Глава партии "Голос" Юлия Клименко: Наши возможности – это минимум 10%, максимум 24%
Партії Святослава Вакарчука "Голос" на дострокових виборах в Раду випала роль джокера.
Після довгих і безрезультативних вагань лідера "Океану Ельзи" перед президентською кампанією, багато хто уже встиг списати його з рахунків. А даремно.
Перші опитування українців перед оголошенням дострокових виборів і справді показували, що Вакарчуку і його партії доведеться стартувати зі скромних 0,9% підтримки.
Але досить було Святославу відкрито заявити про похід у політику та оголосити про створення своєї партії "Голос", як підтримка почала рости. І поки інші партії поступово збавляли темп, рейтинг "Голосу" Вакарчука навпаки показував стабільний ріст.
Дуже швидко постало питання про те, яка межа цього росту і чи є вона взагалі.
Глава партії "Голос" Юлія Клименко в розмові з УП переконує, що самі однопартійці Вакарчука бачать можливість замахнутися і на 24-25%. Але тільки якщо вдасться провести яскраву кампанію.
"Ми вже бачимо, що навіть у "Слуги народу" трохи забираємо. Раніше ми були п'ятими, тепер стали третіми. Це значить, що у всіх, хто нижче, ми під'їли", – пояснює Клименко, сидячи на балконі нового офісу "Голосу" на вулиці Жилянській.
Фактично, саме пані Юлія є не тільки главою партії "Голос", але й одним з головних раціональних балансів для фонтануючого креативом Вакарчука.
У постаті Клименко досить символічно поєднались кілька рис, які якраз і характеризують партію "Голос".
З одного боку, пані Юлія – колишня заступниця міністра з числа реформаторів Айвараса Абромавичуса. Саме на тому, що їхня команда не просто молода і нова, але й досить досвідчена, "Голос" і робить ставку.
З іншого боку – Клименко колишня комерційна директорка девелоперського підрозділу інвестфонду Dragon Capital, якому кулуарно приписують фінансування партії Вакарчука.
Загалом же Юлія Клименко справляє враження досить впевненої і фахової співрозмовниці, готової і до філософських узагальнень, і до обговорення статей бюджету.
"Українська правда" продовжує цикл інтерв'ю з керівниками штабів тих партій, які, згідно з соціологічними дослідженнями, мають шанс пройти у наступну Верховну Раду.
Чи радила Клименко Вакарчуку йти в президенти, чи фінансує їхню партію Джордж Сорос, скільки у них буде "тушок" та для чого партійці Вакарчука їдуть на Схід, читайте в інтерв'ю керівника партії "Голос" Юлії Клименко.
Читайте також:
"Я сказав Смешку: "Якщо ви не підете, піду я…" – Дмитро Гордон
Керівник штабу "Слуги народу" Корнієнко: Якщо нашим депутатам буде мало грошей, нехай пишуть книжки
"Чи мав Вакарчук шанс стати президентом? Виходячи із математики, думаю, що ні"
– Як Юлія Клименко познайомилася зі Святославом Вакарчуком?
– У нас зі Святославом Івановичем дуже багато спільних друзів. Ми самі не перетиналися у справах, бо я завжди була у сфері або бізнесу, або державного управління, а Святослав – у шоу-бізнесі. Але у нас буквально 20 років була маса спільних друзів. Тому ми були заочно знайомі.
І коли у 2018 році Святослав думав про політичну кар'єру – чи це мають бути президентські вибори, чи парламентські, то він запитав у мене поради. З того моменту ми почали не те щоб працювати, але, в усякому випадку, спілкуватися.
– Тобто членом команди ви стали перед президентськими виборами?
– Це не була команда, я просто долучилася до обговорення. Так само, як і Ярослав Юрчишин, який давав певні поради, виходячи з того, як він бачив ситуацію. Тобто ми спілкувалися, але це не була формалізована команда.
– А коли він питав, іти в президенти чи не йти, що ви йому радили?
– По-перше, я радила гарно подивитися на соціологію. Бо я людина, яка вірить в науку і математику, і вважаю, що треба завжди дивитися і на цифри, і на внутрішні відчуття.
Я два роки працювала на державній службі і розумію, що там без команди робити нема чого. Якщо ти приходиш один або вас приходить п'ятеро – це настільки мало, що зробити нічого ти не зможеш, тільки отримаєш негатив і поганий імідж.
