С вещами на выход-2. Как уволить мэра или депутата вашего города
Українська політика – це територія подвійних стандартів.
З одного боку, сюди на топ-посаду можна легко провести "свою" людину, наплювавши на всі правила й процедури (як це було із генеральним прокурором без юридичної освіти Юрієм Луценком, під якого навіть змінили законодавство).
З іншого боку, всі закони у сфері чиновницького кадрового обліку прописані так хитро, що звільнити навіть дуже скандального і корупційного посадовця буде тим ще випробуванням (згадаємо, як звільняли та відновлювали на посаді голову ДФС Романа Насірова).
В теорії це правильно. Це дає чиновникам певний імунітет від необгрунтованого та швидкого "вигнання" з роботи. Адже якщо президента, депутатів, мерів ми вибираємо, то посадовцям з різних міністерств, департаментів (грубо кажучи, не очільників, а менш масштабних фігур з виконавчої влади) купа перепон для звільнення є гарантією безпеки від потрапляння "у немилість" при кожній новій владі.
Однак на практиці всі ми знаємо, що часто доля українських посадовців вирішується кулуарно – на Банковій. І навіть найхитріші процедури стають нікчемними в момент, коли є персональне бажання будь-якою ціною втримати або позбутися людини при владі.
Через це, як ми побачили на прикладі прем'єр-міністра Олексія Гончарука, у чиновників виникають конфузи з тим, як йти з посади – вони просто не знають, як це робити правильно.
Тож якщо минулого разу ми розповіли, як можна законно попрощатися з президентом, головою уряду, міністрами, депутатами й спікером, то зараз нагадуємо, як без конфузів звільнятися посадовцям "місцевого" рівня.
Мер та голова міської ради
Якщо призначити мера можна лише на виборах, то "зняти" його можна кількома варіантами.
Перший спосіб – мер сам може подати у відставку, затвердити яку мають депутати міської ради. У 2018 році так зробив мер Ірпеня із купою кримінальних підозр Володимир Карплюк, який вирішив спробувати свої сили на виборах до Верховної Ради. Однак Карплюк, який йшов по мажоритарці, програв кандидату від партії "Слуга народу".
Другий – це припинення або втрата українського громадянства. Хоча, наприклад, Геннадію Труханову, якого підозрюють в наявності російського паспорта, це не заважає очолювати Одесу.
Третьою підставою для звільнення мера може бути обвинувальний вирок суду – за корупцію, кримінал або державну зраду. Так було зі скандальною міською головою Слов'янська Нелею Штепою, яка у 2014 році просила Путіна "зайти" в Україну.
Суди по справі сепаратизму Штепи тривають досі, вироку за стільки років нема. Сюр, але через нюанси української бюрократії одіозна міська очільниця поскаржилася в Європейський суд з прав людини і навіть отримала 3600 євро компенсації за порушення права на свободу.
Неля Штепа
У законі також прописана можливість місцевого референдуму – містяни можуть самі відправити мера у відставку. Однак реалізувати це дуже важко. До того ж, остаточне "прощавай" міському голові має сказати місцева рада більшістю голосів чи партія, від якої мер висувався. Тож одного бажання громадян все одно буде недостатньо.
Місто може залишитися без мера і тоді, коли суд, а за ним місцева рада, визнають свого очільника недієздатним або відсутнім на роботі більше, ніж півроку.
Міськрада самостійно може відправити мера у відставку, якщо за це проголосують дві третини депутатів. Підставою може бути погана якість роботи або порушення мером законодавства.
Так депутати відкликали очільника Чернівців Олексія Каспрука, який нещодавно відновився і навіть отримав грошову компенсацію у розмірі 264 839 грн, очільника Полтави Олександра Мамая (за "антинародні рішення виконкому про підвищення вартості проїзду, надання адрес кіоскам" тощо), мера Миколаєва Олександра Сенкевича.
Однак цей механізм часто працює не так як треба. Адже міськрада, якщо вона конфліктує із мером, може звільнити його навіть за формальних обставин. Якщо ж таке звільнення відверто безпідставне і незаконне, його можна оскаржити у суді, як, наприклад, це зробив миколаївський очільник Сенкевич.
Смерть також є підставою для припинення повноважень міського голови. Але факт загибелі має спершу визнати суд, а вже потім його має затвердити міська рада. Такий механізм в ідеалі має захистити місцеве самоврядування від недоброчесних рішень судів.
Однак на ділі це виливається в те, що коли мер помирає, суд це визнає, але місцева рада його не звільняє, бо хоче контролювати місто без перевиборів. Так зараз відбувається у Луцьку, мер міста Микола Романюк помер ще у 2017 році, але його обов'язки виконує секретар міськради Григорій Пустовіт.
Міська рада та обласна рада (весь депутатський корпус)
Попросити на вихід можна не тільки мера, а й все місцеве самоврядування. Зокрема, якщо міська чи обласна рада прийняла рішення з порушенням Конституції та законів або не засідає протягом тривалого часу – принаймні раз на квартал, а з питань землі - раз на місяць. .
Ініціювати розпуск ради може міський голова або як мінімум одна десята частина громадян, що проживають на відповідній території і мають право голосу. Для цього можливо провести референдум, але процедура дуже туманно прописана у нашому законодавстві та таких прецедентів у нас ще не було.
Якщо ж говорити про обласні ради, то в українських реаліях її очільники та депутати тісно співпрацюють між собою.
Яскравим прикладом цього є Херсонська область, очільник якої Владислав Мангер підозрюється в причетності до вбивства активістки Катерини Гандзюк. Гучний скандал може стати підставою для звільнення топ-посадовця, однак Херсонська обласна рада ніяк на нього не реагує і Мангер продовжує виконувати свої обов’язки і впливати на регіон.
