#ПравительствоГройсмана: Кто и как руководит Кабинетом министров
"Я фактично безправний прем’єр", – напівжартома бідкався якось Володимир Гройсман на одній зустрічі з журналістами, де була присутня й УП.
"У Європі, мабуть, немає іншого керівника уряду, у якого було б так мало повноважень, як у мене. Я жодного рішення не можу ухвалити сам – все треба робити через уряд. Це не нормально", – уже серйозно додавав прем’єр.
Це може видатись парадоксальним, але сказане прем’єром було одночасно і правдою, і не зовсім.
З одного боку, історія прем'єра Гройсмана – постійна боротьба за розширення зони можливостей. У цій боротьбі стартові позиції прем'єра і справді були дуже скромними.
У квітні 2016 року в уряді, який прийнято називати урядом Гройсмана, самому Гройсману вдалося вибити місця всього для трьох своїх людей. І місця не найважливіші.
Крім того, формально Кабінет міністрів в Україні і справді є органом колегіальним, який приймає рішення більшістю голосів.
Однак коли Гройсман говорив, що він "безправний" і не може провести жодного свого рішення, це була неправда.
Адже вже з перших днів свого урядування Володимир Борисович почав власну маленьку "війну за незалежність". І треба визнати, що йому це дуже добре вдалося. Настільки добре, що з "великої надії" президента Порошенка Гройсман перетворився на його "найбільшу поразку".
14 жовтня минуло рівно два з половиною роки, як прем'єр-міністром України став Володимир Гройсман. ''Українська правда" вирішила розібратися, як працює його уряд.
У першому матеріалі серії читайте про те, як молодому прем'єру вдалося фактично позбавитись президентського впливу на Кабмін.
Найбільша помилка президента Порошенка
"Гройсман – наша найбільша помилка. Ми думали, що він буде грати на команду, а він з перших днів одразу почав грати на себе", – скаржиться УП один із найближчих соратників Порошенка.
На початку Володимир Гройсман і справді здавався президенту Порошенку ідеальним кандидатом, щоб замінити Арсенія Яценюка на посаді прем'єр-міністра.
По-перше, у Гройсмана в Києві не було жодних серйозних зв'язків, він не мав історії спілкування з олігархами, не водив особливу дружбу з іншими великими політичними гравцями.
По-друге, Порошенко не бачив у Гройсмані потенційного конкурента, адже за ним не стояла жодна серйозна політична сила. Власна партія Володимира Борисовича "Вінницька європейська стратегія" в розрахунок не бралася. Hавіть у БПП в Гройсмана не було власної групи, які були, скажімо, у Луценка чи Кличка.
"На останньому етапі скидання Яценюка вже навіть Кононенко вмовляв Порошенка зупинитись. Намагався переконати, що Гройсман неконтрольований, і всі його помилки лягатимуть на президента. Але Порошенко вже завівся і нікого не чув. У нього буває таке, що він щось вирішить і не заспокоїться, поки цього не доб’ється. Хай навіть у цьому немає жодного сенсу", – переповідає тепер події майже трирічної давнини один із членів найближчого оточення Порошенка.
Tака впевненість президента в "безпечності" Гройсмана не в останню чергу базувалася на тому, що кар’єра вінниччанина у великій політиці так чи інакше була пов'язана з ним, Порошенком.
Власна історія Гройсмана як успішного мера видавалася в масштабах країни просто несерйозною. Але саме з цієї "несерйозної" теми молодий прем’єр і зробив свою "фішку".
Образ "мера всієї країни", який покаже "як керувати державою", мав стати для Гройсмана медійний прикриттям. Але щоб зберегтися в кріслі прем'єра і великій політиці, Володимиру Борисовичу необхідні були вагоміші аргументи.
Гройсману потрібно було одноосібно взяти в руки Кабмін і навчитися ним керувати.
Як зробити уряд Гройсмана урядом Гройсмана
Одразу після призначення прем'єр Володимир Гройсман взявся робити все необхідне, щоб стати керівником уряду не лише за назвою, але й по суті.
Ця боротьба почалася ще навіть до формального призначення. Щоб комфортно почуватися в новому кріслі, Гройсману не можна було лишитися в уряді на самоті.
