Шмыгаль и "его" команда. Как работает второе правительство Зеленского
На початку лютого 2020 року тодішній прем'єр Олексій Гончарук відкидав можливість своєї відставки.
Ба більше, він думав, що якщо після публічної порки Зеленський зберіг його на посаді, то у найближчі місяці йому уже не загрожуватимуть ні звільнення, ні медійні атаки "доброзичливців".
"Гончарук прийшов від Зеленського і каже: "Наш уряд вийшов сильнішим із цієї історії". Я на це йому кажу: "Льоша, ти серйозно? Краще уже починай вивозити речі з кабінету. У нас лишився місяць максимум. Але він не повірив", – розповідає УП один із колишніх колег Гончарука по уряду.
Навіть тоді, коли у ЗМІ на всю гучність лунало прізвище Сергія Тігіпка в ролі наступного очільника уряду, Гончарук не зважав на ці чутки.
Та 28 лютого прем’єр таки зрозумів, що його роботі в Кабміні прийшов кінець.
Того дня він зібрав у напівтаємному форматі частину міністрів – на Подолі в офісі організації BRDO, з якої колись прийшов у Зе!команду. Зустріч була настільки закритою, що урядовці сиділи в кімнаті офісу, де немає вікон.
Гончарук запросив туди приблизно чверть cвого Кабміну, зокрема тодішнього міністра енергетики Олексія Оржеля, міністра юстиції Дениса Малюську, тодішнього віцепрем'єра, а нині міністра закордонних справ Дмитра Кулебу, міністра інфраструктури Владислава Криклія, міністерку освіти Ганну Новосад.
Гончарук розпочав із зустрічі із Зеленським. Як розповідає очевидець, Гончарук поділився підсумками розмови з президентом – зрозумів, що незабаром втратить посаду. Президент, начебто, готовий залишити всіх їх в наступному уряді.
"Нічого таємного там не було. Це була звичайна зустріч на каву з тими кого можна було залишити в уряді", – вже після виходу тексту написав УП експрем’єр Олексій Гончарук.
Приблизно у той же час, тобто за 5 днів до призначення, тодішній регіональний віцепрем'єр Денис Шмигаль дізнався, що може очолити Кабінет міністрів.
Ідея забрати Шмигаля з Івано-Франківської ОДА в уряд належить першому заступнику голови ОПУ Сергію Трофімову. І, як кажуть очевидці, вона дуже сподобалась Гончаруку.
Колишній прем'єр думав, що Шмигаль зможе посилити його в питаннях роботи з регіонами. Але всього за три тижні після переходу Дениса Анатолійовича в Кабмін Зеленський запропонував йому не підсилити, а замінити прем'єр-міністра.
"Розмова була з президентом. І це було буквально за… доволі динамічно, менше тижня до голосування в Раді. Якщо ви почули про це в п'ятницю (28 лютого – УП), значить десь за день до того у мене була про це розмова з президентом. Тобто впродовж цих днів динаміка такою і була. Не було якоїсь спеціальної підготовки. Все було так швидко, як ви і бачили", – розповідає УП Шмигаль.
"Українська правда" вирішила розібратись, як живе уряд Шмигаля і хто в ньому насправді є головним.
Шмигаль і "його" міністри
У такої "динаміки" прем'єріани був один дуже важливий, безпрецедентний для України аспект.
Формуванням попереднього складу уряду в основному займався особисто Гончарук, який проводив співбесіди з кандидатами і приводив майбутніх міністрів до Зеленського. А от Шмигаль, якого включили в розмову буквально на останньому етапі, через брак часу запросив в уряд лише одного "свого" міністра – Олега Немчінова, який став міністром Кабінету міністрів.
Пізніше Шмигаль пролобіював ще двох урядовців – Ігоря Петрашка, який став міністром економічного розвитку, та Ольгу Буславець, яку, щоправда, не змогли призначити в парламенті, і тому вона виконує обов'язки міністра енергетики.
