Немного меньшее зло. Как Труханов и Скорик делили Одессу
Вибори мера Одеси – це шахова партія, де "чорні" грають проти "чорних".
Нечислені "білі" в цей час поза межами дошки самовіддано б’ються між собою, намагаючись з’ясувати, хто із гравців "чорніший".
У другому турі мерських перегонів 15 листопада одесити обирали між чинним мером Геннадієм Трухановим та колишнім губернатором області, а нині народним депутатом Миколою Скориком.
Обидва кандидати із того політичного сорту, що поруч із їхніми прізвищами слово "одіозний" виглядає бляклим і невиразним.
Частково, саме таким "вибором" спричинена мізерна явка на дільницях в Одесі.
Бо для виборців, які хочуть повернути проспекту Небесної Сотні ім’я Жукова, різниця між двома кандидати дуже умовна.
Для тих же, хто стояв поруч із Небесною Сотнею на Майдані – різниця ще менша.
Але, виявилось, вона таки є. В нюансах, неочевидна, але, схоже, настільки значна, що дозволила Труханову обратись на другий термін. Хоч це ще і не вирішене питання.
У чому ж різниця між Трухановим і Скориком, хто стоїть за цими кандидатами, і як для частини української Одеси Труханов несподівано став "меншим злом", розбиралась "Українська правда".
Вирішальний бій "Капітана": Труханов обороняється
Чинний і, схоже, майбутній мер Одеси Геннадій Труханов в загальнонаціональний медійний простір потрапляє нечасто, але переважно в негативному контексті. Якщо відкрити підряд одну за одною кілька новин про одеського голову, то там неодмінно будуть теги #корупція, #НАБУ, #суд, #скандал тощо.
Із найвідоміших справ мера Одеси слід згадати придбання для міськради корпусів заводу "Краян" більш як у 40 разів дорожче їхньої вартості та можливе незаконне збагачення, незадекларовані квартиру, два паркомісця, елінг, дачу, нежитлову нерухомість, дві машини, частки в компаніях, відсотки за вкладами в банках.
Сюди варто додати ще розслідування про можливу наявність у Труханова російського паспорта та звинувачення від потерпілих, що саме мер і його оточення стоїть за численними нападами на активістів. Найбільш відомий випадок, мабуть – історія Сергія Стерненка, який пов’язує серію нападів на себе саме з іменем Труханова і його партнера Володимира Галантерника.
Одеська прогресивна громадськість останні кілька років боролася із корупційними схемами в міськраді, відбиватись від варварської забудови історичного центру і морського берега, відстоювати декомунізацію тощо.
В усіх цих битвах головним противником для проукраїнської одеської спільноти був ніхто інший як мер Труханов.
Тим незбагненнішим видавався факт, що саме його, Труханова, "бандита з 90-их на прізвисько "Капітан", "агента русского мира", деякі лідери думок вирішили підтримати у другому турі виборів.
"Зрозумійте, це дуже непростий і простий водночас вибір. Це вибір між відвертою пропутінською силою і місцевим феодалізмом. Так, Труханов – ніхто інший як місцевий феодал, але йому не треба в Одесі Росія. Саме тому, що він зараз відчуває себе господарем міста, а при росіянах він буде ніхто. Тому він, якщо можна так сказати, проукраїнський кандидат", – пояснює в розмові з УП цю непросту логіку директор місцевого художнього музею і новообраний від "ЄС" депутат облради Олександр Ройтбурд.
Саме він став публічним виразником позиції, що вчорашній ворог Труханов може бути ситуативним партнером для проукраїнських сил.
"Він дуже змінився за час свого мерства. Труханов прийшов до влади як людина із бекграундом 90-х і властивою таким людямк, як кажуть у їхньому середовищі, чуйкою. Але тепер це реальний політик. Прагматичний, цинічний політик", – розмірковує Ройтбурд.
Технологи Труханова, треба визнати, точно і цинічно відчули точку росту. З одного боку вони повертають проспект Жукова, хоч знають, що це неможливо, щоб зайти на електоральне поле конкурента. З іншого - використовують страхи проукраїнського електорату. І не менш вправно, ніж ностальгію прорадянських виборців.
Вся Одеса до 14 листопада була завішена бордами Труханова з написами "Одесі потрібен мир". Це меседж був адресований патріотичні аудиторії, яка щиро вірить, що за приходом Скорика слід чекати приходу в якійсь формі його "патронів" росіян.
"Повірте, я точно не прихильних Труханова. Я пам’ятаю, як він ходив з "георгієвською стрічкою". Але Скорик в цей час організовував автобуси "тітушок". І вся одеська "еміграція 2 травня" в Москві вважає Труханова ворогом, бо він "зрадив русский мир". Для мене цього досить", – розповідає Ройтбурд.
Однак значна частина одеського громадського середовища категорично не сприйняла такий поворот сюжету.
Чи не найточніше думку цієї частини проукраїнської публіки сформулювала місцева громадська діячка Зоя Казанжи.
"У Труханова є його ядерний електорат. Вони впораються з нашою нещасною Одесою і без моєї підтримки… Тому – не підтримую нікого. Хоча і знаю, що такої графи у виборчому бюлетені немає. Але я її намалюю там сама", – пояснювала Казанжи своє обурення.
Як показують дані екзит-полів, із 25% одеситів, які проголосували, більше 2% прийшли на дільниці якраз для того, щоб зіпсувати бюлетень.
