Жыве Беларусь!

Протести в Білорусі – несподіванка. Саме так сприйняли події після президентських виборів більшість українців. Це такий собі Фенікс, який з’явився з попелу і мав би зникнути в нікуди. 

Зараз ті, хто стежать за подіями в РБ, цікавляться: коли ж це все припиниться, адже народ постав по суті, не маючи лідера. 

Це прагнення свободи і втома, яка накопичувалася аж 26 років. Зрозуміти все це можна виключно після того, як даси відповідь на питання, з чого все починалось.

Чому немає лідера у білоруських протестів?

Для когось все починалось в резиденції Вискулі у Біловезькій пущі, де в грудні 1991 році Леонід Кравчук, Станіслав Шушкевич і Борис Єльцин підписали угоду про створення СНД, що стало вироком та розпадом СРСР. 

Хтось наполягатиме, що переломним сюжетом в долі білоруської нації стало обрання Олександра Лукашенка 10 липня 1994 року президентом Республіки Білорусь. Нагадаю, в другому турі він набрав більше 80 відсотків голосів від числа тих, хто взяв участь у виборах. 

Хтось наполягатиме, що сьогоднішню ситуацію в РБ спричинено утворенням Союзної держави РФ та РБ 26 січня 2000 року, коли набув чинності відповідний договір. 

Не менш важливою віхою є 6 жовтня 2007 року – вступ Республіки Білорусь до Митного союзу разом з РФ та Казахстаном. 

Всі вищезазначені події потрясали Білорусь і білорусів. Частина із них були вітром, що був народжений падінням СРСР, а частина – штормами, що спричиняв Кремль, реалізовуючи свої імперські плани.

Олександр Лукашенко, прийшовши до влади на гаслах боротьби з компартійною корупцією та відновленням економічної кооперації, не виокремлював інтереси і права білоруса. 

Його голова, як і голови його колег, і не тільки в Білорусі, були засмічені кегебешними гаслами відновлення економічної кооперації, становлення вітчизняного товаровиробництва та іншим. 

Першими Лукашенко демонтує прояви ідентифікації білоруської політичної нації – мову та символи держави. 

Два референдуми 1995 та 1996 року знищили зачатки новітньої білоруської державності, вивели Білорусь за межі можливої дороги до євроспільноти та ствердили курс на економічну та політичну кооперацію з РФ, а основним механізмом цього стали розширені повноваження президента держави. 

Два роки потрібно було КГБ, аби взяти в лабети жадібного до влади Олександра Лукашенка і відродити стару радянсько-компартійно-кегебешну систему. Будуть йти роки, чимало відбудеться змін, але лише КГБ РБ залишатиметься стовпом державної системи, успадкованим від СРСР.

Протести білорусів викликали всі означені вище можливі початки перебігу подій.

Білоруси протестували: бунтували в парламенті, виходили на площі, чинили індивідуальний спротив. Однак було вже пізно – розпустили парламент, вбили опозиційних політиків міністра Юрія Захаренка та голову ЦВК Віктора Гончара, як вбили і бізнесмена Анатолія Красовського, котрий був одним із найближчих друзів Гончара. 

КГБ вершила історію Білорусі. Площа 2010 завершилась арештом більше 650 опозиціонерів, а її лідерів впродовж наступних двох років просто видворили за межі РБ. Так, Андрій Санніков опинився в Лондоні, Зміцер Бондаренко та Наталія Радіна в Варшаві. Інших доля розкидала по різних державах Європи.

Чи можливо простежити зв’язок між трьома поколіннями білоруських борців за державність РБ? Дозволю виділити ці покоління, означивши їх іменами. 

Перше – Станіслав Шушкевич, Зенон Позняк, В’ячеслав Кебіч; 

друге – Андрій Санніков, Ніколай Статкевич, Владимір Нєкляєв; 

третє – Сергій Тихановський, Віктор Бабарико, Валерій Цепкало. 

