Вечные 80%. 8 фактов о самых сложных (пере)выборах Лукашенко в Беларуси

9 серпня в Білорусі відбулися вибори президента. Пройшли вони вже звично для режиму Лукашенка: із недопуском сильних опонентів, переслідуванням їх та їхніх соратників і звично високими результатами беззмінного президента.

Однак цьогорічна кампанія перетворилась на справжній вибух громадянської активності, яку білоруська влада цілеспрямовано "душить" десятки років. 

Вулиці наповнювали багатотисячні мітинги з національною символікою та протестними піснями. Агітація за опозиційних кандидатів з’являлась навіть у тих стрічках соцмереж, які раніше обережно обходили політику стороною. 

У свою чергу влада ставала все жорсткішою, затримуючи за біло-червоно-білу (у кольорах національного прапору) стрічку чи пісні Віктора Цоя. Усіх, хто загрожував рейтингам владі, на вибори не пускали чи навіть позбавляли свободи.

Як пройшли вибори, що робила опозиція з прихильниками та як відповідав режим Лукашенка – у матеріалі "Української правди".

Лукашенку – вічні 80% 

Офіційні (читай – провладні і єдині дозволені) екзит-поли дають Олександру Лукашенкові його "звичні" виборчі результати – 79,7% голосів виборців. Найближчій суперниці – Світлані Тихановській – 6,8%. Всі інші кандидати нібито отримали менше 2,5%.

При цьому 32,4% відмовились відповідати на запитання соціологів про свій вибір.

На ранок 10 серпня стали відомі попередні результати вже від Центрвиборчкому: 80,23% за чинного президента, 9,9% – за його опонентку.

Офіційна явка, відзвітували у ЦВК, склала більше 84%. 

Громадські активісти та особливо телеграм-канали кажуть про зовсім інші, майже зворотно пропорційні цифри. 

Радіо Свобода з посиланням на організаторів екзит-полів на закордонних дільницях повідомляє про 71%, який там набрала Тихановська, і 10,09% – Лукашенко.

Альтернативна платформа "Голос", створена для незалежного підрахунку голосів, заявила, що 80% її користувачів (а їх було більше мільйона) підтримали Тихановську.

6-ті вибори Білорусі та Лукашенка

Олександр Лукашенко почав займатись політикою перед розвалом СРСР. Як молодий критик влади й антикорупціонер, "свій хлопець" – директор совхозу – він обійняв пост президента після перших же виборів незалежної Білорусі.

Відтоді, 26 років поспіль, Лукашенко міцно тримається за посаду, жорстко розправляючись з опонентами і присікаючи громадянські свободи в країні. 

Вибори 2020 року – шості в житті "останнього диктатора Європи". Сьогодні це його прізвисько вже не звучить так актуально, адже воно з’явилось ще до масових репресій в Росії чи агресії Володимира Путіна проти України. Але його білоруський колега точно більш досвідчений і не так старанно ховає свої "темні справи" за завісою демократії.

Гарант білоруської Конституції змінював її уже кілька разів, забезпечуючи собі безкінечну і безмежну владу.

Так, у 2004 році з основного закону країни прибрали обмеження на кількість президентських термінів і дозволили Лукашенку балотуватись знову і знову. Цьому передував нібито референдум, на якому рівень підтримки влади був традиційно захмарним – майже 88%.

Приблизно такі ж цифри від виборів до виборів і приписують незмінному главі держави. Приписує така ж незмінна глава ЦВК.

Протягом усіх 26 років він завжди виходив із виборів із щонайменше 75% голосів, і лише перші вибори в Білорусі складались із двох турів. Що не було рідкістю, а навіть характерною рисою – це репресії опозиції.