Тому моя порада була така: "Якщо ти відчуваєш, що в тебе є команда і є відповідальність, що ти береш на себе таку роль, то ти повинен іти. Якщо ти не відчуваєш на даний момент, що в тебе є це все, тоді, можливо, парламентські вибори – це можливість більш істотних змін".
– Як ви думаєте, Вакарчук мав реальний шанс стати президентом?
– Чесно? Виходячи з математики і соціології, думаю, що ні.
– Просто у штабі Зеленського розповідали, що за рік до виборів провели соціологію і побачили, що реальний шанс вийти у другий тур мають і Зеленський, і Вакарчук.
– Я не соціолог за професією, тому мені важко коментувати. Але я думаю, що Зеленський і Вакарчук поділили би виборців. У другий тур би вийшли Петро Олексійович і Юлія Володимирівна, і, думаю, Тимошенко перемогла б.
– Тобто ви усвідомлюєте, що Зеленський-президент – це, за великим рахунком, заслуга і Вакарчука?
– Ні, я думаю, що це повністю заслуга самого Зеленського. Тому що він ризикнув піти в президенти і взяв не тільки владу, але й відповідальність. Вони йдуть завжди в парі. Якщо людина усвідомлює, яка відповідальність на неї покладена, тоді він правильне рішення прийняв, якщо ні – то подивимося.
– А як ви думаєте, хто був би кращим президентом – криворізький юрист чи львівський фізик-теоретик?
– Це дуже складне питання, не знаю. Я думаю, що президент сам по собі – це, безумовно, персона в Україні. Але без команди там робити нема чого. Тому що фасад – це одне, а команда, яка буде реально працювати – це зовсім інше. Ми з вами вже бачили Ющенка, який прийшов зі старими кадрами, ми бачили багато президентів, які змінювалися, а всередині системи все залишалося тим самим.
Питання не в тому, щоб змінити верхівку, а в тому, що треба змінити політичний клас, треба змінити тотально політичну структуру, а уже потім виконавців, державних службовців. Тому що міняти "верх"… Ми з вами це робили 28 років.
– Зараз ми змінили "президентський верх". Як вам здається, у Зеленського є шанс змінити ситуацію глобально? Зеленський – це крок до оновлення чи до катастрофи?
– Ну, катастрофи не буде. Я думаю, що ця країна багато всього бачила, включаючи Януковича і багато революцій. І нічого не сталося, далі країна живе і буде жити. Тому що у нас насправді влада дуже відірвана від своїх громадян.
Ми пам'ятаємо Майдан, 2014 рік, у нас з вами не було фактично влади, але все працювало. Я завжди кажу, що цією країною керують директори департаментів, а не міністри і президенти.
– Але саме в цей час, у 2014-му, ми втратили Крим…
– Тому що у нас була дуже слабка армія. Це не стільки питання того, що тоді не було влади, скільки питання, що армія розвалювалася систематично не один рік.
Що стосується можливостей Зеленського, я думаю, що можливість на оновлення завжди є. Питання, чи зможе він побудувати команду, яка в стані робити результат.
Поки що це виглядає не як довга і системна робота, коли є план, коли ти виконуєш. Поки що Зеленський займається гасінням пожеж – там щось сталося в ПАРЄ, там щось сталося десь іще…
Але держава не може працювати тільки на гасінні пожеж. Повинен бути чіткий план, який нам був обіцяний на 100 днів. Може, він з'явився, але я його не бачила.
"Ми запропонували кандидатам від "Слуги народу", що готові прийняти їх і вчити"
– Питання про нових людей, які зараз прийдуть в парламент і владу. Багато з них муситимуть витратити час для навчання. Якщо в момент, коли ми будемо навчати нову еліту, країна буде втрачати міжнародні позиції, за які треба боротися з першого дня, то чи можемо ми собі це дозволити? Чи є у нас цей час?
– Ми точно можемо собі дозволити, тому що ми, наприклад, своїх кандидатів навчаємо вже. У нас є щотижня мінімум 3-4 дні, де ми маємо спеціалізовані лекції. Наприклад, публічні фінанси, бюджетування, державний борг, як працює регламент Верховної Ради…
Ми робимо методички, ми робимо те, що називається факт-бук, де кожному кандидату прописано, який у нас ВВП і т.д., щоб людина приходила і знала, про що вона повинна говорити.
