Иммунолог Янко Николич-Жугич: Я удивлюсь, если у нас не будет десятилетий иммунитета к COVID-19

"Антитіла є, можу й довідку показати", — під час новорічних свят напівжартома говорили ті, хто встиг перехворіти на COVID-19, і тепер нібито мають карт-бланш для безпечного спілкування.

Питання, як довго можуть зберігатися антитіла до COVID-19, та від чого це залежить, є одними із найактуальніших сьогодні. Разом із зростанням кількості інфікованих побільшало й тих, хто захворів на COVID-19 повторно. 

За даними Центру громадського здоров’я, станом на середину грудня 2020 року в Україні 2161 людині повторно підтвердили захворювання на коронавірус.

Дослідженнями того, скільки часу зберігається імунітет до COVID-19, займаються в багатьох країнах. Приміром, британські вчені з Бірмінгемського та Оксфордського університетів.

Одним із тих, хто досліджує це в США, є професор Янко Ніколіч-Жуґіч, який понад 30 років викладає та популяризує імунологію серед студентів американських університетів.

Ніколіч-Жуґіч та його команда відслідковували стан близько 6 000 людей, які заразилися коронавірусом. Імунологи виявили, що антитіла до коронавірусу присутні в зразках крові щонайменше 5-7 місяців. Результати їхнього дослідження надруковані в журналі Immunity.

Професор розповів "Українській правді", чому випадки повторного інфікування коронавірусом не свідчать про нездатність імунної системи з ним боротися, порівняв коронавірус із іспанським грипом та пояснив, чому не слід оплакувати зникнення антитіл.

— Дослідження вчених з Канади говорять, що імунітет до коронавірусу триває до чотирьох місяців після хвороби. Спеціалісти з американського Інституту імунології Ла Хойя стверджують, що імунітет до SARS-CoV-2 може триматися 8 місяців або довше. За результатами вашого дослідження, цей термін — 5-7 місяців. Звідки така розбіжність у часі?

— Є дві причини. Одна з них — ми не можемо зараз сказати: "Антитіла триматимуться шість років". Просто тому, що в нас немає тих, хто перехворів би саме цим вірусом шість років тому, і чий імунітет ми б дослідили. 

Ми говоримо лише про те, що виміряли. Наприклад, зараз ми працюватимемо з тими, хто перехворів 12 місяців тому, аби перевірити, чи тримається імунітет протягом року. Тобто, припускаємо щось — і отримуємо підтвердження або спростування цього припущення.

Друга причина в тому, що замір антитіл можна проводити на різних фазах перебігу хвороби після інфікування. Порівнювати їх — помилка.

Коли всередину проникають "чужі", організм намагається виставити першу лінію оборони якомога швидше. У цей момент не варто шукати антитіла. Вони — latecomers, останні, хто приходить на поле бою. У декого з пацієнтів їх вдасться виявити приблизно на 5-7 день після інфікування.

Якщо тест якісний, на 14-й день після інфікування антитіла можна виміряти уже в усіх без виключень. На цей момент більша частина роботи по боротьбі з вірусом виконана організмом.

Антитіла першої фази живуть недовго — це загальновідомий факт. Їхнє коротке життя йде на те, аби призупинити наступ вірусу і полегшити відновлення організму.

Починаючи з 4-6 і до 8-12 тижнів кількість цих антитіл насправді знижується. Це означає, що пік ранньої реакції організму йде на спад. У цьому немає нічого нового, це передбачувано, бо вивчалося десятиліттями. Нас, вчених, дратувало, що люди інтерпретують це як втрату імунітету.

Якби на першій хвилі все завершувалося, ми б справді виявилися беззахисними перед вірусом. Але ж на підході друга хвиля захисту.

— Що відбувається з організмом в цей час?

— Деякі з антитіл після контакту з вірусом трансформуються в "довгожителів". Вони покращують свою здатність чіплятися до вірусу і нейтралізувати його або виводити з ладу за допомогою інших механізмів.

Молекулярний механізм під час другої фази заворожує. Клітини у випадковому порядку мутують своїми частинами, які прикріпилися до вірусу. Їхнє завдання — стати сильнішими. Звісно, деякі не справляються і помирають. Але інші отримують сигнал жити. І житимуть вони дуже довго.

Немає інфекції, від якої ми б втрачали імунітет так швидко, як пишуть "експерти" в соцмережах — за кілька місяців. Винятком би став вірус, який би мутував зі скаженою швидкістю, але SARS-CoV-2 такого не робить.

Замість того, щоб вигадувати прецедент, якого не існує, краще обрати науково-обгрунтований підхід: "Окей, що ми знаємо про більшість інфекцій, у тому числі, про SARS-1 та MERS, які для нашого коронавірусу — найрідніші кузени?"

Читайте також: Катерина Булавінова: Ковід не про легку перемогу. Він про дорого, надовго і багато-багато метушні

Здається, усе почалося з SARS-1 (вперше виявлений у 2003-му — УП). Скрізь писали, що три-шість років — і ви втрачаєте імунітет. Вчені продовжують спостерігати за людьми, які пережили SARS-1. Навіть ті, кому понад 70-80 років, мають стабільну кількість антитіл та імунітет до цього вірусу.

