"Беркут", боевики и харьковские террористы. Сможет ли Украина наказать виновных после обмена
29 грудня на КПВВ "Майорське" у Донецькій області Київ і бойовики провели обмін утримуваними особами. Україні повернули 76 людей, бойовикам – 127.
Серед тих, хто поїхав на непідконтрольну територію, були "беркутівці", обвинувачені у розстрілі людей на Інститутській 20 лютого 2014 року, та фігуранти інших гучних справ.
У суспільстві це викликало невдоволення і питання про долю важливих розслідувань, які тривали роками. У відповідь на обурення влада пообіцяла не кидати справу Майдану напризволяще, але не стала вдаватись у деталі того, коли і як слідство зможе встановити істину.
"Українська правда" поділила учасників обміну на три умовні групи:
- ті, хто був лише у статусі підозрюваного,
- ті, чиї справи почав розглядати суд,
- ті, хто вже отримав вирок.
Розповідаємо, що каже закон про їхню долю, і як вона склалася в учасників попередніх обмінів.
З підозрою, але без судів.
Справа про півтора десятка вибухів в Одесі
Процес покарання починається з моменту, коли слідство, зібравши достатньо доказів, оголошує підозру. Однак це ще не означає, що людина буде засуджена. Підозрювані – це не підсудні, розслідування щодо них триває.
Так само воно триває і після того, як підозрюваних відправляють на обмін. Вони не отримують індульгенцію. У судовому реєстрі можна знайти десятки прикладів, як розвиваються історії таких звільнених.
Після обміну підозрюваних продовжують викликати до слідчих чи суду. Вони, відповідно, не приходять і про причини неявки не повідомляють. Суди, посилаючись на те, що фігуранти переховуються, оголошують їх у розшук і можуть дати санкцію на затримання.
Так, наприклад, у розшуку СБУ нині значиться Володимир Цемах, бойовик, підозрюваний у причетності до терористичного угрупування і відомий як свідок у справі МН-17. Його участь в обміні на початку вересня цього року викликала значний резонанс. Судячи з публікацій, які робила у соцмережі донька Цемаха, він повернувся в окуповане містечко на рідній Донеччині.
З часом, коли розшук не дає результату, суд може дозволити проводити розслідування заочно, тобто без зустрічей із самим підозрюваним. Для цього його потрібно оголосити не лише в український, а й у міжнародний розшук.
Сергій Горбатюк, екскерівник управління спецрозслідувань ГПУ, яке займалось справами Майдану, розповів УП, що отримання дозволу на заочне розслідування відбувається по-різному:
"Це могло бути швидко. Якщо суд особливо цим не переймається чи адвокатів немає, то слідство могло бути за одне засідання розпочато.
Але водночас, у нас по "законах 16 січня" дозвіл по деяких депутатах розглядався з 2016 до 2019 року, 3 роки суд ніяк не виносив рішення про надання дозволу на заочку. Переносили, адвокати щось додавали, хворіли. Чітко проглядалися затягування. Ми в 2018 році отримували дозвіл на Януковича – воно тягнулося місяців 8, і адвокати всіляко вставляли палки в колеса".
Справи обміняних теж можуть переводити на заочне розслідування.
Так було, наприклад, з чотирма мешканцями Західної України, яким закидали так звану "Львівську народну республіку". Чоловіки поїхали на обмін ще у грудні 2014 року. Їм одразу після звільнення під розпис вручили повістки, однак до правоохоронців вони більше не з'явились.
Вже на початку 2015 року підозрюваних оголосили у розшук, а у травні 2017 року суд дозволив розслідувати їхню справу заочно. На початку 2018 року розслідувану заочно справу проти Володимира Обухова, Олега Куцева, Михайла Гавриліна та Ігоря Паца передали до суду.
Якщо зустріч слідства і підозрюваного так і не відбудеться, у майбутньому заочним може бути і суд. Юридично це називається "спеціальне судове провадження", тобто без участі обвинуваченого на засіданнях. Однак шлях до вироку у такий спосіб – тернистий.
Заочне засудження застосовується до тих, хто переховується від слідства і суду. Вирок, який виносять у такому випадку, можна буде виконати, щойно злочинця вдасться спіймати. Однак під час суду правоохоронці мають докласти зусиль, щоб не порушити права підсудного: повідомляти про процес і забезпечити участь адвоката.
