С вещами на выход. Как уволить топ-чиновника

Українці минулого тижня активно обговорювали діяльність прем'єр-міністра Олексія Гончарука. Своїй новій хвилі впізнаваності головний урядовець країни завдячує "злитим" аудіозаписам з нарад та заяві про відставку, яка, зрештою, виявилася не більше, ніж політичною грою. 

І все б нічого, якби Гончарукгейт не викрив величезну проблему нашої влади. Точніше дві. 

Перша – українські посадовці не знають як правильно треба звільнятися і друга – незважаючи на те, що в Україні парламентсько-президентська республіка, своїм босом голова Кабміну все ж таки вважає саме Зеленського. Адже саме йому, а не Верховній Раді, Гончарук подав заяву про відставку (що є порушенням закону). 

Ми вирішили нагадати уряду, депутатам і самому президенту як правильно їм треба звільнятися. Щоб наші посадовці більше не потрапляли у подібні конфузи.

Президент 

Президент в Україні завжди був всьому голова. Тому Конституцію прописали так, що навіть за дуже великого бажання, "прибрати" його дуже непросто. Навіть якщо президент сам цього захоче. 

Є чотири підстави для того, щоб гарант пішов із Банкової. 

Перша – за власним бажанням. Але цього ніколи в історії України не було, тому як саме це має відбуватися ніде не прописано. 

Навпаки, майже всі президенти шукали варіанти продовження своїх повноважень. Так, Леонід Кучама на початку 2000-х серйозно розмірковував над варіантами третього терміну для себе, і Конституційний Суд навіть видав рішення, яке б дозволяло йому це зробити. 

Друга – за станом здоров'я. Тобто, якщо президент має настільки серйозну хворобу, що не спроможний працювати. 

Але просто написати заяву і забрати речі у гаранта не вийде – стан його здоров'я має бути встановлений на засіданні Верховної Ради. 

Загалом вся ця процедура дуже туманна та незрозуміла для виконання. Конституція говорить, що парламент встановлює це на своєму засіданні, підтверджує це рішенням не менше 226 депутатів. Все це робиться на підставі письмового подання Верховного Суду і медичного висновку. Тривати ця процедурна катавасія може довго. Настільки, що теоретично президент може піти з посади за наступною підставою.

Смерть. Тут усе зрозуміло. У цьому разі обов'язки президента виконуватиме спікер парламенту. 

Четверта – імпічмент. Нині діючий закон про імпічмент ініціював Володимир Зеленський, його ухвалили цього вересня. Механізм процедури у документі уточнили, от тільки від цього звільняти гаранта простіше не стало.

Зокрема, ініціювати звільнення гаранта можуть 226 депутатів, звинувачення мають висунути 300-ми голосами, а для того, щоб остаточно його вигнати, у Верховної Ради має бути 336 голосів із 450. Участь у процесі мають брати також КСУ та Верховний Суд. 

Як показує практика, депутати важко голосують навіть за важливі реформи. А в сучасних умовах, коли більшість Ради – пропрезидентські "слуги народу", дуже сумнівно, що цей інструмент буде легким у застосуванні. До того ж, процедура прописана в Конституції так, що успішно завершити її майже нереально.  

Процедуру імпічменту в Україні не запускали ще жодного разу.

Прем'єр-міністр

Зі звільненням голів Кабміну в Україні вже простіше, тим паче, що на практиці наші прем'єр-міністри неодноразово йшли з посади раніше строку. 

Головний урядовець може піти за власним бажанням, але затверджує його звільнення Верховна Рада мінімум 226 голосами, а не президент. Хоча за часів Януковича, коли в Україні змінили форму правління на президентсько-парламентську, заяву затверджував саме президент. Тепер же в нас парламентсько-президентська держава, тому Верховна Рада найголовніша. Принаймні, формально. 

Самі писали заяву про відставку найперші українські прем'єри Вітольд Фокін (1992 рік) та Віталій Масол (1995). Офіційною причиною був вихід на пенсію. За станом здоров'я подавав у відставку Павло Лазаренко (1997), який згодом покинув Україну і був заарештований у США за відмивання грошей. Яценюк у 2016 також формально сам пішов у відставку. 

Попросити прем'єра на вихід може президент або як мінімум 150 нардепів. Верховна Рада взагалі любить звільняти прем'єрів, це неодноразово практикувалося в історії України. Так, свого часу депутати позбавили повноважень прем'єрів Віктора Ющенка (2001) та Юлію Тимошенко (2005).

Кабмін та його очільник автоматично збирають речі коли до влади приходить нова Верховна Рада. Уряд у цьому випадку працює доти, поки не оберуть новий його склад. Так, після позачергових виборів парламенту влітку 2019-го, пішов із посади Володимир Гройсман. 

Ще однією причиною відставки прем'єра може бути його смерть. Але ще ніхто з українських керманичів уряду не "згорів на роботі". 

В будь якому випадку, країна ніколи не залишається без виконавчої гілки влади. Допоки не обрано новий уряд, старий продовжує виконувати свою роботу.

Міністри

Коли прем’єр іде у відставку, то слідом за ним роботи позбавляється увесь його уряд. Однак це не єдиний спосіб відправити міністра у відставку. Очільники відомств можуть позбутися роботи як гуртом, так і самостійно.

