Штрафы и потеря лицензии за два дня: главное о законе о медиа от Ткаченко

Влада не полишає спроб знайти способи контролювати засоби масової інформації. Паралельно з резонансним законопроєктом "Про протидію дезінформації" авторства Міністерства культури, молоді та спорту, група народних депутатів на чолі з колишнім гендиректором "1+1" Олександром Ткаченком намагається через парламент встановити нові правила гри для ЗМІ.

Після того як Кабмін Олексія Гончарука пішов у минуле разом з міністром Володимиром Бородянським, його законопроєкт також канув у небуття. Тепер документ Ткаченка може стати основним законом, який регулюватиме діяльність медіа в Україні.  

Проєкт закону про медіа наробив менше галасу, аніж ініціатива міністерства Бородянського, але від цього він не менш небезпечний для "четвертої влади".

Замасковані під благими намірами боротьби з гібридною агресією Росії на інформаційному фронті, українським ЗМІ загрожують штрафи, анулювання ліцензії чи скасування реєстрації за публікацію матеріалів на кшталт скандального інтерв'ю колишнього помічника президента РФ Путіна Владислава Суркова. 

На початку березня з критикою документу виступили і в ОБСЄ. 

Які основні нюанси проєкту закону про медіа та що в ньому тривожить західних партнерів, розбиралася "Українська правда" 

З чого все почалось

У листопаді 2019 року Ткаченко на закритій зустрічі з журналістами презентував чернетку закону про медіа. У ній підняли питання реєстрації та оподаткування ЗМІ, незалежності редакції від власника ресурсу та врегулювання діяльності блогерів.

Очікувалось, що в законопроєкті буде норма реєстрації онлайн-ЗМІ, а також реєстрація соцмереж, зокрема Google, YouTube та Facebook, з метою подальшого їх оподаткування.

"Я попросив вас не бути байдужими до цього питання. Ми все одно це зарегулюємо. А ось те, як ми це зарегулюємо, сильно залежить від вас", – цитували журналісти меседж Ткаченка, з яким він звертався до учасників зустрічі.

У підсумку законопроєкт про діяльність медіа подали у Верховну Раду 27 грудня. 

Чим мотивують прийняття законопроєкту

У пояснювальній записці група авторів на чолі з Ткаченком зазначають, що чинне українське законодавство у сфері медіа застаріле і не відповідає сучасності. 

Зокрема, друковані та електронні ЗМІ знаходяться в різних умовах перед законом, бо регулювання медіа залежить від форми випуску. 

Крім цього, нинішнє законодавство регулює лише "класичне" телебачення, як ефір, супутник чи кабель, ігноруючи нові способи поширення ТБ за допомогою інтернету: IPTV, OTT, відео на замовлення і платформи спільного доступу до інформації, зокрема соціальні мережі і відеохостинги на кшталт YouTube.

"Законодавство містить цілу низку застарілих та неефективних процедурних норм, що стосуються реєстрації та/або ліцензування діяльності в сфері медіа, допускає правову невизначеність при здійсненні регуляторних та наглядових повноважень в сфері медіа", – пишуть автори проєкту.

Ініціатори зазначають, що наразі в Україні немає механізмів захисту національного медіапростору та інформаційного середовища, яке здатне протистояти гібридній війні, яку веде Росія.

"Прийняття законопроєкту має створити необхідні сучасні європейські умови для задоволення інформаційних потреб громадян України, ефективного розвитку сфери надання аудіовізуальних медіасервісів з використанням нових технологій", – йдеться в пояснювальній записці.

Як працюватиме закон

Закон, у випадку його ухвалення, буде регулювати поширення масової інформації. Зокрема, визначить правові засади діяльності ЗМІ, а також засади державного управління, регулювання та нагляду у цій сфері.

У статті 4 сказано, що цензура у сфері медіа забороняється. Водночас проєкт не уточнює, про кого саме йде мова – владу чи власників ЗМІ, а також покарання, яке загрожує потенційному цензору.

Також не допускається незаконне втручання у діяльність ЗМІ з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, політичних партій тощо.

Але якщо посадова особа є автором поширюваної інформації або дала інтерв'ю, то вона має право вимагати попередньо погодити повідомлення, які поширюються медіа.

У проєкті також пояснюють, як відбуватиметься ліцензування та реєстрація ЗМІ. Ліцензуванню підлягатимуть лише FM-радіо і Т2 – суб'єкти мовлення, які використовують радіочастотний ресурс. 

У свою чергу, обов'язковою реєстрація буде для друкованих медіа, провайдерів телебачення і радіо, а також нерезидентів, які надають користувачам на території України доступ до медіасервісів на платних умовах.

Згідно з законопроєктом, онлайнмедіа і платформи загального доступу до інформації будуть ухвалювати рішення про реєстрацію самостійно.

Як здійснюватиметься державна політика та регулювання ЗМІ

Органом державного регулювання медіа, а також органом нагляду є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Засади державної політики визначить Верховна Рада, їх реалізація буде за Кабміном.