Найвідоміший в Україні заочний процес стосувався експрезидента-втікача Віктора Януковича. Суд першої інстанції присудив йому 13 років в'язниці за держзраду. Нині триває апеляційний розгляд.
Показовою є історія Дениса Ісаченка з Єнакієвого. За версією слідства, він, бойовик "ДНР", патрулював місто та брав участь у боях з українськими військовими.
У грудні 2014 року взяв участь в обміні. При цьому чоловіка не просто відпустили з-під арешту, а закрили його справу, про що Ісаченку повідомили під розписку. Однак за кілька днів після обміну постанову про закриття справи скасували, розслідування продовжили.
За два роки справу Ісаченка направили в суд. Прокурор попросив про заочний процес, запевняючи, що чоловік "знав або повинен був знати" про справу проти себе. Суд погодився, що Ісаченко переховується від слідства на окупованій території, і вирішив розглядати його справу заочно.
Однак за пів року той самий суд у тому ж самому складі відмовився від "заочки", бо не переконався у тому, що донеччанин знає про свою справу. Ісаченка оголосили у розшук, а справу зупинили.
З судами, але без вироків. Бійці "Беркута"
Після того, як справу передають до суду, фігурант змінює свій статус з підозрюваного на обвинуваченого. У цій категорії – всі, чию справу вже почав розглядати суд, але хто ще не отримав вирок.
Після обміну їхні справи теж не залишають напризволяще. Суди оголошують звільнених у розшук, дають слідству дозволи на їхнє затримання.
Після того, як звільнення з-під арешту "беркутівців" викликало обурення у суспільстві, Генпрокуратура поспішила запевнити, що їхня справа теж буде доведена до кінця:
"Після оголошення обвинувачених у міждержавний та/або міжнародний розшук може бути прийняте рішення про здійснення заочного кримінального провадження".
"Треба буде спочатку починати (варто нагадати, що справу "беркутівців" суд слухав уже 4 роки – УП). Якщо хотіти, щоб воно мало в наступному якийсь сенс, щоб не визнали порушення прав підозрюваних, то тоді треба сам суд починати спочатку", – каже експрокурор Сергій Горбатюк.
Його управління профільно займалось справами проти "беркутівців". І прокурори стикались з проблемами саме навколо міжнародного розшуку:
"Судова практика тривалий час кваліфікувала міжнародний розшук саме поміщенням в бази Інтерполу. А це тривалий процес, який у більшості випадків завершувався відмовою, якщо це стосується майданівських справ, якщо це стосується подій на Сході. Інтерпол відмовляв, вбачаючи ознаки військового конфлікту чи політичних переслідувань. І якщо брати майданівські справи, фактично всі підозрювані, крім тітушок, тобто будь-які чиновники, "беркутівці" – всі відмовлені".
Пізніше, з приходом Юрія Луценка на посаду генпрокурора, закон змінили. Слідству дали тимчасову "знижку", дозволивши судити заочно без міжнародного розшуку. Потрібні були лише 6 місяців українського розшуку або перебування фігуранта справи за кордоном.
"Саме з таких підстав був наданий дозвіл судом по Януковичу, не дивлячись на те, що він не був оголошений в міжнародний розшук", – уточнює Горбатюк.
Це правило працювало лише до запуску Держбюро розслідувань, тобто до 27 листопада 2018 року. Щоправда, за останні два роки правоохоронці знайшли новий спосіб обійти не завжди дружній Інтерпол. Слідчі почали самостійно оголошувати підозрюваних у міжнародний розшук:
"Перший приклад – в НАБУшній справі. І суд, спочатку районний, а потім апеляційний, погодився з тим, що міжнародний розшук може наставати тоді, коли сам слідчий виносить постанову. І фактично з того часу слідчі почали виносити такі постанови про оголошення міжнародного розшуку, і суди погоджувалися у більшості", – розповідає Горбатюк, водночас застерігаючи, що невизначеність у законі може обернутись для України програними справами в ЄСПЛ.
Перейти на заочний процес у справі обміняних бойовиків не завжди просто. Приклад – брати Лужецькі з Тернополя, обвинувачені у допомозі ОРДЛО, зокрема у підготовці та вербуванні найманців. У 2016 році вони отримали вирок, але подали апеляцію, і на момент обміну, в кінці 2017 року, суди тривали.
