Всемирная паутина vs Железный занавес. Как в Украине 30 лет назад возник интернет
Солнечным декабрьским днем, 19 числа 1990 года, в офис кооператива программистов "Демос" на улице Пятницкая в Москве зашли трое гостей из столицы тогда еще УССР. В их глазах читалось ожидание чуда, и они в итоге его получили.
Возглавлял делегацию 32-летний Юрий Янковский, начальник сектора Межотраслевого Центра технологий программирования "Технософт". За этим длинным названием скрывалась организация, созданная на базе легендарного Института кибернетики в Киеве.
Центр разрабатывал программное обеспечение. В основном для военных целей. Но обслуживать оборонку Янковскому и его коллегам оставалось недолго. В конце 1990-го он приехал в Москву к тем, кто смог подключиться к международной компьютерной сети, выйдя на связь с одним из университетов Финляндии.
Годовой доступ к малопонятной и дивной вселенной обошелся "Технософту" в 20 000 советских рублей.
Вместо двух авто, которые можно было купить за эти деньги, киевские кибернетики получили возможность обмениваться данными с миром. Через изрядно проржавевший "железный занавес". На смехотворной скорости в 2,5 килобит в секунду.
Почти сразу после развала СССР Юрий Янковский уехал в США – плести всемирную паутину там. Третий десяток лет он живет в штате Вирджиния, прилетая в Киев к сыну.
Осенью 2020 года, во время одного из приездов в Украину, 62-летний айтишник согласился встретиться с журналистами УП.
Как из генсека Черненко сделали автора первого советского e-mail, чем украинский интернет отличается от российского, каким было первое интернет-порно и сможет ли человечество прожить без web – УП публикует воспоминания Юрия Янковского.
Афган и груз 200 вместо hi-tech
Появление Юрия Янковского в центре Киева ажиотажа не вызывает. Его не знают в лицо, автографов не просят и сделать селфи тоже.
Он спокойно говорит, не обращая внимания на камеру, прогуливаясь по Майдану и Крещатику.
От многих людей Юрия выделяет только частая улыбка – сказываются почти 30 лет жизни в США.
– Я був нормальний совок, як і всі, – вспоминает с иронией свое доамериканское прошлое Янковский.
Он родился в 1958-м, в Козятине. Школу закончил в Конотопе. В детстве бредил идеей стать моряком, хотел поступить в Одесское инженерно-морское училище. Но что-то пошло не так.
– Туди треба було здавати документи на місяць пізніше інших вузів, – рассказывает он. – І я почав вести розгульне життя: випивали, танці, все таке.
Мені батьки сказали "Все, гулянка закінчилася! Поїхали до Києва вступати". Ну, ми сіли в електричку.
Отец хотел, чтобы Юрий учился в КИСИ, но сын сумел настоять на политехе.
– Я дуже вдало вибрав факультет автоматизації, – улыбается он. – Це був один з перших факультетів КПІ, де почали викладати програмування та теорію систем.
Так вийшло, що я не попав на стаціонар, і потрібно було знайти роботу. Спочатку працював маляром. Але вже весною – оператором в обчислювальному центрі, де вперше побачив комп'ютер Мінськ-32. Величезна конструкція!
– Мінськ-32 був реально крутим на той час (его выпускали с 1969 по 1975 год – УП), – продолжает Юрий Янковский. – Але аж до 90-х мови про персональні обчислювальні машини в СРСР фактично не йшло. У нас були тільки оці великі шафи ЄС-ЕВМ, СМ-2, СМ-4.
Пока на Западе в 70-х развивали локальные и международные компьютерные сети, в Союзе старались идти в ногу с прогрессом. Но, как говорит Янковский, в итоге Кремль "выступил по полной программе".
В 1979-м СССР ввязался в войну в Афганистане, потеряв, только по официальным данным, 15 000 военных. В 1983-м сбил корейский Boeing 747 над Сахалином, погубив 269 невинных душ.
В коллективном сознании Запада закрепилось определение, брошенное Рональдом Рейганом в адрес Кремля, – "империя зла".
