Алексей Мустафин: В стране существует один центр принятия решений – Зеленский. И этим пользуются все – от Ермака до террористов
Олексій Мустафін – відомий український медіаконсультант. Він тривалий час працював у журналістиці: свого часу був завідувачем відділу міжнародних новин ТСН, пізніше шеф-редактором служби новин на "Інтері", згодом – заступником голови правління з інформаційного мовлення телеканалу СТБ і керівником програми "Вікна".
У політичних колах Мустафін більш відомий як колишній член партії СДПУ(о), де він співпрацював з Віктором Медведчуком, та як консультант "Партії регіонів".
На останніх президентських та парламентських виборах Мустафін працював у штабі Юлії Тимошенко у ролі медіаконсультанта.
Та в 2020 році цей фактор не завадив йому стати генеральним продюсером телеканалу "Еспресо", який відверто симпатизує партії "Європейська солідарність".
Попри те, що Мустафін співпрацював абсолютно з різними політичними діячами, все одно він залишається одним із найдосвідченіших професіоналів на медіаринку.
Ця розмова була записана ще на початку серпня в одному з пабів Києва.
У ході нашого інтерв’ю Мустафін аналізує нинішній стан інформаційного простору в Україні, пояснює, чому телеканали, які наближені до Медведчука і Порошенка "перетворюються на гетто", роздумує, чому Тимошенко не потрапила в другий тур виборів президента та безапеляційно критикує комунікацію Офісу президента.
"У нас інформаційні канали розділені на дві головні групи – це умовна група Медведчука і група Порошенка"
– Як ви можете оцінити політичну розстановку на українських телеканалах? Одна частина інформаційних телеканалів відверто симпатизує групі Медведчука. Інша частина – Порошенку. До чого така ситуація на медіаринку може призвести?
– Треба відрізняти телеринок від поля інформаційних каналів. Це зовсім різна історія і зовсім різний вплив політичний. Раніше як у нас було? Я застав ще ті часи, коли існував фактично один – два канали, і всі решта це були так – "погуляти вийшли".
Потім їх стало, звичайно, більше, але довгий час у нас були тільки канали загального перегляду. Їх утримували власники, яких ми звикли звати олігархами, саме для того, щоб мати інструмент свого впливу – такий собі стоп-кран певною мірою для критичних ситуацій.
Але в ті часи не було інформаційних каналів, були канали загального мовлення, які робили, поруч з іншим телепродуктом, і новини, які використовувались, зокрема, і як політичні містки. Глядач був привчений до того, щоб приходити на певний час і дивитися.
Потім, після відомих подій, точніше під час революцій, у нас з'явилися інформаційні канали. Спочатку це була Помаранчева революція – 5-й канал. А під час Революції 2013-2014 років почали відбудовувати інформаційні канали протилежного спрямування.
І, власне, сама логіка діяльності цих каналів була побудована на інших засадах – це постійне інформування. Тобто глядач може ввімкнути в будь-який момент канал і отримати цю інформацію. Йому не треба чекати, коли будуть новини.
– Нон-стоп.
– Так, цим ці канали і відрізнялися від каналів загального мовлення. З появою інформаційних каналів вплив каналів загального мовлення різко впав. І цьому є певний парадокс, тому що в ці канали гроші вкладали як в політичний інструмент, а як політичний інструмент вони зараз фактично не можуть бути застосовані.
Навіть поява, наприклад, Україна-24 у групі "України" означає, що канал загального мовлення вже не може бути таким інструментом, і тому групі треба додати щось інше – щось, що грає на полі інформаційних каналів.
Тому зараз у нас є два різних поля: є телевізійний ринок і є поле інформаційних каналів, який, по суті, ринком не є. Це просто змагання між олігархами за політичний вплив.
І бачимо – ось, скажімо, група Медведчука – хоча вона формально не є Медведчука, тому що там інший власник. Але дивіться, в нього взагалі немає каналу загального мовлення...
– У дружини Медведчука є доля в "Плюсах".
– І що? Мені здається, що тут роздмухали з мухи слона, тому що зрозуміло, що канал "1+1" є каналом Коломойського. І поки контрольний пакет належить Коломойському, інші не мають значення.
