"Бэтмены" среди нас. Лайфхаки водителя трамвая, кондитера и обвальщика мяса на карантине
Чи задумувались ви раніше про такі елементарні речі, як проїзд у трамваї чи запікання солодкого? Думаємо, що рідко.
Однак в часи карантинних обмежень стають важливими навіть такі, здавалося б, елементарні речі. Якими насправді займаються НАДзвичайні люди.
Саме про них ми розповідаємо у проєкті "НАДзвичайні. Діячі України", тому що сьогодні вони заслуговують на найщиріші оплески.
Про інших #НАДзвичайних можна прочитати тут:
Коли світ на паузі. Лайфхаки у складні часи від кортадора, дояра і доглядальниціЛайфхаки у складні часи від охоронця, машиніста та бухгалтерки, яка любить випікати
Лайфхаки у складні часи від баристи, заправника, консьєржки та прибиральниці
Фармацевт, кур'єр та касир розповідають, як допомагають Україні під час пандемії
#НАДзвичайні
Валентина Павлова, водій трамвая: "Я їжджу Києвом вже 50 років"
Півстоліття працює водієм київського трамвая, останні 30 років – у Куренівському депо, нині кермує екскурсійним трамваєм. З майбутнім чоловіком, теж водієм, познайомилася, коли їй було 17, а йому 19. У них троє дітей. "Усіх виростили "на рейках", – згадує Валентина Іванівна. – Я працювала в першу зміну, а чоловік – у другу. Отак і чергувалися".
Роками прокидалася, щоб іти на роботу, о 3:40.
Під час карантину екскурсійний трамвай не працює, і я розвозила наших працівників – чотири години вранці й чотири ввечері.
Коли почався карантин, я найбільше злякалася за пасажирів. А мене здоров'я ніколи не підводило.
Уперше я побачила великий трамвай у юності – на екрані маленького телевізора. Тоді я жила в селі в Чернівецькій області. Тоді ж і вирішила, що стану водієм.
Батько моєї ідеї не підтримав, але я наполягла. Через пів року повернулася на ГАЗ-51. Це тепер жінка за кермом нікого не дивує, а тоді все село зібралося подивитися на першу жінку-водія в районі. Батько перепросив мене.
На вантажівці я возила буряк, пшеницю, щебінь. Потім працювала на машині швидкої допомоги в Дніпрі. А трамвай почала водити, коли переїхала до Києва з майбутнім чоловіком – згадала мрію юності.
З першого виїзду нічого не змінилося в моєму сприйнятті. Я не просто вожу людей містом. Я спостерігаю щодня, як розпускаються каштани, цвітуть квіти, як змінюються сезони, старіють люди й дорослішають діти.
Трамвай – чудовий майданчик для спостережень. Я їжджу Києвом вже 50 років і запевняю вас, що співвідношення озлоблених і позитивно налаштованих людей завжди незмінне – десь 50 на 50. Так було і так є.
Усі мої колеги молодші за мене. Мені це подобається. Вони до мене прислуховуються, хоча власної думки я ніколи не нав'язую.
Я не можу назвати себе найдосвідченішим водієм у Києві. Мій чоловік працює на київських трамваях на два роки довше. У березні йому минуло 70.
Окрім роботи, маємо з чоловіком спільну любов до пісень. Років 20 усією родиною співали в хорі. Об'їздили всю Україну з концертами, бували в Польщі. Востаннє я співала ветеранам 9 травня – за кермом трамвая.
Про водія трамвая
Щоб стати водієм трамвая, потрібно закінчити навчальний комбінат. Після цього стажист практикується під наглядом водія-наставника. Водій вважається "зрілим" через 2-3 роки роботи.
Робоча зміна триває 8-9 годин. Водії трамвая працюють у дві зміни: перша починається о 4:50 і триває до 15:00, друга - з 15:00 до 0:30. У години, коли громадський транспорт не ходить, водіїв розвозять на спеціальних "развозочних" трамваях.
Щоранку водій проходить медогляд, який включає перевірку стану здоров'я і тест на тверезість. Результат відзначається в дорожньому листі. Резервні водії в депо завжди можуть підмінити основного в разі форс-мажору.
#НАДзвичайні
Валентина Пороскун, кондитер: "Мій найбільший торт завдовжки 14,5 метрів"
За освітою – пекар та інженер-технолог з перероблення м’ясних продуктів. Освоїла кондитерську справу "з нуля". Визнана найкращим кондитером на всеукраїнському етапі конкурсу "Битва професіоналів". Вільний час проводить у теплицях, де вирощує різноманітні сорти салату й овочі.
Карантин показав, наскільки моя робота потрібна людям. Гості супермаркету приходили й просили: "Нам, будь ласка, тортик! Нехай навіть маленький! Удома, без гостей, але святкуватимемо, щоб дитину потішити". Під час карантину на шашлик не вийдеш, а от тортиком удома залюбки поласуєш.
Чи солодко бути кондитером? Щоб відповісти, попрацюйте над тортами хоча б тиждень. Тільки так зрозумієте, ваше це чи ні.
Мій найбільший торт завдовжки 14,5 м. Наш супермаркет святкував п’яту річницю, і ми з командою підготували отаку красу.
Щасливий кондитер = смачний торт. Складно підняти комусь настрій, якщо в цей момент у тебе на душі шкребуть кішки.
На жаль, в Україні немає школи підвищення кваліфікації чарівників. Я б першою туди вступила. Даремно смієтеся, у моїй роботі це не завадило б.