В 1980-х Москва, столкнувшись с жесткими санкциями, потянула за собой в научное болото 15 республик. Все, что касалось hi-tech, не могло попасть за железный занавес.
В США и Европе в это время появлялось революционное информпространство, без всяких границ и цензуры – интернет.
В Союзе с упоением продолжали ловить яйца в карманной игре "Электроника", слизанной с разработок компании Nintendo.
– Загальна ситуація у нас була така: самостійно розвивали технології військового напрямку, а цивільні розробки брали у західних країн, вивозили за допомогою спецслужб та починали процесс копіювання, – передает дух эпохи Янковский.
1984. Оруэлл и e-mail советского генсека
Весной 1984 года молодое мировое интернет-сообщество всколыхнула сенсационная новость – "империя зла" вошла в сеть Usenet.
На одном из форумов появилось письмо, подписанное тогдашним генсеком СССР Константином Черненко.
Адрес компьютера, с которого его прислали – chernenko@kremvax.UUCP.
Аббревиатура "kremvaх" знающими людьми читалась легко: Kremlin (Кремль) + VAX (32-битная компьютерная архитектура).
Написанная специально с тяжелым русским акцентом, на ломанном английском языке, весточка от Черненко была примерно следующей:
"Привет всем! Наконец-то Союз Советских Социалистических Республик подключился к Usenet. Одна из причин, по которой мы здесь, – возможность открытых дискуссий с народами США и Европы для мирного сосуществования.
Мы наслышаны, что у многих людей в этой сети сильны антирусские взгляды. Но мы верим, что они попросту дезориентированы своими лидерами. Особенно американской администрацией, которая бредит войной и доминированием в мире. Мы надеемся разъяснить наши намерения и идеи.
Давайте же откроем водку и выпьем за наш вход в Usenet. NA ZDAROVJE!".
Несмотря на то, что письмо пришло 1 апреля, да еще и в год, в котором страдают и любят герои оруэлловской антиутопии "1984", некоторые поверили в реальность советского e-mail. Его даже обсуждали в Пентагоне как пример удачной информационной атаки.
В действительности автором фейкового послания был голландец Пит Беертема.
– Ух ты! – реагировали на его шутку люди.
– Ну и дела! Это по-настоящему?
– Означает ли это, что Unix оказалась за железным занавесом?
– Убирайся из нашей сети!
Но переживали западные юзеры зря. Советский человек оставит свой первый след во всемирной сети только через шесть лет, в 1990-м. И киевляне тоже.
Это станет возможным благодаря коллективной работе. Но волей случая в историю войдут отдельные люди, среди которых окажется и Юрий Янковский.
Мир. Дружба. Жвачка. Компьютер
Вера советского человека в могущество отечественной науки пошатнулась в перестроечных 1987-1988 годах, когда в крупных городах СССР по сознанию обывателей катком прошла выставка "Информатика в жизни США".
Уязвленные уровнем развития технологий в Штатах, партийные и КГБшные наблюдатели назвали пропагандистским мероприятие, на которое люди выстраивались в очереди, как в Мавзолей.
Кто-то бил в набат, говорил об идеологической, информационной диверсии Вашингтона. И был, в принципе, прав. К перечню вещей и явлений, разваливших Союз, наряду с джазом, рок-н-роллом, джинсами и жвачкой можно добавить и выставку "Информатика в жизни США".
Делегированные научные комментаторы умничали: ничего удивительного американцы на ней, в общем-то, не показали. Но шокированные лица посетителей говорили об обратном. Уже тогда звучало странное слово "онлайн".
– Це була бомба, це був прорив, – делится впечатлениями от той выставки Юрий Янковский. – Люди вперше побачили, що можна мати персональний компьютер. І він дуже крутий, ти можеш його використовувати для різних цікавих речей.
Хоч я і був в сфері IT, але таке широке уявлення про сучасні комп’ютери та мережі серед нас було майже відсутнє.
В 80-х Юрий Янковский с коллегами работал над кросс-системами, которые использовали для разработки программ военных компьютеров на подводных лодках. Они вычисляли координаты субмарины для навигации и запуска баллистических ракет.
