"Семейные" дела. Наказаны ли и как живут соратники Януковича

Про Партію регіонів в Україні говорять або дуже погано, або з пієтетом та нотками ностальгії.  

Перша категорія громадян підтримувала Революцію гідності, замороження активів колишніх топпосадовців і чекала на вирок Віктору Януковичу. Хоча б заочний. Друга – пам’ятає панування регіоналів як час стабільності, фінансової та політичної.

Ні перших, ні других Партія регіонів за 6 років після свого політичного похорону не залишає байдужою.

Соратники Януковича за цей час також поділилися на кілька категорій. Одні втекли надовго, інші перечекали і повернулися, а деякі все ж залишились в Україні.

У цьому тексті ми зосередилися на справах ексрегіоналів з помітним впливом – тих, хто продовжив свою політичну кар’єру під новим слоганом, повернувся після перемоги Зеленського з конкретним завданням, і тих, хто в інший спосіб впливає на життя українців.

Історія покарання регіоналів почалася з перших березневих санкцій 2014-го, а згодом продовжилася небезуспішною боротьбою за їхнє скасування. Історія кожного з них все ще триває.

"Українська правда" розповідає про кримінальні провадження колишньої верхівки країни.

Олександр Єфремов

Остання посада, статус за Януковича: депутат Верховної Ради 7 скликання (5-ий номер у списку), голова найбільшої фракції – Партії регіонів. 

Що зі справами зараз: Єфремов – політик з глибоким луганським корінням. Він – єдиний з верхівки ПР, хто "сидів", щоправда, лише в СІЗО. І один з небагатьох, хто не втік у сусідню Росію. 

Перший раз регіонала затримали у лютому 2015 року за підозрою у зловживанні владою та службовому підробленні. В основу справи лягло голосування за закони 16 січня, ухвалені в розпал Революції гідності.

Прокуратура намагалась направити обвинувачення до суду, починаючи з 2015 року, але розглядати його по суті почали лише в кінці 2019 року. І майже одразу справу закрили. Адже порушення, які інкримінували Єфремову, частково декриміналізували ще в 2014 році.

Перший раз Єфремов пробув під вартою всього три дні й вийшов під заставу 3,5 мільйона гривень від "хорошого товариша" Бориса Колеснікова. 

Другу підозру ексдепутату вручили за кілька днів після першого затримання. У ній йшлося про виступи Єфремова в парламенті за лютий-квітень 2014 року, які нібито розпалювали ворожнечу. Але рік потому Генпрокуратура закрила цю справу "за відсутністю складу злочину", а експосадовцю повернули 60,9 тисяч гривень застави.

В липні 2016 року Єфремова затримали за третьою підозрою – у сепаратизмі та держзраді. Йдеться про можливе сприяння окупації бойовиками Луганської області, яке мало відокремити регіон від України. Зокрема згадуються епізоди захоплення будівель ОДА, СБУ. У 2017 році розпочався розгляд цієї справи у суді по суті, який триває досі. 

Після другого затримання Єфремов пробув за гратами три роки і вийшов під домашній арешт. У СІЗО колишній голова фракції самотньо просидів в одиночній камері, з рідкісними візитами ЗМІ та без підтримки колишніх соратників. 

Єфремов вийшов з СІЗО 24 липня 2019 року і на позашляховику Range Rover відправився під домашній арешт у Київ. 

Чим займається нині: ще до його виходу з СІЗО Євген Мураєв заявив, що Єфремов піде на позачергові парламентські вибори в першій десятці "Опоблоку" – однак цього не сталося. Після залишення ізолятора на запитання про повернення в політику Єфремов чітко не відповів. 

Чим наразі займається колишній голова фракції ПР – невідомо, він не з’являється на людях, нічого не публікує на своїй Facebook-сторінці. Один із його адвокатів заявив про готовність надати інформацію УП, але так цього і не зробив.

Олена Лукаш

Остання посада, статус за Януковича: міністерка юстиції.

Лукаш була наймолодшою в другому уряді Миколи Азарова – спершу міністеркою Кабміну, а за півроку міністеркою юстиції. До цього двічі обиралася до парламенту від Партії регіонів, 5 і 6 скликання. Під час Помаранчевої революції представляла Януковича в суді у відомій справі "Ющенко проти ЦВК", а після обрання Януковича президентом була його представницею в Конституційному суді. 

Що зі справами зараз: історія "взаємин" ГПУ та Олени Лукаш після падіння Партії регіонів почалася ще до повідомлення про підозру. В жовтні 2014 року її прізвище внесли в перелік колишніх топчиновників, проти яких ГПУ просила ЄС ввести санкції. На таку "ініціативу" ГПУ Лукаш відреагувала позовом – і, врешті, у жовтні 2016 року виграла справу в суді. Санкції зняли через 2 роки, у 2018-му.

За кілька місяців після внесення Лукаш до санкційного списку, 4 червня 2015 року, ГПУ пішла далі – заявила, що повідомила ексміністерці про підозру в заволодінні держкоштами та службовому підробленні. Утім її адвокат отримання підозри одразу заперечив. 

Лукаш оголосили в розшук, а 5 листопада 2015 року затримали в київському маєтку родичів. 