Поки він утримує свій контрольний пакет, це буде канал Коломойського, навіть якщо 49% будуть належати комусь іншому.
– Тоді давайте про інформаційний ринок поговоримо детальніше. Як ви оцінюєте розстановку сил саме на інформаційних каналах?
– Зараз фактично у нас інформаційні канали розділені на дві головні групи – це умовна група Медведчука і група Порошенка: там "Прямий", плюс невеличкий вплив має 5 канал.
– А "Еспресо" хіба сюди не входить?
–"Еспресо" постільки-поскільки. Тут у мене конфлікт інтересів, тому що я є продюсером цього каналу. Але знову ж таки, він не є абсолютно "порошенківським" каналом. Так, він ідеологічно близький до нього, але знову ж таки він належить зовсім іншим людям, принаймні мажоритарним акціонером не є прихильник Петра Порошенка.
Тому політично є оці дві групи. Плюс є "Наш", є "Україна 24", які намагаються грати в цю ж гру. Але і з інформаційними каналами проблема як з інструментом. Інформаційні канали працюють на власну аудиторію: тобто є глядачі "Прямого", а є глядачі "112-го", "NewsОne ", "Zik", і ці аудиторії майже не перетинаються. Та й, власне, агітувати одних за інших – немає сенсу.
Адже дивляться ці канали люди, які в принципі симпатизують відповідним політичним силам – кожен своїм.
– Тобто ці канали працюють чітко на своє електоральне ядро?
– Так, працюють на своє ядро, у своїй ніші. Але з іншого боку, ніша має тенденцію перетворюватися на гетто, з якого виходу немає.
– Немає виходу?
– Так, немає виходу. Звісно, для виконання певних завдань це може й непогано, тому що політичні сили з їхньою допомогою досягають певного рівня і з'їдають всіх, хто в цій ніші знаходиться. Умовно кажучи, "ЄС" з'їдає "Голос", а ОПЗЖ з'їдає залишки "Опозиційного блоку". В цьому сенсі вони грають свою політичну гру, але вони мають обмежений ресурс.
– Так, у цих партій є так звана електоральна "стеля".
– Так. Так само і ці канали – вони мають свою стелю і не можуть вистрибнути за її межі.
"Раніше в ОПУ говорили: "Навіщо нам медіа, бо ми і так круті". Тепер єдине, що вони можуть – піти з кимось домовитися"
– У президента Зеленського немає свого медіаресурсу. Що його в такому випадку чекає? Йому доведеться домовлятися з усіма великими олігархами?
– Знаєте, можливо завдяки освіті, я зазвичай рефлексую історичними прикладами. І саме зараз ми з донькою читаємо про Середньовічний Китай. Зокрема – про народне повстання, ватажка якого звали Хуан Чао.
Це був контрабандист сіллю, який очолив народний рух і зрештою проголосив себе імператором. Так ось, коли він прийшов до влади, з ним сталася відома тепер українцям історія. До влади-то він прийшов, а що робити з цією владою не розумів. Він спочатку призначив своїх друзів, оратників. Звичайних селян та колег- контрабандистів. Але пройшов певний час, і вони зрозуміли, що щось не виходить.
Тоді він покликав тих чиновників, яких усунув. Тут образилися, по-перше, друзі, а по-друге, ці чиновники теж не просто так повернулися на посади – вони працювали на власний інтерес. Все закінчилося трагічно. Імператор від безпорадності наклав на себе руки. Я, правда, сподіваюся, що у нас до цього не дійде.
– Ну ви й історії тут розповідаєте!
– Проблема Зеленського яка? Він – людина, яка всерйоз сприйняла зіграну ним роль. Принаймні як політичну матрицю. І вирішив довести, що гарний хлопець – це таки професія. Скажімо, півроку намагався це довести.
– І йому це, зрештою і вдавалося до Нового року.
– А потім щось сталося не так. І тому почали звертатися до "перевірених кадрів". Але "перевірені хлопці" мають власні інтереси.
З інформаційним ресурсом, з медійним ресурсом те ж саме. Я особисто спілкувався з людьми, які в Зеленського займалися медіа. Восени, коли ще все було нібито непогано...
