"Лучше дайте удочку и научите ловить рыбу": как без ущерба помочь интернатам

Кожна дитина має право на любов і піклування. На жаль, в Україні близько 96 тисяч неповнолітніх живуть в інтернатах та фактично позбавлені батьківської турботи.

Найчастіше про них згадують на Миколая, Новий рік та у День захисту дітей.

У ці дні інтернати стають місцем масового паломництва волонтерів, депутатів та благодійників. 

Бажання допомагати дітям – цілком природне. Хтось щиро прагне покращити їхнє життя, хтось – власну репутацію та відзвітувати у соцмережах.

Водночас все частіше лунають заклики відмовитись від таких візитів. Фахівці стверджують: допомога у вигляді цукерок та іграшок скоріше шкодить, ніж приносить користь.

Із власного досвіду знають, як не треба допомагати інтернатам, їх вихованці Ліна Дешвар та Кирило Невдоха. Обоє із самого народження жили в закладах інтернатної системи. Нині випускники активно займаються захистом прав дітей та виступають за повернення дітей у родини.

"Привезли і до побачення"

Солодощі, іграшки та одяг зазвичай є найбільш поширеною формою допомоги інтернатам. Проте чи дійсно діти чекають саме таких подарунків, волонтери запитують мало. А якщо і цікавляться, то через адміністрацію. 

У останніх же перелік "потрібного" може значно відрізнятись від бажань своїх вихованців. І справа не в тому, що діти не усвідомлюють своїх потреб, а в ігноруванні їхньої думки. Кожен прагне відчувати себе особливим, і, відповідно, хоче, щоб до нього прислухались. 

"Діти є діти. Дитина в інтернаті нічим не гірша тієї, яка живе вдома. Вона також потребує уваги до себе", – коментує Ліна неконтрольований збір допомоги. 

Тому перед тим, як організовувати збір допомоги, варто запитати безпосередньо дітей: як приклад, вони можуть написати у листах, чого саме хочуть. Враховувати їхні інтереси важливо, бо подарунок, привезений особисто, цінується значно більше. 

Кирило розповідає, що в інтернаті не вистачає речей, які б належали особисто дитині.

"Не вистачає саме особистих речей, щоб певна річ була не спільна, а саме твоєю. Тим, чим би ти міг сам розпоряджатись: не один ватман на всіх чи настільну гру, а щось особисто тобі", – каже він.

Відсутність системного підходу є причиною того, що до інтернатів привозять кілограми цукерок, які вихователі одразу не можуть роздати. Діти банально можуть з'їсти забагато або мати алергію. З часом солодощі мають здатність псуватись. У будь-якому разі ймовірність того, що їм дістануться всі цукерки, дуже мала. 

Водночас вихованці дитбудинків відчувають несправедливість: спочатку цукерок було багато, а зрештою отримали вони мало.

"Я дуже яскраво пам'ятаю, коли нам привозили подарунки з цукерками, то їх зазвичай у нас забирали. Я розумію, що ми маленькі, нам багато не можна, але їх все одно забирали. По 2-3 цукерки дали, а куди далі ці подарунки йшли, ми не знали", – розповідає Ліна про Луганський дитячий будинок. 

Ще одним наслідком хаотичного збору допомоги є дарування дитбудинкам вживаного одягу та іграшок. 

Інтернати – не місце для речей, які б ви не одягли на власну дитину.

Перебування дитини в інтернаті не означає, що вона заслуговує носити одяг, з якого виросла чиясь дитина. Та й самі інтернати не мають права приймати вживані речі. Якщо ж допомога вже зібрана, а одяг та іграшки у гарному стані, то все-таки краще віддати їх малозабезпеченим сім’ям. 

Можна відвезти допомогу самостійно або передати через соціальні служби.

"Важливо не в інтернат везти подарунки, а допомогти сім’ї. Тобто якщо хочете допомогти дитині, то допоможіть її родині. Якщо сім’я буде здатна забезпечити дитину, то сенсу віддавати її до інтернату у матері не буде", – впевнений Кирило.

Ліна з власного досвіду знає, що чим частіше волонтери привозять подарунки до інтернату, тим швидше діти перестають цінувати таку допомогу. Вони впевнені: їм привезуть ще.

"Те, що діти не цінують, це правда. Пам’ятаю, навіть я продавала свої іграшки вихователям, щоб просто мати гроші. Або ж віддавала чи дарувала, бо їх дійсно було забагато. Ми не цінували те, що нам давали, бо ми знали, що нам ще привезуть". 

Після випуску, згадує Ліна, вони разом із волонтерами купили велосипеди для вихованців інтернату. Проте пізніше ті їх продали.

Подарунки стають предметом обміну чи продажу саме через те, що діти не відчувають їхньої цінності. Бажання ж мати особисті кошти, розповідають Ліна та Кирило, і спонукає дітей продавати привезені іграшки та речі.

"Чому ми любили подарунки – тому що завдяки ним ми могли заробити якісь кошти. Цю річ, якщо її не забирали або вона не була на всіх, можна було обміняти. Можливість самостійно піти в магазин і  купити морозиво дає змогу дітям відчути себе звичайною дитиною із сім’ї", – каже Кирило.