Ми поки не вивчали ще, де їдальня і туалети у Верховній Раді, але я думаю, що це люди можуть знайти і самі.
– Можна екскурсію замовити по Верховній Раді...
– Будь-яка політична партія створена для того, щоб люди, які вже прийшли в парламент, з першого дня працювали. Ті, хто розказує, що їм треба 12 місяців для того, щоб зрозуміти, як працювати у Верховній Раді – це не проблема людей, які туди йдуть, це проблема партії, яка створена як проект, а не як партія.
– До прохідної частини вашого списку менше питань. Але є список, скажімо, іншої нової партії "Слуга народу", яка має шанси отримати найбільшу фракцію, і там багато класних, але абсолютно некомпетентних людей.
– Ні, вони компетентні у своїх сферах, але ніколи не працювали на державних або політичних посадах, і це трохи має специфіку.
– І вони, і ви кажете, що можете стати коаліцією. Ви готові навчати не тільки своїх, але й чужих?
– Я їм це уже запропонувала. Якщо їх не навчають, ми їх можемо прийняти до себе і теж вчити. Ми ж не ділимо стільці, не ділимо, хто більше знає. Ми прийшли для того, щоб працювати на українського громадянина.
Якщо для української держави треба, щоб ми всі сіли разом в одному залі і почали вчити регламент Верховної Ради, Конституцію і публічні фінанси, ми це зробимо.
– Ви не боїтеся, що поки нові будуть вчитися, старі "воскреслі із пекла" медведчуки просто захоплять владу? Старий апаратчик завжди переграє молодого.
– Політичні зомбі, я їх так називаю. Я думаю, що вони не встигнуть це зробити. Тому що, по-перше, вони вже давно не були в політиці самостійно. Вони завжди туди надсилали своїх представників, всяких водіїв чи нянь, чи кухарок. Але самі у Верховній Раді не працювали. Тому я думаю, що вони трохи втратили кваліфікацію.
"Зрадники завжди є. Без цього не обійдеться"
– Іще про нових людей. Більшість із них є дуже незаможними людьми.
– Так.
– Який відсоток ваших та інших нових людей, ви думаєте, стане "тушками"?
– Зрадники завжди є. Без цього не обійдеться. За статистичними даними, приблизно в державних органах від 3 до 5% корупціонерів. Я думаю, якщо спроектувати це на парламент, можливо десь стільки людей ми будемо вимушені втратити. 3-5% – це не від нашої фракції, а взагалі від 100% парламенту. Але це абсолютно природній процес.
Ми свідомі того, що це може статися, але ми не думаємо, що це буде хоча б якийсь суттєвий відсоток у нашому конкретному випадку. Тому що до того, як наші люди прийшли в список, ми їм пояснили, що ніяких доплат, ніяких хабарів з державних підприємств, як це зараз відбувається, ніякої роздачі землі – нічого не буде.
У нас насправді в списку є люди, які можуть собі це дозволити. Тому що вони вже були партнерами юридичних компаній, вони заробили певний капітал, вони можуть існувати 4 роки 2 місяці без того, щоб втратити повагу до себе і бути, як ви кажете, "тушками".
У нашому випадку, я думаю, питання "тушок" не буде основним. Тому що ми всіх попередили, що вони не будуть ходити по дорогих ресторанах.
– Зараз в середовищі олігархів ходить така думка, що купити молодих і недосвідчених легше, ніж старих, які "знали собі ціну".
– Я думаю, що це настільки видно і очевидно, коли людина спочатку заробляла 10 тисяч гривень, а потім у неї з'явилося 20 чи 50 тисяч доларів. Це практично неможливо приховати. Для цього у нас є антикорупційні органи, які ми плануємо перезапустити, і які будуть працювати.
Звичайно, люди можуть ризикувати, але вони повинні розуміти, що вони взяли 20 тисяч доларів – вони сіли в тюрму. Навіть при тому, що в них є імунітет.
– Як показує досвід 28 років незалежності, ще жодного разу такого не трапилося…
– Так, хтось там посидів пару місяців у тюрмі. Це тому що це були політичні торги і продаж політичних рішень. Тобто фактично заручників, яких намагалися посадити в тюрму, змінювали на якісь політичні рішення. Якщо ви не продаєте своїх політичних рішень, у вас такої дилеми немає.