До основних завдань державної політики у сфері медіа відноситимуть:

• забезпечення достовірності та збалансованості подачі інформації, гарантування вільного і відкритого обговорення суспільно важливих проблем, політичний плюралізм, а також забезпечення свободи діяльності у сфері медіа;
• створення умов для задоволення та забезпечення інформаційних та культурних прав та потреб громадян України, а також потреб етнічних українців, які проживають за межами України;
• захист державної мови;
• захист користувачів інформації, особливо неповнолітніх, від шкідливого впливу інформації;
• забезпечення прозорості і доступності інформації про структуру власності та контролю суб'єктів у сфері медіа.

Яку інформацію забороняє розповсюджувати закон

Згідно з проєктом закону ЗМІ на території України забороняються:

• заклики до насильницької зміни, повалення конституційного ладу, розв'язування або ведення агресивної війни, порушення територіальної цілісності України;
• виправдання чи пропаганда дій, які спрямовані на насильницьку зміну, повалення конституційного ладу України;
• розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі;
• дискримінація окремих осіб та їх груп на основі етнічного походження, громадянства, раси, релігії та вірувань, віку, статі, фізичних вад, стану здоров'я, сексуальної орієнтації;
• пропаганда або заклики до тероризму, виправдання таких дій;
• порнографічні матеріали, заохочення сексуальної експлуатації та насильства над дітьми;
• заперечення або виправдання злочинів комуністичного режиму СРСР та нацистського режиму в Німеччині;
• створення позитивного образу осіб, які обіймали керівні посади у радянській Компартії, працівників КДБ і тих, хто переслідував учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

Окремий розділ проєкту присвячений обмеженням, які пов'язані зі збройною агресією Російської Федерації проти України.

У зв'язку з анексією Криму та військовими діями на Донбасі в ЗМІ заборонені:

• матеріали, що популяризують або пропагують російські державні органи, їх посадових осіб, а також осіб та організації, що контролюються РФ. Зокрема, їхні заяви з виправданням збройної агресії або анексії території України;
• недостовірні матеріали щодо збройної агресії та діянь держави-агресора у Криму та на Донбасі;
• програми та матеріали (крім інформаційних та інформаційно-аналітичних), серед учасників яких є особи з переліку осіб, які створюють загрозу медіапростору України;
• позитивне висвітлення діяльності російських органів влади. Інформація про їхню діяльність має подаватися за дотримання принципів об'єктивності та збалансованості, визначення яких у проєкті немає.

Також окремо вводиться обмеження щодо структури власності та фінансування медіа під час збройної агресії Росії. 

Власником медіа в Україні не може бути:

• фізична особа, яка є громадянином РФ;
• юридична особа, в якій корпоративними правами володіє громадянин або резидент РФ;
• юридична особа, що отримує фінансування від фізичних осіб, що є громадянами РФ, або юридичних осіб, зареєстрованих в РФ.

Як і хто буде карати порушників?

Визначати, що є порушеннями законодавства та реагувати на них буде Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Незважаючи на назву регулятора, вона займатиметься усім спектром ЗМІ, зокрема й онлайн-медіа.

За перше порушення медіа отримає припис, у якому Нацрада докладно опише виявлене недотримання закону і визначить строк, за який порушення треба буде усунути.

ЗМІ виконує припис і упродовж наступних шести місяців не вчиняє аналогічне правопорушення? У такому випадку Нацрада не застосовуватиме санкцій. 

Але якщо медіа не усуне порушення, тоді його оштрафують.

Розмір штрафу встановлює Нацрада залежно від наявності пом'якшуючих (визнання своєї провини та зобов'язання не вчиняти порушення у майбутньому) та обтяжуючих обставин (неодноразове застосування заходів реагування та санкцій щодо інших порушень), а також розміру потенційної аудиторії медіа.

Аудіовізуальні ЗМІ – медіа, що створюють контент, який можна отримати в різний спосіб. Наприклад, через радіомовлення і онлайн-трансляції в мережі:

• за незначні порушення штрафуватимуть у розмірі 5% від розміру ліцензійного збору для ліцензіатів (визначається в залежності від території мовлення) або від одного до 25 розмірів мінімальної заробітної плати (від 4723 до 118 075 гривень) для інших суб'єктів;
• за значні порушення – штраф у розмірі 10% розміру ліцензійного збору або від 5 до 50 розмірів МЗП (від 23 615 до 236 150 гривень);
• за грубі порушення – штраф у розмірі 25% розміру ліцензійного збору або від 10 до 75 розмірів МЗП (від 47 230 до 354 225 гривень). 

Власників друкованих ЗМІ та провайдерів аудіовізуальних сервісів:

• за незначні порушення штрафуватимуть від одного до 25 розмірів мінімальної заробітної плати (від 4723 до 118 075 гривень);
• за значні порушення – у розмірі від 5 до 50 розмірів МЗП (від 23 615 до 236 150 гривень);
• за грубі порушення – у розмірі від 10 до 75 розмірів МЗП (від 47 230 до 354 225 гривень). 

