"Помолись и ни шагу назад" – как Кремль и РПЦ организовывали пророссийские митинги в Украине
1 березня 2014-го Рада Федерації Росії у відповідь на звернення Путіна дозволила застосовувати збройні сили на території України. А всього за кілька тижнів кінця лютого-початку березня того ж року "зелені чоловічки" – російські військові без розпізнавальних знаків – окупували Крим.
Через 5 років активісти групи Distributed Denial of Secrets опублікували у мережі 175 гігабайтів зламаних поштових скриньок російських політиків, журналістів та церковних діячів.
У руках хакерів опинилися сотні тисяч приватних повідомлень та документів, які проливають світло на втручання Росії у внутрішні справи України у 2013-2014 роках – ще до окупації Криму і війни на Сході.
Частина листів вже публікувалася до цього, але неодноразово блокувалася прокремлівськими хакерами та власниками хостингів.
Архів Dark Side of the Kremlin, тобто "Темна сторона Кремля", як його прозвали західні ЗМІ, дозволяє нам краще розуміти, як росіяни починали війну на Сході. Завдяки команді болгарського незалежного проекту "Биволъ", яка створила пошукову систему архіву, кожен може віднайти інформацію про дії росіян в Україні, Європі або про їхні плани у Сполучених Штатах.
Перевірити усе листування дуже складно. Не виключено, що частину інформації могли сфальсифікувати.
Ми впорядкували низку листів російських політичних діячів та проросійських активістів, відстежили їхній зв'язок із подіями 2013-2014 років і розповідаємо одну з чисельних історій, захованих у "Темній стороні Кремля".
Дійові особи
Коли в Україні готувалися до підписання угоди про асоціацію з ЄС, Росія пішла на розгортання масових кампаній зі зриву євроінтеграції.
Готувати ґрунт для майбутніх акцій доручили Сергію Глазьєву – раднику президента Росії Володимира Путіна. Глазьєва раніше вже звинувачували у причетності до організації масових заворушень.
Так, у 2016-му Генпрокуратура України опублікувала записи розмов Глазьєва, де той дає вказівки стосовно організації мітингів у Запоріжжі, звідки сам він родом, Криму та Одесі.
На іншому кінці дроту був депутат Держдуми РФ та директор Інституту країн СНД Костянтин Затулін, якого за антиукраїнську риторику тричі визнавали персоною нон-грата. Якщо Глазьєв курував загалом "український блок питань", то Затулін виконував доручення на місцях, здебільшого у Криму.
В інших регіонах України працював його колега – Кирило Фролов, який був заступником Затуліна по Інституту країн СНД. Фролов безпосередньо перебував під кураторством Глазьєва і влітку 2013-го почав на його замовлення організовувати мітинги.
Старт
Фролов запропонував Глазьєву провести перший протест 25 липня – напередодні візиту Московського патріарха Кирила до Києва. На мітинг проти євроінтеграції він пообіцяв зібрати щонайменше десять тисяч учасників, за умови, якщо церкви Московського патріархату долучаться до агітації.
До Києва планувалося звезти три тисячі осіб із Дніпра та Бердянська та розселити їх у наметах на Трухановому острові. Переважно цей актив складався з представників військових та козацьких організацій.
Витрати на одну акцію Фролов оцінив приблизно у 1,8 мільйона гривень, на той момент це 230 тисяч доларів.
Також, за його словами, ідею мітингу та зриву асоціації під час особистої зустрічі підтвердив сам патріарх Кирило.
Прямим відповідальним за польову роботу призначили політолога Ігоря Друзя, який у липні відвідав Москву, щоб узгодити деталі акції з Глазьєвим. Своїм кураторам у Москві Фролов надав план дій, який необхідно було вжити для зриву підписання асоціації.
У листі, адресованому Глазьєву та Затуліну, він пропонував максимально мобілізувати прихожан УПЦ МП для протидії євроінтеграції України. Фролов мав намір переконати патріарха Кирила публічно закликати українську владу відмовитися від зближення з Брюсселем під час святкувань 1025-ої річниці хрещення Русі.
Промова патріарха мала відбутися 27 липня перед святковим рок-концертом на Хрещатику. Концерт, до слова, організовував Олег Карамазов – український музикант, якого у 2012-му році Фролов, мовляв, на прохання особисто Путіна, закликав виступити на провладному мітингу у Росії. В обмін на старання Карамазову обіцяли посаду міністра культури.
Тим не менш, Кирило не став виступати на концерті, а сам захід зібрав лише близько двох тисяч глядачів, хоча Фролов хизувався, що вивів на вулиці 200-400 тисяч.