"Некоректно говорити, хто чий міністр, тому що я відповідаю за весь Кабмін. Всі рішення по прийняттю міністрів у команду все одно на мені. Крім тих квот, які є за президентом, згідно із законодавством. Тому навіть з точки зору вибудови команди, некоректно говорити "це мої міністри, це не мої міністри". Всі мої міністри!", – переконує УП прем'єр.
"Є міністри, з якими у нас довші відносини. Дійсно, це Олег Немчінов, з яким ми давно знайомі. Так життя нас звело, у нас були життєві періоди, коли ми з ним перетиналися у Львській обласній раді, де ми працювали...
Ігор Петрашко – ми також маємо давню істрію знайомства. По життю ми з ним практично ніде не перетиналися після університету. Ми вчилися у Львівській політехніці", – каже Шмигаль.
Буславець називають людиною Ріната Ахметова. На доказ цьому голова енергетичного комітету ВРУ Андрій Герус писав у Facebook, що на попередній роботі в департаменті міненерго Буславець погоджувала сумнозвісну формулу розрахунку тарифу на електроенергію "Роттердам+". У минулому чинний прем'єр-міністр теж працював на ДТЕК.
Попри позитивне ставлення Шмигаля до в.о. міністерки енергетики, колеги Буславець в уряді відгукуються про неї по-різному. Одні відверто критикують у некомпетентності, інші щиро не розуміють.
"Коли вона носилась зі своєю ідеєю про майнінг криптовалюти на атомних станціях, ми спершу думали, що це вона так жартує. Але потім це цілком серйозно вилізло у ЗМІ, і ми всі ахнули", – розповідає УП один з урядовців.
Також поступово неоднозначним стає ставлення в уряді до нового міністра охорони здоров'я Максима Степанова.
Після того, як з уряду звільнили Іллю Ємця, який втомив колег нездоровим бажанням ввести надзвичайний стан, на посаду голови МОЗ була потрібна людина, яка зможе систематизувати роботу міністерства. В ОПУ вибрали Степанова як менеджера з досвідом.
"Неправда, що його привів Аваков. З Палицею у них були стосунки, але ми перевірили, що бізнесів у них спільних не було ніколи. Кандидатура Степанова народилася у ході мозкового штурму на Банковій", – пояснює джерело в Кабміні.
Через пандемію коронавірусу за досить короткий термін часу Степанов став дуже медійним: кожного дня він дає брифінги щодо захворюваності на COVID-19, регулярно дає великі інтерв'ю та бере участь у найбільших ток-шоу. Щоправда, впізнаваність не додає йому популярності через регулярні скандали на кшталт історії із закупівлями костюмів для захисту лікарів.
"У нього працює група піарників, які міряють йому згадки у ЗМІ, щоб його було найбільше серед всіх членів Кабміну. Він уже себе бачить прем'єром", – говорить один із топ-урядовців.
Деякі міністри навіть підозрюють Степанова у тому, що він мітить у крісло Шмигаля.
"У міністра охорони здоров'я запаморочення від успіху. Він відчуває себе медіазіркою. Степанов ставить себе перед нами занадто високо, і якщо він не попуститься, його скоро в уряді не буде", – додає один із важковаговиків діючого Кабміну.
Зухвалість міністра дратує і Офіс президента, адже на одній із нарад по боротьбі з коронавірусом Степанов почав сперечатися із Зеленським, мовляв президент не розуміє, про що говорить.
Втім, історія із запуском метро у Києві, коли Степанов за пару годин зробив діаметрально протилежні прогнози щодо пом'якшення карантину у столиці, показує, що із думкою міністра не рахуються.
Шмигаль запевняє, що ніяких великих конфліктів між міністрами чи урядовцями і Банковою наразі немає.
