Ворохта – это Европа, или Как в гуцульском селе появился один из крупнейших виадуков Старого Света

Самый длинный арочный железнодорожный мост Европы 19 века из камня. Так в некоторых буклетах и статьях в интернете называют один из трех виадуков в Ворохте в Ивано-Франковской области.
Длина памятника индустриальной архитектуры – 200 метров. Высота основного пролета – 30.
В действительности в Европе есть более сложные сооружения. Например, немецкий Гёльчтальбрюкке – 574-метровый кирпичный виадук высотой 78 метров.
Или Гленфиннан в Шотландии – 380-метровый бетонный арочный мост, по которому проезжает Хогвартс-Экспресс в фильмах о Гарри Поттере.
Несмотря на рекламные трюки, "Старый австрийский мост" – так его еще называют в Ворохте – действительно один из крупнейших подобных объектов своего времени.
Он остается свидетельством инженерной мысли Австро-Венгрии и широты мышления одной из последних империй в Европе.
Как изменилась жизнь гуцулов с появлением в Карпатах железной дороги, какие сокровища обнажило наводнение в 2020 году, чего не хватает туристам в Ворохте и чем "Укрзалізниця" ответила инженерам Австро-Венгрии – репортаж УП из карпатского курорта.
Кирпич из прошлого
Большая вода, пришедшая в Карпаты весной 2020 года, наделала бед: размыла дороги и затопила села. Под удар стихии попали железнодорожные пути, в том числе на участке Микуличин-Ворохта в Ивано-Франковской области.
Для массивного виадука, построенного Австро-Венгрией над рекой Прут в 1894-м, это наводнение, как и все предыдущие, проблемой не стало.
– Навесні після тієї води знайшов тут одну цеглу, – рассказывает Андрей Ребрик, стоя под арочным мостом в Ворохте. – Бачу – лежить. Щось на ній написано, якесь гравіювання.
Я сфоткав і заінстаграмив. А мені пишуть: "Та то ж ще з 1890-х. Тут був у Коломиї завод".

– Це була реально така ціла цеглина, заполірована водою, в дуже крутому стані збережена, – продолжает Андрей. – Я віддав її одній своїй знайомій, яка працює в Києві, займається професійно керамікою. Збирає різні такі речі з глини.
Вона мені пообіцяла, що восени на свою чергову виставку зробить з цієї цегли якийсь арт-об'єкт.
У ужгородца Андрея Ребрика диплом учителя украинского языка и литературы. Последний год он живет в Ворохте. Зарабатывает удаленно. В окружении лесистых Карпат занимается оцифровкой и индексацией архивов скаутской организации Пласт.
– До речі, звідси теж один пластун, – делится он. – Він тут був у Пласті в 1920-х, а потім пішов в УПА, опинився в Німеччині, втік в Австралію.
І вже коли Україна проголосила незалежність, буквально в жовтні чи в листопаді 1991 року переїхав сюди.
Итальянский след
Основа любой империи – дороги.
Соединив рельсами Перемышль и Львов в 1861-м, Австро-Венгрия пошла нести блага цивилизации вглубь девственной и дикой Гуцульщины.
– Пізніше проклали залізницю зі Львова в Станіславів (Ивано-Франковск – УП), а далі – в гори, – рассказывает историк Мирослав Нагорный.
Самый крупный мост Ворохты – лишь часть инфраструктурного проекта, который к концу 19 века, накануне своего распада, успела воплотить в жизнь Австро-Венгрия.

Империя нуждалась в древесине, а ее в районе Ворохты и Вороненко было предостаточно. Поэтому сюда из Станиславова решили пустить поезда.
– Раніше тут була дорога тільки для гужового транспорта, для коней і волів. Причому не дуже широка, – отмечает Нагорный.
Работы в украинских Карпатах велись с размахом, забирали много сил и денег.

Для виадуков использовали песчаник из каменоломни села Ямна, которое сегодня является частью городка Яремче. Хотя изначально мосты планировали делать из металла. Но местный песчаник позволил сэкономить.
– Є легенди, що місцеві здавали за оплату багато яєць. Їх добавляли до суміші, якою скріплювали каміння, тому міст у Ворохті такий міцний і простояв так довго, – делится Мирослав Нагорный.
По сведениям историков, к строительству туннелей и мостов в Карпатах привлекли итальянцев, которые имели опыт работы в Альпах. Помогали им местные жители в качестве разнорабочих.

Несмотря на мощное наводнение и вспышку холеры в Галичине в конце 19 века, проект удалось закончить.

Открыли железную дорогу между Станиславовым и Вороненко в 1894-м.
Трамплин в Европу
С приходом поездов жизнь в Ворохте и соседних селах наполнилась новыми смыслами. Из terra incognita эта часть Карпат в начале 20 века превратилась в популярный европейский курорт.

В соседнем Татарове появились почта и телеграф. В Ворохте – первые отели и пансионаты, в которых поправляли здоровье чистым воздухом и целебными горными источниками.

В период между Первой и Второй мировыми войнами, когда в Ворохту пришла Польша, здесь начали развивать горнолыжный спорт.

В 1922 году поляки построили первый трамплин, после чего гуцульское село как только не называли: "второе Закопане", "рай лыжников", "жемчужина курортов".
Зимой здесь проводили международные соревнования.
– В радянські часи трамплін реконструювали, вдосконалили. А зараз знов намагаються реанімувати, – отмечает Мирослав Нагорный.