Крім цього, Фролов намагався задіяти засоби тиску на Януковича через власні контакти у Московському патріархаті. Він обіцяв Глазьєву організувати зустрічі з митрополитом Донецьким Іларіоном, а також з митрополитом Одеським Агафангелом, який протягом восьми років був депутатом Одеської облради від Партії регіонів:
Намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Павло, у свою чергу, міг би допомогти із впливом на тодішнього прем'єра Миколу Азарова.
Кадрові зміни
На початку вересня у структурі адміністрації Путіна відбулися серйозні кадрові зміни. Кураторство "українським блоком питань" було передано Владиславу Суркову – колишньому голові адміністрації президента Росії, якого найчастіше пов'язують із розпалюванням конфлікту на Донбасі.
Хоча Сурков став помічником Путіна лише 20 вересня 2013-го і офіційно займався лише питаннями Абхазії та Південної Осетії, ще на початку вересня 2013-го року він перебрав на себе контроль над подіями в Україні. Про це у листуванні із товаришами неодноразово згадував Фролов, якого Глазьєв запросив працювати вже під керівництвом Суркова.
У Фролова жодних заперечень це не викликало, і він пообіцяв працювати із будь-ким, кого "назначит Родина". Саме тоді робота проросійських сил активізувалася з іще більшою силою.
За ініціативою Олега Сагана – журналіста, заарештованого восени 2018-го за звинуваченням у сепаратизмі, був складений список із 40 великих українських підприємств, які потенційно могли підписати звернення проти Асоціації України з ЄС.
До цього Саган разом із колишнім депутатом Верховної Ради Оленою Мазур проводив роботу щодо створення "Асоціації україно-російського бізнесу", яка перебувала б у тісних стосунках із московським урядом. Свого часу до ініціативи долучився і "Український вибір" Медведчука.
Тим не менш, організатори неодноразово згадували про проблеми недостатнього фінансування. У ніч на 12 вересня на Фролова вийшов церковний діяч РПЦ Дмитро Смирнов, який запропонував організувати зустріч Глазьєва із російським олігархом Костянтином Малофєєвим, який наразі перебуває під західними санкціями за фінансування бойових дій на території України та "фабрики інтернет-тролів", яка функціонувала у російському Ольгіно.
Малофєєв висловив готовність зробити фінансові внески на будь-які проекти, що допоможуть у зриві Асоціації. У цей же день о 18:30 відбулася зустріч у московському офісі компанії Marshall Capital, що належить Малофєєву.
Вочевидь, сторони домовилися про достатнє фінансування проросійських сил на території України – результати журналістських розслідувань неодноразово доводили факти фінансування сепаратистів фондом Малофєєва.
Антимайдан
Невдовзі після початку протестів у Києві, Глазьєв та його команда долучилися до організації Антимайдану.
Фролов безпосередньо контактував із представниками низки проросійських організацій Півдня та Сходу України, серед яких, зокрема, харківський "Оплот" Євгена Жиліна, що брав участь у захоплені Харківської ОДА навесні 2014-го.
Зокрема контакт між адміністрацією Путіна та учасниками Антимайдану тримався через нардепа від Партії регіонів Олега Царьова. Ще у 2009-му році він познайомився з Костянтином Затуліним, коли через співробітника Інституту країн СНД Володимира Корнілова попросив гроші на вибори міського голови Дніпра.
Фролов особисто тримав зв'язок із Царьовим під час Майдану. Він називав Царьова їхнім "головним прихильником". У листуваннях нардеп називав Євромайдан "державним переворотом, що був організований католицькою церквою".
Постфактум
Фролов із Глазьєвим та Затуліним продовжували координувати дії проросійських сил у низці українських міст після втечі Януковича та початку заворушень на Сході України.
16 березня у Миколаєві вони організували "Народний Референдум" із питань федералізації України, на який зібралося всього кілька сотень осіб. Фролов тримав зв'язок також із лідерами так званої "Одеської дружини", яка зокрема була причетна до заворушень в Одесі 2 травня.
Фролов тримав на контролі фінансові питання місцевих сепаратистів. Так, один день утримання наметового табору в Одесі коштував організаторам до 14 тисяч доларів. Рядовий "дружини" отримував за добу 37 доларів, а самоназваний "офіцер" – 48. На спорядження одеські ватажки просили 85 тисяч доларів.
Після 14-го року Фролов разом зі своїми колегами вимушений був втекти до Росії.
На згадку ми досі маємо ці листи, які прямо вказують, що події на Донбасі – не стихійна відповідь на події Євромайдану, а заздалегідь сплановані у Москві дії.
Владислав Давидов, для УП