5 кандидатів і 3 недопущених, які об’єднались навколо "технічного"

Цього року в білоруських бюлетенях стояли 5 прізвищ. Офіційно конкурентами Лукашенка були:

• Світлана Тихановська. Домогосподарка, дружина нині арештованого блогера Сергія Тихановського, яка долучилась до перегонів після того, як туди не допустили її чоловіка. Фактично є "технічним" кандидатом кількох опозиційних штабів;
• Сергій Черечень. Працює в інвестиційній та консалтинговій сфері, очолює партію "Беларуская сацыял-дэмакратычная Грамада";
• Андрій Дмітрієв. Політик і громадський діяч, співголова громадського руху "Гавары праўду", 10 років тому очолював передвиборчій штаб опозиційного кандидата, після чого був засуджений за "дії, що грубо порушують громадський порядок".
• Ганна Канопацька. Колишня депутатка. Критики іноді називають її "спойлером Лукашенка", мовляв, чинного президента кандидатка не критикує. Сама Канопацька каже, що це неправда, і вважає себе опозиційною до Лукашенка. 

Це всі, кого влада допустила до участі у виборах. Хоча бажаючих було більше. Дехто, як це буває, зняв свою кандидатуру, але кільком сильним кандидатам просто перегородили шлях.

Сергій Тихановський, підприємець і популярний YouTube-блогер, який розповідав про життя в Білорусі і критикував владу, навесні цього року заявив про президентські амбіції. Однак його "посунули" на першому же етапі. 

Читайте також: Вадим Прокоп'єв: Лукашенко – це велика нерозумна мавпа з величезною кількістю страхів

За процедурою, претенденти на участь у виборах у Білорусі мають спершу зареєструвати свою ініціативну групу, яка збиратиме підписи за кандидата. Тихановському відмовили вже в цьому. Блогер тоді відбував черговий арешт, тому документи до Центрвиборчкому подавала його дружина. Через відсутність особистого підпису Тихановського його і не зареєстрували.

Після цього, в останній день, документи на реєстрацію ініціативної групи подала дружина опозиціонера. Згодом їй вдалось пройти фільтр за підписами і стати кандидаткою.

Навколо Світлани Тихановської об’єднались штаби інших незареєстрованих, але популярних кандидатів, Віктора Бабарика та Валерія Цепкало. Вони не приховують, що Світлана – фактично "технічний кандидат", і закликають голосувати за неї як за "мирні зміни". У разі її перемоги білорусам обіцяли звільнення політв’язнів і нові, вже чесні, вибори.

Лозунгом об’єднаного штабу стало "Любим! Можам! Пераможам!". Обличчям кампанії, крім Тихановської – Вероніка Цепкало (від штабу Валерія Цепкала) та Марія Колеснікова (від штабу Віктора Бабарика). Їхнім символом була пов’язана на зап’ясті біла стрічка – з нею ж закликали прихильників приходити на дільниці, щоб продемонструвати масовість.

Бабарико, банкир, очільник білоруської дочки "Газпромбанку", вважався одним із найсильніших опонентів Лукашенка. Його ініціативна група, зібрана ніби як через онлайн-запис у мережі, була найбільшою після чинного президента – майже 9 тисяч осіб.

Бабарико затримали під час передвиборчої кампанії. ЦВК відмовилась його реєструвати. Формальною підставою стала нібито брехня в декларації, хоча остаточного судового рішення про це немає.

Валерія Цепкала не допустили за іншою непрозорою процедурою, до якої вдається, наприклад, і російський режим. Майже половину зібраних Цепкалом підписів "забракували", не пропустивши його через цей фільтр. 

Сам політик вибивається на фоні інших біографією – він ще з 90-х років працював на держслужбі і навіть працював у виборчому штабі Лукашенка на його перших виборах у 1994 році.

Без соціології та рейтингів

Робити висновки, хто з кандидатів популярніший, майже неможливо. Хіба що – за активністю прихильників у соцмережах і на вулицях.

Звична для України практика – порівнювати рейтинги кандидатів за соцопитуваннями, причому, від різних організацій – непридатна для Білорусі. Соціології там, фактично, немає.