– А ви впевнені, що люди, яких ви взяли у список і виставили на округи, якщо пройдуть, не будуть торгувати рішеннями?
– Ми впевнені. А якщо вони будуть торгувати, вони підуть з парламенту. Вони навіть декларацію таку негласну підписали у нас про те, що вони зобов'язуються скласти мандат. Я розумію, що вона не має юридичної сили, це більше декларативно, але будь-яка людина з тих, хто з нами іде, своєю репутацією, як мінімум, дорожать.
– До речі, про список. Як відбувався у вас відбір людей? Хто за це відповідав персонально?
– Процес був дуже швидкий. Це практично було 2,5 тижні нон-стоп роботи, 24/7.
Процес відбувався таким чином. Ми були відкриті абсолютно до всіх. Спершу всі документи завантажувалися через сайт. У нас не було персонального прийняття документів.
Координацією списку безпосередньо займався Ярослав Юрчишин. Координацією кандидатів на мажоритарні округи займався Ярослав Железняк. Але це була координація, фактично – прийом документів, їх обробка, перевірка. У нас було близько тисячі бажаючих. Ми 2,5 тижні тільки цим і займалися.
Після того, як людина проходила перевірку за 10 критеріями, які у нас були на сайті, і проходила аналітичну репутаційну перевірку, пакет документів поступав на номінаційний комітет, де було 7 людей. І вони більшістю голосів приймали рішення, чи людина включається у список.
– Ми знаємо про цей комітет, але не знаємо, хто в нього входив.
– Це я вам не хочу сказати, тому що процес у нас досі йде, у нас є пара мажоритарних округів з кандидатами, до яких у нас і у громадськості є питання. Ми зможемо розкрити склад комітету, але після 21 липня. Тому що члени комітету постійно піддаються атакам безбожним.
Ми б не хотіли поки робити їх публічними. Можу сказати, що Святослав був членом цього комітету. Він не мав права вето, а був, фактично, рядовим членом.
– Однозначно були люди, яких треба було принаймні попередньо якось вмовити йти. Наприклад, такі як Сергій Рахманін. Хто їх умовляв?
– Конкретно з Рахманіним говорив Святослав. Тому що вони давно дружать. І, я так розумію, мова про політику і похід у неї Сергія певний час назад велася. Я не думаю, що це для Сергія було спонтанне рішення. Але навіть він пройшов ту ж саму процедуру, що і решта кандидатів – пакет документів, перевірка, номінаційний комітет. В нього не було легкого входу в список.
– У Сергія Притули теж?
– Так. З ним теж говорив Святослав. Але деякі члени нашої команди теж із Сергієм підтримували відносини, тернопільські колеги зі списку. Тому теж розмова починалася задовго до з'їзду. Сергій думав, але все ж таки вирішив долучитися.
– А багато взагалі людей із таких, яким пропонували, як Рахманіну чи Притулі, а вони відмовилися?
– Багато.
– А чим мотивували?
– Відмовлялись, бо не хотіли втрачати гроші. В основному, це був бізнес. З ними і я, і Святослав, і мої колеги працювали. Це відомі бізнесмени і наймані менеджери великих корпорацій. Вони вибрали для себе бізнес як основне заняття. Вони не готові займатися політичною діяльністю, тому що набагато більше мають дохід і не готові його втрачати.
– Плюс декларації?
– Питання навіть не в деклараціях. Декларацію можна заповнити. Але поміняти свій спосіб життя і піти у Верховну Раду, де всі будуть з усіх сторін атакувати, ти будеш отримувати 30 тисяч гривень зарплати… Для цього треба просто вирішити, що ти йдеш у політику.
Не можна займатися і бізнесом, і політикою. Це хибний шлях. Як ми побачили на деяких депутатах 8 скликання.
– І президентах…
– Так. Тому що коли ви займаєтеся політичною діяльністю, ваш бізнес є ціллю номер один. Вас завжди можна атакувати через бізнес і впливати на ваші політичні рішення. Тому якщо ти вже вирішив іти в політику, значить, ти залишаєш бізнес і йдеш у політику.
– Зараз складається враження, що у вашому списку є такий кадровий пробій у двох сферах – оборонка і міжнародна політика.
– Так.
– Це свідомо так зроблено чи випадково сталося?
