Стать частью УП. Почему мы создаем Клуб читателей?
Два роки тому, під час навчання на програмі для журналістів у Reuters Institute при Оксфордському університеті, я досліджувала тему довіри до медіа.
На одній із перших зустрічей мій науковий керівник, один із найповажніших британських журналістів, багаторічний головний редактор The Guardian Алан Расбриджер попросив намалювати мапу українських медіа: провладні чи опозиційні, кому належать та чи заробляють, а також що, власне, являє собою їхня аудиторія.
За півгодини нашої розмови Алан виніс свій невтішний вердикт: такою самою була і мапа британських медіа ще в кінці 19 сторіччя.
Що мав на увазі Расбриджер? Для того, щоб дати відповідь на це запитання, я б хотіла зробити короткий екскурс в історію.
Георгій Гонгадзе та Олена Притула заснували "Українську правду" у 2000 році.
"Наприкінці 1999 року ми поїхали у відрядження до США, а в Україні тим часом призначили новий уряд. Ми витратили декілька годин, аби знайти склад Кабінету міністрів у відкритому доступі, але у підсумку довелося телефонувати в Україну. Тоді і з'явилася ідея створити сторінку в інтернеті, ми навіть не вживали тоді слово "сайт", — розповідає через багато років співзасновниця видання.
Навесні 2000 року "Українська правда" з'явилася на просторах українського інтернету. В перші дні її аудиторія складала 15-20 читачів на день.
Що являв собою медійний ринок України початку нульових?
Кілька великих телеканалів, які працювали за темниками — списками тем, які спускалися менеджменту телеканалів адміністрацією президента. Така політика існувала як на державних, так і на приватних каналах, які належали наближеним до президента Леоніда Кучми великим бізнесменам. За деякими винятками, за тими самими правилами працювали і друковані видання. Фактично у країні існувала тотальна цензура.
Через півроку засновник видання Георгій Гонгадзе був викрадений та згодом знайдений мертвим. А через кілька місяців країна почула плівки Мельниченка, де людина голосом, схожим на голос президента Леоніда Кучми, давала вказівки налякати нахабного журналіста.
"Справа Гонгадзе" стала ключовою політичною справою України 2000-х. Вона спричинила акції протесту "Україна без Кучми", її розслідування було в числі основних вимог Майдану 2004-го року.
Але головне — вона мала величезний позитивний вплив на довіру до журналістів у країні. З того часу ми пройшли колосальний, здавалося б, шлях. Темники пішли у минуле, з'явилися незалежні медіа, журналістські розслідування приводять до гучних звільнень та порушення кримінальних справ.
Однак потрібно визнати, що частина журналістів тепер залежать не від державної політики, а від примх приватних власників — великих олігархів, які використовують медіа як інструмент відстоювання своїх політичних і бізнес-інтересів.
На сьогоднішній день 85% українського медіаринку перебуває під впливом олігархів і політиків. Є також незначна частка медіа, що фінансуються за рахунок західних донорів. Країна знаходиться у процесі створення суспільного мовника, але і цей процес виявився складним та довготривалим.
За ці 20 років медіа в Україні пройшли шлях від цензури до відносної свободи. Іноді, на жаль, безвідповідальної, адже ми так і не змогли сформувати ринкові правила гри.
За 20 років свого існування "Українська правда" ніколи не зверталася за допомогою до читачів.
Перші чотири роки видання утримувалося за рахунок донорських коштів. У 2005, коли рекламодавці перестали боятися розміщувати рекламу в опозиційних виданнях, ми нарешті почали заробляти.
Сьогодні "Українська правда" є одним із небагатьох в Україні видань, яке може забезпечувати роботу редакції самостійно — без сторонньої допомоги та донорських коштів.
Цього вистачає для сталої роботи, але не для розвитку. До того ж, як показала нинішня криза, пов'язана із пандемією, на рекламу як єдине джерело доходів для медіа ми більше не можемо розраховувати. Українському медіаринку вже давно потрібні зміни, і цього разу це питання виживання.
Це одна із причин, через яку ми створюємо клуб читачів УП. Ваша підтримка допоможе нам стати сильнішими. Вона допоможе нам розвиватися та робити більше якісного контенту для вас: журналістські розслідування, яких так не вистачає читачам, репортажі про життя різних регіонів нашої країни, інтерактивні проєкти.
Але це не єдиний аргумент. За останні декілька років журналістика зазнала великих змін.
В останні декілька років читач перестав бути просто споживачем інформації. Сьогодні настав час дати можливість нашій аудиторії генерувати ідеї та сенси і в якійсь мірі стати частиною команди УП.
Ми точно знаємо, що це допоможе нам вийти на новий рівень довіри, що і є нашою головною метою. Навесні цього року ми проводили опитування серед читачів, цифри якого нас вразили: 40% читачів з нами вже більше 5 років, а на запитання, чому ви читаєте УП, найпоширенішою відповіддю була довіра.
Ми хочемо, щоб так було завжди.
Останнім часом мене часто запитують, яким буде майбутнє журналістики. Я чую це запитання від дипломатів, політиків, бізнесменів, водіїв Uber. "Яким ти бачиш майбутнє своєї професії, що помирає?", — запитує суспільство мене як представницю одного з найсильніших соціальних інститутів 20 століття.
На мій погляд, воно полягатиме в конкурентній боротьбі за якість контенту і вибору найважливішого для свого читача. Саме довкола цього і повинна вестися робота всіх учасників медіаринку, щоб відійти від правил, які роблять український медіаринок схожим на британські реалії кінця 19 століття.
Саме тому сьогодні ми створюємо Клуб УП. За основу відносин ми беремо чесність, принциповість, вміння вибачатись за помилки.
Як і раніше, ви ніколи не побачите на УП жодного замовного матеріалу. 20 років ми не зраджуємо нашим принципам і бережемо чесне ім’я. Усе, за що ви любите "Українську правду", залишиться без змін.
Зміниться лише формат відносин між редакцією та читачами. Настав час бути ближчими одне до одного. І сьогодні ми робимо перший крок на цьому шляху.
Севгіль Мусаєва, УП