Фабула справи така: у грудні 2013 року, коли уряд України вирішив призупинити шлях до ЄС, Мін’юст замовив кілька досліджень нібито для адаптації українського законодавства до європейського. За версією слідства, тендери тоді були фіктивними, а дослідження – занадто дорогими і неякісними. Прокурор навіть заявляв про цитування у документах студентських рефератів.

Таким чином, на думку правоохоронців, Лукаш у змові з приватною фірмою та двома ФОПами нібито вкрали у держави 2,5 мільйона гривень.

Наступного дня після затримання ексрегіоналку взяли під варту з правом внести заставу в понад 5 мільйонів гривень – яку швидко сплатив Вадим Новинський. Усього в СІЗО Лукаш пробула неповних чотири дні.

На довгий час справа Лукаш зникне з новинних стрічок. Восени 2019 року Генпрокуратура знову викликала Лукаш, щоб оголосити їй уточнену підозру. Колишня міністерка перевернула цей виклик на власну користь. 

Особливо це було помітно, коли в мережі з'явилось відео спілкування підозрюваної з прокурорами, яке "злили" в мережу через блогера Анатолія Шарія. На відео "балом правила" саме Лукаш. Вона диктувала опонентам власний порядок дій, вказувала на їхню непрофесійність, зверхньо іронізувала про брак досвіду в заступника генпрокурора Віктора Чумака.

Після затримання Лукаш у СБУ говорили про її "причетність до злочинів проти Майдану", але і це залишилось на словах.

Наразі "справа євроінтеграційних досліджень" – єдина, де правоохоронці спромоглись вручити професійній юристці підозру. Дослідження, які вартували державі по кілька тисяч гривень за сторінку, і справді викликають підозри. 

Залишається питання, чи доведуть правоохоронці зв’язок цих підозр особисто з Лукаш та кількома її експідлеглими. Та й претензії до колишньої очільниці Мін'юсту виглядають слабко. На фоні хоча б елітної нерухомості її родини.

Чим займається нині: офіційний статус підозрюваної не заважає Лукаш бути однією з найбільш медійних персон серед "регіоналів". Вона регулярно з’являється на каналах з орбіти кума президента Росії Віктора Медведчука та навіть веде там власні ефіри, приходить на передачі до Савіка Шустера. 

З екрану телевізора Лукаш коментує все, що відбувається в країні, – від падіння літака МАУ до Революції гідності. Захищає "беркутівців", які колись боронили режим Януковича та її як частину цього режиму, звинувачує у всіх смертних гріхах одесита-націоналіста Сергія Стерненка.

Разом з ексзаступником голови АП Андрієм Портновим у лютому опублікувала та активно просувала "розслідування" про "масові фальсифікації" у списку героїв Небесної сотні.

Раїса Богатирьова

Остання посада, статус за Януковича: міністерка охорони здоров’я.

Богатирьова п’ять разів була депутаткою Верховної Ради, два з яких – за списком "Партії регіонів" (6-ий і 2-ий номер у списку). Потім – секретаркою РНБО та віце-прем’єркою. 

Що зі справами зараз: навесні 2014 року правоохоронці почали розслідувати діяльність Богатирьової на посаді очільниці МОЗу. Кілька відкритих справ стосувались "схематозу" з державними коштами.

Зокрема, ймовірного зловживання владою під час перерахування МОЗом 6,4 мільйона гривень компанії "Фармстандарт-Біолік", співвласником якої був син Богатирьової. Кошти сплатили за вакцини, але умови угоди, за даними слідства, не були виконані.

Друге провадження відкрили кілька місяців потому за журналістським розслідуванням. Йшлось про тендери, які МОЗ проводив за завищеними цінами у 2011-2013 роках, купуючи імунобіологічні препарати, лікарські засоби, обладнання тощо. В підсумку це нібито призвело до розтрати 342,5 мільйона гривень. З огляду на судові рішення, з 2015 року активна робота велась саме в цій справі.

Богатирьову оголосили у всеукраїнський розшук, а згодом і в міжнародний. Під варту взяли заочно, адже ексміністерка втекла – нібито в окупований Крим.

Як і Лукаш, ЄС включив Богатирьову до санкційного списку, а згодом – звідти виключив. На відміну від міністерки юстиції, Богатирьовій судитися з ГПУ не довелося.

Спершу, ще в кінці 2014 року, суд визнав, що перераховані "Фармстандарт-Біолік" гроші не були збитками для держави, а потім компанія ще й "добровільно повернула" ці 6,4 мільйона гривень. Так підстави для економічних санкцій проти Богатирьової відпали. 

Відпало і бажання розшукувати ексміністерку в Інтерполу – у справі побачили "політичний контекст", що унеможливлює залучення організації. Розслідування зупиняли майже два десятки разів – щоб шукати втікачку або звернутись до закордонних колег по допомогу зі слідством. 

Зрушення у справі стались лише влітку 2019 року, за кілька місяців після президентських виборів, які виграв Зеленський. У червні слідство вчергове зупинили, а в серпні суд взагалі наказав закрити справу "Фармстандарт-Біолік", адже у ній навіть немає потерпілого. Таку роль пропонували МОЗу, але міністерство відмовляло, бо, як раніше визнав суд, збитків не понесло.