– Ні, це не свідомо. У нас були кандидати. Але, на жаль, вони в останній момент відмовилися. Тому це питання того, що ми не змогли так швидко заповнити всі напрямки людьми.
– Ми знаємо, що у вас були розмови з Дмитром Кулебою. З ким ще велись переговори?
– Так, і з паном Клімкіним у нас були розмови, і з Кулебою, і з багатьма іншими.
– Клімкін, по-моєму, вже досягнув усього, чого міг досягнути дипломат. Тим більше, йому скоро звільнятися. Чому не вдалося домовитися?
– Я думаю, що людина на своєму місці на даний момент. Тому що, як ви правильно сказали, дуже молода команда прийшла і досвід міністра, який все ж таки 5 років провів і розуміє всі нюанси, був достатньо успішним міністром, зараз не завадить.
Я думаю, що ми побачимо це найближчим часом. (Інтерв'ю записувалось 26 червня, ще до публічного скандалу між президентом Зеленським та міністром Клімкіним – УП). Інституційна пам'ять повинна залишатися і переходити в нову якість.
– Чому "Голос" не закрив усі мажоритарні округи? Не думаю, що у вас були проблеми із пропозиціями.
– Ми просто не встигли. У нас не було проблеми, але ми не хотіли брати неперевірених людей… На мажоритарних округах буває дуже багато одіозних персон.
Наша репутація нам дорожча за те, щоб просто заповнити округи. Тому ми вирішили, що ми краще зосередимося на більш якісних людях на меншій кількості округів, ніж покриємо всю Україну, але потім будемо мати багато репутаційних ризиків.
– Але принаймні в Києві ви могли знайти людей? Округів у Києві не так багато.
– Ми просто фізично не встигли, тому що мажоритарний округ – це специфічна діяльність. Це те, що називається grass root, тобі треба йти від дверей до дверей, розмовляти з людьми.
Ми пропонували це деяким депутатам цього скликання, щоб вони йшли на мажоритарні округи. Хтось погодився, хтось не погодився.
– До речі, із "попередніх нових" багато людей говорили, що мали з вами розмови і про список, і про мажоритарку, а в останній момент нібито з вашого боку просто обірвалась комунікація.
– Ви знаєте, що один з наших критеріїв у списку – це нові обличчя, які не були в парламенті. Тому ми в список не могли брати чинних депутатів. Ми для себе цей критерій прийняли і ми його абсолютно непорушно зберегли.
Що стосується мажоритарних округів, так, ми проводили багато переговорів, але в якийсь момент, коли нам треба було проводити з'їзд, а він був 8 червня, нам треба було якусь частину відсікти… Ми не могли постійно додавати й додавати, як інші партії, які закрили з'їзд, начебто прийняли списки, а потім ще 20 днів туди довносили людей.
Ми 8 числа провели з'їзд, всіх затвердили і залишили собі тільки право виключати зі списку. Тому що у нас дійсно було декілька мажоритарних округів з проблемною репутацією, і ми тих людей виключили.
– Але ті ж "єврооптимісти". Частина людей до вас потрапила в мажоритарний список, а частині місця не знайшлось?
– Ми пропонували їм іти всім на мажоритарні округи, максимальній кількості, як ви говорите, "попередніх нових". Хтось погодився, хтось не погодився. І знову-таки, часові рамки були занадто вузькі. Можливо, люди просто не встигли прийняти своє рішення, а ми не встигли внести їх у списки.
– Частина з них скаржиться, що вони були готові, але просто в якийсь момент зникла комунікація.
– Я думаю, що це навряд чи… Вони знають тут половину офісу, тут неможливо зникнути. Тут так багато людей, які спілкуються і з "єврооптимістами", і з поточними депутатами… Можливо, якісь, як завжди, бувають непорозуміння, але я не думаю, що це була системна проблема.
– Ще одна група пристойних "старих" – Садовий і Гриценко. Зрозуміло, чому вони не потрапили в єдиний список. Але ідея Садового про узгодження мажоритарних округів – чому її не реалізували? І тоді теж була якась дивна ситуація з комунікацією.
– Я вам хочу сказати, що ніхто ні з ким не домовлявся ділити мажоритарні округи. Я вам навіть поясню чому. Тому що кожна партія розбудовує свою структуру. У нас є свої мажоритарні представники. Як ми можемо прийти до нашого мажоритарного представника і сказати: "Знаєш, ти знімися, тому що тут піде мажоритарник партії "Самопоміч"? Це демотивує людей.
