Свидетельство Чубарова: Матвиенко сказала, что льется кровь, следовательно, они должны пролить кровь

У четвер, 25 січня, Оболонський райсуд Києва, що розглядає справу про звинувачення екс-президента Віктора Януковича в державній зраді, продовжив заслуховувати свідків обвинувачення.

До зали засідання запросили народного депутата Рефата Чубарова. Після допиту прокурори повідомили, що задоволені свідченнями голови Меджлісу кримськотатарського народу.

Адвокати Януковича заявили: Чубаров "підтвердив, що Крим здали". Своїми питаннями захист усіляко намагався продемонструвати, що влада в Києві не реагувала на події в Криму.

"Українська правда" пропонує найцікавіше з допиту свідка 25 січня.

РЕФАТ ЧУБАРОВ

На момент захоплення Криму був депутатом Верховної Ради АРК, головою Меджлісу кримськотатарського народу. З 2014 року йому заборонено в’їзд в окупований Росією Крим.

Щодо пропозиції зустрітися з Сурковим

Буквально в кінці січня – на початку лютого я отримав телефонний дзвінок. Людина, яка подзвонила, пропонувала зустрітися з помічником президента РФ Сурковим, який нібито буде перебувати в Криму.

Я відповів, що, якщо зустріч щодо допомоги Україні з приводу облаштування кримських татар – я готовий. З інших питань зустрічатися не хотів.

Про ситуацію в Криму перед початком захоплення півострова Росією

У лютому (2014 року – УП) ситуація в Криму була напруженою. Одним з головних факторів було те, що офіційна республіканська влада була повністю політично заангажованою. Вона підбирала і направляла учасників "Антимайдану" в Київ. Паралельно влада в АРК з грудня 2013 року створювала народні дружини.

20 лютого ввечері я отримав повідомлення від одного зі своїх колег по Верховній Раді АР Крим, що на 21-е скликається позачергове засідання ВР Криму.

Оскільки я був головою фракції "Курултай-Рух" у ВР Криму, мене про це не попередили, я набрав заступника голови ВР Криму Іоффе Григорія і запитався в нього, які причини, чому мене не повідомлено. Слово за слово – ми перейшли на високі тональності.

З його пояснень я зрозумів, що вони отримали інформацію, що на шляху повернення з Києва до Криму учасників "Антимайдану" нібито було спалено кілька автобусів, шість кримських людей нібито було вбито, як він мені сказав.

Це в мене записано на Фейсбуці того часу. Шість людей вбито, що я собі думаю, що вони не можуть зібрати Верховну Раду й обговорити це. Ми з колегами робили все, щоб дізнатися. Згодом зясували, що жодного вбитого в Криму не ховали і не привозили.

Я втрутився, тому що саме в ці дні тодішній голова ВР Криму Константинов перебував у Москві. Він тоді вже їздив як челнок. Здається, 20 лютого Константинов зробив заяву, що ВР Криму готова розглянути питання щодо відокремлення. Уже потім Константинов говорив, що це була просто спроба залякати Київ.

Про зміну влади в Криму

Мені говорили, що є завдання тільки змінити голову уряду Криму і сформувати новий уряд. Константинов пропонував мені надати свої пропозиції щодо нового складу уряду.

У нас були дуже довгі переговори. Ми переконували не призначати сесію або перенести її на кілька днів.

Бо, за Конституцією, призначення нового голови Ради міністрів вимагає узгодження з президентом, або з тимчасовим в.о. президента Турчиновим, щоб не порушувати жоден закон. У підсумку, ми так і не домовилися.

Я тоді контактував з очільниками СБУ Криму. Вони були не дуже щирі, не дуже відверті, але якоюсь мірою вони майже відверто натякали на те, що в Криму з'являється дуже багато людей, які себе бачать учасниками процесу (сепаратизму – УП).

Вони говорили дуже "вітієвато". У цей момент ми з колегами вирішили, що 26-го ми скликаємо людей на мітинг з головною метою – переконати депутатів не проводити сесію Верховної Ради АР Крим, а провести через 3-4 дні.

З 25 на 26 лютого мені стало відомо, що "Руское Єдінство" призначають мітинг на 26 лютого на тій же площі, де ми мали намір провести свій.

Я зідзвонився з Аксьоновим, він сказав, що вони призначають на 14 годину. А ми призначали на 10 ранку. Він ще тоді сказав: "Можливо, ви до того моменту всі свої питання вирішите".