– Це ви Кирила Тимошенка вже списуєте?
–Ні, ні, це не Кирило Тимошенко, це інші люди. І я запитую: "Хлопці, а як ви будете працювати?".
– Що вони вам відповіли?
– Ну, там були деякі люди, казали: "Навіщо нам медіа, бо ми і так круті".
– Деякі публічно про говорили.
– Андрій Богдан говорив: "Ви нам не потрібні". Це одна концепція. А інша концепція була в тому, що ми, мовляв, взагалі змінимо правила гри, і нам не будуть потрібні старі інструменти для того, щоб доносити свої позиції.
Але вся зміна правил гри звелася до закону про медіа і закону про непридатні засоби для боротьби з дезінформацією. Останній зник разом з "урядом самокатників". Інший зрештою ухвалили. Але знову-таки, все це не створило нову реальність.
– Взагалі ні, погоджуюся.
– І виходить, що у них немає ресурсів. Єдине, що вони, знову-таки, можуть – піти і з кимось домовитись. Умовно кажучи, до певного олігарха, який саме тому, що йому не подобаються інші, надасть їм можливості.
Але знову-таки наскільки цей вплив допоможе інформаційно? Це з одного боку. А з іншого боку – є власний інтерес олігархів. І наскільки телеканал може бути задіяний в цьому повною мірою?
Провідні гравці на полі інформаційному – вони і власники, і політичні гравці. А тут може бути лише певна домовленість. А в домовленості завжди є ліміт в дії, в часі і просторі і так далі.
Тому ситуація дуже-дуже-дуже погана. У них можливостей щось змінити немає, а ритм починає падати. І знову-таки, всі включилися в гру, тому що всі зацікавлені в зниженні підтримки влади. Тому що поки вона знаходиться на такій висоті – до неї дострибнути важко. А коли вона завалиться, тут всі будуть готові брати в цьому участь.
"Армія, мова, віра" – це ставка на консолідацію свого електорату, але це могло розколоти Україну"
– Я би хотів поговорити про "Еспресо". Ви раніше співпрацювали з Юлією Тимошенко на президентських і парламентських виборах. Як ви стали продюсером "Еспресо"?
– Знаєте, в мене, як казала одна кіногероїня, така репутація, що її варто трошки зіпсувати. Я з багатьма людьми працював, але в одному випадку як медіаексперт, а в іншому – як менеджер.
Насправді, ми просто поговорили з людьми, які керують "Еспресо", мені стало цікаво.
– З Миколою Княжицьким, правильно?
– Там не тільки Княжицький, але і Княжицький зокрема, ми з ним говорили. Вочевидь, в них була потреба долучити мій досвід для роботи саме за фахом, тобто як менеджера телевізійного.
Ми одразу домовилися, що політичні вподобання залишаємо в стороні.
– Оцей момент поясніть детальніше. Ви ж працювали з Юлією Тимошенко і тут ви переходите, скажімо так, в інший табір.
– Ну це не інший табір, це інша професія. Телебачення, звісно, має свою специфіку. Але знову-таки, одна з умов мого приходу, що я не втручаюся в політичну орієнтацію каналу.
Політична орієнтація каналу – визначається менеджментом у взаємодії з редакційним колективом, у них досить мотивований і ідейний колектив, який має свою позицію, і вважаю, що це дуже добре, коли інформаційний канал має свою позицію.
Але ж і моя робота з Юлією Володимирівною полягала в тому, що я їй радив, але рішення ухвалювала вона і її команда.
Тому, тут я теж раджу, пропоную якісь рішення телевізійні і медійні. Але я дуже добре розумію, що – коли це стосується певних політичних історій – рішення ухвалюються не мною.
– Якщо порівнювати з 2019 роком, ваші погляди щодо Порошенка змінились? До речі, якими вони були і якими вони є?
– Такими, якими вони були, такими і є. Безумовно, я вважаю, що ця людина зробила дуже багато поганого для України, для розвитку України, для дискредитації української ідеї, якщо навіть можна так сказати.
– Про що ви конкретно? Порошенко Томосу для України добився!
– Томос – це довготривалий процес. Зрештою, я й сам навіть радив свого часу...