Якщо ми вже партія, і ми ідемо для того, щоб змінювати й доносити свої ідеї, то у нас повинен бути свій представник. Ми можемо сідати про щось розмовляти, координуватися, можливо, там, де у нас немає представників.
Тим більше, що у нас насправді перетинається (із "Самопоміччю" – УП) один чи два округи, і там вже партія "Слуга народу" поставила таких кандидатів, що наші кандидати, скоріш за все, не виграють.
"Раніше ми були п'ятими, тепер стали третіми. Це значить, що у всіх, хто нижче, ми під'їли"
– Гроші, канали, люди… Це все слугує одній меті – провести якомога більше людей в парламент і, відповідно, проводити зміни в країні. Яка задача-максимум у вас зараз на цю коротку кампанію?
– У відсотках?
– У відсотках, людях.
– По кількості треба порахувати, бо воно ж потім перераховується. Але я хочу сказати про відсотки, що ми бачимо чітко наш потенційний ріст, і ми бачимо, що ми можемо як мінімум 24-25% провести. Якщо ми встигнемо активно зробити агітаційну кампанію.
Безумовно, якби кампанія була довша, відсотки були б, можливо, і більші. Але наші можливості – це мінімум 10%, максимум 24%.
– Електоральна математика безальтернативна. Якщо хтось росте, то хтось падає. За рахунок кого ви можете дорости до 24%?
– Я думаю, що ми насправді відбираємо у всіх потрошку. Зараз рейтинги вийшли, то ми вже бачимо, що навіть у "Слуги народу" ми трохи забираємо. Раніше ми були п'ятими, тепер стали третіми. Це значить, що у всіх, хто нижче, ми під'їли.
– В різних опитуваннях у вас різняться показники. У групи "Рейтинг" у вас 8,4%, у "Демініціатив" – 6,4%. Умовно зійдемося на 7%. За рахунок чого має відбутися ріст, про який ви говорите?
– Фактично, ми тільки почали передвиборчу кампанію. По-перше, нам як партії тільки трохи більше 30 днів, ми зробили свій анонс 16 травня. І у нас ще місяць агітаційної кампанії.
Ми плануємо об'їхати всі українські регіони. Я їду, наприклад, 1 липня на Схід – Краматорськ, Луганська область, Донецька область. Будемо займатися агітацією не тільки на Західній і Центральній Україні, а поїдемо абсолютно до всіх громадян. Я думаю, що це і є політична діяльність.
– Отак, як на Заході, цей #Турзмін і буде відбуватися? Тобто це основа кампанії? Як він структурований?
– У нас основне – це власне "Тур змін", агітаційні автобуси і волонтери, які є в цих автобусах. Вони роз'їжджаються по невеликих населених пунктах – райцентри, села, ОТГ. Міста обласного значення і так нас знають.
Наша мета – дійти саме до маленьких містечок. Ми собі запланували мінімум 300-400 містечок об'їхати. 100 ми об'їхали, і ще маємо 200-300 об'їхати. Фактично, весь список партії роз'їжджається з агітаційним туром. Не тільки волонтери, а й кандидати. І по маленьких селах, до людей – пояснювати, хто ми, за що ми і чому вони повинні за нас голосувати. Це наша основна ідея – донести.
Ну і, безумовно, пряма реклама, борди... Але це вже додатково. Поки ти не донесеш свої ідеї до людей, вони на тебе не подивляться, вони ніколи за тебе не проголосують, навіть якщо вони тебе бачать багато в телевізорі.
– Я думаю, ви вже відповідали на це питання. Проблема концерту. Нам в інтерв'ю Святослав казав: "Я ніколи не буду використовувати прихильників "Океану Ельзи" з метою агітації". А тепер фактично паралельно відбувається агітація, і відразу після неї – концерт.
– У політичному процесі "Океану Ельзи" немає. Ми єдине, що інколи можемо ділити з ними, – витрати на якесь обладнання, на звукозапис, на щось іще. Тому що у нас тур, ми роз'їжджаємося більше в регіони.
Концерт "Океану Ельзи"… Ви теж гарно знаєте Святослава, він без музики жити не може. Він до цього без музики жити не міг, під час кампанії не може і після, я думаю, він теж буде проводити концерти. Бо коли душа співає, нічого неможливо зробити з цим.