І от, здавалось би за крок до перемоги, Богатирьова повернулась в Україну. 27 серпня ексміністерку затримали в "Жулянах", куди вона прилетіла рейсом з Мінська. Підозрювану спершу взяли під варту, а потім випустили під заставу у 6 мільйонів гривень.

Їх, як і за Лукаш, вніс Вадим Новинський. Вже у 2020 році суд зняв з неї будь-які зобов’язання. Адвокати ексчиновиниці весь час стверджували, що підозру вона не отримала, а значить і підозрюваною вважатись не може.

Зрештою Апеляційна палата Антикорупційного суду теж не побачила доказів того, що документи від слідства не просто подорожували поштою, а безпосередньо потрапили в руки Богатирьової. Трохи пізніше, з тих же причин, був знятий арешт з грошей та цінностей Богатирьової, накладений ще в 2014 році.

Все це стосується саме справи "Фармстандарт-Біолік", яка захиталась ще в 2014 році.

Останні згадки про інші епізоди із закупівлями медикаментів, які колись інкримінували Богатирьовій, загубились у реєстрі 5 років тому.

Серед пов'язаних із керівництвом МОЗу скандалів була ще історія про тендер на автомобілі для "швидких". Переплати за машини, які не відповідали потребам та яких потім не дорахувались у міністерстві, викрили журналісти. Потім це перетворилось на кримінальну справу із можливим збитком для держави у 450 тисяч гривень. Але і про цей епізод з 2015 року нічого не чути.

Чим займається нині: Богатирьова не з’являється на публіці, однак її прізвище міцно тримається в медійному просторі завдяки колишньому місцю роботи – Міністерству охорони здоров’я.

У вересні 2019 ексочільниця МОЗ Уляна Супрун заявила, що міністерка часів Януковича повертається до органу через своїх людей. Зокрема її колишній радник Дмитро Підтуркін став помічником першого заступника голови парламентського комітету з питань здоров’я нації. 

А вже у квітні, під час епідемії коронавірусу, у будівлі міністерства журналісти зафіксували двох колишніх працівників Богатирьової – Ольгу Голубовську та Галину Довганчанин, яка раніше займалася в МОЗ закупівлями.

Михайло Охендовський

Остання посада, статус за Януковича: голова Центральної виборчої комісії.

Охендовський – "пенсіонер" ЦВК, пропрацював у комісії цілих 14 років, 5 з яких – на посаді голови, 4 – у складі комісії з простроченими повноваженням. Двічі, у 2004 і 2007 роках, його повторно призначали членом ЦВК того ж дня, коли парламент заявляв про недовіру органу і звільняв увесь його склад. 

У 2007 обраний до комісії за квотою Партії регіонів. 

Що зі справами зараз: прізвище Охендовського вже 4 роки не віддільне від "чорної бухгалтерії" Партії регіонів, яку "Українська правда" оприлюднила у травні 2016 року. На записах його прізвище стояло поряд з поміткою "командировочные".

За даними слідства, ексголові ЦВК виплачували гроші 6 разів – загалом 161,7 тисяч доларів. Охендовський все заперечував, але експертиза, проведена слідством, підтвердила – в "амбарній книзі" регіоналів чотири підписи та три записи зроблені його рукою.

Слідство вважало ці гроші хабарем, заплаченим Охендовському за закордонні поїздки з неофіційним дорученням – "у позитивному світлі" розповідати про "демократичні" вибори в Україні 2012 року. 

І на це були причини. Адже вибори 2012-го для Партії регіонів стали не лише перемогою над опозицією (185 місць з 450), а й приводом для її обурення та гострих заяв спостерігачів і Штатів. Останні були переконані – Україна робить крок назад.

Як любителю "командировок" підозру Охендовському символічно вручили після однієї з них – у грудні 2016-го після повернення з Киргизстану, де той спостерігав за виборами та референдумом. А за кілька днів суд взяв його під особисте зобов’язання та відмовився відсторонити з посади голови ЦВК, на якій Охендовський протримався до далекого 2018 року.

Згодом, у червні 2017-го, САП вирішила призупинити розслідування щодо Охендовського, щоб дізнатись про його діяльність за кордоном. А в грудні 2019-го слідство просто припинили, бо правоохоронці не знайшли вдосталь доказів, щоб довести провину Охендовського, та "вичерпали можливості" ці докази отримати.

Сам Охендовський наразі у соцмережі вказує місцем проживання Молдову, у новинах особливо не з’являється. Він говорив, що підписи в "амбарній книзі" йому не належать. А його захист називав "смішним фейком" таємну бухгалтерію Януковича і Ко.

Чим займається нині: про нинішню діяльність Охендовського з публічних джерел наразі майже нічого невідомо. Зрідка на своїй Facebook-сторінці він коментує ініціативи нової влади – Виборчий кодекс, ринок землі.

Наприкінці 2019-го Охендовського помітили у документальному фільмі адвоката Трампа Рудольфа Джуліані, який в розпал історії з імпічментом свого шефа приїхав в Україну збирати інформацію про "поганих демократів". У стрічці ексочільник ЦВК зіграв роль критика незручної для лідера США "амбарної книги".

Олександр Вілкул

Остання посада, статус за Януковича: Вілкул – віце-прем’єр-міністр.