– Кому радили?
– Коли відбувся конфлікт між Туреччиною і Росією, я тоді публічно заявив, що час активізувати історію з томосом.
Тобто знову-таки є речі, які Порошенко робив, корисні, які відповідають розвитку країни – той же Томос... Він все-таки був головнокомандуючим під час гарячої фази війни.
Але владу було дискредитовано корупцією, було дискредитовано кумівством, було дискредитовано тим, що ставши президентом, він не перестав бути бізнесменом. А передвиборча стратегія Порошенка – це, безумовно, гра на розкол України.
– Так. Це ставка на консолідацію свого електорату, але це могло розколоти Україну.
– Чому? Армія, мова, віра – це те, що могло б могла об'єднати країну. Ви так не вважаєте?
– Армія, мова, віра – самі по собі це гарні слова. І навіть гасла. Мова – це важливо для розвитку країни. Віра – це важливо для самоідентифікації, якщо, звісно, не забувати про те, що в нас світська держава.
Але одна справа, коли це робиться щиро і заради країни, і зовсім інша – заради перемоги на виборах. Коли це робиться заради перемоги на виборах – це протиставлення одних українців іншим, а будь-яке протиставлення в країні, особливо, в країні, яка воює, є ризикованим саме по собі і може мати трагічні наслідки.
"Коли мене запитують, чи виконували ви як головний редактор "Інтеру" темники, завжди відповідаю – я їх писав"
– Ви свого часу працювали з Партією регіонів, і з Медведчуком ви працювали.
– Так. Але це було до певних подій, що розпочалися у 2014 році.
– Вам надходили пропозиції від ОПЗЖ зараз з ними співпрацювати?
– Як політичного консультанта вони мене не запрошували.
– Ви з Медведчуком зараз контактуєте?
– Я не спілкувався з ним з з 2007 року.
– Чому саме 2007 року?
– Не знаю, якось так само склалося.
– Ви колись безпосередньо Медведчука консультували?
– Ми спілкувалися, ми були з ним в одній партії.
– Його консультували як політика?
– Як медіаконсультант і як член його партії. Точніше, він прийшов у мою партію, так.
– Ви працювали з ним, коли він був головою АП?
– Ми працювали до того, і коли він був головою АП, і навіть після того, як перестав бути головою АП.
– Чому тоді Медведчука вважають одним із головних ворогів медіа свого часу? Що ж ви йому не попідказували?
– Якщо ви вважаєте, що я вважаю, що в моєму житті не було помилок, то ви помиляєтесь.
– У чому була помилка?
– Що я недостатньо правильно, можливо, в певний момент себе поводив. Коли мене запитують, чи виконували ви як головний редактор "Інтеру" темники, я завжди відповідаю – я їх писав.
– Серйозно?
– Я був членом політичного керівництва цієї партії.
– Ви реально темники писали?
– Сам для себе, що називається. Певною мірою, я визначав політику, і вважаю, що ця політика була помилковою.
Але знову-таки, в мене шляхи з Медведчуком розійшлися в 2007-му році, власне, після того, як він залишив СДПУ(о), створив Український вибір і вже почав робити інші політичні проекти.
– А якби Путін не був його кумом, яке було б місце його на політичній арені?
– Я думаю, що вони один одного знайшли. Вони дуже схожі люди за складом характеру і так далі. І тому, я вважаю, що це цілком природній союз. Але з іншого боку, Бойко не є кумом Путіна, Льовочкін не є кумом Путіна. Але це якось впливає на їхню політичну позицію? Можливо, певною мірою, так.
– Ну просто, чи би він міг бути одним із лідерів ОПЗЖ без Путіна?
– Подивимося на цю історію трохи інакше. Він довгий час він був ніким для "Партії регіонів" саме тому, що він був кумом Путіна.
– Як це – кум Путіна – і ніхто для Партії регіонів?
– "Техас должны грабить техасцы, а не кумовья губернатора соседнего штата".
"Юлія Володимирівна слухає насамперед сама себе. Але іноді дослухається і до порад"
– Ви з Юлією Володимирівною сьогодні працюєте?
