Святослав Вакарчук:Если бы я был президентом, точно не начинал бы с усиления своих полномочий
Під час парламентської кампанії лідер партії "Голос" Святослав Вакарчук не вилазив з телевізора.
Він з'являвся на всіх можливих політичних ток-шоу, у випусках новин, його обличчям заліплювали білборди.
Ця активність не надто допомогла. Попри сподівання партійців "Голосу" отримати не менше 10% підтримки, 21 липня за партію Вакарчука проголосували лише 5,82%.
Після парламентських виборів лідер "Голосу" скинув швидкість. Він вже не так часто приходить у студії телеканалів та здебільшого обмежується спілкуванням з журналістами в кулуарах Верховної Ради.
Зі Святославом Івановичем ми зустрілися на День захисника України у партійному офісі на Жилянській.
Він перебував у доброму гуморі, багато жартував та розповідав історії, пов'язані з музикою та політикою.
У результаті вийшла розмова не тільки про партію "Голос". Це перше велике інтерв'ю після виборів про самого Вакарчука у політиці, його роздуми та розуміння процесів.
Трохи менше години ми говорили про депутатство, про ставлення до Зеленського, про скандальні дебати з Тимошенко, про алкоголь, зарплату, про "Океан Ельзи" та кризу середнього віку.
"Чи вважаю я ВРУ найкращим місцем на землі? Безумовно, ні"
– Як вам бути народним депутатом?
– (Замислюється) Ну...
– Після того всього, що ви побачили, ще не захотілося скласти мандат?
– Ти знаєш, місія, яку я визначив собі – завести якомога більше нових, професійних людей у політику.
Поки що політична кон'юнктура складається так, що у нас невелика фракція. Можливо, вона не така впливова – адже ми не є частиною більшості, але де-факто вона є впливовою, тому що кожен наш депутат є фаховим і має свою точку зору.
Часто ця точка зору, особливо у комітетах, починає переважувати.
Саме тому я, як людина, яка завела їх у парламент, яка об'єднала їх, відчуваю свою відповідальність і далі об'єднувати, мотивувати, вести вперед і визначати наші стратегічні цілі.
Плюс самою Верховною Радою не обмежується життя. Зараз потрібно розбудовувати команду в регіонах. Для мене це нова робота.
Знаєш, ми не стараємося робити швидкі і шумні кроки. Ми не гучним потоком галасливих слів, а тихою і невтомною працею любимо Україну і розбудовуємо партію "Голос". Це я зараз за Шептицьким говорю.
– Ми в парламенті за вами уважно стежимо. Ви там мало посміхаєтеся, зазвичай ви сумбурний, заклопотаний. Мені здається, що у Раді вам некомфортно.
– От сьогодні у нас День захисника. Люди добровольцями пішли на війну. Ти думаєш, їм там комфортно? Думаєш, вони пішли за позитивними емоціями?
Коли ти запитаєш, чи відчувають вони себе там комфортно – безумовно, некомфортно. І я приблизно так же відповім. Чи вважаю я ВРУ найкращим місцем на землі? Безумовно, ні.
Наприклад, у студії, чи на концерті, чи на стадіоні мені точно приємніше. Але я ж не йшов туди за позитивними емоціями. Я добре знав, куди йду, я це вже бачив.
– Перед нашою зустріччю я моніторив сайт ВР. Згідно з реєстрацією в електронній системі, яка відображена на сайті, ви пропустили вісім пленарних засідань. Чому пропускаєте роботу?
– Не може бути. Це неправда! Я пропустив лише три, тому що був в офіційному відрядженні у Стенфорді. Я не знаю, звідки взялося вісім. Перший раз про це чую, на сайті якась некоректна інформація.
"Ми в "надпозиції". Це і не опозиція, і не влада"
– На виборах партія "Голос" отримала лише 5,82% голосів. Ви аналізували, чому отримали такий результат?