Вілкул двічі був депутатом від Партії регіонів до Революції гідності та один раз після – від "Опозиційного блоку". Між 6 і 8 скликаннями парламенту очолював Дніпропетровську ОДА та був одним з віце-прем’єрів у другому уряді Миколи Азарова.

Що зі справами зараз: Юрій Луценко на посаді генпрокурора двічі намагався зняти недоторканність з Олександра Вілкула – і двічі невдало. Підозру йому оголосили тільки після втрати депутатського мандата – у вересні 2019. 

За даними ГПУ, Вілкул на посаді голови Дніпропетровської ОДА в 2011-2012 роках змінив цільове призначення кількох земельних ділянок з сільськогосподарського на промислове та віддав їх в оренду Орджонікідзевському гірничо-збагачувальному комбінату. 

Жовтневий суд Дніпра відпустив його на поруки колишнього регіонала, тогочасного нардепа-самовисуванця Дмитра Шпенова. А менш ніж за півроку інший суд, Дніпропетровський, закрив справу через закінчення строків давності. 

Чим займається нині: Олександр Вілкул нині один з найбільш публічних ексрегіоналів. На своїй Facebook-сторінці активно публікує дані щодо кількості хворих на коронавірус у Кривому Розі, де в кріслі міського голови сидить його батько, вітає підписників з радянськими та релігійними святами. Має сайт, на якому розповідають про його діяльність та роботу його фонду "Українська перспектива". 

Публічно підтримує блогера та лідера однойменної партії Анатолія Шарія..

Ренат Кузьмін

Остання посада, статуси за Януковича: перший заступник генпрокурора Віктора Пшонки, заступник секретаря РНБО Андрія Клюєва.

Працюючи в ГПУ, Кузьмін анонсував та коментував підозри політикам найвищого рангу – Луценку, Тимошенко, Кучмі. У 2014 році невдало балотувався на президентських виборах, нині – депутат Верховної Ради від "Опозиційної платформи – За життя".

Що зі справами зараз: за кілька місяців після завершення Революції гідності та за кілька днів після президентських виборів 2014-го ГПУ відкрила справу проти Кузьміна. Прокуратура перевіряла, чи було затримання ексочільника МВС Юрія Луценка у 2010 році законним та чи підбурював Кузьмін суддю Печерського суду до арешту Луценка.

У жовтні 2017 ексзаступник голови ГПУ став фігурантом ще одного, більш відомого провадження – щодо самовільного захоплення земельної ділянки та будівництва будинку на понад тисячу квадратів в Пущі-Водиці. 

Початково Кузьмін мав лише відреставрувати будівлю, якою йому дозволила користуватися держава, та добудувати до неї гостьовий будиночок, лазню, паркан і бесідку – саме на це він отримав дозвіл від керівника Державного управління справами у серпні 2008-го. 

Натомість – звів новий утричі більший маєток.

П’ять років Кузьмін перебував у розшуку МВС. Своє переховування пояснював страхом "незаконного арешту" та заявляв, що ховатися допомагали чиновники і представники спецслужб.

"Як бачите, я перебуваю в Черкасах", – сказав він в ефірі одного з телеканалів у серпні 2019, за кілька днів до інавгурації нового парламенту, куди пройшов за списком партії колишніх регіоналів – "Опозиційна платформа – За життя".

Навесні і на початку літа 2019 року прокуратура намагалась отримати дозвіл суду на затримання Кузьміна, але безрезультатно. Після невдалої спроби затримання слідство призупинили. 

Тодішній заступник генпрокурора Юрій Столярчук не захотів його відновлювати, навіть коли з таким проханням звернувся сам Кузьмін. Мовляв, тепер той – депутат, на нього поширюється імунітет і продовжувати слідство без дозволу Ради неможливо.

Згодом розслідування все ж поновили, але ненадовго. НАБУ, куди перекинули справу новоспеченого нардепа, закрило провадження у травні 2020 року. Правоохоронці виправдовувалися: матеріали прийшли з обов’язком розібратись з ними за два місяці. І цей обов’язок вже був прострочений майже на півроку, тобто шансів не було навіть на оскарження.

Про долю першої справи, стосовно затримання Луценка, відомо лише, що за цим епізодом Кузьміну теж виписували підозру. Як стало відомо УП із судового реєстру, тривалий час це розслідування було зупинене через розшук підозрюваного. У серпні 2019 року його відновили.

Чим займається нині: Кузьмін ходить на засідання Ради – за рік роботи має 95 відвіданих засідань проти 20 пропущених. 

Щоправда, як депутат він не дуже активний – подав 7 законопроектів (один з яких став чинним), 2 депутатських запити, 1 раз виступав з місця. Не подав жодної поправки. Разом з Медведчуком та іншими однопартійцями літав у Москву на зустріч з Держдумою.

Кузьмін – частий гість ефірів ZIK i NewOne. На своїй Facebook-сторінці критикує українських "радикалів", репостить Медведчука і перераховує свої претензії до Зеленського. 

Останнім часом зацікавився "незаконною військовою діяльністю американських бактеріологічних лабораторій в Україні" – разом з Медведчуком попросив поліцію це розслідувати.

Вадим Новинський

Остання посада, статуси за Януковича: член фракції Партії регіонів. До Ради пройшов як самовисуванець від севастопольського округу. 