– Я з нею спілкуюся, коли вона звертається за порадами.
– Тобто ви їй продовжуєте давати поради?
– Я висловлюю свої думки. Тобто, коли вона запитує мою думку, я ніколи не відмовляюся від відповідей. Все таки ми з її командою пройшли дві кампанії.
– Ви з Тимошенко на контракті?
– Ні, у мене контракту з Юлією Володимирівною немає.
– Під час виборчої кампанії чим ви конкретно займалися в штабі Тимошенко?
– Це робота, яка має дві частини. Перше: це робота з самими політиками. Спочатку отримувати від них інформацію, що вони хочуть донести. А вже потім радити їм, як це краще донести. Друге – робота з медіа, зокрема з вами, для того щоб пояснити, власне, що хочуть донести політики, як вони вибудовують свою кампанію, свою комунікацію, що вони планують робити і так далі.
Тобто це теж частина комунікації моєї, роботи моєї як медіаконсультанта. Тому що завдання медіаконсультанта – полегшити спілкування між політиком і медіа, це включає роботу з медіа – при дотриманні інтересів медіа.
– Звичайно.
– І це робота з політиком – пояснювати, що треба робити, якщо він хоче отримати певний результат, що не треба робити, від чогось застерігати.
– Траплялися випадки, коли Юлія Володимирівна була проти чогось, а ви казали: "Ні, так буде неправильно, я вам рекомендую зробити так", і вона змінювала думку?
– Безумовно. Але, як правило, вона слухає. Саму себе насамперед.
– Слухає себе?
– Себе, але іноді вона дослухається і до порад.
– А в чому була ключова помилка Юлії Володимирівни на президентських виборах?
– Це як в анекдоті: "У неї не було помилок".
– Те, що вона зарано почала кампанію – хіба не помилка?
– Вона запізно почала.
– Її "Новий курс" почався в червні 2018 року, коли вибори відбулися 31 березня 2019 року.
Вона почала приміряти на себе іншу аудиторію, не класичну для неї, вона почала говорити незрозумілою мовою для свого сталого електорату, і хотіла вийти на молодняк. І коли Зеленський з’явився, то Юлія Володимирівна опустилася на третє місце.
– Дивіться, там була складна історія для комунікації. Тобто емоційно вона не є складною, з моєї точки зору, але була складною саме в розшифровці, в реалізації того масштабу, який був запланований.
Чому я кажу, що запізно? Для того щоб "Новий курс" було розкрито і донесено до кожного громадянина, треба було набагато більше часу.
Але знову-таки, тут дуже важливо розуміти, навіщо взагалі ходити на президентські кампанії, навіщо пішла на президентську кампанію Юлія Володимирівна Тимошенко, і навіть не побоюсь цього слова, навіщо до цієї кампанії долучився я.
Про що президентська кампанія? Президентська кампанія – так, з одного боку, питання, хто очолить країну, отримає мандат на проведення певної політики. З іншого боку, президентська кампанія – це про політику, яку будуть проводити має проводити переможець.
І я думаю, що починаючи з Революції ГІдності. запит у суспільства був, якщо коротко його сформулювати, на нову, іншу політику, спрямовану в майбутнє. Напевно, на різних етапах акценти в цій формулі були різні. Але, знову-таки, вигравали ті політики, які в цей тренд потрапляли. Першим потрапив в цей тренд Порошенко – "Жити по-новому", другий – потрапив Зеленський.
– Який змітав просто всіх на дорозі.
– Ні для кого не був секрет такий запит великий на це, і розчарування в політиці Порошенка саме в тому, що він не виправдав ці сподівання на нове. Тобто знову-таки, Томос – це не нове, захист країни – це не нове. Це є те, що є певною мірою базовим, але це не нове. А в новому він програв, тому що він не забезпечив нові правила гри, він не подолав корупцію. Він брав в ній участь, принаймні в розумінні людей.
І тому участь в цій кампанії мала сенс, коли політик просував нові змісти і говорив про нову іншу політику, спрямовану на майбутнє.
І головне, чим займалася Тимошенко під час цієї кампанії, – це саме розповідь про те, що потрібна і чому потрібна нова політика, чому погано було те, що було до того, для майбутнього країни, чому потрібна нова політика і яка така ця політика має бути, може бути і яка країна має бути.