Точніше немає незалежної, адже для такої роботи необхідна акредитація, а порушникам загрожує штраф. Дозволені же соціологи передбачувано пророкують Лукашенкові його улюблені височезні відсотки, за якими точно не можна робити висновки про настрої населення і зміни в них.

Перед виборами цього року обмеження на вимір суспільної думки стали ще жорсткішими. Інтернет-опитування прирівняли до тих, що потребують акредитації.

Цьому передували опитування в онлайн-виданнях, зовсім нерадісні для Лукашенка. Опитування, які показували смішні відсотки підтримки президента. Наскільки вони репрезентативні і чи можна їм довіряти – теж питання. Однак саме за результатами деяких інтернет-опитувань главі держави дали прізвисько "Саша 3%", яке перетворилось на мем.

Сам Лукашенко каже, що у президента не може бути такий низький рейтинг: 

"Владу сьогодні в Білорусі не змінять! Не тому, що ми її будемо посинілими пальцями утримувати, а тому що більшість переважна – і ми знаємо, яка ця більшість (за чинний режим – УП). Ми просто не друкуємо ці соціологічні опитування".

Безпрецедентно масові протести

Примітною рисою білоруських виборів-2020 стали масові протести на підтримку опозиції. Найбільше – Світлани Тихановської як кандидатки об’єднаного штабу.

У липні-серпні штаб Тихановської їздив країною і в різних містах збирав тисячі соратників.

Після затримання Віктора Бабарика із сином у Мінську пройшла "Акція солідарності", на якій кілька тисяч осіб вибудували живий ланцюг довжиною в кілька кілометрів.

Мітинги на підтримку Тихановської одні ЗМІ називали найбільшими з 2010 року, коли громадськість теж обурилась "перевиборами" Лукашенка. Інші говорили про найбільшу чисельність мітингарів за всю історію незалежної Білорусі.

Вночі з 9 на 10 серпня, після закриття дільниць і оголошення офіційних екзит-полів, незгодні білоруси не розійшлись по домах. Протести знову охопили міста і переросли у справжні сутички із силовиками.

До центру Мінська стягнули міліцію та внутрішні війська. Правоохоронці силою розганяли мітингувальників, стріляли по них, били дубінками, застосовували водомети, світлошумові гранати та сльозогінний газ. У МВС потім пояснювали, що "були змушені" вдаватись до спецзасобів.

Місцями силовикам давали відсіч. У деяких населених пунктах, за повідомленнями в мережі, правоохоронці під заклики натовпу ставили на землю щити і не йшли в атаку. Але в столиці силовики активно відтісняли людей. Вони розійшлись лише під ранок, вигукуючи "завтра".

На вулицях Мінська за вибори пролилась і кров. Точна кількість постраждалих не називалась, ЗМІ говорять приблизно про 10 осіб. Одного чоловіка збив автозак: автівка заїхала у натовп, пригальмувала, а потім продовжила рух із мітингарем на капоті, який за кілька метрів впав під колеса. Були поранені від стрілянини з боку правоохоронців.

Популярний телеграм-канал NEXTA писав навіть про загиблого, публікуючи фото знепритомнілого чоловіка та його ім’я. Вранці про померлого також сказали правозахисники. Офіційних коментарів стосовно цієї смерті наразі немає.

Затримують всіх. До і після виборів

Реакції влади на вибух громадської активноті чекати довго не прийшлось. Під немилість правоохоронців потрапили і кандидати, і їхні прихильники.

Сергія Тихановського взяли під варту за нібито насилля до міліції ще у травні, незадовго після того, як він звільнився від чергового арешту. Блогера затримали під час пікету зі збору підписів за свою дружину. Його соратники називають затримання провокацією, адже воно почалось з конфлікту із жінкою, яка чіплялась до опозиціонера на вулиці. 