– Дивлячись з якого боку на нього дивитися. У ситуації, коли країна була захоплена легкими пропозиціями на складні питання і легкими швидкими обіцянками, те, що робила команда "Голосу", з точки зору маркетингу, було менш привабливим.
Але ми вірили у те, що робимо.
Ми чудово усвідомлюємо, що всьому свій час. Ми отримали відсоток, який отримали, і збираємося максимально виправдати довіру людей, які за нас проголосували.
– Давайте будемо чесними – ви сподівалися на більший результат.
– Безумовно, сподівалися! Безумовно!
Коли група "Океан Ельзи" починала свою діяльність, ми теж сподівалися, що відразу будуть концерти й стадіони, але так не ставалося.
Йшов час, ми вчилися, набиралися досвіду. Але ми ніколи не сприймали якийсь результат як негатив. Те саме і зараз. Ми маємо можливість самостійно вчитися у процесі.
– Можете озвучити конкретні помилки, які партія допустила під час виборчої кампанії?
– На мою думку, треба було публічно більше показувати всіх членів команди. Мені здається, що це була неправильна історія, коли говорили: "Слава, тебе всі знають і тобі довіряють, ти маєш бути скрізь". Думаю, що це було неправильно.
Потрібно було показувати всіх, тому що у нас якісна команда. Якби ми показали своїх експертів у своїй справі, я думаю, що це би зіграло у плюс. Але це життєвий урок, треба йти вперед.
– Мені здалося, що ви боролися зі старими партіями, замість того, щоб конкурувати зі "Слугою народу", яка забирала перше місце за рахунок бренду Зеленського.
– Ми взагалі не боролися проти когось. Можливо, в цьому й проблема – що ми не сприймали вибори як місце, де проти когось треба боротися. Ми просто старалися висловлювати свої ідеї. Це перше.
Друге – ми не знали і зараз не до кінця знаємо, що політично собою представляє нова політична сила президента Зеленського. Які принципи, що стоять за ними? Які політичні вимоги, крім загальних – змінити все, що було раніше?
І тут в якомусь сенсі і була сила їхньої кампанії, тому що вони говорили все, що люди хотіли почути. Як з цим поборешся?
Ну ок, тепер у них є відповідальність, тепер у них є повнота влади, і тепер ми очікуємо від них тих швидких результатів, про які вони говорили.
– У ніч виборів президент Зеленський вийшов на брифінг і сказав: "Наша ініціатива до пана Вакарчука була ще на президентських виборах. Ми запрошуємо до розмови пана Вакарчука". Малося на увазі розмову про коаліцію. Ви тоді мали розмову з Зеленським?
– Насправді це була єдина публічна заява з їхнього боку, що хтось хоче нас кудись запрошувати. Ніхто з партії "Слуга народу" до нас жодного разу з приводу участі в коаліції не звертався.
Більше того, під час президентської кампанії ніхто ні разу до мене з приводу якихось об'єднань зусиль не звертався.
Манера спілкуватись через інтерв'ю, безумовно, цікава, нова і креативна. Але я вважаю, що найбільш ефективне спілкування – це спілкування очі в очі.
– Чому ви тоді не подзвонили Зеленському?
– Він президент України.
– Але його партія виграла вибори!
– Їхня відповідальність у їхніх руках. Я маю комусь дзвонити? Це їхній вибір. Їм виборці довірили. У них більшість, вони приймають рішення.
– Хіба партія "Голос" не хотіла в коаліцію?
– Партія "Голос" завжди хотіла змінювати країну. Ми змінюватимемо країну в тих обставинах, які сьогодні в нас є, які так чи інакше виборець нам дав у руки як інструмент.
В коаліцію заради коаліції ми точно ніколи не хотіли. Ми хотіли впливати на процеси.
Але вважаємо, що конституційне право тих, хто отримав більшість, мати можливість формувати цю більшість самостійно.