До того ж, волонтери такою увагою розвивають у дітей надмірну жалість до себе. Після інтернату вони можуть вважати, що всі навколо їм "винні".

"Така допомога навіть в мені породжувала відчуття, що я бідна-нещасна. А ще я з "бонусом": особа з інвалідністю, тому мені всі "винні". Тому ви завжди повинні мені щось на свята привозити. І нас таких багато". 

За словами Ліни, іноді люди, які приїздять до інтернатів у бажанні допомогти та пожаліти, роздають вихованцям свої номери. А потім перестають виходити на зв'язок. І діти розчаровуються – їх знову покинули. 

Залишати свій номер потрібно лише у випадку, якщо ви дійсно готові постійно спілкуватись із дитиною.

Окрім того, часто такі візити благодійників, особливо представників влади, супроводжуються показовими концертами, які з подачі адміністрації влаштовують діти. Хтось із них з радістю бере участь, для когось – це стрес, особливо якщо за період новорічних свят цих виступів може бути декілька.

Альтернативою таким "святам" можуть стати інтерактиви і розваги, організовані особисто волонтерами. Особливо доцільними вони можуть бути для дітей із комплексними порушеннями, які, як каже Ліна, "взагалі нічого іншого не бачать".

Ще одним неприємним моментом від такої допомоги є фотографування із дітьми. Звичайно, благодійники можуть запитати дозволу на фото, проте робити їх із дітьми з комплексними порушеннями точно не варто, впевнена Ліна.

"Я досі пам’ятаю, як студенти одного із "вишів" з нами просто фотографувались. А що далі відбувалось із тією гуманітаркою, студенти навіть не знають. Мені не подобалось, що завжди біля нас фотографуються, наче вони такі класні, а ми як мавпочки".

Поширеною є проблема, що подарунки не потрапляють у повному обсязі до дітей. Адміністрація може забрати щось додому чи зберігати їх до "кращих часів". Звісно, це все залежить від керівництва: десь діти взагалі не бачать подарунків, а десь їх навіть занадто багато.

На думку Кирила, що більше подарунків, то вища ймовірність, що дитина отримає їх не в повному обсязі.

Усім дітям не допоможеш

Неможливо по-справжньому покращити життя всіх вихованців окремого інтернату. Особливо, якщо цукерки та іграшки залишаються на рівні адміністрації. Фахівці та випускники інтернатів вважають, що ефективніше допомогти конкретній дитині. Існує декілька значно кращих способів дійсно вплинути на майбутнє дітей, позбавлених батьківського піклування.

• Наставництво

Вихованці інтернатів не мають дорослого, в якого можна запитати поради та з ким побудувати довірливі стосунки. Саме наставники могли б стати опорою та підтримкою, підготувати до виходу із закритої інтернатної системи.

Наставництвом може займатись не одна людина, а й цілі компанії.

"Якщо ми говоримо чисто про інтернатну систему, то я б краще стала наставником для однієї дитини і її розвивала, соціалізовувала. Всім дітям не допоможеш", – каже випускниця інтернату.

• Оплатити медичні послуги

Хочете допомогти – профінансуйте, до прикладу, лікування зубів. Зазвичай вихованці дитбудинків не мають доступу до кваліфікованих послуг стоматологів.

• Інвестувати в якісну освіту

Волонтери можуть знайти дитині репетитора для підготовки до ЗНО, сплатити за курс англійської, провести тренінг чи влаштувати творчу майстерню. Звичайно, швидкого ефекту від таких дій очікувати не варто. Проте майбутнє випускника інтернату може бути значно кращим, якщо він матиме можливість здобути вищу освіту.

• Допомогти родині

Більшість дітей в інтернатах, понад 90%, мають хоча б одного з батьків чи близьких родичів. Потреби віддавати дитину не буде, якщо батьки зможуть самостійно виховувати доньку чи сина. Така допомога стосується малозабезпечених та багатодітних родин, а також сімей, які мають дітей з інвалідністю. 

• Співпраця із благодійними фондами

Замість самостійного збору речей чи солодощів варто звернутись до професійних фондів, які краще знають, кому і чим треба допомагати. Благодійні організації, в свою чергу, також можуть допомагати родинам та особам, які опинились у складних життєвих обставинах. 

Наприклад, серед багатьох інших цим займаються благодійні організації "СОС Дитячі Містечка в Україні" та  "Надія і житло".

"Не нашкодити дітям" – головне правило, якого має дотримуватись волонтер. Спочатку все обдумати, запитати дитину, а лише потім допомагати.

Говорити вголос, що волонтери шкодять дітям, не прийнято, як і відмовлятись від їхньої турботи. Проте коли діти не мають головного – сім’ї та уваги – вважати, що цукерки та іграшки зможуть покращити їхнє життя – досить дивно.  

Звичайно, діти не завжди розуміють, що освітній курс кращий за цукерки, але така допомога буде оцінена значно пізніше, впевнені випускники.

"Вже зараз я зрозумів, що краще б дали вудку та навчили ловити рибу, а нам давали готову "рибу", але нічому не вчили", – дійшов висновку нещодавній випускник інтернату Кирило Невдоха.

Ольга Гетьманець, УП