Пізніше вдома у Тихановского провели обшук і нібито знайшли 900 тисяч доларів. Дружина запевняла, що ніколи ці гроші не бачила, і припускала, що їх підкинули.

Згодом популярного критика влади звинуватили в організації дій, що грубо порушують громадський порядок. Разом із ним по справі проходять щонайменше два десятка людей. Частина – теж блогери.

Поки Тихановський був під вартою, на нього відкрили ще одну справу – за нібито перешкоджання виборам.

В кінці липня опозиціонеру знову додали обвинувачення. Влада закидає йому підготовку до масових заворушень і розпалювання ворожнечі відносно силовиків. При цьому блогер став фігурантом однієї справи разом із російськими "вагнерівцями" – бойовиками ЧВК, затриманими в Мінську.

Після погроз дружина Тихановського не зійшла з дистанції, але вивезла з країни дітей.

Бабарика, його сина та кількох членів ініціативної групи у червні "закрили" у справі про нібито ухилення від податків, легалізацію злочинних доходів та хабар. Слідство каже, що з рахунків керованого Бабариком "Белгазпромбанку" було виведено за кордон більше 430 мільйонів доларів.

Відносно Цепкала в кінці червня правоохоронці почали перевірку матеріалів про його "протиправну діяльність" за той період, коли він був чиновником. Яку саме – не уточнювали. Згодом, побоюючись переслідування, Цепкало виїхав із країни і вивіз дітей. У день виборів виїхала також його дружина.

Незадовго до голосування або безпосередньо під час нього в різних містах затримували активістів Тихановської, її довірених осіб і представників штабів. Така ж доля спіткала главу передвиборчого штабу Сергія Черечня.

"Хуліганами" визнали двох звукорежисерів, які на провладному заході ввімкнули пісню Віктора Цоя "Перемен". Їх відправили за це на 10 діб арешту.

Затримували не лише активістів, а й журналістів. І не лише білоруських, а й закордонних. Наприклад, знімальну групу "Настоящего времени" та "Дождя". Медійників білоруська влада також жорстоко переслідувала за роботу без акредитації і висилала з країни. Хоча журналісти запевняли, що завчасно звертались за нею, але так і не отримали.

Активно затримували учасників нічних післявиборчих протестів. Силовики точну кількість поки не називали. Правозахисники же ведуть власні підрахунки і публікують поіменні списки. Станом на 08:00 у цих списках 187 затриманих: 96 у столиці і 91 у регіонах.

Серед них – ті, хто потрапили у руки правоохоронців безпосередньо 9 серпня і напередодні. А також ті, хто довгий час не виходить на зв’язок. У списках значаться виборці, мітингувальники, спостерігачі та журналісти.

Вдень 10 серпня МВС офіційно повідомила: на акція протесту затримали близько 3 тисяч осіб:

"З них близько тисячі в Мінську і більше двох - в інших регіонах республіки. В результаті зіткнень постраждали понад 50 громадян, а також 39 співробітників міліції, деякі з них в даний час госпіталізовані".

На учасників нічних сутичок завели справу за "масові заворушення". У Білорусі це означає 8-15 років ув’язнення.

Без європейських спостерігачів і з порушеннями

Загалом на вибори зареєстрували близько 48,6 тисяч місцевих спостерігачів, за даними ЗМІ, переважно від провладних організацій, і дві сотні міжнародних.

Рада Європи та ОБСЄ своїх представників направляти не стали через коронавірус і запізніле запрошення. При цьому в ОБСЄ відзначили, що влада Білорусі перешкоджає нагляду за різними етапами виборчого процесу.

Відправляти своїх експертів не стала навіть Росія. Більшість закордонних спостерігачів – з СНД, були представники й окремих європейських країн, наприклад, литовські дипломати, які працюють в Мінську.

На виборах 2020 року також обмежили кількість спостерігачів, які можуть працювати на дільниці, до 5 осіб. На дострокових виборах, які тривали 4-8 серпня, ця цифра взагалі становила 3 спостерігача на дільницю. Причина нібито в пандемії. Тій самій пандемії, яку Лукашенко не визнав, пропонуючи лікуватись горілкою і трактором.

