Под прицелом Европы. В каких делах за рубежом фигурирует Мартыненко
Ще три роки тому попри кримінальне провадження у Швейцарії щодо відкату у 30 мільйонів франків депутат "Народного Фронту" Микола Мартиненко продовжував входити до близького оточення президента Петра Порошенка і глави уряду Арсенія Яценюка та очолювати парламентський комітет з питань паливно-енергетичного комплексу.
У листопаді 2015 року Мартиненко склав мандат, відмовився від депутатського імунітету та збирався відстоювати свою правоту у судах як звичайний громадянин.
У квітні 2017 року парламентаря затримали детективи НАБУ, а в грудні 2017 року йому вручили остаточну підозру у причетності до розкрадання коштів на двох держпідприємствах – "СхідГЗК" та "НАЕК "Енергоатом".
На обох підприємствах проводили закупівлі за завищеними цінами, через що держава, за версією слідства, зазнала збитків на загальну суму понад 695 мільйонів гривень.
Як і чотири роки тому, коли тільки стало відомо про швейцарську справу, екс-нардеп продовжує називати кримінальні провадження проти себе "маніпуляціями" та "політичними переслідуваннями". Але принаймні зараз Мартиненко вже не заперечує, що проти нього ведуть розслідування за кордоном.
Сьогодні щодо нього вже слухається справа в українському суді, та достеменно відомо про кримінальні провадження, у яких фігурує Мартиненко, не лише у Швейцарії, а й у Чехії та Австрії.
Українська справа Мартиненка
В Україні Мартиненка та його спільників звинувачують за двома епізодами, які вже отримали умовну назву – "атомна та уранова справи Мартиненка".
Перший епізод стосується отримання Мартиненком "відкатів" за сприяння чеській компанії "Skoda JS" у виграші тендерів ДП "НАЕК "Енергоатом" протягом 2008-2012 років. Співпраця з іноземними правоохоронцями допомогла встановити, що ці гроші на свої швейцарські рахунки отримувала контрольована Мартиненком панамська компанія "Bradcrest Investment" – в розмірі 15-20 % від кожного контракту. У подальшому з цих грошей оплачувалися різні витрати родини Мартиненка: медичні послуги, оренда житла та навіть послуги адвокатів.
Другий епізод – організація Мартиненком закупівлі за завищеними цінами казахстанського урану для ДП "СхідГЗК" через підконтрольне йому австрійське товариство "Steuermann". Різниця цін на уран у вигляді 17,29 млн. доларів США осідала на рахунках цієї австрійської компанії та також розподілялася на витрати як власне Мартиненка і його родини, так й інших співучасників схеми.
Справа в українському суді рухається неабиякими темпами. Засідання відбуваються щотижня по три години, упродовж яких прокурор долучає десятки томів доказів, масштаби яких вражають. Загалом доказів у справі на понад 200 томів та більше 51 тисячі аркушів.
Стратегія захисту адвокатів Мартиненка стала зрозумілою уже з перших засідань. Вона побудована не на доказах невинуватості, а на маніпуляціях та сподіваннях на "добрих друзів" в системі.
Читайте такжеЦе стало очевидним, коли на одне з судових засідань детективи НАБУ принесли екс-нардепу повістку на допит. Як виявилося, 28 листопада чеські правоохоронці хотіли допитати Мартиненка у своїй справі.
Екс-нардеп не просто проігнорував повістку, він демонстративно її викидав, аргументуючи це відсутністю у НАБУ будь-яких прав на її вручення.
За повідомленням прес-служби самого Мартиненка, він все таки прийшов на допит, аби співпрацювати з чеськими правоохоронцями. Але, за його ж словами, він взагалі не вважає НАБУ органом влади, що має право на міжнародну співпрацю в рамках кримінального процесу.
Одночасно із поданих вже 209 томів справи стало зрозуміло, що половина цих письмових матеріалів – документи, отримані внаслідок міжнародної співпраці. Раніше НАБУ повідомляло про щонайменше 50 таких запитів у цій справі.