Ми попередили про це і начальника головного управління МВС в АРК, і начальника головуправління СБУ про мітинг. Ми звернулися з тим, щоб вони забезпечили громадський порядок. Я визначив помічників, які вночі виїхали на це місце з правоохоронцями і, маючи схеми розміщення, все перевірили.

Про мітинг 26 лютого і людей зі зброєю на площі

Вранці на площі зібралося дуже багато людей. Від 12 до 15 тисяч прийшли з гаслом, що Крим – це Україна. Після 12 години почали збиратися прихильники "Руського Єдінства". Їх було близько 2-2,5 тисяч. Почали приїжджати автобуси з Севастополя.

Згодом почалися періодичні сутички. Вони не переходили в бійки.

О 14 годині 26 лютого начальник головного управління СБУ передзвонив мені і сказав, що в натовпі – приблизно 16 тисяч осіб було на площі – є двоє людей з автоматом Калашнікова, що вони приїхали з Севастополя.

Він сказав, що в СБУ знають, але не можуть цих людей вирахувати і нейтралізувати. Він також сказав, що ці люди в якийсь момент мать відкрити стрілянину по людях. Я спитав, у чий бік. Мені відповіли, що невідомо. Головне, щоб була велика кількість жертв.

Я цю інформацію сказав одному-двом людям, які були при мені. Я жив з цією інформацією до самого розпуску мітингу. Я ніяк не міг якось ефективно реагувати на отриману інформацію – зупинити мітинг або пояснити людям, що в натовпі є...

Крім того, я виходив з того, що може бути різноваріантність. Чому я отримав цю інформацію, навіщо мені її сказали?

Про перелякані очі Константинова

Близько до призначеного часу сесії я кілька разів був у Константинова. Був один момент, про який я вже кілька разів давав свідчення.

Я просто дуже добре знаю Константинова. Він – типовий бізнесмен. Він такий, що ніколи не доводить ситуацію до стану вибуху, щоб не втрачати те, що для бізнесменів є найдорожчим.

У Криму говорили про політичні зміни, говорили про те, що нарешті настав час, коли не буде домінування однієї політичної сили, коли не буде домінування однієї етнічної спільноти.

 Говорили про те, що нам треба сісти з народними депутатами України, обговорити концепцію нового закону про вибори до Верховної Ради Криму для того, щоб у ньому були адекватно представлені всі спільноти, які живуть у Криму, і ми могли би спільно працювати далі на розвиток Криму.

Я був упевнений, що Константинов це все розуміє і не доведе ситуацію 26-го лютого до якогось, не дай Боже, вибуху. Я йому відверто говорив, що якщо ми зараз не дамо людям просту відповідь, а вони прийшли лише за одним – перенесіть сесію і домовляйтеся між собою.

До речі, про це говорили майже всі лідери, за виключенням Константинова і його найближчого оточення, яке було одночасно керівництвом "Руського Єдінства".

Був такий момент, просто я сидів дуже близько до нього, він сидів на чільному місці за столом, а я збоку. Я відчуваю, що він дивиться на мене, але бачить не мене. Очі в нього, як на мене, налякані.

Я миттєво повернувся до дверей його великого кабінету. У дверях стоїть людина в сірому одязі, куртка, шапочка – кремезний. Я зрозумів, що вони дивляться один на одного. Константинов на нього, він – на Константинова.

Як тільки я повернувся – він обережно і тихо зачинив двері й вийшов з кабінету. Коли вже я виходив з кабінету, інтуїтивно почав відчувати, що щось відбувається не те.

Поряд із кабінетом я побачив дуже багато людей, однотипного вигляду. Це були люди, непов'язані з Кримом. До мене підходили різні співробітники міліції і СБУ, яких я знав. Я запитався в них, хто ці люди. Я думав, що, можливо, це якісь наші спеціальні підрозділи.

Але мені сказали, що це не наші люди. Я тоді не міг думати, але потім я зрозумів, що Константинов боявся не можливих наслідків того, що відбувалося в Криму. Він боявся того, що принесуть ці люди.

Про сесію ВР Криму, що не відбулася

Отже, за хвилин десять до призначеного часу я зайшов у сесійну залу Верховної Ради Криму. Там збиралися депутати. Спустився зі свого кабінету Константинов і сказав, що багато депутатів не можуть доїхати, бо їх не пускають на роботу.

Я вголос заявив, що в залі лише 49 депутатів, а кворум має бути 51, і, якщо засвітиться на табло більше – це буде фальсифікація. Після реєстрації система показала 49 людей. У підсумку засідання не було.