Під час голосування незалежні спостерігачі скаржились, що їх не пускали або навіть "виставляли" за двері. Вони "спостерігали" з вулиці через вікна, з коридору і навіть через біноклі.

Правозахисники та опозиціонери повідомляють також про масові затримання спостерігачів. І, звісно, про численні порушення їхніх прав і тиск.

В організації "Право вибору" сказали, що у їхнього представника забрали навіть стілець, бо він – "державне майно", і чоловік "не має права ним користуватися". Іншим не давали працювати, залучаючи міліцію і звинувачуючи у "перешкоджанні роботі дільничної комісії".

Ті, кому все ж вдавалось стежити за голосуванням, фіксували порушення. Зокрема багато хто говорив про "зростання" явки – різницю між нарахованими цифрами й офіційно зафіксованими в протоколі. Про один такий випадок повідомляла охоронниця школи, де була розміщена дільниця. Говорили також про підозрілі "групи" виборців, які нагадували класичні "каруселі".

Водночас спеціально під вибори-2020 у Білорусі з’явилась незалежна платформа для підрахунку голосів "Голос". Її ідея полягала в тому, щоб громадяни реєструвались на сайті і потім відправляли фото свого бюлетеня для підрахунків. До 9 серпня на "Голосі" зареєструвалось більше мільйона людей – а це близько 15% виборців по країні.

Влада блокує інтернет і ЗМІ

Боротись із усілякою інтернет-ініціативністю громадян режим Лукашенка вирішив в лоб – блокуванням інтернету та окремих ресурсів.

Побоювання білоруського президента зрозумілі. На фоні цензури і переслідування білоруси змушені шукати альтернативні канали інформації та нових лідерів. Цьогорічні вибори відрізняються потужною участю блогерів і телеграм-каналів, які останнім часом набули політичної ваги в різних країнах.

У найгарячіший момент нічних протестів саме телеграм-канали оперативно збирали зведення з різних міст, публікували фото, відео, свідчення очевидців. Це не завжди можна назвати журналістською роботою, адже часто такі ресурси є відверто опозиційними й агітаційними. Однак в умовах, коли найбільші незалежні медіа просто заблоковані, це єдиний спосіб отримувати інформацію.

А білоруська влада з незалежними медіа в день виборів не церемонилась. Вона і раніше попереджала, що може перекрити доступ до "деструктивних ресурсів". Конструктивними, мабуть, там вважали державні канали, які просто під час загострення пристрастей могли показувати фільм про Другу світову війну.

Білоруси готувались і перед виборами поширювали інструкції в стилі "що робити, якщо заблокують інтернет". 9 серпня користувачі почали прогнозовано фіксувати проблеми з мережею, місцями інтернет працював дуже повільно, не вантажились великі файли, в роботі месенджера Telegram були збої. Недоступними в якийсь момент стали популярні сайти "Наша нива", "Онлайнер", "Белорусский партизан" і навіть державна "Белта".

Один із найбільших порталів – TUT.by – вявився мало не особистим ворогом Лукашенка. До цього ресурс отримав "попередження" через матеріал про недопущених на дільниці спостерігачів. Президент дорікнув йому за "провокації" і пригрозив "відповіддю". Сайт невдовзі також "ліг". 

Від сайту NN.by (наразі теж не відкривається) вимагали видаляти інформацію про ймовірний "вкид" бюлетенів, бо це "призводить до масової дезінформації".

Білоруси шерили посилання на VPN-сервіси, щоб обходити обмеження держави. Однак і вони не завжди допомагають: названі вище ресурси недоступні і за кордоном.

Намагались протистояти і платформі "Голос" – розробники повідомили про те, що під час голосування сайт "підмінили".

Соня Лукашова, УП

[UPCLUB]