С точки зрения Революции
3% росту ВВП України є ілюзією розвитку.
Простий приклад:
Господарство А – це 100 лопат. Господарство Б – це 300 сучасних тракторів. За рік господарство А виробляє ще 5 лопат і має ріст свого ВВП 5%. Господарство Б за той же рік виробляє 10 сучасних тракторів і має відповідно ріст 3,3%.
За показниками росту ВВП господарство А було значно ефективнішим. А по факту – 5 лопат проти 10 сучасних тракторів збільшили жахливе відставання.
У теорії можна говорити про поступовий рух, який колись приведе до бажаного результату.
У реальному житті 80% аварійної інфраструктури не будуть терпляче чекати, доки 3% росту ВВП сировинної економіки України створять ресурс для фундаментальної модернізації.
Особливо в умовах тотального "розпилу" злиденних коштів, найбільших у бюджеті видатків на обслуговування уже "спущених в унітаз" кредитів, а також війни.
Світові кризи і падіння цін на сировину також не будуть підлаштовуватися під наші плани.
За 40 років блукання під проводом Мойсея відбувся процес зміни поколінь. А у нас нове покоління масово покидає країну. Україну модернізують пенсіонери і люмпени?
У теорії можна будувати рожеві плани на будь-який проміжок часу. У реальному житті - створені старою елітою причини революції запускають зворотній відлік часу.
Революційний вибух обов’язково буде, але ніхто не знає - коли.
Наприклад, у Росії революційна пружина стискалася так довго, що уже майже всі повірили у безкінечну терпимість російського народу.
Але коли у 1917-му ця пружина почала розпрямлятися, "мало" не здалося нікому.
2004-й і 2014-й не усунули причини української революції. Бо щоразу нова влада намагалася так все поміняти, щоб при цьому нічого принципово не змінювати.
Оскільки основи старої системи залишились абсолютно недоторканими, їх лише прикрили 144-ма декораціями, – третя хвиля неминуча.
Реальний контроль суспільства над владою відсутній.
Реальне правосуддя відсутнє.
Потужні стимули для вітчизняного бізнесу відсутні.
Чи варто сподіватись на наповнення діжки, в яку щодня заливають 2 літри води, а через численні діри за цей же час з неї витікає 3 літри?
Влада здатна якийсь час дурити електорат. Але не економіку.
Коли кількість води у діжці опускається до критичного рівня, слово "економіка" у соціальному контексті стає синонімом слова "революція".
Революцію цікавить виключно результат реформ, а не процес.
Якщо прокурори та судді з "подарованими" маєтками і люксовими авто залишились на посадах – з точки зору революції жодної реформи правосуддя не було, незважаючи на всі реорганізації.
Читайте такжеЯкщо немає потужного росту приватних інвестицій – з точки зору революції жодної економічної реформи не було.
Революція добре знає, чим проїдання і тимчасове латання дірок відрізняється від розвитку.
Революція знає, що фактична спроба виведені в офшори мільярди компенсувати посиленням тарифного тиску на населення, половина якого є неплатоспроможною, – це шлях до третьої хвилі.
Для революції не існує авторитетів.
Вона прекрасно знає, чим ринкові ціни відрізняються від монопольних і від "Роттердам+". І що ринкова Японія не гробить ринковими цінами своїх фермерів.
Революція знає, що зарплати і пенсії у країні насправді платить працюючий бізнес, а не президент, не уряд і не депутати.
Що у деградуючій бідній економіці жодна модель пенсійної реформи не буде успішною.
Усі фрагментарні покращення – це "радість" від того, що ми вскочимо у провалля з трохи меншою швидкістю.
Поширена помилка – намагатись нависаючу третю хвилю оцінити за шаблонами 2004, 2014.
Дуже поширена помилка – плутати причини і приводи до революцій.
Махінації на виборах чи побиття студентів – це не причини революції, а приводи.
Що стане приводом третьої хвилі – не знає ніхто.