Разом з тим, всі ці роки битву за Білорусь вели ті, хто був і залишиться національною елітою, що творила цінності, смисли білоруса. Серед них нині покійний письменник Васіль Бикав, Алесь Адамовіч (помер в 1994 році), Віктор Івашкевіч (помер в 2013 році), Вінцук Вячорка, Лявон Борщевський, В’ячеслав Сівчик, Сергій Законніков, Павло Северінєц, Анатоль Лєбедько.

По-різному складались долі цих людей, навіть стосунки між ними були іноді драматичними. Однак їхньою заслугою є те, що вони пронесли з собою цінності білоруса, його європейськість, християнську душу і бажання свободи, які, здавалось би, вже й не проявлялись. 

Читайте також: "Лукашенко підписав свій смертний вирок". Хто і чому виходить на протести в Білорусі

Щоразу проти диктатури кегебешного Лукашенка Білорусь протестувала білоруською мовою під біло-червоно-білими прапорами та з гербом Пагоня. 

Революція, протест, боротьба вимагають ідентифікації, а вона виражається мовою та символами. І її, як у національному гімні Білорусі сказано, "Не разбіць, не спіниць, не стримаць!"

Нинішнє покоління лідерів білоруського опозиційного руху народилось ще в СРСР і зростало, як і всі, на нафтодоларах РФ. Сформовані вони як особистості вже в роки владарювання Лукашенка в умовах відсутності свободи, прав, правди, економічної і політичної конкуренції.

Майже все яскраве політичне національно-демократичне середовище було зметено ще до початку виборчих перегонів. Майбутні кандидати в президенти навіть не встигли заявити про свій намір балотуватися, як опинилися у в’язницях та вигнанні. 

Лишились представники громадського, бізнесового, політичного середовища, які так чи інакше пов'язані з РФ. 

Так, вони ніколи не зможуть сформувати відповідь на контрольне питання "Чий Крим"? Більшість білоруського суспільства також не знає відповіді на це питання. Навіть ті, хто виходить на протести, думає, що Путін міг би стати героєм, якби допоміг скинути Лукашенка. 

І тільки після того, як в ЗМІ потрапила інфа про те, що над протестантами знущався ОМОН з Росії, почали сіятися сумніви щодо дружби з Кремлем. Російські ЗМІ добряче засмітили голови білорусів…

Нове покоління прагне виборів, а не жертвоприношення

То що хоче білорус, виходячи на нинішні протести!? Білорус хоче реалізації права обирати.

Більше 20 років в країні відсутні вибори як такі. Вибори перетворилися на ритуал принесення в жертву чергових самогубців, котрі насмілились оголосити бій кегебешній системі. 

До розпинання чергового смільчака доєднується вся система: від членів дільничих комісій до генералів міліції, КДБ, армії, прокуратури і слідства, а ще всіляких ряжених комсомольських та лукашенківсько-політичних партій.

Це білоруське жертвоприношення під контролем Кремля чиниться на очах у всієї Європи. Це наруга над правами людини, над цілою нацією.

Стан справ дійшов межі, бо в "правдивість" результатів виборів почали вірити далеко за межами Білорусі. Фраза про те, що білоруси голосують за Лукашенка, стала і діагнозом і рецептом лікування хворого. 

Давним-давно більшість білорусів не голосують за Лукашенка, а система роками слухняно фальсифікувала результати виборів. 

І тут стався збій. Чому?

Майже тридцять років президентства – це півтора покоління. Доки Лукашенко послуговувався тими, кого виховала радянська система, кого добре знав, хто пройшов через катівні КДБ, система давала результат. 

Але ця тоталітарна система мала величезну хибу – відсутність залізного занавісу. А відтак, нове молоде покоління зросло на ідеалах європейської свободи, і воно не могло більше терпіти режим насилля. 

Боротьба за право вибору – це перший крок до свободи. Тому нинішній протест білорусів – це протест за право вибору, і зупинити цей рух вже ніхто не в силі.

Аншлюс Білорусі і битва за незалежність. Що робити опозиції і Європі?