– Коли з’явилася залізниця, Ворохта отримала і промисловий розвиток, – продолжает он. – На кінець 30-х в селі проживало близько 1 500 українців, переважно гуцулів, 1 000 поляків, понад 500 євреїв, 10 німців.
Вже за СРСР на місцевому деревообробному заводі працювало близько 5 000 людей, які приїжджали з інших сіл і навіть районів. Виробляли ящики для патронів, снарядів, господарські предмети, столи, різні меблі. Якість їх була не ідеальна, але все ж таки…
"Параджанова грех винить"
Теплым осенним днем ужгородский филолог Андрей Ребрик стоит на так называемом "мосту-дублере", который в 2000-м прямо напротив виадука в Ворохте построила "Укрзалізниця".

Местные до сих пор вспоминают, с какой помпой открывали объект областные власти и министр Георгий Кирпа.
С тех самых пор старое австрийское строение по назначению не используют. Но, как и раньше, привлекает туристов со всей Украины.

В разные года выпускники ворохтянской школы ходили сюда встречать рассвет. Молодожены – фотографироваться.
Приезжие приходят, заранее изучив расписание движения поездов, чтобы запечатлеть состав, едущий на фоне виадука.

К 16:00 в разных частях двух мостов появляются группки людей.
Тишину села, окруженного горами, нарушает только ветер, лай собак и мычание коров. Вдалеке вдруг звучит гудок локомотива, который везет пассажиров из Коломыи.
– Ця частина розцінювалась як якась далека, забута богом східна частина Австро-Угорщини.
Але в тому й була сила імперії, що вона будувала що-небудь у Відні, і так само – тут, у Ворохті чи будь-якому маленькому містечку, селищі, – говорит Андрей Ребрик.
В Ворохте проездом были Иван Франко и Михаил Коцюбинский. Оба – незадолго до своей смерти.

Коцюбинский, сам того не подозревая, превратил село Криворивня, расположенное в 40 километрах от Ворохты, в культовое место. Именно оно вдохновило его на написание повести "Тени забытых предков", которую экранизировал Сергей Параджанов.
– Параджанов, звичайно, зробив великий крок для популяризації "Тіней", – рассказывает Ребрик. – До речі, під час зйомок він з навколишніх сіл попросив принести йому всі строї.
Умовно кажучи, на одному головному герої, якого грав Палійчук, могла бути сорочка з Косова, штани з Ворохти, запаска чи пояс із Верховини. І коли на це дивиться якийсь етнограф чи людина, яка розуміється на народному одязі, в неї кров з очей бризкає.

– Але коли дивиться людина, як режисер, картинка просто прекрасна, ідеальна картинка, – продолжает Андрей. – І це є проблема мистецтва.
З одного боку, Параджанов нібито спопсив (быт и культуру гуцулов – УП). Але з іншого, це ж художнє кіно, він створив певний культ, певну поетичність. Так що тут гріх винити Параджанова.
В тени Буковеля
Сегодня Ворохта находится в тени крупнейшего горнолыжного курорта Украины – Буковеля. Для любителей пасторали и уединенного отдыха это, возможно, и к лучшему.

Символично, что рождение Буковеля совпало с закрытием австрийского виадука и открытием "моста Кирпы". После 2000 года наступили новые для этой части Карпат времена.
За последние двадцать лет Ворохта превратилась, по сути, в транзитный узел для тех, кто направляется в модный Буковель или Криворивню, прославленную Коцюбинским и Параджановым.

Хотя, как говорит Андрей Ребрик, Ворохте вполне под силу и дальше удивлять туристов. Не только австрийскими виадуками. Но и деревянной церковью Рождества Богородицы 17 века, которую в 18-м перенесли сюда из Яблуницы.

По словам Андрея, несмотря на то, что весь туристический поток пошел на Буковель, сейчас все понемногу возвращается в Ворохту. Жить здесь намного дешевле, а до Буковеля всего 20-25 минут на машине.
– Тут би велосипедний маршрут дуже бомбовий можно було зробити, – предлагает Ребрик. – На Вороненку можна їхати, коло робити. Татарів, джерела різні. Всяке таке.
Можна їхати до Криворівні, можна їхати на Косів.

– В Ворохті вже було кілька марафонів, трейлів, – продолжает Андрей. – Це дуже оживляє селище.
Але якщо б змагання були, наприклад, 2-3 дні, Ворохта дуже б тяжко з цим справлялась. В центрі громадських місць, туалетів чи чогось такого не знайдеш. Зі сфери обслуговування – один-два ресторани.

Ребрик вспоминает, как его знакомые побывали на Шри-Ланке, где видели арочный мост, построенный британцами в колониальные времена. Там из объекта сделали чуть ли не национальную легенду.

Виадук в Ворохте притягивает к себе туристов без усилий властей и рекламы.
– Коли тільки відновили можливість туристам приїжджати (после ослабления карантина – УП), не повірите, тут був такий реальний "базар на Петрівці", були сотні людей, які приходили сюди фотографуватися.
Вони були вражені, що у нас в Україні є такі мости, – делится Ребрик.



Сидя под виадуком, на берегу реки Прут, которая начинает свое движение у Говерлы, легко уловить связь между прошлым и будущим. И также просто увидеть разницу между ними.
– Після "Великого Потопу" (наводнение весной 2020 года – УП) тут сміття стільки нанесло, під цей міст! – рассказывает Андрей Ребрик. – Наче він красивий, історичний, але те, що ти бачиш під ногами, характеризує реальний стан речей.
– Скільки віадук ще простоїть, на твою думку?
– Та, думаю, ще років 300, – отвечает он.
И добавляет: "Якщо не розберуть на цеглу".
Евгений Руденко, Эльдар Сарахман, УП