У 2012 році, за Януковича, отримав українське громадянство "за визначні заслуги перед Україною". Після його втечі та виключення з ПР увійшов до президії партії. Тричі був депутатом, у чинному скликанні – мажоритарник за донецьким округом. Партнер Ріната Ахметова по бізнесу. 

Що зі справами зараз: Новинський був депутатом від "Опоблоку", з якого, на відміну від Вілкула та Колеснікова, Рада таки погодилася зняти недоторканність у грудні 2016. 

Нардепа пов’язали з утриманням помічника покійного митрополита Володимира – архієпископа Драбинка (який за кілька років перейде в об’єднану ПЦУ) у 2016 році.

Усе нібито заради того, щоб змусити старого та хворого митрополита тодішньої УПЦ Володимира відректися від престолу – а на його місце, за рішенням Януковича, поставити "свого" митрополита Анатолія. Підозру у справі про утримання Драбинка оголосили Віктору Януковичу та ексголові МВС Віталію Захарченку. 

Однак після зняття недоторканності життя Новинського суттєво не змінилось. Попри отриману можливість притягнути його до відповідальності, правоохоронці навіть не стали оголошувати йому підозру.

За два з половиною роки, у липні 2019, адвокат Новинського заявив про закриття справи. Суд дав слідству місяць, щоб нарешті розібратись із розслідуванням, адже за 5 років нардепу так і не повідомили про підозру. 

Слідство мало або вручити підозру і завершити справу, щоб піти до суду, або просто закрити її. Слідчий зупинився на останньому, заявив адвокат Новинського.

За кілька годин на таку заяву адвоката відреагували в ГПУ – мовляв розслідування справді припиняли, однак це рішення вже скасоване. Адже слідчий не може закривати провадження щодо свідка, ким і був у провадженні Новинський. 

Судячи із судового реєстру, провадження ще живе, принаймні, було таким кілька місяців тому.

Чим займається нині: опоблоківець Вадим Новинський потрапив у Верховну Раду 9 скликання за "мажоритаркою", перемігши в 57 окрузі на Донеччині.

Під час зустрічі Зеленського з олігархами та бізнесменами, на якій вирішували, як боротися з COVID-19, Новинського призначили курувати Херсонщину. В інтерв’ю УП він розповів, що співпрацює з губернатором та допомагає "чим може".

Новинський є одним з головних меценатів УПЦ МП, має дуже близькі стосунки з митрополитом Онуфрієм та всім керівництвом цієї церкви. Невдовзі після спалаху в Києво-Печерській Лаврі на коронавірус захворів й сам нардеп. Новинський переніс хворобу легко, майже без симптомів і за три тижні повідомив про одужання. 

Активно виступає проти закону "про мову" та "захищає російськомовних українців".

Геннадій Кернес

Остання посада, статус за Януковича: міський голова Харкова, член Партії регіонів, голова міської парторганізації.

У міськраді Харкова Кернес починав з посади депутата в 1998, потім був секретарем у 2002 та 2006, а з 2010 і до нині – міський голова. 

Уперше на цю посаду обраний від Партії регіонів, удруге – від "Відродження". У 2019 йшов до парламенту за списком "Опозиційного блоку", який програв, поступившись електоратом ідеологічному родичу – "Опозиційній платформі – За життя".

Що зі справами зараз: Кернес – один з небагатьох регіоналів, чия справа стосується не фінансових махінацій чи зловживань владою, а безпосередньо злочинів під час Революції гідності.

За рік після її завершення Кернесу повідомили про підозру за трьома статтями – незаконне позбавлення волі або викрадення людини, катування та погроза вбивством. 

Це епізод від січня 2014 року. Тоді у Харкові напали на євромайданівців, а потім викрали двох активістів – Олександра Кутяніна та Сергія Ряполова. Разом із міським головою у злочині звинуватили двох його охоронців.

Справу передали до суду ще в 2015 році. Засідання щодо катування майданівців пропускали свідки, прокурори і сам Кернес. Останнього за це навіть штрафували.

Влітку 2018 року неявка прокурорів вже не виглядала випадковою. Жоден із 19 прокурорів, які були в групі, кілька разів не приходили на дебати – останній етап розгляду справи. Тоді суддя вирішив не чекати правоохоронців і сказав, що пішов писати вирок. 

Наступного засідання демарш прокурорів обернувся ще більш неочікуваним результатом. Коли всі чекали остаточного рішення по справі, суд оголосив, що закриває її. Без виправдання або засудження. Формальна причина – та сама неявка, яку суд розцінив як відмову прокурорів підтримувати обвинувачення.

Незадоволеними залишилися як Кернес, який чекав виправдувального вироку, так і прокуратура з потерпілими. Керівництво прокурорів-прогульників тоді назвало рішення суду незаконним і погрожувало служителю Феміди переслідуванням.

Урешті справу поновили. Суд взявся за неї у лютому цього року. Але тепер розгляд розпочнеться із самого початку.

Чим займається нині: Кернес продовжує сидіти у кріслі міського голови Харкова, з якого публічно наривається на конфлікти з центральною владою – президентом, прем’єром, головою ОДА.