Читайте также
Він розумів: якщо в Кабміні не буде хоч кількох його людей, яким би він міг довіряти, то навіть починати цю гру не варто. Адже його неодмінно використають впливовіші гравці і скинуть на першому крутому політичному віражі, як баласт.
Саме тому ще на етапі формування нового Кабміну Гройсман був настільки непохитним у питанні призначення своїх людей. Навіть коли йому натякали, що прем'єром може стати і не він, Гройсман не відступав від своєї вимоги працевлаштувати в уряд Олександра Саєнка, Володимира Кістіона та Андрія Реву.
І, як показало майбутнє, ставка прем’єра зіграла. Згадані люди стали ситуативною групою, з якою прем'єр може порадитись в екстрених ситуаціях, не криючись та не боячись, що його спробують "злити".
Другим кроком, який убезпечив Гройсмана в кріслі прем'єра, стала дружба з "Народним фронтом". Голоси "фронтовиків" у Раді та їхні міністри за столом уряду виявилися дуже ефективним "запобіжником" від відставки Гройсмана, яку в команді Порошенка вже не один раз намагалися провернути.
Однак Володимиру Борисовичу мало було убезпечити себе від звільнення. Він хотів зробити так, аби уряд Гройсмана став насправді його.
По суті своїй Кабінет міністрів – колегіальний орган, де рішення ухвалюються більшістю. З одного боку, це дає змогу створити в державі певну систему стримувань і противаг. Члени коаліції, делегуючи своїх міністрів в уряд, отримують змогу заблокувати рішення, якщо їхню позицію не чують.
Цю колегіальність можна легко використати проти прем'єра, що неодноразово робив президент Порошенко.
"Президент міг просто сказати комусь зі своїх міністрів виступити на Кабміні проти ідей прем'єра, якось того "опустити". Таке дуже часто проробляли з Яценюком. І Гройсман не просто це бачив, часом він брав у цьому участь", – розповідає УП один зі співрозмовників у керівництві Адміністрації президента.
Щоб уникнути такої долі самому і, головне, зробити Кабмін керованим, прем'єру треба було знайти дорогу до міністрів із квоти Порошенка. І, треба визнати, в цій роботі Гройсман проявився як умілий переговірник.
"Ви зараз запитайте, хто там в уряді залишився наш? Та майже нікого! Володя всіх або "перебив" під себе, або просто змусив не висовуватись", – зітхаючи зізнається один із членів команди президента.
Але як це Гройсману вдалося? Як пояснюють співрозмовники УП в уряді, на Банковій та в депутатському корпусі, у прем’єра є цілий набір своїх прийомів.
Перш за все, вибудовування особистих стосунків з міністрами. При цьому в команді Порошенка скаржаться, що Гройсман діє методами Яценюка.
"Сєня як перебивав наших міністрів? Коли тебе викликають до "першого", то, буває, доводиться сидіти по кілька годин в приймальні. Без телефону, без інтернету. Просто стирчати там кілька годин. І це страшенно дратує.
А Яценюк, коли бачив, що до нього хтось із наших міністрів приходив, демонстративно виганяв свого відвідувача. Завжди всіх наших вислуховував – і давав їм заробляти. Після першого такого візиту міністр автоматично переставав бути "нашим" і ставав "Сєніним". Просто через оце людське ставленням він перевербовувався сам", – розповідає один із довірених людей Порошенка.
Гройсман, за його словами, діє точно так само.
Про це ж говорять і міністри. За словами кількох співрозмовників УП, перед засіданнями уряду прем’єр зазвичай має окрему розмову з ключовими міністрами, щоб ухвалити рішення до того, як почнеться Кабмін.
"Перед засіданням Гройсман сам тобі зателефонує або запросить до себе. І вже там просить, що от я буду на Кабмін виносити таке-то рішення, підтримай. Або якщо знає, що ти точно не підтримаєш, то просить просто не виступати проти. Збоку це видається несерйозним, але спробуйте відмовити, коли вас просить прем’єр-міністр", – розповідає УП на умовах анонімності один із міністрів уряду Гройсмана.