Серед доказів – томи банківських документів. Ключовою є інформація від швейцарських банків, де Мартиненко фігурує як бенефіціар компанії, що отримувала відкати. Іноземним правоохоронцям вдалося отримати величезну доказову базу під час обшуків та інших слідчих дій за кордоном, які проводилися за запитами НАБУ.
Судове сито з діркою для доказів
Очевидно, Мартиненко планує відрізати незручну доказову базу через те, що НАБУ начебто отримало ці матеріали незаконно.
Його захист проситиме український суд визнати ці документи недопустимими доказами. Простою мовою – не брати ці документи до уваги взагалі через начебто відсутність у НАБУ повноважень їх запитувати.
При цьому, повноваження на міжнародну співпрацю в НАБУ є – це чорним по білому зазначено у нормах кримінального процесу та у їх профільному законі. Там також чітко вказано на пріоритет цього закону над іншими нормативними актами, які йому суперечать.
Ще у 2014 році Рада проголосувала в тому числі за ці норми, оскільки відповідні повноваження для НАБУ були однією з важливих вимог міжнародних партнерів, яка гарантувала його незалежність.
Проте скандальний фігурант читає закон однобоко та "забуває" сказати, що уже отримав повне фіаско у швейцарському суді. Суд беззаперечно відхилив його аргументи та визнав НАБУ належним органом для міжнародної співпраці, керуючись у тому числі міжнародними договорами.
Мова йде про рішення Федерального кримінального суду Швейцарії. Ці рішення є публічно доступними німецькою мовою і Центр протидії корупції вирішив їх перекласти. Вони абсолютно визнають право українського НАБУ на міжнародну співпрацю.
Переклад Федерального кримінального суду Швейцарії. Оригінал
З тексту судового рішення випливає, що підконтрольна Мартиненку компанія "Bradcrest Investment S.A." скаржилася на швейцарського прокурора та вимагала його замінити, а також намагалася оскаржити рішення швейцарських правоохоронців щодо задоволення запиту про міжнародно-правову допомогу НАБУ.
Мова йде про запити НАБУ від 29 лютого та 28 квітня 2016, у відповідь на які швейцарці надали Бюро низку банківських документів. Найважливіші серед них – банківські рахунки панамського товариства "Bradcrest Investment S.A." у швейцарських банках "Fortis Banque (Suisse) S.A." та "Hottinger & Cie".
Саме ці установи ідентифікували Мартиненка як бенефіціара "Bradcrest Investment S.A.". Більше того, представник банку "Hottinger & Cie" Томас Хаслер зустрічався з Мартиненком та представником "Bradcrest Investments S.A." Павлом Скаленком у липні 2013 року в Києві. На зустрічі Мартиненко був представлений бенефіціарним власником низки компаній і в тому числі "Bradcrest Investment S.A."
За даними слідства, Скаленко особисто за вказівкою екс-нардепа Миколи Мартиненка виступав представником панамської компанії "Bradcrest Investments S.A.", куди було перераховано 6,4 млн євро від оборудки в атомній справі. Скаленко відкривав рахунки цієї компанії у швейцарських банках, а також особисто домовлявся з представниками "Skoda JS" a.s. щодо розмірів "відкатів".
Це одні з надважливих доказів причетності Мартиненка до організації схеми з компанією "Skoda JS" a.s., і саме тому представник компанії "Bradcrest Investment S.A." в швейцарському суді категорично заперечував проти передачі українському НАБУ цих документів.
Аргументи використовувалися дуже різні: починаючи від того, що НАБУ є органом, що начебто займається політичними переслідуваннями та контролюється парламентом, і закінчуючи відсутністю в НАБУ повноважень на співпрацю.
Після восьми місяців судового розгляду в травні 2017 року Федеральний суд Швейцарії відхилив вимоги Мартиненка та визнав безсумнівним право НАБУ на подання міжнародних запитів про надання правової допомоги.
Пізніше Швейцарський Верховний суд в апеляції від 28 червня цього року підтвердив рішення першої інстанції про законність передачі доказів швейцарцями в НАБУ у справі Мартиненка.