Місцевий депутат
Способи відкликання місцевих депутатів частково схожі з механізмом звільнення мера. Хоча за роботою місцевих очільників виборці слідкують більше, ніж за своїми депутатами, і дарма – саме останні розподіляють ласі шматки бюджету та землі в регіонах.
Виборці можуть відкликати місцевого депутата, якому самі ж дали владу.
Приводом може бути порушенням депутатом законів та Конституції, прогули (більше половини засідань протягом року), відсутність роботи з виборцями та невиконання передвиборчих обіцянок (за це, наприклад, попросили на вихід депутата Кам'янської міської ради від "БПП" Юрія Литвиненка).
Однак процедура народного звільнення депутата дуже заморочена та недолуга – детальніше про неї можна прочитати тут. Якщо коротко, то більше шансів скинути депутата є не в громади, а у партій, від яких ці депутати висувалися. А це означає, що відкликати депутатів можуть не стільки за погану роботу, скільки за внутрішні партійні інтереси.
Так свого часу відбулося у Кривому Розі, коли "Батьківщина" та "Радикальна партія Ляшка" відкликали 11 своїх представників з міськради, трьох депутатів відкликали у Тернополі "Свобода" та "Батьківщина".
Так само звільнити свого депутата може і міська рада. Зокрема тоді, коли щодо нього є обвинувальний вирок суду, не пов'язаний з позбавленням волі, коли депутат сам написав заяву про відставку і в разі якщо він вперто не платить аліменти.
Депутата можуть позбавити мандата за припинення його громадянства України або якщо він виїхав на постійне проживання за кордон. У 2017 році через це вигнали з роботи депутата Одеської міськради, соратника Міхаїла Саакашвілі Сашу Боровика – тодішній президент Петро Порошенко забрав у нього українське громадянство.
Саша Боровик
Якщо депутат суміщає роботу у міськраді разом із іншою виборною посадою, наприклад, паралельно працює у Верховній Раді чи облраді, то він теж має бути відкликаний. Так само і тоді, коли його обрали депутатом іншої міськради.
Ще одна підстава – якщо суд визнає депутата недієздатним, зниклим безвісті. Сюди ж відноситься і смерть депутата.
Вибраного депутата можуть зняти з посади і за корупцію, але тільки якщо є відповідне рішення суду. Наприклад, депутат Дніпровської міської ради В’ячеслав Мішалов, незважаючи на численні журналістські розслідування, продовжує працювати як ні в чому не бувало.
Голова обласної держадміністрації (ОДА) та голова райдержадміністрації (РДА)
Голова ОДА – це найперша людина в області, яка може вирішити багато важливих і потрібних питань. Формально його кандидатура подається урядом, а затверджується президентом. Хоча насправді це стратегічне призначення вирішується саме на Банковій у Києві, де, як правило підбирається лояльний до гаранта кандидат.
Отже, вказати очільнику області чи району на двері може відповідна рада – зокрема, якщо голові висловлює недовіру дві третини депутатів, то його автоматично відкликає з посади президент.
Також попрощатися з цими чиновниками має право президент за поданням Кабінету міністрів. Підставами для цього можуть бути порушення законодавства і Конституції, втрата громадянства і виїзд на проживання в іншу країну, визнання недієздатним, обвинувальний вирок суду, паралельна робота в несумісному місці (наприклад, депутатом будь-якого рівня) і подання заяви про звільнення.
Так, після провального першого туру виборів, у квітні 2019 року Петро Порошенко звільнив очільника Одещини Максима Степанова. Причину екс-президент не пояснював, а сам Степанов натякав, що міг бути покараний нібито за те, що "забезпечив чесні вибори" (в області переміг Володимир Зеленський).
Петро Порошенко та Максим Степанов
Після приходу до влади президенти зазвичай міняють голів ОДА та РДА на "своїх" людей. Виключенням не став і Володимир Зеленський, який досі міняє всіх очільників на місцях.
Як бачимо, звільнити представників місцевої влади можливо – підстав для цього вистачає. Однак є очевидна проблема у місцевій виконавчій владі, яка залежить від президента, а не уряду. На практиці у нас продовжується ручне управління регіонами і головний вердикт щодо кар'єри високопосадовців досі ставлять на Банковій у Києві.
Місцева громада повинна мати важелі впливу на місцеву владу, а депутати мають здійснювати свої повноваження безсторонньо і в інтересах усієї громади. Якщо за першої ж нагоди депутата зможуть відкликати, депутат не буде якісно і стратегічно здійснювати свої повноваження, а буде задовольняти секундні потреби виборців, які в подальшому можуть мати й негативний вплив.
Тому законодавець має придумати механізм, коли і громада може впливати на прийняття рішень, і депутати, міські голови та представники виконавчої влади зможуть працювати.
Голови місцевих адміністрацій не виконують політики уряду, а намагаються грати на руку президенту, щоб якомога довше всидіти у своєму кріслі.
Виправити цю ситуацію може продовження реформи децентралізації та реформа адмінтерустрою. При цьому важливо аби центральна влада стримала своє бажання владарювати у ручному режимі та вибудувала вертикаль виконавчої влади від уряду до кожного ОТГ, а не від президента до свого префекта-"смотрящого". Добре, що в офісі президента швидко реагують на суспільні настрої і проект змін до Конституції з префектами-"смотрящими" відкликали ще до початку його розгляду.
Влада на місцях передусім має розробляти та втілювати локальну політику в інтересах громади, а не задля підвищення впливу та рейтингу президента.
Дарина Рогачук, Центр спільних дій