За такою схемою, наприклад, прем’єр зумів забрати ДФС з підпорядкування Мінфіну або "Укрзалізницю" з-під Мінінфраструктури.
Якщо ж Гройсману не вдається знайти спільну мову з міністром напряму, то він створює йому конкурента – людину з міністерства, з якою починає демонстративно вирішувати питання в обхід міністра.
"Якось у своїй війні з Данилюком Гройсман викреслив його прізвище зі складу делегації в закордонне відрядження. І демонстративно вписав туди прізвище Маркарової, з якою намагався вибудувати стосунки, щоб мати вплив у Мінфіні. І в кожному міністерстві Володя намагається отримати когось "довіреного": або міністра, або заступника", – пояснює логіку прем’єра один із міністрів його уряду.
Що цікаво, якщо міністр таки не йде на контакт, то Гройсман не гребує особисто вижити його з уряду. Як було, наприклад, у ситуації з екс-міністром АПК Тарасом Кутовим чи екс-главою Мінфіну Олександром Данилюком.
"З Кутовим там просто особиста заруба була. Тарас дуже гордий і самодостатній чоловік, і коли Гройсман почав його гнобити за земельну реформу, то Кутовий просто встав і вийшов. З Данилюком все було інакше. Гройсман і хотів би, але Данилюк все ніяк не вставав і не виходив", – розповідає УП один із членів оточення Порошенка.
"Володя його терпів якось. Але коли Гройсман полетів у Брюссель, а Данилюк понаписував листи в посольства G7 і європейцям, що не зустрічайтесь з ним, цей прем’єр – головна причина корупції, то Володя просто вибухнув. Він повернувся в Київ і особисто зробив все, щоб Данилюка викинути з Кабміну. Аж до того, що сам прийшов у Раду і вмовляв депутатів", – додає він.
Ще одна важлива деталь. Фактично, після кожного гучного звільнення в уряді місця тимчасових керівників діставалися ставленикам Гройсмана. Так сталося в ситуації з Кутовим, так сталося у випадку Данилюка, так, врешті, відбулося і після відставки глави ДФС Романа Насірова.
Усіх їх на посади призначали за квотою президентської сили, а зараз очолювані ними відомства опинилися в "тимчасовому користуванні" прем’єра, який вміло скористався ситуацією.
***
Така "фартовість" прем’єра – це не лише його заслуга. Допомагає Гройсману так просто розширювати свій вплив якраз той, у кого прем’єр цей вплив відбирає, – президент Порошенко.
Навряд чи це свідома позиція Петра Олексійовича, але насправді саме вона є визначальною.
"У нас немає когось, хто б працював з міністрами нашої квоти системно. Бо "перший" не вміє делегувати повноваження. Він хоче сам усе контролювати. Але робить це колись на чвертинку, колись – на половинку", – з певною долею приреченості розповідає один із найближчих соратників президента. І додає:
"Фронт" дуже добре грає в командну гру, там без Авакова нічого не відбувається. Гройсман цю гру освоїв досконало. І тільки в нас все врізнобій. Ясно, що Гройсман це використав. А хто б не використав?"
Справді, прем’єр Гройсман тільки використав нагоду, яку йому дав сам Порошенко. За останні два з половиною роки президентська сила зробила все, щоб втратити право вирішального голосу в уряді.
Формально з 24 членів уряду 13 складають квоту БПП, тобто в президента і його команди могла б бути своя більшість у Кабміні. Але вже зараз Порошенко "чистими" втратив три міністерства – АПК, Мінфін і охорони здоров’я. Оскільки заступники і в. о. міністрів не мають права голосу – це мінус три багнети у квоті БПП.
Але навіть це не все. Із тих 10 міністрів, які начебто зберігають вірність команді Порошенка, ще 3-4 живуть за принципом політичного флюгера, орієнтуючись одночасно і на прем’єра, і на президента, і на власні інтереси.
Але це вже тема окремої статті. Далі буде...
Роман Романюк, УП
УП 100. Поза межами можливого
"Украинская правда" представит свой второй в истории рейтинг лидеров - сотню украинцев, которые делают наибольший вклад в независимость и будущее Украины.