Рік тому мені замовили торт для молодят. Тема свята – півонієве весілля, тож неважко здогадатися, які квіти мали прикрашати десерт. Я об’їхала всі квіткові бутики, підійшла до кожної бабусі, що на вулиці торгує. Усі розводили руками: "Не знайдете ви ще півоній!" Але я не здавалася. Зателефонувала в ботанічний сад, розповіла їм, що свято під загрозою. "Приїжджайте, знайдемо!" – відгукнулися садівники. Десерт і настрій нареченої були врятовані.
Без курйозів не обходиться. Минулого тижня надійшло пікантне замовлення – торт у формі жіночого бюста. Я відчула себе майже пластичним хірургом. Питають: "Якого розміру буде?" Кручу руками в повітрі: "Приблизно „двієчка"!"
Образне мислення та експерименти – без цього не стати кондитером. До перемоги в конкурсі "Битва професіоналів", який щороку відбувається в нашій мережі супермаркетів, мене привів авторський торт "Північ". Я міркувала так: з північчю зазвичай асоціюється прохолода. Кондитери передають це відчуття за допомогою м’яти. Але з чим її поєднати? Після кількох експериментів зупинилася на лаймі.
Кондитер – це постійне "вау". Працюєш і не встигаєш дивуватися: "Вау, виявляється, я вмію малювати?!" Що тільки не зображувала на тортах: немовлят, героїв мультфільмів, дзвоники, ялинки, квіти, пасхальних кроликів. Робота допомагає мені зберігати в собі внутрішню дитину, і це неоціненно.
Про кондитера
Вважається, що назва цієї професії походить від італійського дієслова "кандіере", яке перекладається як "варити в цукрі". Італійські кондитери вражали своїми вишуканими солодощами з XV—XVI століть.
Готувати тісто, наповнювачі, креми, муси і джеми, випікати кондитерські вироби і оформляти їх, перевіряти вагу готового виробу, визначати його калорійність – те, що робить кондитер щодня.
Навчання в знаменитих кондитерських школах світу можна порівняти з навчанням на юриста або лікаря – і за витратами, і за термінами.
Головний закон кондитерського мистецтва – дотримання пропорцій. Дозволити собі зважувати "на око" можуть лише кондитери з великим досвідом роботи.
#НАДзвичайні
Олександр Орлов, обвалювальник м’яса: "Не бійтеся ніякої роботи!"
Після закінчення школи працював штукатуром, маляром. Два роки як працює обвалювальником. Мешкає в Овідіополі – за десять хвилин їзди від моря. Вільний час проводить із чотирирічним сином. Мріє, щоб у майбутньому той грав за англійський футбольний клуб "Манчестер Юнайтед". Улюблене місце відпочинку з родиною – Кароліно-Бугаз.
Люди люблять вигадувати. Переконувати себе, що в їхній роботі аж ніяк без суперсил. Таксист відчуває себе мандрівником, продавець – психологом, кондитер – художником. Мені все це не потрібно, щоб набити собі ціну, а професії надати більшу цінність. Я той, хто я є. Ні більше, ні менше.
Моє завдання – ідеально відділити м’ясо від кістки. Авжеж, тут я міг би порівняти себе зі скульптором: типу, береш мармурову брилу й відсікаєш усе зайве. Але ні. Мармуровою в моїй роботі буває лише яловичина.
Кожного робочого ранку вдягаю своє екіповання: кольчужний фартух, рукавички – і вперед. До речі, вся ця амуніція важить кілограмів три, не менше.
Не вірю, що в майбутньому роботи замінять обвалювальників. Машина ніколи не зможе відчувати якість м’яса, як це робить людина – навпомацки або за допомогою нюху. Роботові однаково, скільки людей у черзі. Коли я бачу відвідувачів, що чекають на мене – підскакує адреналін.
До вегетаріанців ставлюся з повагою. У всіх свої принципи та смаки, головне, щоб їх не нав'язували іншим. Я, наприклад, не люблю яловичину. І що з того? Як жартували у відомому фільмі: "У кожного свої недоліки".
Нещодавно прочитав у новинах, що багато українців залишилися без роботи з початком карантину. Розумію, що їм дуже складно. Особливо якщо живеш у маленькому містечку, такому, як наш Овідіополь. Якби я міг порадити їм щось, сказав би: "Не бійтеся ніякої роботи! Навіть якщо ви вже досягли успіхів у своїй сфері, спробуйте іншу. Нехай вона буде зовсім іншою. Поставтеся до неї, як до сходинки на шляху. І в жодному разі не втрачайте віри у свої сили!"
Улюбленому синові, Сан Саничу, тепер чотири роки. Каже, що він Спайдермен, а я Бетмен. Бетмен-обвалювальник на крилах ночі.
Про обвалювальника м’яса
Перш ніж м'ясо потрапить на прилавки магазинів, воно проходить довгий шлях обробки. Обвалювальник – одна з ланок цього конвеєра. В його обов'язки входить відділення м'яса від кісток.
Вважається, що професія обвалювальників м'яса з'явилася в епоху Середньовіччя при королівських кухнях.
Робота обвалювальника довго вважалася винятково чоловічою. В останні роки в професії з'явилося чимало жінок. Вони довели, що ця робота вимагає не стільки фізичної сили, скільки точності рухів.
За одну зміну обвалювальник може обробити до 12 свинячих напівтуш (до півтонни відокремленого від кісток м'яса).
***
Проєкт "НАДзвичайні. Діячі України", створений національною мережею супермаркетів "Сільпо" і клубом ілюстраторів Pictoric, – це історії звичайних людей, які попри всі форс-мажори щоранку стають до роботи.
Ця соціальна ініціатива стала продовженням проєкту, створеного Pictoric в 2014 році. Він називався "Діячі України" і показував відомих українців, видатних письменників та громадських діячів, музикантів та науковців, спортсменів та акторів, які прославляли країну.
Михайло Кригель, Анна Синящик, Олександра Кулініч