– Ви зараз об'їхали 100 містечок і сіл. Ви робили там соціологічні заміри? Ваш тур дає приріст?
– От ми зараз якраз робимо. У нас буде наступного тижня соціологія, ми теж хочемо подивитися.
– Які категорії виборців, як вам здається, ви не покрили досі?
– Я думаю, що ми мало покрили Схід. Це тому, що ми фактично туди ще не добралися. У нас зараз, починаючи з 29 числа, всі наші агітаційні команди і #Турзмін їдуть на Схід. Я думаю, що після цього ми вже побачимо реальну картину.
Насправді ми абсолютно відкриті їхати, пояснювати і хочемо складати конкуренцію "Опоблоку", щоб люди бачили альтернативу.
– До речі, про це питання. Говорив нещодавно з одним із ваших дуже сильних прихильників зі Східної України. І на питання, чи іде він з вами в політику, він сказав: "Не піду. Це київсько-львівська тусовка, вони нічого не пропонують Півдню і Сходу".
– Сказати, що ми нічого не пропонуємо Сходу… Ми пропонуємо. Схід – це індустріальні регіони, це економіка, це робочі місця, це щільність населення. Там є чим займатися, в тому числі і відбудовою Донбасу, який нам треба не тільки відбудовувати фізично, але й морально.
У нас під окупацією живуть люди, українські громадяни, яким промивають мозок і дітей яких вирощують фактично мілітаристами, їх навчають користуванню зброєю в школі.
Ми поїдемо на Схід і чітко прокомунікуємо абсолютно всі наші ідеї. Я взагалі з Києва, а працювала з різними людьми – і з Донецька, і зі Львова. Для мене що львів'яни, що донеччани приблизно однаково виглядають. Якщо людям щось пропонувати конструктивне, а не просто деструкцію, сіяти страх, як робить "Опоблок", то з усіма можна домовитись.
– А хто у вас займається напрацюванням меседжів, смислів кампанії?
– У нас є, так називається, "військова кімната", "war room". Нас там 8 людей, основний драйвер – це комунікаційники. Безумовно, там є політтехнологи і всі, хто дотичні до кампанії. Тому це колективний орган.
– Політтехнологи – це хто?
– Ну, от у нас, наприклад, є Микола Давидюк, який з нами працює. Є багато тих, хто дає нам поради. Тобто ми відкриті. Але такому генератору ідей, як у нас Святослав Іванович, можуть позаздрити будь-які політтехнологи світу.
– А хто вам розробляв візуалку?
– У нас є Юрій Бабінець. Він колись працював у компанії Havas, а тепер працює у нас. Це він розробляв, це його творчість.
– Уявімо, що ви заходите в парламент, входите в коаліцію. Які для вас пріоритети в уряді? За які напрямки ви хотіли б і готові брати відповідальність?
– Ми хотіли б отримати ті посади, на яких ми можемо щось зробити. Наприклад, це соціальна сфера. У нас є чітко прописані політики, законопроекти, ми бачимо, як можна зсунути ринок праці і як можна покращити соціальні умови населення.
Ми готові брати на себе цю відповідальність. Чи це Мінсоц, чи якийсь інший гуманітарний блок, це вже інше питання.
У нас є спеціалісти в сфері освіти. Ми готові рухати освіту в світле майбутнє, будувати університети, будувати шкільну освіту. І це, я вважаю, ключ до нашого успіху.
Ну, і звичайно, економіка. На цих сферах ми б зосередилися. Але, знову ж таки, ми будемо пропонувати покрити ті сфери, де у нас є спеціалісти. Ми не готові брати якесь міністерство тільки для того, щоб туди поставити свою людину.
"Сорос – іноземний громадянин, він в принципі нічого не може фінансувати"
– Ми аналізували список "Голосу", і там є група людей, яких можна умовно назвати орієнтованими на "Dragon capital". Частина – випускники і стипендіати Пінчука та Сороса. Глобально, хто фінансує вашу партію? Згадані люди фінансують?
– Глобально не фінансують ні одні, ні другі. Тому що Сорос, по-перше, іноземний громадянин, він в принципі нічого не може фінансувати. Мені здається, що останні роки Сорос навіть позакривав деякі проекти в Україні і взагалі на території Східної Європи.