Нагадаю, що імунітету до таких вірусів як кір, паротит, віспа вистачило б на кільканадцять людських життів. Тож я дуже здивуюся, якщо після щеплення або перенесеної хвороби в нас не буде стійкого і тривалого імунітету до COVID-19. 

— Чому на SARS-CoV-2 організми реагують настільки по-різному, що здається, ніби пацієнти мають різні діагнози?

─ Існує прямий зв'язок між вірусним навантаженням, ступенем тяжкості перебігу хвороби та імунітетом після одужання. Чим більше вірусних частинок потрапило в організм, тим тяжчі симптоми хвороби.

Якщо людина отримала велике вірусне навантаження, вона хворіє. Очевидно, що більшість людей з ковідом не потребують госпіталізації. Більшість здатна справлятися, бо імунна система, як нам здається, працює добре.

Існує ймовірність, що, люди, які отримали нижче вірусне навантаження, можуть потім мати імунітет, що триматиметься не так довго, як у інших. Але, на мою думку, навіть у такому випадку, це буде захист не менше ніж на кілька років.

Є приклади, і вони вже описані в наукових журналах, коли організм не виробляє антитіл, але при цьому у нього все одно є імунітет. Бо антитіла — не єдина зброя організму, є ще T- та B- клітини. І вони, до речі, на полі бою з вірусом з’являються раніше, ніж антитіла.

В Арізоні, коли почали наш тест на замір антитіл, ми могли протестувати 10 000 людей протягом трьох днів. На те, щоб перевірити таку ж кількість пацієнтів на T-клітини, знадобиться не менше шести місяців.

— Якщо імунна система працює, чому з’являються повідомлення про повторні зараження коронавірусом?

— Коли ви чуєте історію про людину, яка перехворіла на коронавірус, а потім підхопила його знову, існує велика ймовірність, що йдеться про того, хто має невиявлені генетичні дефекти в імунній системі.

Наприклад, в одному з досліджень у 12-13% чоловіків-пацієнтів виявили проблеми з виділенням інтерферонів першого типу, а це найперша сигнальна система, що має спрацьовувати у відповідь на вторгнення вірусу в клітину. І саме ці пацієнти мали тяжку форму коронавірусу, дехто з них помер.

Близько 5% відсотків населення мають схильність до більш серйозної форми цього захворювання. Приблизно 10% з цих 5% — тобто, 0,5% населення мають не виявлені раніше генетичні розлади імунної системи. 

Але це жодним чином не говорить про те, що людська імунна система не здатна протистояти коронавірусу. Поки що всі дослідження свідчать, що протистоїть і вдруге вже не пропустить удар.

Читайте також: Лотта Сільвандер: Не вірте, коли уряд каже: "Ліжок у нас достатньо". Без кисню люди в тих ліжках вмиратимуть 

─ Time назвав 2020-й найгіршим роком в сучасній історії Сполучених Штатів перш за все через коронавірус та його наслідки. На вашу думку, чи дійсно це гірше за світові війни?

─ У 2019 році ніхто й подумати не міг, що з’явиться вірус, який так швидко пошириться, інфікує таку кількість людей за короткий проміжок часу. 

На щастя, він менш летальний ніж іспанський грип. Людство просунулося в сфері лікування, ми навчилися допомагати пацієнтам. При захворюванні іспанським грипом 20% випадків виявлялись летальними, 20 млн людей померло.

Але іспанський грип стався не при нас. На нашому віку коронавірус ─ наймасштабніша пандемія. Думаю, що не надто драматизую, називаючи її так. 

Дивно, якими неготовими ми виявилися в Сполучених Штатах. На мою думку, інші виконали домашнє завдання ліпше. Особливо, країни на Далекому Сході. Їхній рівень обізнаності та здатність подбати про громадське здоров’я виявилися кращими, ніж у Штатах та деяких інших частинах світу.

Далі ще гірше, вірус політизували. Він став політичною, а не науковою чи медичною темою. Деякі люди повірили, що вірусу не існує. Я кажу "деякі", але в першу чергу маю на увазі мільйони жителів Сполучених Штатів.

Я б не став сперечатися, що цей рік став найгіршим за багато років. Загальна реакція на цю інфекцію дуже розчаровує.

Навесні ми роззирнулися — ніхто нічого ніде не робив. Більшість тестів були непридатними або неточними, не кажучи вже про супервисоку вартість.

Сподіваюся, ми всі винесемо урок з цього. Пора показати, що ми, принаймні, не гірші за мавп: можемо вчитися на власному досвіді і власних помилках.

─ Наскільки вірогідно, що ми вступаємо в епоху пандемій, і вони траплятимуться частіше, ніж будь-коли до того?

─ Поки людство продовжує вторгнення на нові території зі спробами насильно колонізувати та окультурити їх, ми матимемо справу з небезпекою і небаченими раніше вірусами. 

Чи можемо ми залишити їх у спокої? Це складне питання, на яке у мене немає розумної відповіді. Тому час готуватися до нових пандемій.

Розмовляла Анна Синящик, для УП