Сам Труханов на запитання УП про несподіваних союзників серед проукраїнських кіл не відповів. Як і на інші запитання. Не знайшов часу ні на обіцяну особисту зустріч, ні на обіцяний телефонний дзвінок, ні навіть на надіслані письмово питання.
Коаліція Скорика проти Труханова
Микола Скорик міг не стати конкурентом Труханова.
Як і Олександра Попова в Києві, Скорика довго не погоджувала верхівка партії ОПЗЖ. Точніше, одне її крило.
Знову ж, як і Попова, кандидатуру Скорика в мери просував олігарх і один зі стовпів ОПЗЖ Сергій Льовочкін. Однак обох цих кандидатів блокував Вадим Рабінович, який довго торгувався, намагаючись чи в Одесу, чи в Київ поставити свого кандидата.
Однак, Льовочкін перетис свого "давнього друга" та недавнього однопартійця і отримав чудовий результат.
Стратегія колишнього глави АП полягала у тому, щоб консолідувати свій електорат, який впав "у сплячку" після втечі Януковича, висунувши у мери міст своєрідних "сакральних жертв Майдану".
Для виборця "Партії регіонів", якого прагне розбудити Льовочкін, що Попов, що Скорик – жертви, люди, які боролись проти "державного перевороту". І як показують їхні результати, а також перемоги ОПЗЖ в облрадах тих областей, які входили у путінський проект "Новоросії", розрахунок стратегів спрацював.
Правда, реальні шанси на перемогу із міст-мільйонників були тільки в Одесі. По-перше, Скорика тут багато хто пам’ятає. По-друге, він зумів зібрати проти Труханова цілу коаліцію.
В другому турі Скорика підтримали одразу троє інших кандидатів в мери: Сергій Ківалов, Євген Червоненко і навіть Дмитро Голубов, який ще недавно був депутатом БПП.
Як зізнався сам Скорик в розмові з УП, з Голубовим вони давні друзі, тому інтриги у цій підтримці немає.
Однак, попри таку солідну для Одеси підтримку, проти Скорика грало кілька суттєвих чинників, кожен з яких коштував йому по кілька відсотків голосів.
Перший – страх проукраїнської та обивательської публіки, що Одеса може повторити долю Донецька чи Луганська.
Другим чинником був час. Одеса виявилась єдиним містом-мільйонником, де другий тур призначили не на 22 листопада, а на 15-те. І в Дніпрі, і у Львові обирати мерів будуть лише через тиждень.
"Я переконаний, що це саме сили близькі до Труханова домоглись голосування 15 листопада. Вони сподівалися, що через коротку кампанію я не встигну мобілізувати свій електорат", – заявляв УП Скорик за кілька днів до виборів.
Якщо врахувати, що старт кампанії він також пропустив через суперечки у верхівці своєї партії, то брак часу справді міг коштувати йому голосів.
Третім – може і головним – чинником, який працював проти Скорика, була непублічна домовленість Банкової з Трухановим.
Очевидних свідчень такої домовленості в останній тиждень перед виборами в Одесі було щонайменше два.
Перше – погодження на посаду глави Одеської ОДА Сергія Гриневецького. Цей ще кучмівський кадр, замішаний в сепаратистських історіях 2000-их, буквально кілька тижнів тому обрався до Одеської облради за списком партії Труханова.
Гриневецького вважають близьким до одеського бізнесмена Бориса Кауфмана. Останній, схоже, вирішив зайняти позицію тіньового партнера Труханова, яка стала вакантною після його сварки із фаворитом першого мерського терміну Володимиром Галантерником.
Кауфман якраз дуже доречно має добрих друзів на Банковій. Зокрема з числа тих, хто займається "Великим будівництвом".
Друге очевидне свідчення включеності Києва в одеські розклади не на стороні Скорика – обшуки СБУ у Голубова майже одразу після того, як він підтримав кандидата від ОПЗЖ.
Жоден із цих факторів не зіграв вирішальної ролі у ймовірній поразці Скорика. Але сумарно усі вони зробили поразку Скорика неминучою.
Разом із розворушеними спогадами про закривавлених активістів 19 лютого 2014-го в Одесі, і про оточену тітушками облраду, і про забарикадовану бетонними плитами будівлі ОДА тощо, тощо.
"Я, якщо програю, то повернусь в Київ і буду далі депутатом. Це для мого конкурента ці вибори – питання життя і смерті, чи, принаймні свободи. Йому потрібен доступ до землі, до ресурсів, щоб ними торгувати. Якщо він його втратить, то одразу сяде. А я поїду в Київ", – розводить руками Скорик на питання, що робитиме у разі поразки.
***
15 листопада в Одесі троє з чотирьох виборців вирішили, що питання, хто керуватиме містом, їх не обходить.
Таку інертність можна пояснити і тим, що від виборів Одесі не чекають змін.
Кілька революцій, два президенти після втечі Януковича, калейдоскоп голів ОДА за останні роки – і майже жодного відчутного ефекту. У міській раді ОПЗЖ набрала стільки ж, як "Слуга народу" та "Європейська солідарність" разом узяті.
"Якось не приживаються тут нові", – з неприхованим нерозумінням розповідає УП Олександр Ройтбурд. І, затягнувшись цигаркою, резюмує: "Може тому, що багато із них парашутисти. А може тому, що не знають Одеси взагалі. І що ще гірше – бояться її. Тому так і виходить, що вічно обираємо якесь із зол".
Роман Романюк, УП