Це досить складна, велика конструкція, в сенсі масштабу насамперед. І чим раніше починати комунікувати, тим краще. Хоча... я прийшов у травні, в момент, коли вже готувався перший форум "Нового курсу". Порадити це зробити раніше я б просто не міг.
– Чому вона в другий тур не попала, дивіться, якщо все було грамотно і без помилок?
– Знаєте, є такий анекдот. Про Чорного Джо.
Уявіть собі салун на Дикому Заході. Всі сидять, щось п'ють, спілкуються. Забігає індіанець зі стрілою в грудях: "Рятуйтеся! Сюди іде Чорний Джо!" Падає і вмирає.
Всі подивилися на нього, запала хвилина напруження, а потім всі продовжують займатися тим, чим вони займались.
Проходить певний час, забігає ковбой з раною від кулі в грудях: "Рятуйтеся, сюди іде Чорний Джо!" Падає і вмирає.
Всі вже перелякані. Проходить певний час, заходить людина вся в чорному, в капелюсі, з величезним мішком за спиною, і каже: "Так, всі скинулись – гроші, цінності, все". Згрібає здобич в мішок, закидує його на плечі, виходить і вже в дверях каже: "А тепер рятуйтеся, сюди іде Чорний Джо!".
Я до чого? Просто в певний момент кампанії прийшла людина, яка забрала весь банк. До того там вибудовувалися якісь речі, але прийшов Зеленський і забрав голоси.
"Якби не було Зеленського, Тимошенко опинилася б в другому турі з Порошенком. Сумніваєтеся, що вона виграла б?"
– Влітку 2018 року ви передбачали варіанти, що Зеленський піде на вибори?
– Такі варіанти були. Але серед потенційних кандидатів тоді був не тільки Зеленський, а ще й Вакарчук. І в люди в оточенні одного і другого сигналізували, що вони не підуть. І в серпні впевненості, що він піде, не було зовсім.
– А восени вже була.
– А восени так. І коли з'явився Зеленський в нашому колі я казав, що це цунамі, яке знесе.
– Воювати з ним було нереально.
– Сенсу не було. Бо якщо ти воюєш з ним, то це означає, що ти проти оновлення політики. Це повністю протирічило тому, що ми вибудовували в кампанії.
Але знову-таки, повертаючись до сенсів, до чого ми йдемо в кампанії? До того щоб просто стати президентом чи здійснювати певну політику? Якщо ми кажемо про здійснення певної політики, то, безумовно, краще, коли ти виконуєш цю політику. Але якщо хтось з'являється інший, хто може виконати цю політику, чому б і ні?
Безумовно, можливо, для Тимошенко це було певною мірою образливо в тому сенсі, що вона розуміла, що собою представляє Зеленський.
– Якщо я не помиляюся, вони раніше були в хороших відносинах.
– У Тимошенко не було сварки з Зеленським, вона його не критикувала всю кампанію. Знову-таки, в цьому не було сенсу, з іншого боку, Зеленський... На чому була побудована кампанія Зеленського?
– На критиці всіх "старих".
– Це Перше. Друге?
– На новизні його, що є він є позасистемним. І третя історія – це легкість емоцій. Всі інші затягували нас у якісь складні конфліктні емоції – Зеленський насміхався над ними. Він показував, що є абсолютно іншим.
– Інший, так. Якщо ви побачите програму Зеленського, вона списана з програми Тимошенко.
– Та перестаньте!
– Чому? Всі сенси озвучено до нього. За нього роботу зробили. Він приходить і забирає банк.
– Я не думаю, що вони списували програму Тимошенко.
– Але фактично це було повторення тих сенсів, які озвучувала Юлія Володимирівна.
– Гаразд. І до чого ви хилите?
– Серіал "Слуга народу". Успішний сценарій – це не сценарій, який написаний з голови. Це сценарій, який використовує те, про що думають люди, як вони живуть, що відбувається навколо людей. Тоді він є реалістичним. Цей рецепт придуманий ще Даніелем Дефо.
