Прифронтовое безвластие: как Золотое живет без хозяина и бюджета
19 вересня мине десять місяців відтоді, як Петро Порошенко своїм указом створив військово-цивільну адміністрацію (ВЦА) у місті Золоте та підпорядкованому йому селі Катеринівка, що на Луганщині. Такий крок зумовлений неспроможністю місцевих органів самоврядування повноцінно виконувати свої функції.
Проте з минулої осені Золотівська ВЦА так і не запрацювала, бо досі в Луганській ОДА не можуть визначитися з кандидатурою її голови. Заручниками цієї невизначеності стали 15 тисяч мешканців, які живуть на неосвітлених вулицях, з розбитими дорогами і які не можуть отримати матеріальну допомогу на відновлення пошкоджених обстрілами будинків та квартир.
Адже на всі ці потреби кошти виділяються з міського бюджету. При тому, як запевнили УП в мерії Золотого, кошти є в достатній кількості на рахунках. Але міськрада не може їх використати, бо через відсутність депутатів неможливо провести сесію, відтак – затвердити бюджет і здійснювати капітальні видатки.
Читайте такжеЖиттєдіяльність Золотого регулюється лише так званим тимчасовим бюджетом, який затверджують щоквартально на суму 400 тисяч гривень. У порівнянні з розмірами бюджету Золотого до 2014 року це – сміховинні цифри, адже три роки тому дохідна частина міського бюджету становила до 14 мільйонів гривень щорічно.
Золоте, що, за легендою, бере назву від алегорії "золоте дно" (поклади кам'яного вугілля – УП), ніколи не бідувало. Тут до війни працювало три шахти, одна збагачувальна фабрика та електрична підстанція.
Після того, як у 2014 році місто розділила лінія зіткнення, на підконтрольній Києву його частині залишилося дві шахти, на яких досі добувають вугілля високої якості.
Зниклі депутати
"Доброго дня, а де кабінет керівництва міста?" – запитую в прибиральниці, яку зустріла за роботою на першому поверсі Золотівської міськради.
Жінка, схоже, була заскочена зненацька таким запитанням.
"Кабінет заступника мера на другому поверсі, але там нікого немає. Вона зараз у відпустці", – подумавши, відповіла вона.
"А виконувач обов'язків мера?" – уточнюю, вдивляючись у список посадовців, який висить на стіні в коридорі.
"Ні мера, ні в.о. у нас немає", – додає прибиральниця.
Міський голова Золотого Володимир Кочевенко втік із міста влітку 2014 року після звільнення більшої частини міста від бойовиків.
У травні 2015-го співробітники СБУ затримали Кочевенка у Маріуполі за підозрою в посяганні на територіальну цілісність України.
У березні 2016-го Рубіжанській міський суд Луганської області засудив екс- мера на два роки позбавлення волі за те, що він надавав вказівки на виділення приміщення під проведення незаконного референдуму у Золотому. Однак за станом здоров'я його згодом звільнили з під варти. Місцеві кажуть, що він зараз мешкає у родичів у Маріуполі.
Усі нинішні посадовці Золотівської міськради – ще з команди засудженого за сепаратизм мера. З 18-ти співробітників за три роки їх залишилося десять, включаючи прибиральницю.
До листопада 2016-го року обов'язки міського голови виконував Сергій Нехаєнко. Проте після указу президента про створення ВЦА він написав заяву про неоплачувану відпустку на невизначений термін, розуміючи, що ось-ось на його місце призначать голову ВЦА.
Проте довгоочікуване призначення чомусь зависло в повітрі. У результаті управління містом впало на плечі заступниці мера Любов Зубок. Але її ми теж не застали в міськраді, вона якраз пішла в короткотермінову відпустку.
"Так, а до кого ж мені тоді підійти?" – розчаровано продовжую допитувати прибиральницю.
"Ну спробуйте сюди зайти", – жінка вказує на кабінет керуючого справами міськради.
"Так це не до мене!" – реагує на моє прохання дати коментар про життя міста керуюча справами Інна Деміденко.
"А до кого ж тоді?" – дивуюся ситуації, яка дійшла до смішного.
"Так немає до кого! Думаєте, нам ця ситуація самим приємна?! Ми так від цієї невизначеності вже втомилися!" – не стримує емоцій чиновниця.
Деміденко хоч і не погодилася на інтерв'ю, але говорити не припинила. Почала розповідати, як ще з червня 2016-го від Золотівської міськради надсилали листи до Луганської обласної адміністрації та Верховної Ради, де просили створити ВЦА, пояснюючи, що місцеве самоврядування тут паралізоване.
Останній раз місцеві вибори тут відбувалися ще в 2010 році. У 2015-му Золоте увійшло до переліку населених пунктів зони проведення АТО, де місцевих виборів не передбачено.
Попри те, що міська рада стала фактично недієздатною.