У 2018 році прокурор попросив продовжити засідання заочно. Однак отримав відмову, бо не переконав суд, що Лужецьких належним чином повідомили про засідання.
Це питання, за словами Сергія Горбатюка, залежить від позиції суддів:
"Як правило, головне – відправити повідомлення про підозру за всіма відомими адресами. І цього достатньо, щоб визнати, що підозру вручено. А деякі суди кажуть: "Ні, в статті ж далі написано, що не просто направити поштою, а будь-який інший спосіб, який свідчить про те, що людина ознайомилась з цим документом". І на це звертають увагу, якщо хочуть відмовити, і адвокати, і суди. Закон їм дозволяє вивернути, як завгодно".
Якщо людина вже була під судом, а потім втекла, то її оголошують у розшук, а розгляд справи зупиняють. Так сталось і у випадку братів Лужецьких.
"Це триває необмежений час, але якщо закінчуються строки давності, то вони можуть бути застосовані, якщо підозрюваний буде затриманий чи сам з'явиться", – пояснює Сергій Горбатюк.
Строки давності залежать від тяжкості злочину: від 2 до 15 років, за окремі злочини можна карати незалежно від того, скільки часу пройшло.
Наприклад, ексбійцям "Беркута" загрожувало довічне покарання – у такому випадку суд має право не застосовувати строки давності.
З вироками. Харківські терористи
Окрема категорія – ті, хто отримав вироки.
Їхні справи, ймовірно, не будуть роками обтяжувати українські слідчі та судові органи, адже були доведені до логічного завершення.
Важливіша інша відмінність – суд офіційно назвав їх злочинцями. І після цього люди пішли на волю.
Варіантів, як обміняти засуджених, теж було кілька. Російський найманець Руслан Гаджиєв потрапив на обмін не з першої спроби. Він нібито був у списках і у 2017 році, і у вересні цього року. При цьому у кінці серпня чоловік визнав провину і отримав вирок – 15 років ув'язнення. Тепер росіянин все ж був звільнений.
Деякі вироки суди винесли просто у кінці грудня і навіть вказали у них, що обвинувачених звільняють саме для обміну.
Дружина ексохоронця російського політика Бориса Березовського Дар'я Мастікашева, обвинувачена у держзраді за вербування диверсантів, пішла на угоду зі слідством, визнала провину. В обмін на це жінку засудили до в'язниці, але на термін, який вона вже відбула в СІЗО. Мастікашева вийшла з-під варти 27 грудня.
28 грудня у Харкові оголосили вирок за теракт, внаслідок якого загинули четверо людей. Засуджені отримали довічне ув'язнення. Але до набуття вироком законної сили їм скасували арешт, випустили з-під варти і повезли на обмін.
Схожі приклади були і в попередні рази. 22 серпня цього року суд визнав винним у держзраді так званого "шпигуна за Гройсманом" Станіслава Єжова. Він, як і Мастікашева, пішов на угоду зі слідством.
Чоловікові присудили покарання у 3 роки тюрми і так само, як у випадку з харківськими терористами, скасували запобіжний захід. 7 вересня Єжов полетів у Росію, обіцяючи повернутись і довести свою невинуватість. Хоча перед судом визнав свою провину.
У 2016 році Київ звільнив двох українців у полоні "ДНР" в обмін на чотирьох чоловіків. Серед них був колишній співробітник донецького СБУ Євген Косяк, який поїхав до бойовиків, отримавши вирок.
Ще один приклад, коли Україна проводила обмін, але спочатку визнавала осіб винними, – це росіяни Євгеній Єрофеєв та Олександр Александров, яких обміняли на Надію Савченко.
***
Обмін за участі організаторів терактів чи "беркутівців" – це виклик для українського суспільства. Йдеться про людські долі з одного боку і справедливість – з іншого.
Вироки у таких важливих справах потрібні не лише для того, щоб відправити за ґрати винуватців. Суспільство чекає від суду справедливого й офіційного рішення, яке має встановити правду. У випадку з бійцями "Беркута" – правду про вбивства на Майдані.
Нині колишні правоохоронці залишаються у статусі "обвинувачених", назвати їх злочинцями не можна. Чи з'явиться ця можливість – залежить від слідства і судів. Але цей процес точно затягнеться на роки чи навіть десятиліття.
Соня Лукашова