Врешті-решт, це вибір українського народу, ми з повагою до цього ставимося. У них влада в руках – вперед.
– Тоді поясніть, як "Голос" позиціонує себе у Верховній Раді?
– Ми називаємо це для себе словом "надпозиція". Тобто це не є ні опозиція, ні коаліція. Ми свідомо не ставимо себе в ситуацію "А баба Яга проти", тому що деколи багатьом політичним силам вигідно себе позиціонувати як опозицію до діючої влади.
Для нас, для "Голосу", це було б неправильно. Ми не про шашечки, а про їхати, і ми готові підтримувати всі прогресивні позитивні ідеї, які пропонує президент, уряд, монобільшість. Чому б і ні? Це прекрасно.
Ми будемо голосувати за їхні законопроекти, ми будемо їх поправляти, будемо їх вдосконалювати.
Але оскільки вони взяли на себе повноту відповідальності, вони самі сформували уряд, самі сформували керівництво більшості комітетів – вперед.
Безумовно, ми не можемо бути частиною влади. Але ми не збираємося дивитися збоку на помилки і зловтішатися з них. Ми завжди готові поправляти, допомагати, підставляти плече. Але відповідальність – їхня.
– Ви не боїтеся опинитися у схожій ситуації, як свого часу "Самопоміч" – коли вони були настільки нейтральними, що їх не зрозумів їхній же виборець?
– Вони ж були в коаліції, це зовсім інша історія. Ми ж не входили у коаліцію і нікуди не просилися. Це була з самого початку наша позиція.
Як тільки у партії "Голос" буде реальна політична можливість впливати на ситуацію в країні через виконавчу владу, ми будемо розглядати цю пропозицію.
– "Голосу" пропонували віце-спікера Верховної Ради?
– Мені ніхто нічого не пропонував. Офіційно ніяких пропозицій до нас не було. Можливо, в якихось неофіційних розмовах якісь звучали речі, але я в них не брав участі. Неофіційні розмови – це, наприклад, зустрілися на каву двоє депутатів.
Але коли ми зустрічалися командою, я завжди питав: "Чи є якісь розмови, офіційні пропозиції? Ви говоріть". Ніхто нічого не казав.
– В уряд ваших депутатів теж ніхто не запрошував?
– Абсолютно.
"Сьогодні Притула є членом політради. Він є людиною, яка дуже багато радить"
– Що зараз відбувається всередині партії? Ви готуєтеся до місцевих виборів?
– А вони коли будуть?
– Є версії, що навесні або наступної осені.
– Ви краще знаєте, мабуть, ніж я. Ми готуємося до того, що вибори можуть бути будь-коли. Зараз найбільша наша задача – це місцеві осередки. В половині областей ми цю задачу вже виконали, в інших ми ще працюємо над цим.
Це відповідальна справа, тому що для нас кадрове питання є стратегічне. Ми б не хотіли зараз швиденько розгортатися, щоб потім так само хаотично, виправдовуючись, згортатися у зв'язку з тим, що ті чи інші люди кидають тінь на партію.
Це насправді складна історія – повноцінно будувати партійну структуру. Ми проти лідерського типу партії. Ми хотіли б, щоб це була не висока башта, а широка площа, щоб це була більше мережа горизонтальних зв'язків між людьми, об'єднаних цінностями й ініціативами.
Але все одно потрібні керівники, все одно потрібен певний внутрішній маркетинг. Всім цим треба займатися.
– Хто формує осередки?
– Ідея така. У нас є політрада. Політрада так чи інакше визначає або знаходить кандидатів на тих чи інших голів осередків обласних. Далі обласні осередки, голови мають право самі формувати свої команди.
І все, що ми будемо робити в Києві – це фактично пропускати через певний фільтр людей, які будуть представляти нас на тих чи інших виборах.