На відміну від причин, приводи з’являються швидко, спонтанно. Тому твердження, що Третього Майдану не буде через відсутність вагомого приводу, є дуже непереконливими.
Скільки людей влітку 2004-го вірили, що через кілька місяців розпочнеться Помаранчева революція? Влада була впевнена, що вона сильна як ніколи.
Хто з політичних експертів чи соціологів влітку 2013-го стверджував, що через кілька місяців всемогутній Янукович втратить владу?
Коли значна частина населення наближається до критичної межі терпіння, приводом може стати навіть якась дрібниця.
Хоча власникам великих зарплат чи рахунків у банках важко це зрозуміти.
У країні "віджатих" бізнесів завжди знайдуться спонсори революції.
Якщо влада нейтралізує офіційну опозицію, революцію очолить опозиція неофіційна.
Януковича скинули не Порошенко-Яценюк-Парубій... Які, як відомо, з Януковичем у підсумку домовились.
Фактичний результат, всупереч волі сцени Майдану, обумовили ті, про кого за декілька тижнів до того країна нічого не знала.
Але методами Правого сектору чи Парасюка можна скинути стару владу, але неможливо побудувати принципово нову систему.
Неминучість третьої хвилі забезпечує влада. А її сценарій – майбутні організовані чи спонтанні революціонери.
Для сценарію швидких революційних реформ потрібна команда талановитих організаторів, здатна оперативно розробити детальний план побудови нової системи і створити ефективний політичний механізм реалізації такого плану.
Але поки що нічого подібного на горизонті не спостерігається.
Українські інтелектуали по факту збираються допомогти старій еліті звести все до пустопорожніх розмов.
Хочеш провалити важливі реформи – почни їх обговорювати зі старою елітою.
Громадські діячі фактично не виходять за рамки критики і гарних лозунгів.
Системність нинішньої опозиції – такий самий фейк, як і реформаторський курс влади.
В Україні не може бути об’єднання демократичних сил. Бо таких сил просто немає.
"Демократичні" партії очолюються вічними вождями.
Без незамінного прізвища ці партії фактично втрачають сенс свого існування.
Для розуміння справжніх пріоритетів: щойно колись суперпопулярна Ангела Меркель втратила результативність, відразу ж постало питання її заміни на чолі партії.
Претендент на українського Піночета видає себе за представника громадянської позиції.
Один з творців ПРіБЮТу видає себе за лідера демократичних сил.
"Демократи" голосують за закон про партійну диктатуру.
Президентські та парламентські вибори за нинішніх умов нічого кардинально не змінять.
Бо немає принципово нового політичного змісту – за владу бореться суцільна PR-бутафорія. А революцію, як уже зазначалось, неможливо обдурити навіть найталановитішим піаром і політтехнологіями.
Провести кардинальні реформи обіцяють ті, хто мріє набрати хоча б 5%...
"Самопоміч" на минулих виборах святкувала гучну перемогу. Багато вона нареформувала?
Про єднання у парламенті реформаторів з різних фракцій українці вже чули восени 2014-го...
Якісно нова політична сила могла б на парламентських виборах претендувати на мінімум 40%, що дало б можливість творити справжні реформи, а не говорити про них.
Для цього є всі необхідні передумови. Відсутні ті, хто зміг би ними скористатись.
Відсутні ті, хто почав би вирішувати ключове завдання – перехід від Системи прізвищ до Системи правил/функцій.
Хто ДО виборів довів би своє вміння це робити на прикладі власної партії.
Спроби вгадати "правильне" прізвище уже не раз зіграли з українцями дуже злий жарт.
Але це їх так нічому і не навчило.
Якщо високий прохідний бар’єр до парламенту здатна подолати партія, яка на момент дослідження існувала лише на папері – значить, хвороба уже на критичній стадії.
Третя хвиля може вилікувати, а може скалічити. У тому числі і глядачів з попкорном...
Геннадій Cтепанчук, спеціально для УП