"Сьогодні в Кабміні відкритих конфліктів немає. Можливо, є щось особисте у міністрів, але такого, щоб хтось затявся і тому робота стоїть, то такого немає. Це добрий знак", – переконує журналістів УП Шмигаль.
"Це очевидно, що всі міністри амбітні люди. У когось амбіції здорові, у когось – ні. Всі їх по-різному реалізують. Хтось хоче медійності. А хтось тихо робить свою роботу. У Лазебної (глава Мінсоцу – УП) дуже швидко всі ініціативи проходять. Тихо, скромно, але вона дуже швидко просувається. Тому амбіції міністрів це не проблема", – додає прем'єр.
Що насправді є проблемою для уряду Шмигаля – це відсутність зрозумілої стратегії дій.
"У нас зараз ніхто не знає, куди ми рухаємось. Кожен закрився у своїй коморці і сидить. Насправді якби зараз держава зникла, то мало хто б це помітив. І це страшно. От думаєте, якби завтра зникло Міненерго, то щось би змінилось? Ні", – розводить руками один із членів уряду Шмигаля.
Вам буде цікаво: Подкаст "Кляті питання": Чому Зеленський вирішив замінити прем’єр-міністра та генпрокурора?
Зе!прем’єр 2.0: Шмигаль і Гончарук
Відсутність стратегії розвитку уряду і країни, схоже, стає хронічною проблемою нової влади.
Попередній прем'єр Олексій Гончарук, будучи вихідцем із середовища активістів, намагався вирішити це питання багатогодинними стратегічними сесіями.
"Ми уже жартома називали це "Кабміном вихідного дня". Ледь не щотижня Льоша збирав нас десь на новій цікавій локації, замовляв піцу і ми "писали стратегію для країни". Це, здавалось, ніколи не закінчиться. І головне – результату було нуль", – з дещо нервовою посмішкою згадує один із членів уряду Гончарука.
"Спершу Богдана відставили, а потім треба було якось змінити картинку. Умовно кажучи, відсунути "соросят" і поставити "порядного господарника". Чоловіка з регіону, який багато не говорить, але прийшов з виробництва, має досвід керування підприємством і областю. Так і з'явився Шмигаль", – пояснює в розмові з УП один із чільних діючих урядовців.
Умовно кажучи, Шмигаль мав стати для Зеленського тим, ким був Юрій Єхануров для Віктора Ющенка чи Володимир Гройсман для Петра Порошенка.
Але головне – Шмигаль мав стати анти-Гончаруком. І між першим та другим прем'єрами Зеленського справді величезна різниця.
Гончарук був залучений у процес формування свого Кабміну від самого початку. Тому у своєму уряді прем'єр мав ядро власної команди, з якою у нього була якась історія стосунків і спільних поглядів.
Шмигаль, за його ж власним зізнанням, підключився до формування свого Кабміну буквально в останні дні. Відповідно назвати чинний уряд "Кабміном Шмигаля" можна тільки з дуже великою мірою умовності.
Водночас, маючи в Кабміні "своїх" людей на ключових посадах, Гончарук намагався працювати з ними напряму, без повноцінного інституту віцепрем'єрів.
"У Гончарука був тільки віце з євроінтеграції, якого не можна ліквідувати, і Федоров зі своєю цифровою трансформацією. Але ці віце працювали чисто формально, прем'єр сам напряму працював з усіма міністерствами", – пояснює один із членів Кабміну Гончарука.
Натомість Денис Шмигаль воліє, щоб його віцепрем'єри насправді займались куруванням міністерств і були проміжною ланкою між прем'єром і міністрами.
"Зараз за кожним із "віцеків" закріплено по 4-5 міністерств, з якими вони працюють. Через коронавірус це трохи проблематично, але скоро це буде реальна робота. Так завжди було (в уряді завжди існував інститут урядових комітетів, де профільні віцепрем'єри і міністри напрацьовували проекти постанов, які уже після комітетів потрапляли на Кабмін – УП)", – розповідає один із віцепрем'єрів Шмигаля.