Перед минулорічними парламентськими виборами очолив партію "Довіряй справам", яка згодом об’єдналася з "Опоблоком" та ще кількома політсилами і, очікувано, програла вибори. На цьогорічні місцеві збирається йти зі своїм "Блоком Кернеса – успішний Харків".

Андрій Портнов

Остання посада, статус за Януковича: перший заступник голови Адміністрації президента Віктора Януковича.

Після двох депутатських скликань у фракції "Батьківщини" Портнов розвернувся в бік АП Януковича. Там керував управлінням з питань судоустрою, а згодом отримав посаду першого заступника. Після Революції 2014-го виїхав з України.

Що зі справами зараз: після виїзду Портнов опинився під санкціями ЄС (вилучений зі списку у 2015) та Канади. Під другими перебував аж до 2019 року, поки Канада не попросила українське МЗС надати інформацію для їхнього продовження. Чим саме завершилася ця історія – поки невідомо.

Українські правоохоронці повідомили Портнову про підозру в січні 2015, тоді ж оголосили його в розшук – він нібито незаконно заволодів своєю ж викладацькою зарплатою. 

За версією ГПУ, ексзаступник голови АП змусив двох ректорів – КНУ ім.Шевченка та Київського національного економічного університету – взяти його викладачем на 0,25 ставки в кожен із закладів. І зробив це нібито "для надання собі ваги в очах наукової громадськості". 

Шкоду від таких дій Портнова за майже 4 роки в ГПУ оцінили в понад 137 тисяч гривень. Сам він заявив – зарплату з університетів не забирав.

Згадували Портнова також у межах іншого, більш серйозного розслідування. На так званих плівках радника президента Росії Сергія Глаз’єва, які демонстрували в суді про держзраду Віктора Януковича, нібито був і юрист тодішньої АП як автор окупаційної постанови Верховної Ради Криму. 

Але згадували його дуже обережно. За заголовки "Портнов фігурує у справі про держзраду" він йшов судитись і перемагав. Сама прокуратура відкрила провадження не безпосередньо за плівками, а за повідомленнями в ЗМІ, які ці записи цитували. Згодом це розслідування закрили.

Було ще одне розслідування, яке стосувалось Портнова – про погрози прокурорам, які вели його справу. Юрист неодноразово надсилав правоохоронцям нецензурні повідомлення. 

Попри обіцянку генпрокурорки Ірини Венедіктової захистити підлеглих, це провадження давно у підвішеному стані: у квітні 2020 слідчі його закрили, у липні суд наказав продовжити.

Головного юриста режиму Януковича зняли з розшуку ще в 2015 році. В Україну він повернувся, коли стало зрозуміло, що Петро Порошенко програв президентські вибори. І одразу почав мститися 5-ому президенту. Саме за заявами Портнова відкрили більшість проваджень, які стосуються Порошенка.

Тим часом справи, і не лише кримінальні, самого колишнього соратника Януковича пішли вгору. Йому присудили майже 7 мільйонів гривень компенсації у справі захисту честі і гідності – за "неправду" про причетність Портнова до злочинів, через яку він опинився під санкціями.

Потім суд визнав, що юрист-утікач насправді 5 років жив в Україні, а за кордоном був через "політичне і безпідставне кримінальне переслідування". Таке суддівське рішення відкриває Портнову двері, наприклад, до Верховної Ради.

Його діяльність після повернення охопила широке коло інтересів: від переслідування Порошенка до захисту загиблого нападника на активіста Сергія Стерненка та боротьби із вшануванням героїв ОУН-УПА. 

Чим займається нині: з моменту повернення в Україну Портнов активно працює в одному напрямку – у напрямку Порошенка. Він пише заяви до ДБР, коментує перебіг розслідувань у своєму Telegram-каналі та вимагає від генпрокурорки Ірини Венедіктової "работать или уходить".

Ходить на ефіри телеканалів NewsOne, ZIK, "Наш".

Восени 2019 Портнов опублікував особисті дані водія програми розслідувань "Схеми", яка готувала про нього сюжет. Після заяви редакції про тиск заявив, що наступного разу опублікує фотографії водія "з відром на голові". 

Юрій Бойко

Остання посада, статус за Януковича: віцепрем’єр-міністр України в другому уряді Миколи Азарова.

Бойко тричі заходив у парламент. Щоразу від партій з різними назвами, але дуже подібними ідеями – Партія регіонів, "Опозиційний блок" та "Опозиційна платформа – За життя". Окрім уряду Азарова, працював ще в команді Януковича. 

Що зі справами зараз: прізвище Бойка намертво закріпилось за однією з найвідоміших обородук – купівлею у 2011 році державним "Чорноморнафтогазом" двох бурових установок втридорога. Переплату за кожну орієнтовно в 150 мільйонів доларів та підставних продавців викрили журналісти, а після революції за неї взялись і правоохоронці.

Ця купівля стала символом тендерної корупції в Україні і залишилася в історії як "вишки Бойка". Адже нинішній нардеп тоді очолював Міністерство енергетики і особисто відбілював перед журналістами підозрілі контракти. Однак йому самому за роки так і не пред’явили претензій.