Переклад рішення Федерального суду Швейцарії. Оригінал
Швейцарський суд не міг ухвалити інакший вердикт, адже питання обміну доказами між Швейцарією та Україною регулюється Європейською конвенцією про взаємну правову допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 року.
Рішення швейцарців підтвердило, що Конвенція чітко передбачає право України самостійно національними законами визначати, які органи уповноважені здійснювати міжнародно-правову допомогу.
І якщо в 1999 році такими органами за законодавством України були лише Генпрокуратура та Мін’юст, то в 2014 році закон про НАБУ та Кримінальний процесуальний кодекс визначив також право Бюро надсилати і отримувати запити про міжнародно-правову допомогу в справах його підслідності.
Більше того, швейцарці з обуренням наголосили на зловживаннях позивача у процесі, а саме – безпідставних звинуваченнях прокурора в упередженості та бездоказовому намаганні його відвести від справ. Про це зазначено у рішенні Федерального кримінального суду від травня 2017 року.
Суд висловив сумніви в доброчесності аргументів захисту Мартиненка. Адвокати обурювалися, що дізналися про наявність справи лише коли отримали змогу ознайомитися із відповідним запитом НАБУ до Швейцарської прокуратури. Це було очевидною брехнею, оскільки сам захист задовго до цього скаржився, що інформація про справу потрапила до ЗМІ.
Проте українські суди далекі від швейцарських стандартів, і саме на це сподівається Мартиненко.
В Україні, на відміну від Швейцарії, суди вже відвели від справи детектива через лайки у фейсбуці та прокурора через грюк дверима – і в той же час нуль реакції на маніпуляції та подекуди неадекватну поведінку адвокатів. Останні вдавалися в процесі навіть до звинувачень НАБУ у "юридичному стриптизі" та інших негативних висловлювань на адресу прокурорів та детективів.
26 листопада адвокати уже подали клопотання про визнання недопустимими частини доказів із Швейцарії, посилаючись на те, що деякі файли нібито не завірені. Прокурори ж спростували це – згідно з нормами процесу, отримані від іноземних органів документи не потребують додаткової легалізації та мають визнаватися українською стороною.
Сам собі прокурор
Провадження щодо схем Мартиненка у Чехії та Швейцарії велися від 2013 року, ще задовго до справи НАБУ. Іноземці неодноразово направляли до ГПУ запити у цих справах.
Однак Генпрокуратура не тільки не реєструвала власне кримінальне провадження, але й запити виконувала суто формально.
Лише коли за розслідування взялося НАБУ, іноземці переконалися у прагненні довести справу щодо схем за участі екс-депутата до суду та пішли назустріч українським правоохоронцям.
Один цікавий факт проливає світло на причини провальної співпраці ГПУ з іноземцями у справі Мартиненка.
Під час обшуку в офісі екс-нардепа детективи НАБУ з-поміж іншого вилучили лист від 12 листопада 2015 року, який той надіслав на адресу свого секретаря. Там був текст його запиту до ГПУ, а разом із ним і відповідь, яку прокуратура мала надати.
Це означає, що екс-нардеп – сам собі прокурор і може від імені ГПУ готувати відповіді іноземним правоохоронцям, отримувати конфіденційну інформацію та фактично керувати справою.
Мартиненку чудово відомо, що за посередництво в міжнародній співпраці ГПУ йому б нічого не загрожувало, як в Україні, так і за кордоном. Саме тому він переконливо відстоює версію необхідності роботи іноземних правоохоронців виключно через ГПУ.
На судовому засіданні 19 листопада Мартиненко радив нам звернутися з запитом до ГПУ і перепитати в них, чи може НАБУ самостійно без ГПУ здійснювати міжнародну співпрацю з іноземними правоохоронними органами. Чому Мартиненко роздавав такі поради? Вочевидь, йому вже добре відома позиція ГПУ.
У 2016 році генеральний прокурор Юрій Луценко особисто намагався допомогти Мартиненку та іншим фігурантам справ НАБУ з міжнародним компонентом.
