максима Немчинова:
- Мільярд доларів на дотації шахтарів – це дійсно дуже багато. Чи ефективно це? Ні, не ефективно. Було б ефективно, якби був не один мільярд, а три. Тому що мільярд ми витратили тільки на зарплати, і жодної копійки на модернізацію не вклали.
І у нас виходить замкнуте коло. З одного боку ми не готові йти в приватизацію вугільної галузі, постійно доплачуємо шахтарям зарплату. І з іншого боку ми розуміємо, що нам не вистачає вугілля власного виробництва, хоча ми можемо самі себе забезпечити.
Сергій Гайдайчук, засновник та президент CEO Club Ukraine:
- Я, на жаль, досить песимістично ставлюсь до людства. І мені здається, що поки у нас не трапиться серйозної катастрофи, ми не будемо змінюватись.
Питання не лише в зміні клімату. Питання в кризі світогляду нашої цивілізації. У нас є забруднення океанів, у нас є знищення біорізноманіття, із 9 ключових екосистем планети ми половину знищили на 50% відсотків. Питання глибше, ніж просто клімату, питання в головах людей, у світогляді.
- Я не зовсім згодний з цією парадигмою, яку ми поставили на кін і в яку віримо всім людством – це ВВП. Коли ми робимо ставку на ВВП, ми продовжуємо тиск на нашу планету.
- Але я думаю, що ті країни, які зможуть знайти технології, пов’язані з вирішенням тих проблем, можуть піднятись досить високо. І у нас є цей потенціал, і ІТ-технологій, і людський.
Соня Лукашова, Ольга Кириленко, УП