Про видимість примирення напередодні захоплення

Я залишав площу разом з Аксьоновим. Домовились о 10 ранку зустрітися і обговорити пропозиції щодо поїздки до Києва, а також домовилися, що підемо на різні телеканали: він пішов на державний канал, я – на інший. Ми мали розповісти всім про домовленість.

У нас було розуміння, що утримали ситуацію, була ейфорія, що уникнули найстрашнішого в житті.

Захоплення держбудівель

27 лютого о 4:40 мене розбудив телефон. Начальник головного управління СБУ Криму сказав, що близько четвертої години приміщення Верховної Ради і Ради міністрів Криму захопили невідомі в масках зі зброєю.

Це для мене було шоком. Я запитав, чому мені дзвоните, ви ж знаєте своє завдання. В СБУ мені відповіли, що, якщо хтось буде мати бажання вивести під будівлю людей, я маю розуміти: захоплювачі з собою занесли велику купу найсучаснішої зброї.

Тоді через журналістів я повідомив, що краще не підходити до тих будівель.

За 10 хвилин після дзвінка СБУ подзвонив Аксьонов і спитав, чи я знаю, що сталося, хто це, і чи це не мої люди. Я думаю, він не знав, що це за люди.

А близько 8 години ранку мені подзвонили колеги і сказали, що на околицях Сімферополя стали три БТРи. На питання, чому стоїте, вони сказали: "Зламалися". Я зрозумів, що тут вступають в дію російські війська.

Хто дав наказ зняти охорону з держбудівель АРК ввечері 26 лютого?

Я від Чийгоза дізнався, що після 10 вечора було дано команду з посиленого режиму перейти на звичайних режим. Я не знаю, хто дав таку команду персонально. Але це міг дати начальник головуправління МВС у Криму.

Про візитерів з Держдуми і блокування 1-го аеродрому, який міг стати фортецею

Здається, 28 лютого або 1 березня в Крим почали прибувати групи різних людей з Росії. Була величезна група депутатів Державної Думи і Ради Федерації Росії.

Вони прибували в Сімферополь, потім розподілялися. Група їхала до Севастополя, такі як Валуєв, Жириновський. Частина залишалася в Сімферополі.

28 лютого чи 1 березня на їхнє дуже наполегливе прохання я зустрівся ввечері з групою в одному з кафе неподалік від штабу. У них була ціла тактика. Вони приїхали нібито як найближчі родичі. Я питав, чому вони не контактують з законною владою.

Як тільки я почав говорити, отримав на телефон повідомлення про блокування військового аеродрому в Кіровському. З боку Феодосії та інших сторін туди прибували військові, автомобілі "Тигри".

Це було вночі, вони беруть в облогу ту невелику кількість військових, які є на цьому аеродромі. Це не був активний аеродром.

Мене це просто шокувало, оскільки вдень, коли я був у прикордонному штабі... Я людина абсолютно не військова, але в тому штабі я говорив про те, що ми маємо створити таке місце, де був би осередок непокорності, помітного публічного супротиву. Невійськового, але щоб це було як фортеця. Я тоді сказав про цей аеродром.

Я був шокований. Я тоді достатньо зло сказав тим депутатам, що вони хотіли мене переконати, що вони добрі люди, а в цей момент їхні люди захоплюють ще один український військовий гарнізон.

Про засідання ВР Криму під дулами автоматів

27 лютого з початку захоплення зранку я отримав повідомлення. Якщо в Раду міністрів нікого не пропускали, включаючи Могильова, то в Верховну Раду вони зранку пропустили Константинова і тих людей, на яких він показав. Це було найближче оточення членів президіуму.

Потім вони 27 лютого оголосили, що буде сесія. Сесію було призначено після обіду, здається, на 15 годину.

Я в цей день зустрічався з керівниками СБУ, головного управління МВС у Криму. Десь до початку сесії я запитав, де Могильов. Мені сказали, що він – у головному управлінні міліції. Я поїхав до них. Там дійсно було щось схоже на штаб, група 5-6 людей, помічники Могильова.

Вони намагалися встановити зв'язок з кимось, хто перебував усередині Верховної Ради. Їм це не вдавалося, оскільки всі пристрої в депутатів Криму, коли вони заходили, вилучали військові – у масках, балаклавах, з автоматами. Доступ людей до ВР, кого туди запрошували, був через військових. Так було і з журналістами.

У штабі я був близько години. Потім ми отримали повідомлення, що Могильова відправили у відставку, обрано Аксьонова. Ніхто не міг встановити, який був кворум.