Найімовірніше, що пройшовши через протистояння, виокремлення лідерів, формування перехідного уряду, координацію дій зі страйкуючими підприємствами і загальнонаціональний страйк, переможе протестуюче суспільство. 

Аналізуючи, як наростає кількість людей у вуличних акціях, стає очевидним, що влада не в силі самостійно протистояти цьому. А спроба організувати антипротест наражається на звичайний саботаж "прихильників" Олександра Лукашенка. 

Кремль вже пустив у дію окремі свої інструменти; на вулицях міст Білорусі з’явились російські хабалки, журналісти RT підміняють білоруських журналістів, що приєднались до протестів. А в перші дні протесту на вулицях демонстративно був присутній російський спецназ. 

Однак опанувати протестуючий люд державна машина не може. 

Те, що ціла низка державних службовців, дипломатів, військових підтримали громадян, свідчить, що державна машина частково саботує вказівки Лукашенка, а те що робить, робить "через пень колоду". 

З початком занять у вузах вулиці заповнило студентство. 

Читайте також: Жыве Беларусь: перша в світі Telegram-революція

Кожен крок протестуючих супроводжується кричущим порушенням прав людини: зникають люди, на вулицях серед білого дня без вчинення процесуальних дій особи в цивільному хапають людей та відвозять до буцигарень, АМАП (ОМОН – УП) розбиває приватне майно, здійснює обшуки вдома. Проти громадян застосовуються підрозділи ССО, частини військ сформованих з призовників строкової служби. 

Беззаперечно, що участь у придушенні протестуючих підрозділів армії та спецвійськ РФ є найгрубішим порушенням норм міжнародного права.

Зрозуміла і гормонограма таких дій. 

Закономірністю є спалах агресивності державної машини в перші дні протистояння. Використовується принцип залякування. 

Цей принцип не може працювати довго, навіть метал втомлюється. Не мотивована ненависть має межі. 

На другий тиждень навіть частина спецназу відмовилася від надмірної жорстокості. Тоді державна машина переходить до використання прихованих форм тиску. 

Працює судова репресивна машина, слідчі органи, дії яких виправдовують контрольовані ЗМІ. Поволі наступає період протистояння: в державної машини вимотується сила, а суспільство нарощує сектори протесту – страйки, секторальні вимоги, громадські ініціативи, креативні і організаційні протестні інновації… 

Це в свою чергу вимагає структурування протестного середовища, тому виникла Координаційна рада, її Президія. За цим підуть регіональні ради, президії та виконавчі структури. 

Час далі вимагатиме від цих органів управління процесами. Тут дуже важливим є діалог з дипломатичними представництвами, журналістами та ЗМІ, міжнародними організаціями та урядами країн світу. 

Далі з’явиться програма і програми, а також організаційні механізми реалізації. Зокрема допомога ув’язненим, адвокатська допомога в слідчих та судових процесах, допомога пораненим, побитим, соціально враженим на підприємствах. 

Поволі вибудується альтернативна державним система органів влади. 

Важливо в описаному процесі налагодити публічний і непублічний діалог з силовими органами, бо частина із них – білоруси, і їм далі жити в Білорусі поруч з усіма громадянами. 

Тут лист мами сину, що служить в АМАП, важливіший за тягання за лікті, а акція "Подаруй солдату квітку" переважить іноді великий мітинг. Листи і звернення протестуючих і їхніх координаційних органів до лікарів, учителів, студентів, робітників і працівників підприємств будуть творити чудеса. 

Сучасні системи комунікацій максимально здатні прискорити наростання вулканічної лави народного протесту. Все це за два місяці делегімітизує політичну владу. 

Інформація про те, що Лукашенко програв вибори в розрізі дільниць, сама по собі є вбивчою для Лукашенка і його оточення, а підтверджена фактами фальсифікація з часом зруйнує державну машину. 