Тобто ми, безумовно, не хотіли би, щоб поза нашим відомом раптом з'явилися якісь невідомі люди, від яких потім нам буде дуже складно відмовлятися. Щоб цього не відбувалося, є певний фільтр. Але на першому етапі ми би не хотіли, щоб всі рішення приймалися в Києві. Це рішення, які мають приймати місцеві осередки.
– Сергій Притула йде на місцеві вибори? Він іде в мери Києва?
– Це ви в нього запитайте. Давайте ми дочекаємося взагалі-то, коли будуть вибори, а потім будемо говорити про тих людей, які йдуть чи не йдуть на вибори. Тому що це із серії – всі питали, хто йде на президентські вибори, а потім сталося зовсім по-іншому.
– Чим зараз Притула займається у партії?
– Він є членом політради. У нас щотижня проходять засідання, ми так чи інакше визначаємося з того чи іншого політичного питання.
Плюс у нас є регіональні питання. Плюс ми запускаємо певну кількість просвітницьких проектів, які буквально через тиждень почнуть реалізовуватися – освітні, медичні й інші речі, які ми будемо робити по Україні. Це все вимагає презентацій, підготовки, доповідей.
Друге – члени політради, крім цього, мають менеджерські функції. В даному випадку Притула є людиною, яка дуже багато радить. Він тонко відчуває людей і цим нам дуже допомагає.
– У вас була розмова з Притулою про місцеві вибори?
– Ми обговорювали в загальному всі місцеві вибори. Але ми вирішили, що до конкретних…
Будь-яке серйозне прийняття рішень – це енергія й емоції. І їх треба витрачати тоді, коли насправді в цьому є потреба. Сьогодні ми витрачаємо всі свої зусилля на ті речі, які відбуваються зараз або які незалежно від виборів нам треба робити.
"Ні президент Зеленський, ні "Слуга народу" не йшли на вибори з обіцянкою поміняти Конституцію, повноваження і підсилити президента"
– Зеленський уже п'ять місяців президент.
– Тільки п'ять? У мене таке враження, що вже набагато довше.
– Він вам подобається як президент?
– Я на цю тему розкажу важливий історичний приклад. Колись вперше в історії американо-китайських післявоєнних стосунків Генрі Кіссинджер здійснив секретний візит до Китаю і почав організовувати зустріч Мао Цзедуна з Річардом Ніксоном.
Тоді він зустрівся з прем'єром Китаю Чжоу Еньлаєм і в якийсь момент їм було досить складно. Уяви собі, двоє людей з різних точок світу…
І в якийсь момент вони почали говорити про історію, і Кіссинджер запитав: "Як ви ставитеся до Великої французької революції?". Еньлай довго не думав і сказав: "Поки що рано робити висновки". (сміється)
Насправді, якщо прямо відповідати, я думаю, це не тільки моя оцінка, а дуже багатьох людей – на жаль, поки що дуже мало можна зробити висновків. Тому що хотілось би бачити вже справи, а не тільки декларації.
– Вам подобається, як Зеленський працює з парламентом?
– Мені не подобається декілька речей.
Перша річ – якби я був президентом і в мене була своя парламентська більшість, я б точно не починав з того, щоб ще й де-юре зцементувати свою владу і посилити свої повноваження.
Справжнє лідерство – це коли тобі достатньо підтримки людей, 70%, для того, щоб не міняти Конституцію або не міняти правила гри.
Коли ти кажеш, що в тебе нова політика, а насправді ти міняєш правила гри фактично під себе, користуючись тим, що зараз є велика підтримка людей і можна зробити дуже багато…
Вони це називають словом "вікно можливостей". Це дуже подібно на попередників, проти яких вони боролися. Я точно пам'ятаю, як Кучма пробував міняти повноваження, Ющенко, Янукович пробував, аж гай шумів. І Порошенко теж.
Всі вони приходили й казали: "Зараз буде по-новому. Ми будемо змінювати правила і робити їх нормальними й справедливими". Але насправді змінювали людей і змінювали правила під людей.