Якщо міністр більше не хоче виконувати свої обов’язки або він влип у скандал, то може скласти повноваження сам чи принаймні ініціювати свою відставку. Для цього він повинен звернутися до спікера Верховної Ради. 

Насамкінець,  більшість парламенту – а це 226 депутатів – ухвалює рішення про його звільнення. Звісно ж, парламентарі можуть і не схвалити рішення міністра або затягувати з голосуванням.

Так було у випадку з екс-міністром аграрної політики Тарасом Кутовим, який у травні 2017-го року написав заяву про відставку. Утім, депутати звільнили його аж у листопаді того ж року – після нагадування тогочасного прем’єр-міністра Володимира Гройсмана.

Власне, це ще одна підстава для звільнення міністрів – ініціатива від голови уряду. Остаточно його рішення також затверджують парламентарі. Приклад – гучне звільнення з посади міністра фінансів в уряді Гройсмана Олександра Данилюка.

Виняток – лише міністри оборони та закордонних справ. Адже глав саме цих відомств пропонує на посаду президент. Він же може забажати їх зняти. І, звісно, останнє слово в такому випадку також має парламент. 

Народні депутати теж можуть самі вимагати відставки міністра (для реєстрації постанови достатньо одного депутата). Проголосувати за відставку повинні, як і в кожному попередньому випадку, 226. 

Насамкінець, остання підстава для позбавлення міністра своїх повноважень – смерть. Щоправда, такого в історії України ще теж не було.

Депутати

Як бачимо, саме депутати визначають долю міністрів у більшості випадках звільнення. Їхня власна доля також залежить від рішення парламенту.

Зокрема, перша підстава для звільнення нардепа – якщо він сам подає заяву про складання мандату. Парламент повинен підтримати таке рішення депутата. 

Зокрема, так у свій час трапилося з деякими "зірками" в українській політиці. Мандат народного депутата склали радикалка Злата Огневич у минулому скликанні та теперішній лідер "Голосу" Святослав Вакарчук після свого дебюту в політиці у 2008-му.

Половина українських депутатів проходять до парламенту за списком певної політичної сили, а за умови обрання – автоматично входить до складу відповідної фракції. Якщо ж їхні шляхи розійшлися, і нардеп не бажає більше мати нічого спільного з фракцією, вихід нардепа дає партії, від якої він зайшов до парламенту, право позбавити його мандату. 

У попередньому скликанні так сталося з Миколою Томенком та Єгором Фірсовим, які захотіли вийти з фракції БПП. Ця норма не поширюється на депутатів, яких фракція виключила сама. 

Ще одна підстава звільнення нардепа – якщо його визнано недієздатним, він втратив громадянство або визнаний винним у злочині. Так, 2013-го року визнаний винним у фальсифікації голосів на парламентських виборах одеський регіонал Ігор Марков позбувся свого мандату. 

Якщо стало відомо, що народний обранець поєднує свої парламентські обов’язки з іншою оплачуваною діяльністю, до прикладу, працює на заводі, його також звільняють. 

Але у такому випадку – за рішенням суду. Саме так у 2013-му році позбавили мандату нардепа Сергія Власенка, який захищав у суді Юлію Тимошенко. Він не припинив дію свого адвокатського посвідчення, тож йому одразу "пришили" суміщення. 

І, звісно, смерть також є підставою для складання мандату. Щоправда, і її факт має підтвердити Верховна Рада. До прикладу, після смерті народного депутата Ігоря Єремєєва ЦВК ще півроку не могла призначити вибори за його округом на Волині, адже не було юридичного підтвердження смерті народного обранця.

Спікер

У критичному випадку відставки президента саме очільник парламенту повинен виконувати обов’язки глави держави до наступних виборів. В Україні після втечі Віктора Януковича обов’язки президента почав виконувати тогочасний спікер Олександр Турчинов. 

Щодо підстав звільнення спікера, то їх чотири.

По-перше, він може сам написати заяву про відставку. У випадку, якщо спікер виявив таке бажання, парламент повинен голосуванням схвалити це рішення. Так сталося зі спікером-регіоналом Володимиром Рибаком та його першим заступником Ігорем Калєтніком, які пішли зі своїх посад під час Революції Гідності.

По-друге, ініціювати відставку спікера можуть і самі нардепи. Процедура подібна до ініціювання недовіри уряду – вимагати звільнення може не менше 150 депутатів, а затвердити – 226.

У третьому випадку вимагати звільнення спікера може регламентний комітет Верховної Ради. Щоб таке сталося, спікер повинен бути прогульником і пропустити 3 засідання під час однієї сесії. Останнє слово залишається за парламентарями – проголосувати "за" відставку спікера також мають 226 депутатів.

Насамкінець, як і у випадку з усіма іншими посадовцями, смерть звільняє спікера від виконання повноважень голову ВРУ та депутата. Але рішення про позбавлення померлого спікера повноважень все одно має прийняти Рада більшістю голосів.

Процедури процедурами, а все ж найбільшим покаранням для представників влади має бути політична відповідальність. А саме – втрата репутації, недовіра людей і не підтримка на виборах. Саме це дисциплінуватиме наших високопосадовців працювати не тільки за гарну зарплату чи престижну посаду.