Власників онлайн-медіа за порушення оштрафують у розмірі від одного до 5 розмірів мінімальної заробітної плати (від 4723 до 23 615 гривень). Інші санкції, які розповсюджуються щодо інтернет-ЗМІ – це тимчасове блокування або заборона на території України.

Крім цього можливе анулювання ліцензії та скасування реєстрації.

Розгляд справ щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа буде здійснювати Окружний адміністративний суд міста Києва. Він розглядатиме позовні заяви не пізніше ніж через тридцять днів з моменту їх надходження. 

Але якщо Нацрада визначить і обґрунтує, що розгляд заяви має "нагальну суспільну потребу", аби запобігти "негативним наслідкам" і "заворушенням чи злочинам", то суд розгляне справу не пізніше двох днів з моменту надходження позову.

На кого не буде розповсюджуватись дія закону

До сфери дії закону не відноситься поширення масової інформації:

• фізичними особами, які не діють як медіа; 

Маються на увазі блогери, а також так звані "лідери суспільної думки" у соцмережах.

• фізичними особами – підприємцями або юридичними особами на власних веб-сайтах, якщо поширення масової інформації не є основним видом діяльності.

Тобто вони розповідають виключно про свої послуги.

• у вигляді кореспонденції, яка надсилається визначеному колу користувачів;
  Наприклад, розсилки в інтернеті.
• у вигляді онлайн-ігор в інтернеті;
• на сайтах державних органів та органів місцевого самоврядування;
• у комунікаційних мережах в межах одного житлового будинку.

Критика західних партнерів

2 березня ОБСЄ опублікувала юридичний аналіз проєкту медіа-закону. В документі, автором якого є міжнародний експерт зі свободи слова та регулювання медіа, колишній радник представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Джоан Барата, українській стороні дали поради щодо низки поправок.

Він зазначає, що деякі визначення в законопроєкті "розпливчасті або не повністю адаптовані до міжнародних стандартів", через що може виникнути "плутанина, якої варто уникати".

Барата вважає необхідним гарантувати у новому законі про медіа незалежність Нацради з питань телебачення і радіомовлення від втручання влади чи бізнесу.

Також українським законодавцям радять запровадити додаткові вимоги щодо членства в регуляторі. Зокрема, очолити раду, на думку експерта, має людина з досвідом топ-керівництва у ЗМІ, регулювання нормативних та етичних медіапитань або з післядипломною освітою у сфері медіа етики, економіки чи регулювання ЗМІ.

Критикує експерт і пропозиції щодо інформації, яку не можна поширювати на території України.

"Відповідно до міжнародних стандартів, лише прямі заклики до вчинення злочинів або насильства, ворожої дискримінації за національно-етнічною та релігійною ознакою можуть бути обмежені законодавцем або будь-яким іншим державним органом. 

Висловлення суперечливих думок, навіть у тих випадках, коли вони суперечать широким суспільним настроям чи можуть стати неприйнятними або образливими для значної частини населення, надійно захищені свободою вираження поглядів", – пише Барата.

Він допускає, що обмеження права на свободу вираження можуть бути виправдані "конкретними ситуаціями, що впливають на національну безпеку". 

"Однак ці обмеження повинні бути чітко визначені у кожному конкретному випадку", – підкреслив експерт.

Позбавленням ліцензій медіа-порушників Барата вважає "надмірним і непропорційним заходом".

На його думку, це може спричинити загрозливий ефект в українській медіасфері, а також використовуватись владою як інструмент для цензури.

***

Безумовно, зміна застарілого законодавства потрібна Україні, без цього неможливо рухатись вперед і оперативно відповідати на виклики часу. Це стосується і медіаринку, гравці якого вже давно є не лише передавачем інформації. Це – потужні сили, які впливають на політику й економіку, частина з яких працює не в інтересах суспільства, а на конкретних людей з конкретними інтересами.

Тому регулювати ЗМІ правилами, написаними в минулому столітті, не лише неправильно, а й небезпечно. Ба більше, коли продовжується гібридна агресія з боку Росії.

Проте встановлення нових орієнтирів для медіа має бути чітким і прозорим процесом. Чи можна це побачити в чинній редакції законопроєкту? Навряд.

Багато не до кінця пояснених норм документу загрожують появі самоцензури в журналістських колах, а також дають простір для маневру медіапорушникам у випадку судової тяганини.

Що саме мають на увазі автори законопроєкту під "принципами об'єктивності і збалансованості" при подачі інформації? 

Які конкретні фактори у матеріалах про ситуацію в Криму та ОРДЛО робитимуть їх "недостовірними"?

Справді варто категорично забороняти заяви російської верхівки, де вони виправдовують війну на Донбасі та анексію Криму? Чи це один з варіантів відкрити очі на правду частині українців, які не вважають Росію агресором?

Допоки у законопроєкті не буде ясності, боротьба з українськими посіпаками пропагандистів Кремля натомість загрожує і чесним журналістам.

Чи озвучене "слугою народу" наприкінці 2019 року бажання "приглушити свободу слова" насправді було не емоційним експромтом, а попередженням українським ЗМІ? 

Олександр Іванческул, для УП