Как в зоне отчуждения. Кто заплатит за разрушенное жилье в зоне АТО?
"Чим тут можна зарадити? Та перестріляйте нас, і не треба буде заморочуватись", – різко відреагував на спробу завести розмову мешканець селища Семенівка під Слов'янськом.
Він разом із дружиною порався на подвір'ї, яке виглядало, як декорації фільму про апокаліпсис.
Згорілі крони дерев, встелений слідами осколків гараж, зарослі кущів, якими обросли цегляні руїни двоповерхових будинків.
Про минуле життя однієї з будівель нагадувала вивіска "Магазин" – це єдине, що на ній уціліло. Вікна, перекриття між поверхами, внутрішні стіни – усе знищено снарядами та вогнем.
Крім магазину, на першому поверсі тут раніше був дитячий міні-садок. Решту площі займали житлові квартири.
Чому Семенівка за три з половиною роки після завершення тут бойових дій виглядає, як зона відчуження, у якій продовжують жити люди – з'ясовувала "Українська правда".
Привиди війни
Семенівка – селище, яке адміністративно підпорядковується Слов'янську – місту, що стало воротами та візитівкою звільненої території Донбасу. Саме між Семенівкою і Слов'янськом розташована ключова транспортна розв'язка, звідки всі дороги пролягають далі вглиб Донбасу в бік передової.
Проте кожен, хто виїжджає з цих "воріт", бачить на обрії гнітючу картину – ряди триповерхових будівель без вікон і з розбитими дахами. Це – корпуси психіатричної лікарні обласного значення на вулиці Нарвській.
Поруч з лікарнею до війни мешкали люди у п'яти- і двоповерхових житлових будинках на вісім квартир. Коли їхнє житло стало вогневою ціллю, довелося спочатку сидіти в підвалах, а потім тікати.
Бої під Слов'янськом тривали з кінця квітня 2014-го. Коли в травні з лікарні евакуювали майже півтисячі пацієнтів, її корпуси зайняли бойовики. Під час обстрілів дісталося снарядами і прилеглим житловим будинкам.
"Ну а хто сюди стріляв? Якщо тут біля нас сиділи сепаратисти, а там за мостом був блок-пост українських військових? То хто в наш бік стріляв?", – відповідає на запитання, хто повинен відновити зруйноване житло, співрозмовник з вулиці Нарвської.
Чоловік і його дружина не захотіли ні представлятися, ні фотографуватися.
"Я боюсь, а то ще приїдуть, розстріляють. Нас тут з дружиною вже якось ледь не розстріляли, прийняли за мародерів. Сусідка попросила забрати її речі з квартири, добре, що в нас у руках буди ключі, це нас і врятувало", – згадує з сарказмом чоловік.
Після звільнення Семенівки сюди почали повертатися люди. Але заселитися у свої квартири змогли не всі.
Два багатоквартирні будинки згоріли і вже не підлягали ремонту. Власники зруйнованих квартир уже четвертий рік побираються, хто де. Ні держава, ні місцева рада досі не змогли забезпечити їх житлом.
Три будинки вдалося підлатати силами волонтерів. У двох – величезні діри в стінах заклали старою цеглою, дах перекрили шифером, який видала чеська гуманітарна організація.
Ще в одному будинку вдалося навіть поштукатурити і пофарбувати фасад – тут будівельними матеріалами допомогла організація з Німеччини.
"Це ваш будинок?", – не даю спокою подружжю з Нарвської.
"Наш", – киває чоловік незадоволено, хоча його будинок між двома руїнами цегляних двоповерхівок виглядає, як острівок життя.
Сліди від обстрілів на будинку виказує хіба зруйнований балкон та відсутня штукатурка на стелі під'їзду в місці, куди потрапив снаряд.
Зараз тут заселені шість з восьми квартир.
"Дві сім'ї виїхали в Росію, їм там є де жити", – уточнює співрозмовник.
"А тут жити складно?"
"Ну як вам сказати? Ходимо по квартирі з калорифером у руках, як з портфелем. З кімнати – в кухню, з кухні – в спальню. А взимку з вікон у квартирі обдираємо лід", – без ентузіазму розповідає чоловік, якому явно вже набридло те саме переказувати кожному новому гостю.
У будинку, який не утеплений зовні, третю зиму немає опалення. До 2014 року квартири обігрівалися від котельні психіатричної лікарні.
"Я вже два роки борюся, щоб сюди протягли автономне опалення. Це двісті метрів від найближчої котельні. І ніби ж гроші на це є, але цей складний бюрократичний механізм... Простіше кажучи, всім по барабану", – розповідає депутат Слов'янської міської ради Сергій Савченко, обраний від Семенівки.
Він погодився приїхати на Нарвську до журналіста УП, сподіваючись, що кожен новий розголос проблеми якось допоможе її вирішенню.