Але коли ви пишете сценарій про політичне життя в Україні, сценарій серіалу "Слуга Народу", ви відповідно, працюєте з матеріалом, який є. І подивіться, що в цьому серіалі?
– Ну фактично всі "старі" політики.
– З кого списаний Голобородько?
– З кого?
– На 50% щонайменше він списаний з Юлії Володимирівни Тимошенко.
– Так там же був прототип Тимошенко – жінка-політик, що навіть тимчасово очолювала країну.
– Ми беремо персонаж, розкладаємо на негативні й позитивні риси. Позитивні риси ми будуємо, схожий візуально на людину, з якої списують, а перипетії біографії – тюрма, боротьба з олігархами... Дивіться, там дуже багато нюансів, які списані.
– Давайте буду опонувати. Юлія Володимирівна не була позасистемним політиком, вона не їздила на велосипеді, не викладала в школі, вона навіть не їздила на одному автомобілі з одним охоронцем. Вона прийшла з бізнесу!
– Чудово. А тепер дивимося. Є Голобородько, є Володимир Зеленський. Чим відрізняється Володимир Зеленський від Голобородька?
– Всім.
– Тим, що він прийшов із бізнесу, не є простим вчителем.
– Ну, я з вами не погоджуюся, що Голобородько списаний з Тимошенко – не клеїться воно.
– Можете не погоджуватися. Я ж не намагаюся вас переконати. Але я до чого це все? Я ж не з приводу того, що треба заявляти претензії щодо авторських прав. А щодо того, що з політичною програмою було те ж саме. Тимошенко чи не єдина, хто тоді і сьогодні говорить про майбутнє.
– Якби Зеленського не було на виборах, Юлія Володимирівна могла б виграти?
– Думаю, так.
– Який був би другий тур, хто з ким?
– Порошенко і Тимошенко. Ви сумніваєтеся в тому, що в такому разі Порошенко програв би?
– Не знаю, важко зараз сказати.
– Думаю, програв би. Можливо, не з таким розгромним рахунком, як у Зеленського, але програв би.
"Що стосується комунікації Офісу президента – то її немає"
– Запитаю як медіаконсультанта: як ви оцінюєте комунікацію команди Зеленського? Давайте розрізняти комунікацію самого Зеленського і Офісу президента.
– А також фракції, місцевих осередків? Слухайте, в країні існує один центр прийняття рішень. Це президент Зеленський. Хто цим користується – зовсім інше питання.
А користується цим хто завгодно, починаючи від Єрмака – очевидно, він користується найбільше цим, завершуючи "терористами", які захоплюють заручників по українських містах. Всі цим користуються, тому що це, з одного боку, концентрація влади на одній людині, а з іншого боку – абсолютна імпотенція влади.
І коли всі бачать імпотенцію – чому б цим не скористатися, не всі такі делікатні, як, можливо, хотілося б Зеленському.
Що стосується комунікації – комунікації немає. Можна, звичайно, написати колонку чи блог, які ми розумні, як сенси формуємо і розшиваємо. Але знову-таки, це знаєте, як газета "Правда", яку в одному екземплярі друкували для Володимира Ілліча Леніна, була така історія, коли він був хворий. Але якщо переконати людину, що все гаразд і він найгеніальніший – ну це не комунікація.
Так було за часів Кучми, до речі, коли в усіх загальнонаціональних каналів був один глядач, і звали його Леонід Данилович Кучма. Зараз по суті те саме, за винятком того, що ніяких загальнонаціональних каналів для Зеленського немає.
– А можете конкретно назвати помилки комунікації Зеленського і його Офісу із суспільством?
– У нього було два керівника ОПУ. Головною помилкою попереднього керівника офісу, була найзнаменитіша фраза про те, що "нам не потрібні медіа". На цьому й закінчився Богдан.
Тепер про головну проблему Єрмака. Дуже багато людей в команді Зеленського – це телевізійники, які продовжують думати, що вони в телевізорі живуть. На телебаченні. А вони живуть в реальній країні.
Єрмак – це людина з телевізійної галузі і він весь світ сприймає через призму свого досвіду. І навіть те, які в нього радники і все інше – це лише наслідки.
Роман Кравець, УП