Ввечері по місцевому телебаченню була заява депутата Сумуліді. У повідомленні вказувалося, що він нібито був у залі, але він взагалі не був у залі. Була ще одна така заява від когось із депутатів, але не пам'ятаю точно. У Сумуліді впевнений точно.

Було інтерв'ю такого депутата Енвера Абдураїмова, він був членом фракції "Курултай", але в якийсь момент Могильов його підкупив, і він перейшов до Партії регіонів.

Він дав інтерв'ю на камеру, що прибув на заклик керівництва Верховної Ради до приміщення. Але коли військовий, наставивши на нього автомат, вимагав, щоб він усе виклав з кишень і показав – він цим обурився, повернувся і не пішов на сесію.

Це було, думаю, єдине свідчення, яке пояснювало, через які моменти проходили ті депутати, які пішли на сесію.

Отже, 28-го ввечері по всіх місцевих телеканалах головною новиною є відставка Могильова й обрання Аксьонова. 1 березня я вже зі ЗМІ отримую інформацію, що Аксьонов звернувся до Путіна як новообраний голова Ради міністрів з закликом, проханням допомогти утримати мир в АР Крим.

Я до останнього думав, що завдання було – повністю взяти під контроль Крим для того, щоб Київ поставити в незручні умови для подальших переговорів. Я до 18 березня думав, що в Криму розігрують "абхазький сценарій".

Я намагався встановити з кримськими очільниками відносини. Які б у мене не були напружені відносини з Константиновим або Могильовим, але в мене були нормальні відносини з Аксьоновим. Вважалося, що він так само намагається зберегти мир у Криму, і він бачить Крим у складі України.

На всі мої намагання зрозуміти, хто, на якому рівні контактує з президентом України Януковичем, я отримав відповідь, що вони не знають

28 лютого чи 1 березня я зустрічався з тодішнім керівником главку СБУ Геннадієм Калачовим. Там у приміщенні СБУ був двір, у ньому стояли залізні бочки, і там палили документи.

Тоді на репліку про те, що вже на той момент було взято під контроль приміщення главка кримського МВС, він сказав: "У нас є внутрішні укріплення, ми можемо місяць триматися". А їх взяли під контроль через два дні.

Ми отримували деякі дані з СБУ часів Януковича, що вони ведуть незаконну діяльність щодо Меджлісу. Ми бачили, що кримська СБУ мала дуже специфічний підбір кадрів: здебільшого, люди, які могли виконати вказівки, на яких було незаконне підґрунтя, скажімо, за етнічною ознакою. Там з 10 тисяч осіб лише один був кримським татарином.

Про Решата Аметова – перше вбивство кримського татарина

Для кримських татар кожен день був шоком. Третього березня зник Решат Аметов. Зник – означає те, що всі побачили по всіх телеканалах, як його виводять так звані сили "кримської самооборони" за руки і насильно саджають у машину.

Батько трьох дітей, він пішов у військовий комісаріат, щоб записатися добровольцем. Він військовозобов'язаний, а в країні щось відбувається.

Він був щирий і чесний. Громадянин. Він бачив, що відбувається щось не те і тому пішов у військовий комісаріат, щоб сказати, що він військовозобов'язаний.

Там двері зачинено. То він пішов на центральну площу, щоб просто подивитися на людей, що відбувається. Йому заламали руки.

15 березня мені повідомили, що в Білогорському районі знайшли прикопане тіло Решата Аметова. Коли мені показали фотографії, я сказав, щоб нікому їх не показували. Це було щось жахливе.

Це 15 березня, а 16 березня – їхній так званий "референдум". У мене було таке враження, що і тіло нам дали напередодні 16 березня, щоб люди просто вийшли на площу.

Як тільки голова Ради Федерації РФ Валентина Матвієнко сказала, що вони йдуть рятувати росіян, "бо там ллється російська кров", я так і сказав журналістам: "Она сказала, что льется кровь, значит, они должны пролить кровь"...

Чи підтримуєте ви заяви представників кримськотатарського народу Джемілєва та Умерова в ЗМІ про те, що Крим, фактично, здали?

Якщо використовувати слово "здали", то здали всі, хто мав зобов'язання не дати розвиватися таким подіям.

Здала міжнародна система, конструкція міжнародного устрою, тобто всі країни, які входять у ті чи інші міжнародні організації. Які мають ціль опікуватися – починаючи з ООН і завершуючи Україною, якщо використовувати термін "здали".

Але набагато глибше, якщо говорити про можливості тих чи інших учасників, залучених до цього, – їхні права, зобов'язання і можливості. Тоді тут треба підходити дифереційно до України як до держави.

У людей у Криму враження, що здали.