Мені здається, це дуже, по-перше, неефективна, а по-друге, дуже небезпечна історія.
Ти, мабуть, уже чув цю історію, коли ми говоримо про так званий "фактор Януковича"? В нашій команді ми перевіряємо закони на "фактор Януковича".
От вноситься "Слугою народу" черговий законопроект. Особливо по зміні правил, Конституції. І коли ми його розглядаємо, ми дивимось: якби президентом був Янукович, ми б голосували за цей закон чи ні?
От якщо ти розумієш, що при президенті Януковичі ми б за таке не голосували, ми за нього не голосуємо і при президенті Зеленському. Тому що для нас немає різниці – президент Янукович, президент Зеленський, президент Ющенко, президент Порошенко, президент Джефферсон чи Авраам Лінкольн.
Мають бути правила, інституції понад усе. А прізвища на другому місці.
І мені здається, справжня реформа в країні – це коли ти спромігся створити такі правила і такі інституції сильні, які би пережили в хорошому сенсі слова будь-якого лідера, яким би хорошим чи поганим він не був.
І, на жаль, ця тенденція "люди нам довірили, тому давайте поміняємо Конституцію або правила", на мою думку, є неправильною. Тому що ні президент Зеленський, ні "Слуга народу" не йшли на вибори з обіцянкою поміняти Конституцію, повноваження і підсилити президента.
У нас парламентсько-президентська республіка. І таких обіцянок ніхто не давав. Обіцянки були "кінець епохи бідності", "прийде весна, будемо саджати". І найбільша обіцянка – "ні обіцянок, ні пробачень".
Читайте також: Роман Вінтонів: Майкл Щур виник як реакція на ситуацію, коли багато г*ндонів, а всі реагують, ніби все о'кей
"Ми так і не спілкувалися із Зеленським. Я ніколи не напрошувався на розмову до жодного президента"
– У попередньому нашому інтерв'ю ви казали, що не спілкувалися з Зеленським кілька років.
– Так, і до цього часу й не спілкувався.
– Вам не було цікаво з ним поговорити?
– Я ніколи не напрошувався на розмову до жодного президента. Мені здається, що президент має своє бачення, свою відповідальність, він завжди має право ініціативи на спілкування з тим чи іншим політиком.
Мені достатньо спілкування парламентського, з трибуни. Я звертаюся до президента з трибуни, коли він є в парламенті чи коли його нема.
Якщо в мене буде нагальне бажання безпосередньо поговорити з президентом, я до нього звернуся.
– Мені здається, що у вас якесь несприйняття Зеленського. Чи мені лише здається?
– Я абсолютно зацікавлений в тому, щоб президент України був успішним. Тому що це успіх моєї країни. Це абсолютно щиро.
– Під час кампанії ви робили флешмоб "Голосуй не по приколу". Я правильно розумію, що на виборах президента ви проголосували не за Зеленського?
– За кого я проголосував – Конституція мені дозволяє змовчати, я би не хотів про це говорити. Але я можу ще раз, в черговий раз, пояснити, звідки взялася ця історія.
Я зустрів товариша, який в той день втратив свого товариша на війні. У той же вечір я був присутній при розмові молодих людей, великої компанії, які напівжартома казали: "Слухайте, нема за кого голосувати. Буду голосувати по приколу". Дослівно.
І я, співставивши ці дві речі, подумав: "Невже ця людина загинула за те, щоб люди – неважливо, за кого вони голосують, – голосували по-приколу?" І з серії "та все одно нема за кого, давайте зробимо так".
Я в той момент не думав про жодне прізвище і зараз не маю на увазі жодного прізвища. І те, що так чи інакше прихильники одного кандидата в президенти сприйняли це в одну сторону, а інші в іншу – це певний політичний урок для мене.