– Ті комп’ютери були досить примітивні, прості, програмувались нуликами та одиничками – машинними кодами. Ми розробляли системи, які дозволяли суттєво спростити розробку програм для військових ЕОМ.
То була вже мова програмування, яка дозволяла зробити software швидко та якісно, – рассказывает Янковский.
Он выполнял заказы Минсредмаша, имел спецдопуск к секретной информации и запрет на выезд в капиталистические страны. Вся корреспонденция с Западом проходила через Первый отдел КГБ.
В Украине времен СССР была довольно сильная научная база, но многие идеи оставались на уровне теории. В жизнь воплощали то, что нужно было военным, чтобы грозить "ядерной дубиной" США.
– Перший комп’ютер в континентальній Європі створили в Києві, в Феофанії, – напоминает Янковский. – В Києві відкрили Інститут кібернетики під керівництвом крутого академика Глушкова. Він розробляв теорію алгоритмів та математичних моделей комп'ютерів.
Був ще Інститут автоматики. Але все йшло у напрямок оборонки. Ніхто не думав про персональних користувачів. Навіть обчислювальних центрів було дуже мало.
В то время, как DARPA, агентство Минобороны США, корпело над разработкой нового типа связи, Виктор Глушков продвигал проект ОГАС – Общегосударственную автоматизированную систему, которая бы объединила все сферы "народного хозяйства" в разных городах. Но проект так и остался на бумаге.
По сути, компьютерные технологии во времена СССР были игрушкой военных и партийных боссов.
– У мене реально "упала челюсть", коли десь у 1985 році я попав до одного обчислювального центру в Москві, – вспоминает Янковский, у которого дома на тот момент не было ничего, кроме калькулятора. – Він розташовувався в церкві. Був настільки упакований західною технікою!
– Там я вперше побачив Macintosh з мишкою, – продолжает он. – А чого вони мали таку техніку? Дуже просто: батько директора центру був членом ЦК КПСС. І для свого сина створив таку богемну штучку.
Ми туди приїхали з моїм босом, Ігорем Вельбицьким. Він подивився та сказав: "Юра, ти не хвилюйся. Їх напакували технологіями, але вони тупо не знають, що з ними робити".
Первый абонент и МММ
Жизнь Юрия Янковского и всей Украины изменится в конце 1990 года. Хотя тогда этого никто не осознавал.
– Якось ми потихеньку крутилися, – так описывает он общую для страны ситуацию. – Вже почався процес розпаду СРСР. Закривали військові проекти, наш Центр втрачав фінансування. Все було погано. Ми думали, що робити далі.
Досить випадково мені сказали, що є дуже цікава штука. Треба поїхати в Ленінград, подивитися. Мы відправили Сашу Нібита.
Через несколько дней он вернулся с круглыми глазами. Сказал, что увидел нечто потрясающее: подвал с бронедверью, за которой все заставлено модемами.
– Це було якесь чудо. Все щось мерехтить. Сидить там хлопець, Ігор Чечик, який включився в світову мережу. Але він сказав нам, що корені проекта – в Москві, в кооперативі "Демос", десь там, на П’ятницькій, – рассказывает Янковский.
Тогда Юрий с киевскими коллегами и поехал в Москву, где 19 декабря 1990 года "Технософт" получил первый украинский аккаунт в международной сети.
– "Демос" дуже відрізнявся від офісів совкових інженерів, справляв круте враження на той час,– вспоминает он. – Там було відчуття свободи та цікавої роботи. Інженери виглядали трохи не від світу цього, занурені повністю у щось нове.
У них там була просунута телефонна система, кімнати заставлені технікою, модемами. Була кухня для чаю і розмов, з відiком, який крутив стрічку "Back to the Future".
Ударив по рукам, киевляне и москвичи подписали контракт: годовая абонплата за пользование сетью обошлась "Технософту" в 20 000 рублей. В то время как месячная зарплата Янковского была 300-400.
– Враження було якесь абсолютно нереальне, – говорит он. – Ми побачили круті технології, які тоді не дуже розуміли. Вирішили займатися цим в Києві.