– Особливо в Угорщині…
– Там його змусили все закрити. Але у нас Сорос в принципі не може мати нічого спільного з українською політикою. Що стосується пана Пінчука, він так само відповідає всім, що не фінансує в нас нічого. Ми так само, як і у всіх інших каналів, купуємо у нього рекламу. Тому що ви знаєте, що він є бенефіціаром компанії Starlight, на каналах якої ми вимушені купувати пряму рекламу для партії "Голос". Так само, як ми купуємо її на ТРК "Україна" і на "1+1". Тому це вже питання до того, чому у нас медіа належать олігархам.
– Питання трохи делікатніше. Я у нас в редакції, мабуть, єдина людина, яка системно дивиться телевізор і новини по всіх каналах. І за останні кілька тижнів я побачив таку тенденцію, що майже щодня у новинах на ICTV є сюжети про Вакарчука. І ці сюжети такі дуже єлейні. Я хочу зрозуміти, це у Пінчука такий філантропічний порив чи це інвестиція?
– Інвестиція? Я не знаю. У нас точно немає людей Пінчука. Хоча хтось там щось розповідає, але назвіть мені хоч одну людину Пінчука.
Що стосується сюжетів, ми запрошуємо абсолютно всіх. У #Турзмін і на інші події ми запрошуємо абсолютно всі канали. Хтось приїжджає, хтось не приїжджає.
– Ви ж знаєте, що добра воля каналів в Україні зазвичай залежить від доброї волі однієї людини – власника.
– Я би так не сказала. Я брала участь у переговорах по купівлі прямої реклами, яку ми запустили. Жодного разу нам не сказали, що от пан Ахметов, чи пан Коломойський, чи пан Пінчук "просили передать". Такого немає.
Є менеджери, вони зацікавлені в тому, щоб продати нам рекламу. Тому що це ж сезон збору урожаю. Де вони ще стільки зароблять грошей, як не на політичній рекламі? Мені здається, що зараз за хвилину ефіру найдорожча ціна.
– Хто, до речі, бере найдорожче?
– Найдорожче? Здається, Коломойський, канал "1+1".
– Який бюджет ви плануєте витратити на рекламу?
– Ми взагалі на кампанію планували близько 50-60 мільйонів гривень. Зараз бачимо, що ми навряд чи вліземо в цю суму, тому що ми недооцінили вартість телебачення.
Ціна значно виросла, порівняно з тим, що ми бюджетували на самому початку кампанії. Тому я думаю, що зараз нам це обійдеться у 70-80 мільйонів гривень.
– Це досить пристойна сума.
– Так, пристойна. У нас поки що її і немає. Ми ще вимушені шукати. Але мільйонів, мабуть, 45-50 вже маємо. І ми маємо пропозиції і зобов'язання донорів, що вони сплатять, просто ми не беремо наперед. Ми домовилися про розстрочку, платимо потижнево за всю рекламу, крім зовнішньої реклами на бордах. Тому нам фактично гроші треба потижнево.
– Вакарчук представляє час від часу донорів...
– Не всіх, у нас їх набагато більше.
– Серед них є якісь для мене не зовсім зрозумілі люди. Наприклад, пан Фурса. Він начебто ніколи не значився у списках суперзаможних людей, а завжди ходив у лідерах громадської думки…
– Він opinion-leader, блогер. І це його добра воля – дати нам гроші. Він, здається, дав 250 тисяч гривень. Може, зі своєї зарплати чи доходів чи, може, з продажу чогось.
Це велика сума для людини. Для нас це невеликі гроші, тому що ми витрачаємо дуже багато, але це була його добра воля. Ми ж не можемо відмовитися.
– Але ви проводите перевірку тих грошей, які вам дають?
– Так, безумовно. Ми навіть за законом вимушені проводити перевірку, перевіряти податкову заставу. Коли ми почали кампанію фандрайзингу, у нас почали приходити дуже дивні платежі – по тисячі, по 5 тисяч гривень від людей з кримінальним минулим, з якимись незакритими судимостями. Ми повертаємо ці кошти, навіть великі суми приходили такі дуже дивні. Я думаю, що це хтось випробовував нашу систему фандрайзингу.
Розмовляв – Роман Романюк, УП
Фото – Дмитро Ларін, УП