Спершу в Генпрокуратурі не виключали, що Бойко може стати підозрюваним у справі. Але потім виправдовувались: доказів проти нього немає. Відповідальність ГПУ переклала на тогочасного голову Нацбанку Сергія Арбузова і голова "Нафтогазу" Євгена Бакуліна. Обидва – втікачі. У справі бурових установок умовні вироки отримали кілька рядових фігурантів, обвинувачення проти Бакуліна направили до суду. 

Колишній журналіст Сергій Лещенко у часи свого депутатства розповідав, що в один момент Бойко все ж опинився за крок до статусу підозрюваного. Щоправда, не через вишки, але у недалекій сфері – у справі оборудок зі скрапленим газом, більш відомих як схеми олігарха Сергія Курченка. За інформацією Лещенка, подання на зняття недоторканості з Бойка лежало на столі двох генпрокурорів: Віктора Шокіна та Юрія Луцена. Але до парламентської зали документ так і не дійшов.

Були й інші розслідування, які могли нависнути над Бойком. Через візити до Москви, куди він літав разом із однопартійцями, зокрема, кумом президента РФ Віктором Медведчуком, неодноразово починали розслідування. 

У 2019 році СБУ, у 2020 – Офіс генпрокурора. Однак справжньою загрозою для політиків це не стало – на публічних заявах про відкриття справи весь розголос завершувався.

Чим займається нині: під час виборів 2019 року Юрій Бойко балотувався у президенти України, набравши у першому турі майже 12% голосів. Наразі – перший номер у списку ОПЗЖ та співголова фракції у парламенті.

Як і його колеги-однопартійці, активно просуває "реальний нейтралітет і позаблоковість" України, планує подолати з Росією всі протиріччя та захищає російськомовних. Як головний "опозиціонер" критикує дії Зе!команди та пропонує відправити уряд Шмигаля у відставку. 

На тлі падіння ретингів Зеленського та розчарування в новій владі підтримка Бойка відчутно зросла. За результатами найсвіжішого опитування "Центру Разумкова" та "Демініціатив" українці навіть вивели б його у другий тур президентських виборів, віддавши 17% голосів. 

Регіонали-втікачі

Ми не могли оминути увагою ще одну категорію колишніх регіоналів – тих, які виїхали з України та успішно уникають правосуддя. 

Більшість з їхніх справ ведуться заочно, юридично це називається "спецрозслідування". Періодично слідство можуть зупиняти, адже головні фігуранти – в розшуку. Іноді суди дають дозволи на їхнє затримання або арешти.

"Спеціальним" може бути і судовий розгляд. Тобто без участі обвинуваченого. Але для цього фігуранта потрібно оголосити в міжнародний розшук, що не завжди легко дається українським правоохоронцям. 

Микола Азаров, голова двох урядів за Януковича, пішов у відставку у січні 2014 року, у розпал Революції гідності. Згодом виїхав у Росію.

Після зміни влади Азаров опинився у перших ешелонах переслідуваних топпосадовців. З 2014 року експрем’єр у розшуку, суд заочно дав дозвіл на його арешт, заморозили навіть його пенсійний рахунок.

Азарову заочно оголосили кілька підозр за найрізноманітнішими епізодами. Серед них: велика справа економічних злочинів "Сім’ї" Януковича, створення на базі "Укртелекому" мережі спецзв’язку за 220 мільйонів бюджетних гривень, отримання 140 млн гривень хабара за призначення Андрія Клюєва віце-прем’єром, зупинка роботи групи, яка виявила порушення на держпідприємстві "Антонов", прийняття постанови, якою під час Майдану розширили перелік "заходів безпеки громадян".

Жодна зі справ наразі не дійшла до суду. Про здобутки правоохоронців у цьому напрямку давно не чути. У судовому реєстрі останнім часом переважно боротьба слідчих і адвокатів, які постійно скаржаться на недотримання розумних термінів розслідування.

Нині експрем’єр вирішив повернутися, якщо не у велику політику, то хоча б на великі екрани. В ефірі телеканалу "НАШ" він порівнює Порошенка із Зеленським і заявляє про готовність допомагати другому, кількома місяцями раніше – майже просльозився, розповідаючи про Україну.

На початку весни 2020 ЄС офіційно зняв з нього санкції.

Віктор Пшонка, генпрокурор часів Януковича. Пшонка пішов з позиції генпрокурора на другий день після розстрілу Небесної сотні – Верховна Рада висловила йому недовіру. Після цього втік з країни і досі переховується від слідства.

Одразу після Революції, у березні 2014, Віктор Пшонка разом з сином Артемом Пшонкою – тогочасним депутатом від "Партії регіонів" – потрапив під європейські санкції. Вже під час суду за їхнє скасування стало відомо, що як ексгенпрокурор, так і екснардеп є громадянами Росії.

У санкційному списку ЄС батько з сином пробули понад 5 років, поки не потрапили під їхнє велике пакетне скасування 2019-го – тоді ЄС зняв обмеження одразу з семи людей, зокрема Віктора Януковича. 

В Україні Пшонку запідозрили в організації умисних вбивств на Майдані, зловживанні владою та впливом, хабарництві. А також заволодінні бюджетними коштами, які виділили на будівництво нової споруди ГПУ. Саме за розкрадання грошей Пшонку пропонували оголосити в розшук Інтерполу – але там відмовили.

