На (про)западном фронте без перемен. Что думают об объединении Садовый, Гриценко, Залищук и Гацко
Якщо колись дослідники української політики початку ХХІ століття будуть описувати ситуацію в проєвропейському таборі, їм ніяк не обійтись без відомої приказки про двох українців та трьох гетьманів. Злої приказки, але дуже правдивої.
Виборчі кампанії 2019-го року – що президентська, що парламентська – вчергове показали, що для багатьох політичних лідерів задоволення власних амбіцій часто пересилює спільний успіх, а свої страхи важливіші навіть за історичний шанс, який сам іде в руки.
Ті, хто хотіли, не мали можливості, а тим, хто міг би, забракло духу.
Позачергові парламентські вибори, які влаштував Володимир Зеленський, застали проєвропейський табір роздробленим і неготовим – фактично ніхто із його представників не зумів у 2019-му пробитись в Раду.
"Українській правді" стало цікаво, як оцінюють минулорічний програш представники проєвропейських сил та чи бачать шанси на об'єднання та повернення у велику політику.
Андрій Садовий
Мер Львова. У 2018-му році Андрій Іванович був одним із тих, хто претендував на роль нового політика, здатного поборотись за крісло президента. Очолювана ним партія "Самопоміч" мала фракцію у парламенті.
Під час президентської кампанії Садовий до останнього був у числі кандидатів, але перед самими виборами знявся на користь Анатолія Гриценка.
На парламентські вибори 2019-го "Самопоміч" пішла самостійно і не подолала бар’єр для проходу в Раду – її результат був 0,62%.
– Чому на президентських виборах 2019-го не вдалося домовитись про єдиного кандидата від демократичних сил? Чи міг він змінити хід кампанії?
– Революція гідності породила сильний запит на зміни і нульову толеранцію до корупції. У 2019 році питання виборів полягало в тому, хто зможе запропонувати ці зміни. Ми пробували говорити про об’єднання з різними силами, які називали себе демократичними. Я особисто зняв свою кандидатуру на користь того, кого вважав на той момент більш достойним.
З перспективи часу можу сказати, що в демократичному таборі є певний міф про єдиного кандидата. Оці переговори про об’єднання перетворюються на якийсь фетиш і безкінечний, повний конфліктів та інтриг процес.
Насправді, перемагає не той, кого обрали умовним єдиним в результаті виснажливих переговорів, а той, в кого є чітке бачення майбутнього, харизма і ресурси на вибори. До такого й інші підтягнуться.
– Після президентських виборів було очевидно, що проєвропейські проєкти не пройдуть у Раду кожен окремо. Чому не було об'єднання в єдину силу?
– Думаю, негативний досвід президентських виборів позбавив ілюзій щодо перспектив такого об'єднання.
Так, "Самопоміч" отримала менше 1-го відсотка. Ми з гідністю сприйняли таку оцінку виборців, але якщо подивитись на роботу "Самопомочі" в парламенті попереднього скликання, то нам дійсно не соромно.
Ми тримали удар і робили все що могли. Це ми перші почали опиратись внесенню особливого статусу Донбасу в Конституцію, ми зупинили торгівлю з окупованими територіями, після чого отримали шалену агресію у відповідь у вигляді сміттєвої блокади Львова.
Наш депутат Андрій Журжій ініціював і добився зниження ПДФО, наші депутатки Оксана Сироїд та Ірина Подоляк реально писали закон про мову, яким потім всі хвалились на білбордах.
Зараз інші політики мають кредит довіри, і це вибір українців. Ми й надалі відповідаємо за ті напрямки, де маємо відповідальність перед виборцями, зокрема у Львові.
– Насуваються місцеві вибори. Чи може відбутися створення великого проєвропейського фронту і чи може це стати містком для майбутньої парламентської сили?
– Місцеві вибори мають свою специфіку – люди хочуть чути конкретні локальні ініціативи.
Все дуже сильно залежить від місцевих лідерів та осередків. Партія може не мати сили на національному рівні, але перемогти в певній конкретній ОТГ, і навпаки – потужна загальнонаціональна партія може провалитись повністю через слабких представників на місцях.
Ми маємо власний приклад, коли навіть після падіння рейтингів "Самопомочі" загалом в Україні наші представники на Чернігівщині, в Борзнянсській ОТГ, здобували 7% на виборах.
Проєвропейський фронт можливий власне після такого сита локальних виборів – коли у великих і малих містах до влади дійсно прийдуть прихильники європейського напрямку, це може стати платформою для майбутнього спільного руху.
Василь Гацько
Колишній лідер партії "Демократичний альянс" та активний учасник попередніх спроб об'єднання проєвропейських сил на запитання УП відповісти не зміг. Причиною виявилась – "політична самоізоляція":
"Не можу Вам допомогти. Самоізолював себе від публічної діяльності. Надовго. Не будую ніяких планів щодо політики.
Сфокусований на розвитку нашого з партнером невеличкого бізнесу".
Світлана Заліщук
Ексдепутатка із неформальної групи "Єврооптимістів". Під час президентської кампанії була радницею з міжнародної політики кандидата Гриценка.