Він закидав МЗС листами про те, що НАБУ займає "деструктивну позицію", позиціонуючи себе центральним органом із міжнародно-правового співробітництва, незважаючи на прямі норми закону, які на це вказують. Такими листами він намагався замінити ці норми та спрямувати всю міжнародну співпрацю НАБУ виключно через посередництво ГПУ.
Генпрокурор нібито переживав, що іноземні держави можуть відмовити НАБУ в наданні допомоги. А також натякав, що суди можуть визнати недопустимими всі докази, отримані НАБУ з-за кордону.
Луценко не зупинявся навіть після чіткої відповіді МЗС. Аби НАБУ могло напряму без ГПУ здійснювати міжнародну співпрацю в кримінальному процесі, ніяких змін в закони вносити не потрібно.
Джерела у дипломатичних колах також підтверджують, що заступник генпрокурора Євген Єнін, у свою чергу, проводив зустрічі з іноземними прокурорами, застерігаючи їх від прямої співпраці з НАБУ.
Виправдання в Україні – шлях до "успіху" за кордоном
Якщо український суд за підігрування ГПУ піде на визнання недопустимими доказів, отриманих НАБУ за результатами міжнародної співпраці, це означатиме фактично виправдання самого Мартиненка та більшості його співучасників.
Більше того, це небезпечний прецедент, який зможуть використовувати чи не всі фігуранти із подібними "міжнародними схемами заробітку".
Мартиненку таке виправдання потрібно не так для відновлення репутації чи політичної реабілітації, як для вирішення проблем із його закордонними справами, які зараз розслідуються у тій же Швейцарії, Чехії та Австрії.
У кожній з країн свої особливості – з публічних джерел відомо, що у Швейцарії Мартиненко є підозрюваним у хабарництві, зокрема в отриманні відкатів за сприяння чеській "Skoda JS" a.s. у виграші тендерів українського ДП "НАЕК "Енергоатом".
З огляду на публічні джерела, НАБУ тісно співпрацює і зі швейцарцями та активно надає їм докази винуватості Мартиненка.
Справа у Чехії стосується епізоду "атомної справи", і там обвинувачуються чеські громадяни, проте на відміну від української справи, яка зараз в суді, чеська охоплює і період з 2014 по 2016 роки. На сьогодні чеський національний центр із боротьби з організованою злочинністю висунув звинувачення у розкраданні коштів і ухиленні від сплати податків проти шести топ-менеджерів компанії "Skoda JS" a.s.
Мартиненко боїться цієї справи, навіть не будучи підозрюваним у ній, адже обвинувачені громадяни Чехії можуть дати свідчення проти нього як для українського, так і для швейцарського суду. Саме через це йому не дуже хочеться з’являтися на допити та демонструвати цим свою вразливість перед українськими та чеськими правоохоронцями.
Аналогічно із справами в Австрії – нещодавно Київський апеляційний суд відмовив адвокатам у скасуванні варти відносно вже австрійських громадян Вольфганга Ейбергера та Марії Ляпінш, які є директорами австрійського товариства "Steuermann" і є водночас підозрюваними у схемі розкрадання коштів в Україні. У 2014-2016 роках держпідприємство "СхідГЗК" переплатило австрійському товариству "Steuermann" 17,29 млн доларів за уранову сировину.
Австрійці також можуть свідчити проти Мартиненка, і тоді коло його захисту несподівано стане невиправдано вузьким.
Виправдувальний вирок в Україні, заснований на визнанні протиправною міжнародної співпраці НАБУ є рятівною паличкою, якою екс-нардеп хоче продемонструвати іноземцям свій вплив в Україні та використовувати це рішення для прикриття перед іноземними правоохоронцями.
Тому судовий процес над Мартиненком в Україні – один з найзнаковіших процесів у нашій історії. Він демонструє боротьбу з корупційною системою, якій вдавалося процвітати роками за часів різної влади без жодних турбот. І саме він виявить, чи здатна ще імунна система протидіяти тяжкій хворобі.
Дар’я Каленюк, Олена Щербан, Центр протидії корупції, спеціально для УП