Читайте також: Там, де їх нема. Як партія Вакарчука готується до роботи в Раді поза коаліцією
"У мене теж була криза середнього віку, і вона вплинула на мене"
– Пропоную перейти до коротких запитань. Чи була у вас криза середнього віку?
– Вона в різних людей по-різному настає. В когось після 30, в когось після 40. У мене вона теж була і вплинула на мене.
Знаєш, що для мене найбільш… Як буде impact? В українській мові немає відповідника одним словом... Маю на увазі вплив з результатом.
Найбільший результативний вплив, який мені дала криза середнього віку – це відчуття того, що велика кількість твого щастя в житті може бути пов'язана з тим, що ти зробив добре комусь, навіть коли при цьому тобі насправді не є добре нібито.
Але в якийсь момент це теж тебе робить щасливим.
І я думаю, що в тому числі, моє бажання привести нових людей в політику пов'язано саме з цим результатом.
Мене часто питають: "Слава, ви не пішли на вибори президента", або ви сьогодні питали про результат на виборах. Безумовно, я хотів би мати більший результат на виборах. Безумовно, я хотів би зразу більше впливу, щоб більше щось зробити.
Але коли я бачу тих 20 людей, які сьогодні в парламенті наші, коли я бачу, як вони б'ються, як тигри, як леви, як тигриці і як левиці, за ті чи інші поправки, за ті чи інші закони… Я розумію, що я зробив добру справу – я завів цих людей в парламент, і мені вже приємно за них. Не за свою кар'єру, за їхню.
"Я не шкодую, що не пішов на президентські вибори"
– Чому ви з Юлією Тимошенко пішли на дебати? Чому ви на них погодилися?
– По-перше, я не знав, що вона там буде. Я говорю, як є. По-друге, а чому я мав би відмовлятися? Те, що вони в ефірі змусила мене показати, що я в той момент не знав конкретної ціни на газ, насправді звичайна маніпуляція.
Ви ж розумієте, що вона добре знає ціни на газ чому? Бо вона все життя газом займалася.
Юлія Тимошенко й газ – це як я і мікрофон. Тому, безумовно, тут з нею складно. Для мене це досвід. Коли ми закінчили це інтерв'ю, я їй подякував. Кажу: "Юліє Володимирівно, це було повчально".
– Якщо наступного року будуть дострокові вибори до Верховної Ради, ви особисто братимете участь у цих виборах?
– Давайте будемо серйозними. Давайте обговорювати ті речі, які існують насправді. Давайте взагалі говорити менше тих слів, за якими немає реальних справ.
Бо зараз дуже модно говорити про те, чого насправді немає. І це моя порада всім політикам. Більше конкретних справ і менше слів про все, що може бути.
– Чому насправді ви не пішли на президентські вибори?
– Тому що ту місію, яку зараз виконую, вважаю своєю основною. Я вважаю себе на місці.
– Зараз ви не шкодуєте, що не пішли на президентські вибори?
– Я ніколи в своєму житті не шкодую за ті речі, які я вже зробив. Я їх усвідомлено роблю. І взагалі це найгірше, що може бути – шкодувати за тим, що було. Не шкодую.
Читайте також: Сергій Притула: Я з головою занурився у політику. Це новий челендж у моєму житті
"Раніше любив віскі, але з кожним роком на виборах алкоголю виграє вино"
– Яка зарплата народного депутата?
– Чесно кажучи, я всю до кінця не знаю, бо там дуже складні надбавки. Я отримав трохи більше 40 тисяч гривень за перший місяць. Плюс-мінус.
– Ваш улюблений алкоголь?
– Я навіть не чекав таких серйозних питань від вас (сміється і задумується). Раніше був віскі, але з кожним роком на нових виборах алкоголю виграє все більше й більше вино. Якщо вино червоне і біле разом, то вони вже формують більшість коаліційну.
– То яке більше любите – біле чи червоне?