Поки ексгенпрокурор ховався від українських правоохоронців, ГПУ арештувала його маєток під Києвом, який своїм несмаком породив мем "пшонкастайл", а також музейну колекцію з ікон, картин і сувенірів.

Прізвище Пшонки довгий час не спливало ні в українських, ні в російських новинах. Принаймні поки експомічник його сина Вадим Слюсарєв не згодився новій політичній команді – став радником першого заступника керівника Офісу президента Сергія Трофімова. Чим назарі займається Пшонка – невідомо.

Віталій Захарченко, міністр внутрішніх справ часів Януковича. Його прямі підлеглі розганяли Майдан, тоді як сам очільник силовиків називав протестувальників екстремістами, покладав на них провину за "провокації" та виправдовував співпрацю міліції з тітушками.

Попри те, що ще в грудні 2013 Захарченко не збирався у відставку, бо мав "об’єктивно розібратися з тим, що сталося", уже у березні 2014 його оголосили в розшук. Колишній міністр став підозрюваним у справі організації вбивств майданівців, тільки-но режим пав. За рік ексміністр розкаже, що має російський паспорт і працює в Держдумі Росії.

Того ж 2014 року ГПУ почала розслідувати ймовірне незаконне збагачення і легалізацію "брудних" 10,3 мільярда гривень через створений для прикриття "Смартбанк".

Як і його екс-колеги по Кабміну, Захарченко спочатку потрапив у розшук Інтерполу, а потім звідти зник. У ГПУ це пояснили наявністю ознак політичного переслідування.

9 травня 2018-го у колі чоловіків з нашивкою "Беркут" пройшовся Москвою з плакатом "Безсмертний полк України". Цього ж дня наступного року заявив, що з нагоди Дня перемоги разом з бійцями "Беркуту" посадив яблуневий сад.

Нині ексміністр активно наповнює свою Facebook-сторінку постами про Україну, називає російсько-українську війну "громадянською" і коментує події Майдану. 

Андрій Клюєв, секретар РНБО, голова АП часів Януковича. На початку 2000-х Клюєв був спершу заступником голови, а згодом – секретарем Партії регіонів. Тричі проходив до парламенту, два рази – за списком ПР. 

Після секретарювання в РНБО у 2014 Клюєв став головою АП, утім пробув на посаді усього-на-всього місяць. 25 лютого подав у відставку, а вже 28 – зник і опинився в розшуку СБУ, де перебуває й досі. 

Як і значна частина регіоналів, після Революції Клюєв (а також його брат-нардеп) потрапив у санкційний список ЄС, де пробув до березня 2019.

За рік після Революції стало відомо, що з Клюєва зняли підозру щодо його причетності до масових убивств у січні-лютому 2014 – досудове розслідування не знайшло доказів. Початкову підозру змінили на перешкоджання проведенню мітингів на Майдані 30 листопада 2013, а слідство призупинили, оскільки Клюєв перебував у розшуку.

Влітку 2019 Клюєв раптово вирішив піти на позачергові парламентські вибори – утім частині виборців і попередній політичній команді така ідея не сподобалася. Запитання викликало не лише те, що Клюєв – колишній регіонал, а й те, що з 2014 року він не перебував на території України, чого вимагає виборче законодавство. Адвокатка Клюєва на це відповідала, що він живе в Донецьку і лише періодично виїжджає в Росію.

Урешті ЦВК довелося скасувати своє рішення про реєстрацію Клюєва кандидатом у нардепи. 

За даними журналістів, брати Клюєви не тільки змогли зберегти енергетичний бізнес в Криму після окупації, а й працюють там в обхід санкцій.

Сергій Арбузов, перший віцепрем’єр-міністр України часів Януковича, в.о. прем’єра. Арбузов керував Нацбанком, працював у другому уряді Азарова та врешті виконував обов’язки прем'єра. Під час Революції втік з країни.

У травні 2017 ГПУ заявила, що повідомила Арбузову про підозру у справі щодо незаконної приватизації Укртелекому. Йдеться про ту саму справу, де фігурує Азаров – про створення мережі спецзв’язку за бюджетний кошт. Як це часто буває зі втікачами, в самого Арбузова заперечили отримання підозри. У січні 2019 року генпрокурор Юрій Луценко повідомив про завершення розслідування, та в судовому розкладі воно досі не значиться.

На початку 2018-го Арбузова оголосили у розшук за іншою справою – щодо співучасті у заволодінні 3,2 мільярда гривень державного "Чорноморнафтогаз" під час купівлі бурових установок, тобто справи про "вишки Бойка".

***

Режим Януковича з його зухвалою корупцією і безсоромним переслідуванням незгодних пав уже понад 6 років тому. Принаймні в перші роки більшість тогочасних топкерманичів зникли з політичних радарів України. 

Утім вони довго не сходили з вуст постмайданної влади, яка вихвалялася гучними кроками на шляху покарання "злочинців-попередників", бо як ніколи розуміла запит суспільства на справедливість. 

У підсумку гучні заяви топкерівництва та правоохоронців виявилися порожнім піаром, за яким приховане тісне переплетення та співіснування "попередників" і "наступників". Можливо, саме тому справи ексрегіоналів часто розглядаються роками або взагалі розвалюються в судах.

Соня Лукашова, Ольга Кириленко, УП

[UPCLUB]

↑