"Я знаєте, чого не розумію? Коли в Калинівці вибухнули склади, все порозривало, поруйнувало – держава одразу виділила кошти. І люди одразу могли заїхати. А чому тут не можна було так зробити?", – критикує політику влади депутат, який у міській раді представляє пропрезидентську політичну силу "Блок Петра Порошенка".
Савченко запевняє, що завдяки його зусиллям вдалося виділити з місцевого бюджету одноразову допомогу мешканцям згорілих будинків у розмірі 13,5 тисяч гривень. Поки це всі результати після тривалого листування з органами влади місцевого, обласного та центрального рівня.
"Усе-таки дивно, що в нас першочергово виділяються гроші на відновлення природних парків, доріг, мостів. Так, це все потрібні речі. Але якщо в людини немає де жити, то де гуляти і по чому їздити – для неї це вже другорядне питання", – переконаний Савченко.
Переведення стрілок
Усі ці роки мешканці згорілих будинків на Нарвській оббивають пороги чиновників, вимагаючи або нове житло, або грошову компенсацію за втрачене.
У відповідь керівництво Слов'янської міської ради неодноразово обіцяло – як тільки знайдуться гроші, для людей побудують новий будинок.
"Ми кожні 2-3 тижні отримуємо запити по Семенівці. Звертаються і місцеві мешканці, і місцева влада просить дати гроші", – під час одного зі своїх візитів на Донбас наприкінці осені 2016-го заявляв журналістам міністр з питань тимчасово окупованих територій Вадим Черниш.
"Я знаю про цю проблему, але нам не під силу її вирішити", – розписався міністр у своєї безпорадності.
За його словами, основна перепона – відсутність узаконеного механізму відбудови зруйнованого приватного житла чи компенсацій за нього за рахунок державного бюджету.
"А всі міжнародні партнери з розвитку гроші на такі проекти не дають – це не відповідає їхнім принципам", – додав Черниш.
Так, міжнародні інституції в основному фінансують відновлення соціальної інфраструктури.
Саме за німецькі кошти в Семенівці відновили два корпуси психіатричної лікарні. Решта шість корпусів ще чекають своєї черги на ремонт. Поки чітких планів щодо термінів немає, бо досі не вирішене питання джерела фінансування.
Міжнародні гуманітарні організації також надають допомогу у вигляді будівельних матеріалів, які можуть отримати і власники приватного житла. Але сам ремонт доведеться робити власними зусиллями або шукати на підмогу волонтерів.
А от що робити зі зруйнованими будинками, які уже не підлягають ремонту, – досі нікому не зрозуміло.
"Для нас ці будинки – це проблема. Бо вони завжди використовуються російською пропагандою для критики, що Україна нічого не робить. Або їх показують як свіжі руйнування. Тому це не лише питання потреб людини, це вже символічні речі, це політика ідеологічного характеру", – розводить руками міністр Черниш.
При цьому він спробував "перевести стрілки" на обласну владу. Мовляв, за бажання та могла б виділити кошти на будівництво нових будинків з субвенцій у 2,6 мільярди гривень, які Донецька область отримала в 2016 році на відновлення інфраструктури. Це ті мільярди, які вивільнилися з коштів місцевих бюджетів непідконтрольних територій.
Проте голова Донецької облдержадміністрації Павло Жебрівський у коментарі УП заперечив слова міністра.
"Для того, аби відновлювати будинки приватної власності, потрібні зміни в законодавстві. Їх немає, тож і досі діє пряма заборона фінансувати відновлення приватного житла. І немає різниці, з державного бюджету ці кошти чи з місцевого – це все гроші держави, і вони виділяються за одним алгоритмом", – пояснив Жебрівський.
Попри це в окремих випадках Донецькій ОДА вдається знайти ресурси на відбудову приватного житла. Але тут ідеться виключно про будинки, що розташовані впритул до передової, і де тривають бойові дії.
"Ми винайшли такий алгоритм дій, за яким працюємо з серпня цього року: в Авдіївці, Красногорівці, Мар’їнці оголошено надзвичайну ситуацію місцевого значення. З обласного бюджету ми виділили кошти на придбання будівельних матеріалів, і ці матеріали передали Державній службі з надзвичайних ситуацій", – розповідає Жебрівський.
За ресурси обласного бюджету та руками рятувальників уже відремонтовано чотири будинки в Красногорівці, сім – у Мар’їнці і майже півтори сотні будинків – в Авдіївці.
Відсутність політичної волі і грошей
Наприкінці 2016 року у Верховній Раді розглядали два законопроекти, якими передбачалося узаконення механізму прямих грошових компенсацій за зруйноване житло з державного бюджету України.
Проте депутати ці проекти різко розкритикували.
"То це ми з вами, це наші вояки зруйнували ці домівки?! Я б авторам цього законопроекту порадив: їдьте у Москву і там такі законопроекти вносьте!", – обурився Сергій Соболєв з "Батьківщини".