– Під настрій. Коли тепло, більше біле, коли холодно – більше червоне. Але, відверто скажу, це не те, щоб виправдовуватися, але всі, хто мене знають… Я не великий прямо шанувальник алкоголю. Я п'ю його не те щоб дуже рідко, буває й часто, але дуже мало.
– Не напиваєтесь?
– Ні, я фактично ніколи не напиваюсь. Я знаю багато людей, які казали: "Напився, не пам'ятаю, що було вчора". Я за свої 44 роки такого в житті не пам'ятаю. Що голова боліла на наступний день – таке, безумовно, пам'ятаю.
"Ми збираємось записати новий альбом"
– Днями "Океану Ельзи" виповнилося 25 років. Як ви відсвяткували цю дату?
– (Задумався) Насправді у п'ятницю я був на запрошення Українського католицького університету у Лондоні. Там був великий захід, де збирали гроші на стипендії. Вони запросили мене виголосити промову. Оскільки у суботу був у Лондоні, потім по зустрічах приватних і по справах, ніякого іншого свята не було. До речі, мало хто знає, чому 12 жовтня – день народження ОЕ.
– Розкажіть.
– Насправді у нас два дні народження. Один де-факто, другий – де-юре.
Де-юре – це день першого концерту. 14 січня 1995 року відбувся наш перший виступ "Океану Ельзи" як групи. Це відбувалося у великій збірній солянці перед Оперним театром у Львові. Пам'ятаю, був досить морозний день, а хедлайнером тоді був гурт "Плач Єремії".
Але де-факто ми збиралися посидіти, пограти разом і подумати, що з цього вийде – ще з літа 1994 року. І ось 12 жовтня у Паші Гудімова (колишній гітарист "Океану Ельзи") день народження, ми були у нього вдома і в якийсь момент хтось каже: "Може, ми вже нарешті створимо групу?"
Так все і вирішили. І потім, коли нас запитували, коли у вас дата утворення, ми подумали, що давайте скажемо про той день, коли ми в Паші все вирішили.
Таким чином Паша увіковічив свій день народження (сміється). Хотів він того чи ні, але його день народження у всіх асоціюється з днем "Океану Ельзи". Я йому (Гудімову – УП) дзвонив 12 жовтня, він був у доброму гуморі і ми домовилися зустрітися.
– Тобто вечірка попереду?
– Він принаймні запросив (посміхається).
– Чим займається "Океан Ельзи", поки ви перебуваєте у парламенті?
– "Океан Ельзи" – це ж не майстерня по виготовленню взуття, яка має працювати з 9 до 18 години. Це творча команда, кожен з якої має свої музичні проекти.
Наприклад, Мілош Єліч (клавішник гурту) зараз є власником і продюсером музичної студії, де "Океан Ельзи" записував свої останні пісні, у тому числі "Човен" і "Перевал". Він працює з багатьма музикантами і фактично весь свій час Мілош перебуває там.
Денис Дудко (басист) має два проекти – один джазовий, інший поп-роковий проект Maru. Я думаю, у нього більше інтерв'ю та фотосесій, ніж у мене. Ми сьогодні бачилися і я йому казав, що о 16.30 у мене з вами інтерв'ю і мушу раніше піти. Він каже: "А у мене о 16.00 фотосесія".
Денис Глінін (барабанщик) і Мілош також беруть участь у інших музичних проектах.
Владімір Опсеніца (гітарист) живе між кількома країнами. Він нещодавно одружився і його дружина живе в Америці. Тимчасово він буває там і теж займається своїми проектами.
Поза тим "Океан Ельзи" зустрічається… Я цього ще не говорив публічно… Оскільки у мене останнім часом пишуться багато пісень...
– Ви зараз пишете пісні?
– Більше, як зазвичай. Так от, ми збираємось записати новий альбом у вільний від моєї основної роботи час. Ми не будемо спішити, тому не скажу на коли ми плануємо його вихід. Але своїх шанувальників довго мучити не будемо.