На позачергових парламентських виборах балотувалась як самовисуванець на мажоритарному окрузі на рідній Черкащині, але не пройшла.
Була штатною радницею з міжнародних питань прем'єра Олексія Гончарука.
– Чому на президентських виборах 2019-го не вдалося домовитись про єдиного кандидата від демократичних сил? Чи міг він змінити хід кампанії?
– Думаю, що шанс на єдиного кандидата від європейських сил існував десь за рік до виборів, і тоді цим кандидатом міг стати Слава Вакарчук.
Вибір суспільством керівника держави завжди складається з відповідей на два питання: чи є гідні кандидати національного масштабу і що чекають люди від лідера в даних історичних умовах.
Мені здається, що в 2019-му люди мали запит на радикальне оновлення і чесність. Далі ці два принципи вже розшифровувалися на рівень конкретних справ: війна, боротьба з корупцією, економічне зростання...
Тоді Слава максимально відповідав цим очікуванням. І мені особисто здається, що якби він ухвалив рішення вчасно, то вибори могли пройти інакше.
Але історія не визнає умовного часу. Зрештою, люди також цінують рішучість і сміливість. У гру зайшов Зеленський і повністю змінив її логіку, інші проєвропейські кандидати почали свою кампанію. Момент було втрачено.
– Після президентських виборів було очевидно, що кожен окремо проєвропейські проєкти не пройдуть у Раду. Чому не було об'єднання в єдину силу навіть тоді?
– По-перше, проєвропейський сектор був дуже фрагментований. Фактично всі політичні лідери цих партій, які говорили про ЄС/НАТО, не говорили між собою.
Порошенко змарнував можливість об'єднати європейські сили через корупцію в оборонці, енергетиці, судовій системі. Гриценко та Садовий не мали належної підтримки. Вакарчук обрав стратегію необ'єднання.
До того ж сам Зеленський озвучив, що він буде далі просувати Україну в ЄС, тому багато проєвропейського електорату перетекло до нього.
– Насуваються місцеві вибори. Чи може відбутися створення великого проєвропейського фронту і чи може це стати містком для майбутньої парламентської сили?
– Навіть найвидатніша ідея потребує гідного носія і, скажімо так, промоутера.
Суспільство, на жаль, не об'єднується довкола книжних теорій про реформи. Воно об'єднуються довкола людини/людей, які здатні ці реформи втілити.
Поки я такого лідера не бачу. Перефразую класика: на Європейському фронті без змін. Сподіваюся, поки що.
Анатолій Гриценко
Лідер партії "Громадянська позиція". Під час виборчої кампанії 2019 року Гриценко у деякі місяці мав рейтинг на рівні топ-трійки кандидатів у президенти. Соціологічні дослідження показували, що Анатолій Степанович вигравав у другому турі у всіх головних кандидатів станом на 2018 рік: і у Порошенка, і у Тимошенко, і у Бойка.
У Гриценка була одна проблема – як потрапити у другий тур. На його користь знялось кілька рейтингових кандидатів, включаючи Садового.
Однак всі ці старання були нівельовані появою серед кандидатів Ігоря Смешка, який відібрав у Гриценка значну частину його виборців. Тож Гриценко мусив вдовольнитись п’ятим місцем. На парламентських виборах 2019-го його партія "Громадянська позиція" отримала трошки більше 1%.
– Чому на президентських виборах 2019-го не вдалося домовитись про єдиного кандидата від демократичних сил? Чи міг він змінити хід кампанії?
– Це питання треба адресувати виключно Вакарчуку Святославу Івановичу. Саме його незрілість, довгомісячні вагання й нерішучість позбавили країну іншого вибору і шансу.
– Після президентських виборів було очевидно, що кожен окремо проєвропейські проєкти не пройдуть у Раду. Чому не було об'єднання в єдину силу?
– Причина та сама, що і в попередньому випадку.
– Насуваються місцеві вибори. Чи може відбутися створення великого проєвропейського фронту і чи може це стати містком для майбутньої парламентської сили?
– Не певен. Тим більше за умови, коли "державник"-олігарх, вкидаючи величезні гроші, намагається знову переконати виборців, що саме його партія є проєвропейською.
І, на жаль, як свідчить соціологія, населення знову готове наступити на олігархічні граблі.
А реально, ціннісно проєвропейські партії сьогодні практично не мають шансів потрапити в Раду.
Святослав Вакарчук – потенційний кандидат в президенти 2019-го та почесний лідер партії "Голос" – не відповів на запитання УП і запропонував звернутись до лідера фракції "Голос" в парламенті Сергія Рахманіна.
Сергій Рахманін, перебуваючи у регіональних поїздках, запитання "Української правди" проігнорував.
Кіра Рудик, віднедавна – лідерка партії "Голос", до якої УП також звернулась із запитаннями, не змогла відповісти на них, пославшись на те, що вона "не приймала рішення на парламентських та президентських виборах".
Однак ви можете почитати її інтерв'ю УП.
Роман Романюк, УП