Сам прем'єр пояснює повернення до такої схеми роботи тим, що він не може сам керувати усім урядом.
"Неможливо керувати країною не делегуючи. І президент, і прем'єр, і всі міністри повинні навчитися не боятися делегування. Звичайно, треба контролювати: ти віддав якісь повноваження, треба перевірити. Якщо людина працює – о'кей. Якщо не працює – швидко змінюєш людину", – пояснює УП Шмигаль.
Цікаво, що новий прем'єр навіть вигадав окрему форму спілкування зі своїми віцепрем'єрами, яку в уряді жартома називають "чайним кабінетом".
Щодня о 8.30 ранку у себе в кабінеті Шмигаль за невеликим круглим столом збирає Вадима Пристайка, Михайла Федорова і Олексія Резнікова пити чай.
"Це така щоденна "планірка". Він питає, що там у нас, що в міністерствах, які ми куруємо, які новини, плани. А ми маємо змогу оперативно вирішити якісь питання, які потребують його уваги", – розповідає один із членів "чайного кабінету".
"Виглядає все дуже цивільно, як на Заході", – додає інший віцепрем'єр.
"Це з мого попереднього досвіду роботи у Львівській ОДА. Я коли туди прийшов у 2009 році керівником департаменту економіки, у мене там було шість заступників. Досвідчені старші люди, і у них була традиція: завжди о 8.45 пити чай по черзі в кабінеті у кожного. Це виходила дуже класна координація. Коли ти викликаєш заступника на нараду – це одна справа, а коли всі зранку зійшлися, то це дозволяє відчувати одне одного і дає хороший командний результат", – розповідає Шмигаль.
Відчути цей результат можна в розмовах з членами "чайного кабінету", які старанно уникають різких слів чи критики свого шефа.
Окрім формальних віцепрем'єрів в уряді залишається людина, яка якщо й поступається прем'єру за рівнем впливу, то не дуже. Мова про міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.
У ставленні до глави МВС колишній і чинний прем’єр теж різні.
Гончарук намагався дистанціюватися від Авакова і ставити йому якісь рамки, показово робив зауваження тощо. Оскільки міністр внутрішніх справ був набагато досвідченіший за Гончарука, він не конфліктував, а просто не ходив на наради, відходив у бік і спокійно пересидів свого третього прем'єра.
Натомість Шмигаль намагається дослухатися до Авакова та уникати клінчів. Він не погоджується, що має слабку позицію у стосунках з главою МВС.
"Треба не плутати доброту із слабкістю, і м'якість з тверезим глуздом – це перше. Друге, Арсен Аваков – міністр з колосальним досвідом, 5 урядів. Людина має досвід бюрократа, досвід політика, досвід менеджера.
І дійсно Аваков часто дає хороші ідеї і хороші пропозиції. Я з ними погоджуюся. Коли міністри дають хороші пропозиції, я теж з ними погоджуюся. Просто до Авакова більша увага як до такого політичного важковаговика", – пояснює Шмигаль в розмові з УП.
На запитання, чи не насторожує його такий міністр внутрішніх справ в його Кабміні, прем'єр відповідає:
"Аваков теж "мій" – він в моєму уряді. Я ж не відкидаю його політичної ваги, всі ми розуміємо його роль в структурі державного управління і в політиці. Але у той же час він такий самий міністр, як всі інші, він є членом уряду, який я очолюю. Тому з Аваковим у нас абсолютно рівні стосунки так само, як з усіма міністрами".
Урядовці не під запис зізнаються, що Шмигаль часом занадто обережно ставиться до Авакова.
"Було кілька випадків, коли весь Кабмін був готовий підтримати якусь постанову, але Аваков був проти. Тоді Шмигаль на нього дивився і казав: оскільки немає одностайності, відкладемо це рішення", – ділиться спостереженнями з УП один із міністрів.