"Відшкодовувати збитки має той, хто винен", – заявила тоді віце-спікер Оксана Сироїд, яка переконана, що такі закони перекладають відповідальність за збитки на Україну і "легалізують внутрішній конфлікт".
"Це питання до Мін'юсту, хай судиться і через міжнародні суди стягує ці гроші, а не з нашого бюджету", – підтримав позицію нардеп від "Народного фронту", учасник бойових дій на Донбасі Ігор Лапін.
Екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник у свою чергу додав, що навіть ухваливши ці закони, їх неможливо буде виконати, бо в держбюджеті просто немає таких фінансових ресурсів. За його припущенням, на компенсації доведеться витратити мільярди гривень.
У підсумку нардепи не лише провалили ці законопроекти, але й відмовилися відправляти їх на доопрацювання.
"Це дуже непопулярна тема у політиків, які виходять з міркувань політичної доцільності і як відреагує їх електорат. Крім того, у суспільстві культивується думка, що ці люди самі винні в тому, що сталося, що вони самі покликали Путіна. У цьому питанні всі керуються лише емоціями", – пояснює в коментарі УП нардеп Наталія Веселова, яка єдина з фракції "Самопоміч" підтримала один із законопроектів.
Брак фінансових ресурсів у держбюджеті для Веселової – теж не аргумент. Вона переконана, що гроші на відбудову приватного житла можна буде отримати і від міжнародних донорів, якщо відповідно виставляти пріоритети.
"Кілька тижнів тому я на конференції в Берліні, присвяченій гуманітарній кризі на сході України, порушила питання житла. І міжнародники позитивно реагували і запевняли, що вони готові надавати допомогу, якщо б український уряд до них звернувся з таким запитом.
Тобто не міжнародні організації формують пріоритети, а вони очікують від нас пропозицій. Але в нас уряд сформував пріоритетом відновлення інфраструктури", – каже Веселова.
До суду проти України
Поки держава не може знайти механізми відбудови приватного житла, правники радять судитися.
Вони посилаються на статтю 19 закону "Про боротьбу з тероризмом", де передбачено компенсацію з боку держави всієї шкоди, завданої під час антитерористичних операцій. Фактично, назвавши війну "АТО", держава сама взяла на себе відповідальність у питанні виплат за зруйноване житло.
"Обов’язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу, незалежно від її вини. А вже потім держава, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, має право вимоги до винної особи чи осіб", – трактує закон "Про боротьбу з тероризмом" Роман Лихачов, адвокат і аналітик Чугуївської правозахисної групи, яка разом з Українською Гельсінською спілкою допомагала родині Макогон відсудити компенсацію за житло.
Мешканка згорілого будинку на Нарвській, 80-річна пенсіонерка Валентина Макогон ще наприкінці 2015-го подала позов у Слов'янський міський суд на отримання грошової компенсації. Там їй відмовили. Пізніше позов на виплату 364 тисяч гривень задовольнив Апеляційний суд Донецької області.
Але грошей жінка не отримала досі. Держава оскаржує рішення, хоча в жовні 2017 року Апеляційний суд уже вдруге задовольнив вимоги позивача.
"Баба Валя не каже, що Україна винна. Бо ми розуміємо, що це велися наступальні дії. Відповідно, все летіло в ці будинки. Але ж ніхто не хоче в цьому зізнатися. Питають на суді у баби Валі: "Ви бачили, хто стріляв?". А я кажу, чому питати в баби Валі? На це є керівники операції зі звільнення Слов'янська.
Але ж ніхто не хоче зізнаватися",– каже Василь Полосенко, зять Валентини Макогон, який представляє інтереси літньої жінки в суді.
УП зустрілася з ним у Слов'янську, куди чоловік забрав жити тещу.
"Прокуратура весь час намагалася перекваліфікувати нашу цивільну справу в кримінальну. Тоді треба буде знайти винного, який має відшкодувати збитки. Але де його шукати?", – розводить руками Полосенко.
Схожих справ в українських судах уже сотні. Попри позитивні вироки, по факту отримати компенсацію не вдається нікому.
"Є негласна рознарядка по українських судах не доводити ці справи до логічного завершення. Бо закон буде на стороні громадянина, і це створить прецедент і додаткові видатки з бюджету", – переконана нардеп Веселова.
Вона вважає, що поки на найвищому рівні не вирішується питання зруйнованих приватних будинків, утримання їх колишніх мешканців мають взяти на себе органи місцевого самоврядування.
Зараз ці люди навіть не можуть отримати статус переселенця, яким гарантована щомісячна допомога 400-800 гривень. Адже Семенівка – це підконтрольна Україні територія, відтак, згідно з законом, у місцевих мешканців немає потреби кудись втікати і ставати внутрішньо переміщеними особами.
Мар'яна П'єцух, УП
Текст підготовлено в рамках проекту, що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади
