Красна Маланка. Как на Буковине сохраняют вековые традиции празднования Нового Года
Зізнайтесь, в розпал новорічних свят у вас у голові хоча б раз промайнула думка, що вони ніколи не закінчаться? Думаю, промайнула. І не раз.
В Україні популярний вираз "від Романа (1 грудня) до Йордана (Водохреще 19 січня)", який визначає затяжний святковий цикл ледь не на половину зими.
До традиційних Катерини, Миколая, Різдва, Щедрого вечора і Хрещення, які відзначають за старим юліанським календарем, останнім часом активно ведуться дискусії про перенесення православного Різдва на 25 грудня, як у західному світі.
Нещодавно саме це свято українці назвали найулюбленішим серед новорічних, тому, є передчуття, що багато хто був би не проти святкувати обидва рази. Чому б не поколядувати як за новим, так і за старим стилем?
Але все ж таки хотілося б зупинитись не на колядках, які безсумнівно займають визначне місце в серцях українців, а на іншому улюбленому в наших вже й не таких далеких предків, святі – Маланці. А точніше, на переході від Маланки (13 січня) до Василя (14 січня), котрий ще якихось 100 років тому і був Новим роком, який тепер називають "старим".
За часів радянської влади відзначення релігійних свят заборонялося, тому багато традицій було втрачено. Але навіть під страхом бути покараними українці на свій ризик не припиняли колядувати на Різдво та "водити козу" на Маланку.
Маланка – День Меланії, який за старим календарем припадав на 31 грудня. Зазвичай саме на Маланку відзначали свято зустрічі "старого" Нового року, під час якого в селах проводили обряд з традиційним переодяганням у тварин і фольклорних персонажів.
Розповідати про всі різновиди святкувань Маланки в Україні немає сенсу. Іх напевно стільки ж багато, як і рецептів приготування борщу.
Зі здобуттям Незалежності та зняттям заборон в українське життя мали б повернутись і старі традиції. Однак поки цей процес рухається досить повільно. І дуже популярне колись святкування Маланки зараз можна зустріти переважно на Галичині, Поділлі та Буковині.
Саме на одне з таких журналісти УП відправились на Буковину, у прикордонний з Румунією Красноїльськ.
У чому ж унікальність "Красної Маланки" в далекому буковинському селищі, чому тут не водять козу, хто такі коменданти і чому очеретяні ведмеді мають крила, читайте в матеріалі "Української правди".
Що таке Красноїльськ
Перш ніж приступити до розповіді про дійство, варто зупинитись на місці його проведення. Оскільки воно само по собі дуже цікаве.
Селище міського типу Красноїльськ доволі старе, і згадувалося ще у 15 столітті. За різними даними, одна з його частин раніше називалась чи то Красна, чи то Красно Путна. Звідси ж пішла "Красна Маланка".
Населений пункт доволі великий, в ньому проживає близько 11 тисяч мешканців. Сформувалося селище після об’єднання 5 окремих хуторів – Верхня та Нижня Путни, Дял, Тражани і Сус.
Місцеві називають ці частини кутами. Деталь важлива з огляду на те, що саме з цих кутів формують 5 окремих маланок на свято.
Більшість населення Красноїльська складають етнічні румуни, що не дивно, оскільки селище знаходиться лише у 8 кілометрах від кордону з Румунією.
За даними останнього перепису, більше 90% населення тут румуномовне. Коли йдеш по Красноїльську і чуєш як розмовляють його мешканці, то може скластися враження, що з українського тут хіба що вивіски на магазинах. Навіть центральна вулиця носить ім’я румунського і молдавського героя Штефана чел Маре.
Але це враження оманливе – місцеві мешканці переважно досить добре володіють або українською, або російською.
Як розповів УП голова Красноїльської ОТГ Степан Драгун, у селищі є 5 шкіл, в яких поряд з українською і румунською мовами викладають англійську і польську. Російська ж дісталась у спадок від СРСР. До речі, в Красноїльську не мають претензій до закону про мову, які інколи спостерігалися в інших прикордонних районах.
Читайте також: Велика меншина. Чи відповідатимуть румуни України на реформу освіти
Неподалік селища, якщо рухатись так званою "бухарестською дорогою", раніше діяв прикордонний пропускний пункт Красноїльськ-Вікову де Сус, який наразі не працює.
Близькість до кордону несе за собою і всі супутні проблеми, перш за все – контрабанду. Прикордонники періодично затримують малі й не дуже партії цигарок, які неподалік від Красноїльська гірськими стежками намагаються переправляти до Румунії.
"Переправляють цигарки по-різному: пішими караванами з кількох людей, джипами, які можуть пройти в тяжких місцях, гужовим транспортом і навіть у поодиноких випадках просто на конях", – розповів УП прессекретар Чернівецького прикордонного загону Сергій Бровко.
Такий бізнес, навіть з огляду на очевидну незаконність, приваблює тому, що ціни на пачку цигарок в Україні та ЄС різняться в 3-4 рази. За неофіційними даними, за один ящик сигарет, переправлений через кордон, платять 40-50 євро, тому й охочих вистачає, навіть попри те, що такий ящик важить 17 кг.
Загалом контрабандна "хвороба" прикордонних населених пунктів притаманна не тільки цій частині України, та й цього разу не була предметом нашого матеріалу, тому повернемося все ж до основної теми.
Тож – Маланка!
Що таке Красна Маланка і чим вона відрізняється від інших
Якщо ви звикли, що на Маланку "водять козу", то у Красноїльську вас здивують. Тут коза далеко не основний персонаж. І навіть не сама Маланка. У Красноїльську головні – Ведмеді.
Як вище згадувалось, селище складається з 5 кутів. Кожен з них збирає свою команду на Маланку, в якій можуть брати участь до кількох сотень людей. За словами голови ОТГ Степана Драгуна, головна відмінність серед них – якраз різниця у Ведмедях, які у кожному куті особливі.
Ведмежі обладунки переважно робляться з очерету, соломи, рогози, які збираються за кілька місяців до свята. На перший погляд вони видаються потішними, але коли дізнаєшся, що один такий наряд важить близько 70 кг, а його власник в ньому проводить з невеликими перервами майже 24 години, розумієш, що бути Ведмедем ой як не просто.
У Верхній і Нижній Путні Ведмеді нагадують невелички копиці сіна або солом'яних колобків, у Тражанах, Сусі та Дялі вони на додаток мають різнобарвні широченні крила, і коли вони крутяться, то схожі на великих метеликів.
"Крила" насправді є ведмежими плечима. Таким чином обігрується один із куплетів головної пісні Красної Маланки і гімну Красноїльська Ursu. Там розповідається про те, як спійманого ведмедя ведуть до села з прив’язаними до передніх лап смереками.
Інші персонажі більш знайомі мешканцям других регіонів України, хоча й з певними місцевими адаптаціями.
Тут є Королі і Королеви, яких грають юні хлопці і дівчата, дорослі чоловіки в ролях Бабусь і Дідів, власне сама Маланка, Лікарі, "Євреї" та "Цигани".
Уже декілька років правозахисники та відомі діячі закликають організаторів маланок і вертепів по всій Україні відмовитись від останніх двох персонажів, оскільки таким чином поширюються архаїчні стереотипи, які ображають почуття співгромадян єврейської та ромської національностей.
Натомість голова Красноїльської ОТГ Степан Драгун підкреслює, що персонажі у маланках існують століттями, і їхні організатори жодним чином не мають наміру когось образити.
Основні ролі у дійстві виконують молоді місцеві парубки. На їхні плечі лягає й організація маланок. Щороку серед молодих парубків у кожному куті обирають двох Комендантів, які відповідають за все – від їжі та алкоголю для всіх учасників, розподілу ролей, до дотримання правопорядку всередині маланок. Хлопці навіть дають письмові гарантії безпеки місцевій поліції.
Організація коштує великих зусиль і грошей, однак бути Комендантом – велика честь і визнання авторитету.
Від Маланки до Василя
До Маланки у Красноїльську готуються задовго до самого дійства. Виробляють костюми, маски, перуки, ведмежі обладунки.
Цією частиною підготовки кожен учасник займається сам у координації з Комендантом. Але є в селищі й особливі майстри, які спеціалізуються на масках і костюмах.
У перший день святкування 13 січня цікаво спостерігати, як підвищується шум по селищу. Зранку де-не-де калатають бубонці з костюмів, ближче до обіду приєднуються поодинокі барабани, ближче до вечора вже у всіх кутках гримає музика і співи. І це ще в той час, коли нічого не почалось.
Старт Маланки, так би мовити, офіційно десь близько 20 години 13 січня. Тоді маланкарі збираються в різних кутах селища, і йдуть по подвір'ях маланкувати аж до ранку. Якщо ворота відчинені – значить господарі чекають гостей. Зачинених воріт ми майже не бачили.
Вважається, що перший день більше "для своїх", а другий – для туристів. Але насправді Маланка у Красноїльську існує століттями (місцевим здається, що й тисячоліттями), і увага до неї туристів для учасників особливої ролі не грає.
Після ночі ходіння по подвір’ях маланкарі йдуть трохи поспати.
На наступний день кількість туристів збільшується, а на дорогах ще за до Красноїльська починають діяти імпровізовані блок-пости, на яких наряжені у поліцейських, прикордонників та різних інших персонажів мешканці навколишніх сіл збирають "данину" за проїзд.
Цього року популярним приводом для "штрафів" була відсутність масок. Обходиться недорого – 10-20 гривень з автівки.
Близько 12-ої дня маланкарі знову йдуть по подвір’ях. Господар кожної хати віддячує накритим столом (головна страва – голубці) і грошима. Хоча і це не рятує його від ритуального символічного "побиття", яким вибивають все зле.
З кожної хати цього року отримували приблизно по 700-800 гривень. В цілому ж одна маланка може зібрати від 100 до 150 тисяч гривень. На них через кілька тижнів Комендант в ресторані влаштовує величезну гостину для всіх учасників його маланки, яких набирається кілька сотен.
Після того як маланкарі обійдуть останнє подвір’я в своєму куті, вони сходяться з усіх боків на головну вулицю Красноїльська. У кожній маланці по кількасот людей, які разом з купою автівок гостей свята утворюють справжнє людське море, яке наглухо блокує рух по дорогах.
Зібравшись на головну вулицю, яка проходить через селище, всі ці Ведмеді з "циганами", Дідами й Бабами, Королями й Королевами, танцюючи і гучно співаючи перетворюються на кількакілометрову карнавальну процесію.
Весь час поки вона рухається до кінцевої точки збору – центральної площі Красноїльська, не покидає відчуття, що знаходишся наче в якомусь з ранніх фільмів Кустуриці.
Основна відмінність "Красної Маланки" від "водіння кози" – її характер. Маланкування у Красноїльську виглядає значно емоційнішим, по-первісному диким ритуалом, коли все навколо кипить, гарчить. Таке враження, що в повітря викидаються тонни адреналіну, який накопичувався весь рік. Хоча, звісно, не слід забувати, що це все ж таки театральне дійство.
Закінчується святкування на центральній площі Красноїльська, куди сходяться всі маланки. Переможців тут не визначають, бо як каже Степан Драгун: "У нас всі переможці!".
Він впевнений, що Маланка в Красноїльську святкуватиметься завжди, і ставатиме тільки краще. Сьогодні вона завершується, але завтра, після невеликого перепочинку, хлопці знову зберуться разом – треба обирати нового Коменданта. І готуватись до наступної Маланки.
Відео чекайте невдовзі на "Українській правді"
Євген Будерацький, фото і відео – Ельдар Сарахман, Назарій Мазилюк, УП