С собой из Москвы компьютерщики привезли несколько модемов.
– У нас були великі проблеми, тому що ми працювали в операційній системі VMS, від Digital Equipment Corporation. А ця вся штука працювала на UNIX.
Ми потратили десь три місяці на те, щоб роздуплитися, як воно все прикручується та працює. Як відправити електронну пошту, як прочитати новини, – смеется сегодня айтишник.
На вопрос, помнит ли он свой первый e-mail, Янковский разводит руками: "По-перше, треба було зрозуміти, що і кому писати. В тебе є твоя електронна адреса. Але про тебе ніхто не знає, і ти нікого не знаєш".
Первыми скачанными файлами Юрия были тексты RFC.
Свои 20 000, потраченные на аккаунт, полученный в Москве, "Технософт" отбил быстро.
– Спочатку у нас був "абонентський пульт", а потім ми його переробили на провайдерський, – поясняет Юрий. – Додали вхідних телефонних ліній, розгорнули невеличку таку систему з кількох комп’ютерів.
Ми вже запустили першого абонента українського інтернету. Це був Раєнко, керівник одного з відділень в Інституті кібернетики. У нього був проект розробки software чи то для Швейцарії, чи то для Швеції.
Йому реально потрібен був той зв’язок, щоб передавати частини коду, отримувати зауваження й таке інше. Він заплатив нам теж 20 000. У нас пішло все, як піраміда МММ трошки (улыбается).
Порно в буквах и цифрах
По словам Юрия, киевский "Технософт" подсоединился к сети, когда домен "ua" еще не был зарегистрирован. Почта приходила через узел "ussr.eu.net".
В сохранившихся записях, в так называемых "routing" (маршрутизации) навечно вбито: "TechnoSoft. Yuri Yankovski. 44 prospekt akad. Glushkova, SU-252207 Kiev, Ukraine, USSR".
– Ми випередили "Софтпанораму" Ігора Свірідова (еще одна киевская фирма – УП) і телефонну станцію KTTS з Харкова тільки на місяць, – скромничает Янковский.
Удивительно, но к моменту распада СССР в Украине уже были десятки абонентов, подключенных к интернет. Это могли себе позволить предприятия и крупные организации.
Интернет был прежде всего новым и быстрым способом связи, который использовали в бизнесовых и научных интересах.
В среде специалистов это имело эффект разорвавшейся бомбы. Но тогда мало кто догадывался, насколько прочно и скоро вся планета будет зависима от сети.
– Уявіть собі Київ, 90 рік, – возвращает Янковский в прошлое. – Щоб відправити факс за кордон, треба зв’язатись з телефонною станцією, замовити розмову, чекати декілька годин. Потім вам дають три хвилини, щоб відправити сторінку тексту.
А коли ми включилися в ту систему, вона дозволяла доставити електронну пошту за 15 хвилин, – продолжает он. – Плюс можно було отримувати електронні новини, поділені на групи: політика, технології, спорт.
Це був Usenet ще в довебівську епоху, ніяких сайтів не було. Інформація в основному текстова. Багато груп, модератори. Писали всі, хто хотів і що хотів: суперечки, обговорення якихось цікавих ідей.
Было в сети кое-что и погорячее.
– Давайте будемо чесними – порнографія завжди була в інтернеті, – улыбается Янковский. – Фото раніше теж були, але це дуже прикольна історія.
Наприклад, якась порно-картинка займала 1 мегабайт. Як запхати її в мережу, яка працює зі швидкістю 2,5 кілобіт в секунду? Це неможливо.
Картинку декодували в буквочки і цифрочки. Це виглядало, як якийсь незрозумілий текст. "Розрізалось" на невеличкі шматочки. Бажаючі могли їх повитягати, зібрати спеціальною програмою в один файл, перекодувати в графічний формат.
– Але давайте скажемо прямо, що зараз порно вже не таке цікаве явище, як це було за часів Радянського Союзу, де "не було сексу". Основне використання інтернету – спілкування, інформація та сервіси, – иронизирует Янковский.