Важливо, щоби на цьому етапі координаційні органи почали видавати певні нормативні, розпорядчі акти – від кадрових призначень до організаційних моментів. Цей період формує перехідний уряд, призначає громадських мерів, громадських керівників районів і регіонів.

Зрозуміло, що Лукашенко продовжить апелювати до РФ: обмін візитами, залучення російських кадрів, як у випадку з журналістами, направлення переодягненого спецназу та регулярних військ. 

Це делігимітизує власну державну машину і вона рано чи пізно перейде на бік протестуючих. Цей момент вимагатиме позиціювання солдата. 

В разі, якщо Кремль продовжить тиснути, протест проти "кегебешного лукашизму" переросте у війну проти путінізму. Якщо кремль обере м’який варіант, будуть розпочаті переговори про повторні вибори і усунення Лукашенка. 

Це не зупинить наростання протиріч з Москвою, однак відтермінує відкрите протистояння на кілька років. 

Описаний протест виокремить лідера чи групу лідерів, що заповнять інститути влади.

Впродовж всього періоду протистояння залишається можлива агресія РФ чи у формі аншлюсу Білорусі чи відкритої силової агресії з демонстрацією російських танків на вулицях міст і сіл Білорусі. 

Телефоні розмови президента Франції Макрона та канцлера ФРН Меркель з президентом РФ Путіним на фоні заяв Кремля про те, що Москва зарезервувала війська для надання допомоги РБ, тільки переконує, що російські угрупування військ для придушення протестів вже в РБ.

А заяви Путіна про резерв військ – лише частина сценарію. Підтверджується це і перенаправленням військ РБ до західних кордонів Білорусі та приведенням їх в повну бойову готовність. 

Читайте також: Технології протесту. Як через месенджери та соцмережі борються з диктаторами та запускають світові революції

Очевидно, що казарми звільнені для зарезервованих військ РФ. Наявність військ спецпризначенців РФ в Білорусі підтверджують і відео та аудіозаписи в Пінську, Бресті, Гродно, Гомелі. 

Не слід виключати і варіант, коли війська РФ зайдуть до Білорусі, як заходили радянські війська до Будапешта в 1956-му чи до Праги у 1968 році. Це може бути викликане швидкою ескалацією протистояння сторін. Кремль здатен розіграти спектакль і спровокувати загострення.

На даному етапі білорусам потрібен мирний перебіг протесту. Це дасть можливість організуватись, структуруватись, виокремити лідерів і органи управління. Задекларувати цінносні орієнтири та смисли і принаймні хоча б почати декларувати концептуальні позиції, програми. 

На другому місяці протесту лозунгу "Виходь" вже буде замало.

Європа спить і не бачить чергової біди на континенті. В’яла реакція на дії останнього диктатора Європи лише ще більше розв’язує руки параноїку. Чітко і голосно заявили свою позицію щодо сфальсифікованих президентських виборів в РБ і неприпустимості знущання над протестуючими лише Литва І Польща.

Позиція України м’яка, непослідовна і плутана. Таке враження, що команда Зеленського забула, що у нас війна, і заплющила очі на те, що Кремль зможе зайти і в Білорусь. 

Україна в цій ситуації мала б діяти швидко і будити Європу. Від України очікували ініціатив щодо розгляду ситуації в Білорусі в ОБСЄ та Раді Безпеки ООН. 

Спільні ініціативи України, Польщі та Литви в Раді Європи та ЄС були визначальними в формуванні позиції ЄС. Ці та інші кроки зблизили б Україну з ЄС та НАТО. 

Підтримуючи демократичну Білорусь, Україна протистояла б Кремлю та формувала майбутню систему центральноєвропейської безпеки. З Москвою треба боротись скрізь, де є можливість.

Беззаперечно, слід констатувати, що події вже змінили політичний рельєф Білорусі, стали торжеством національної єдності і джерелом відродження національних традицій і цінностей. 

Сам Лукашенко досі впевнений, що всидить на посаді. 

Але Білорусь стає іншою. Білорусь хоче бути іншою.

Живє Бєларусь!

Роман Безсмертний