"Треба розуміти, Аваков ніколи не каже, що "я проти такого рішення". Він каже: "Добре, хороша ініціатива, але якщо через тиждень прийду вас заарештовувати, то не дивуйтесь. Бо це незаконно". І такий стиль має великий вплив на всі "гарячі голови" у нас", – додає інший член Кабміну.
Ще одна відмінна риса між Шмигалем і Гончаруком – точність у роботі з колегами.
"Шмигаль не проводить пустих нарад, "аби поговорити". В Гончарука була така тема: він збирав нараду по одному питанню, а в ході розмови ми могли обговорювати взагалі щось інше, а якщо хто вставляв репліку, що треба "придумати стратегію", то починалась чергова "стратегічка". В підсумку цих нарад ми розходилися серед ночі ні з чим", – згадує один з членів першого уряду Зеленського.
"Аваков в якийсь час просто перестав на такі наради ходити. Присилав якогось заступника і все.
Шмигаль взагалі інший. У нього все чітко. Якщо він приходить на нараду – перед ним завжди порядок денний, і він чітко по кожному питанню йде, дає кожному висловлюватися, обриває, якщо не по темі говориш", – додає співрозмовник УП з числа урядовців.
Але попри таку різницю між Гончаруком і Шмигалем, є основоположна річ, яка єднає обох прем'єрів Зеленського – жоден із них не є самостійною політичною фігурою. А отже і чекати якихось самостійницьких ігор чи протесту проти ініціатив президента не варто.
"Як ви собі уявляєте, щоб, скажімо, Шмигаль грав окрему гру? У нього немає реально свого ядра в уряді, немає "блокпакету". Партії чи фракції, яка б за ним стояла, теж немає.
Майбутнє Шмигаля на посаді повністю залежить від волі Зеленського. Тому, скажімо так, навіть Гройсмана із нього не буде", – пояснює в розмові з УП один із членів уряду Шмигаля.
* * *
Між першим і другим прем'єрами часів Зеленського є ще одна, на перший погляд, невловима схожість.
Обидва очільники уряду досить ординарні, як кажуть їхні колеги, "рівні" люди. Від жодного з них годі чекати прориву. А без нього Україна приречена і далі борсатися на межі виживання.
Крім того, Гончарук і Шмигаль різні, навіть протилежні, за складом характеру і манерою керувати. Але вони однакові у своїй вдячності Зеленському.
Без президента їхні зірки ніколи б не спалахнули на обрії української політики. Без нього, як показує досвід Гончарука, ці зірки одразу ж і гаснуть.
Ця сила прив'язаності та вдячності настільки велика, що навіть після ініційованої самим Зеленським відставки Гончарук не втомлюється йому дякувати.
З одного боку, така ситуація гарантує, що президент і чинний прем'єр будуть рухатись в одному напрямку, що називається, говорити в один голос.
Але з іншого боку, чи це не виклик для держави, коли голос насправді один, коли глава виконавчої влади позбавлений політичної ваги і як наслідок змоги займати позицію і казати "ні"? В умовах розмитої суб’єктності парламенту саме уряд міг би стати противагою, балансуючою силою для президента.
"Яка у мене амбіція? Якщо чесно, те, що я уже на посаді прем’єра, – це колосальна відповідальність. Вона тисне, і її треба виправдати. Перед родиною, перед президентом, перед людьми, перед історією. Найбільша вага – це історична відповідальність, навіть не кримінальна.
Якщо в підручнику напишуть, що "Шмигаль завалив економіку", і внуки будуть встидатись цього прізвища, то це набагато страшніше", – окреслив свої прагнення в розмові з УП сам Шмигаль.
Загалом досить пристойно. Але чи досить для глави уряду 40-мільйонної країни в часи війни і глобальної кризи?
Роман Кравець Роман Романюк, УП