Российский контроль и украинская анархия
Оглядываясь назад, Юрий Янковский немного иначе смотрит на первые советские шаги в интернете, чем это принято в распространенной версии.
С одной стороны – бесспорно талантливые инженеры-энтузиасты из Москвы, которые смогли установить компьютерную связь с одним из университетов Хельсинки. С другой – КГБ/ФСБ, которая почти сразу взяло под свое крыло новый канал информации.
Янковский подозревает, что администратор в Финляндии открыл для советских компьютерщиков из "Демоса" аккаунт в сети в 1990-м не просто так. Возможно, его заставили это сделать сотрудники КГБ. Возможно, подкупили.
– В мене немає документальних доказів, але думаю, що КДБ з самого початку "вела" інтернет, в Москві та Ленінграді, – говорит Янковский. – "Прогресорська" частина КДБ дуже швижко зрозуміла, що це за явище та наскільки воно буде масовим.
Вже в 1994 році мережа "Релком" вибухнула – там було близько 300 000 абонентів. Росія тоді навіть випередила за цим показником деякі країни.
Айтишник подчеркивает: украинская модель развития интернета была совсем другой.
– Вона абсолютна анархічна з самого початку, – поясняет он. – Ми випадково знайшли щось цікаве – о, давайте будемо займатися.
І у нас одразу втілювалась децентралізована концепція iнтернет: "три українця – два гетьмана". Коли немає єдиного центру керування, а є добровільне об’єднання Автономних Систем (АС), кожна з яких адмініструється незалежно.
По словам Янковского, в Украине государство заинтересовалось интернетом аж через несколько лет после его появления.
– У 1997 році я приїхав на першу інтернет-конференцію в Україні, – вспоминает он. – Тоді я вже декілька років працював в США. Там були абсолютно вільні технічні конференції з патлатими чуваками в джинсах. Думав, що в Україні так само буде.
Я був в шоці: побачив держслужбовців, СБУ, які пробували зрозуміти, що таке інтернет, що з ним робити, як далі жити.
Сегодня, по оценке Юрия Янковского, украинская сеть по уровню свободы близка к американской модели.
– В умовах інформаційних війн я не бачу великої проблеми в тому, що блокують "Одноклассники" з російською пропагандою і контролем від ФСБ та іншу фігню. Є також реальні загрози для кібербезпеки. Вже були атаки на енергетичні мережі та банки України, – отмечает он.
– Російський інтернет не є вільним, – продолжает айтишник. – Найгірша ситуація – це Китай, де його використовують не тільки для того, щоб блокувати інформацію. Але й для активного моніторингу людей – хто надійний, хто ненадійний. А потім, використовуючи ці дані, можуть, наприклад, не взяти на роботу.
РФ проводить активну політику не тільки моніторингу, а й сегментації інтернету на "суверенные интернеты" з можливостями повного відокремлення від глобальної мережі. Цим через міжнародні організації займається Діма Бурков (айтишник, близкий Кремлю – УП).
Обычный американский миллионер
Осенью 2020 года, встретившись с журналистами УП, Юрий Янковский соглашается проехать на Теремки, в Институт кибернетики.
Незнакомца в главный корпус охранник не пускает. Юрий понимающе улыбается. Интересуется, что написано на стенде, стоящем дальше в вестибюле. Но ответа не получает.
Компьютерщик предлагает обойти неприступный корпус, чтобы показать небольшое одноэтажное здание, в котором находился его офис.
По пути останавливается у двух ржавых скелетов "Волги" и "РАФика".
– Це, мабуть авто, на яких керівники інституту їздили, – смеется он.
У самого Юрия автомобиля до отъезда в США не было. Говорит, жилось советскому программисту непросто. Когда он только устроился в Институт кибернетики, получал в начале 80-х 130 рублей. Приходилось подрабатывать маляром, как и во время учебы в КПИ.
Через год после подключения к сети в 90-м, у Янковского с коллегами были 30-40 абонентов, которые выкладывали огромные деньги. Но тогда миллионерами ни Юрий, ни его товарищи не стали. Развал СССР, гиперинфляция и хаос подтолкнули в итоге Янковского к американским берегам.
Его знания, умения и энтузиазм пригодились в США, где он работал в разных компаниях, поднявших интернет до нынешних высот. В частности, в его послужном списке проекты в телекоммуникационном гиганте Sprint.
– Коли з сім’єю переїхали до Америки, то за півроку-рік виконали радянську програму життя – купили будинок і нові автомобілі, – рассказывает он.
– Там мільйонером вже стали? – интересуется репортер УП.
– Ми десь три рази святкували, що ми мільйонери. Шампанське відкривали з жінкою. Але кожного разу або це було падіння ринку потужне, як у 2000 році, або щось не доробив.
Я такий нормальний мільйонер, звичайний, трудовий, американський. Я не став супермільйонером, – отвечает он.
Лучшее в 20 веке
В небольшое здание на территории Института кибернетики, где раньше находился "Технософт", Юрия Янковского все же пропускают.
Проведя короткие переговоры с пожилой женщиной-вахтером и двумя сотрудниками одной из частных фирм, вышедших на перекур, он направляется в последнюю, угловую комнату в конце коридора. Сейчас там другая фирма, которая тоже занимается коммуникациями.
– Я тут востаннє був років 20 тому, – открывает Юрий дверь. – Тут сиділа наша група, десь десятеро. Бачу, вікна тільки ті ж самі залишилися.
В свои 62 года Янковский не похож на человека, который застрял в прошлом.
Ностальгируя за сумасшедшими 90-ми, когда произошел интернет-взрыв, в 2010-м Юрий сменил чисто телекоммуникационный бизнес на нечто другое.
– Новою крутою темою для мене став Smart grid, – рассказывает он. – Я хотів ще раз пережити причетність до технічної революції, яка змінює цивілізацію. Все ж таки енергетика сьогодні – найбільший інфраструктурний проєкт. Років 10 я займаюся телекомунікаціями, але в сегменті енергетики. За цим – майбутнє.
Сегодня, спустя 30 лет после первого подсоединения к сети, Юрий признается: "В мене "internet addiction" (интернет-зависимость – УП)". Я досить багато часу проводжу в Facebook, у всяких таких фішечках".
Но злом интернет Янковский не считает.
– Так, є, наприклад Darknet, – размышляет он. – Так, в мережі може бути якась чорна сторона. Є фейки, фальшивий контент. Просто треба якось регулювати це.
Забезпечити приватність в інтернеті неможливо. Але я хочу знати, хто має інформацію про мене, хто активно цікавиться: кримінал, податкова чи поліція?
Я не уявляю, як зараз можна жити без інтернету, – продолжает айтишник. – Якщо його в одну секунду не стане, це вже буде катастрофа. Особливо зараз, під час ковіду, коли компанії переходять на работу працівників з дому.
Уявіть, що в один момент втрачаються не тільки інформаційні потоки, дані, а й бізнес-зв’язки, спілкування.
На вопрос, можно ли считать интернет лучшим изобретением человечества в 20 веке, Юрий Янковский без раздумий отвечает: "Абсолютно. Навіть немає питань. Це те, що змінило світ, як хайвеї або рок-н-рол, але ще більше".
– Маєте якусь мрію? – спрашиваем его на прощание.
– Я перехожу в той вік, коли вже треба зменшувати швидкість. На кілобіти назад. Мрія яка? Щоб я знайшов і зрозумів, чим мені займатися далі. Щоб було цікаво. Щоб життя було насиченим. І щоб воно не залежало від сторонніх факторів, від держави та іншого.
***
Через несколько дней после встречи, словно предвидя, каким может быть заголовок в "Украинской правде", Юрий Янковский напишет в Facebook Messenger:
"Ну, я ніяк не "тато українського інтернету"! Все сталося хоча і закономірно, але досить випадково. Зірки зійшлись. Завдяки приватним ініціативам різних людей та загальному руху до нового, відкритого інформсуспільства".
Евгений Руденко, Эльдар Сарахман, коллажи – Андрей Калистратенко, УП