"Частина депутатів виїхала, а частина після всіх цих обстрілів за станом здоров'я не може працювати. У нас є депутат 1935 року народження, він залишився на тому боці. Йому, щоб приїхати на сесію, треба об'їхати всю область, щоб перетнути в Станиці Луганській КПВВ і знову доїхати до Золотого", – пояснює Деміденко.
Один із п'яти кварталів міста Михайлівка або Золоте-5 з 2014 року не підконтрольне українській армії, це так звана "сіра зона". Так само частина тутешніх депутатів мешкає в сусідньому окупованому Первомайську, – це райцентр, якому колись підпорядковувалось Золоте.
Щоб легально потрапити з Первомайська чи Золотого-5 до підконтрольної Україні частини Золотого, потрібно проїхати 260 кілометрів: спочатку 130 кілометрів до єдиного на Луганщині КПП в Станиці Луганській, а потім ще зі Станиці в Золоте-1 або квартал Сонячний, де розташована міська рада.
Як розповіли УП місцеві активісти, з 30-ти депутатів Золотівської міськради, які були обрані в 2010 році, сьогодні відчутна діяльність лише одного. І, зазвичай, ця діяльність зводиться до виписування безкінечних довідок і складання актів на вимогу жителів міста.
"Наприклад, щоб отримати гуманітарну допомогу від міжнародних організацій, кожен її отримувач має підтвердити довідкою, що він наразі дійсно проживає за такою-то адресою. У нас навіть всередині Золотого велика міграція людей, які ховалися від обстрілів у більш безпечних кварталах. Виходить, що одній людині треба виписувати сотні довідок", – каже Деміденко.
Просто під час розмови у жінки дзвонить телефон. Вона піднімає слухавку: йдеться саме про довідку.
"Ви можете написати, що такий-то за місцем реєстрації не проживає, але хто з ким ночує, – це не наше питання!" –дещо роздратовано каже в слухавку Деміденко, а потім закінчує розмову і пояснює: "Чуєте? Ну вже до смішного доходить. Дзвонили з приводу довідки, що чоловік з дружиною не живе, але там зате живе її лежачий родич…"
"Заморожені" кошти
Через неможливість здійснювати капітальні видатки, в Золотому ніяк не почнуть ремонт доріг, який тут не здійснювали десятиліттями. Така ж історія і з відновленням вуличного освітлення, яке було пошкоджено обстрілами.
"Раніше світло на вулицях нам не дозволяли вмикати військові, щоб у тої сторони не було чіткого орієнтиру, куди стріляти. Але в 2016-му році нам надійшов лист із дозволом підключити частину вулиць. Гроші на це ми маємо на рахунках, але ж використати не можемо", – каже Деміденко.
Однак найбільше від відсутності бюджету страждають мешканці пошкоджених обстрілами будинків і квартир.
"Якщо навіть міжнародні фонди допоможуть шифером, то дах від того сам не накриється. Тому з бюджету передбачена матеріальна допомога на відновлення житла, коли можна було найняти майстрів. Але цю допомогу ми не можемо людям виділити, поки не запрацює ВЦА. Бо це теж капітальні видатки", – додає Деміденко.
У підконтрольній Києву частині Золотого за три з половиною роки війни було пошкоджено понад три сотні багатоквартирних будинків. Лише половину з них вдалося відремонтувати.
У січні 2017-го від важкої артилерії постраждав дачний будинок сім'ї Юрія та Світлани Печених, який розташований у районі Сонячного. Один снаряд розірвався за двадцять метрів від будівлі, залишивши гігантську воронку на городі, а інший залетів через дах у кухню, пробив міжкімнатну стіну й осів під землею у вітальні.
Родина Печених звернулася у міськраду за допомогою у відновленні будинка, але почула звичне – "поки немає голови ВЦА, капітальних видатків не буде".
Шкільні бійки за честь України
"Дивіться, яка вона велетенська!" – місцеві дітлахи позастрибували у гігантську воронку, яка залишилася біля будинку Печених з січня 2017-го.
Розваги у дітей Золотого специфічні. От, наприклад, показують незрозумілу пляму на трансформаторній будці.
"Ми цю пляму назвали "Ніс снаряда". Дивіться, як схожа. Вона з'явилася тут одразу після обстрілу і за два роки не зникла. Магія якась", – серйозним тоном переповідають хлопці.
Цікавлюся, чи займаються діти у якихось гуртках у позашкільний час.
"На районі є художня школа, але це більше для дівчат. На Карбоніті (сусідній від Сонячного району – УП) є школа з новим тренажерним залом, але туди нас не пускають, бо ми з іншої школи", – звітують хлопці.
Популярне місце, де діти із Сонячного розважаються, – це приміщення протестантської церкви. Там для всіх охочих влаштовують різні майстер-класи.
Церква розташована в тій самій будівлі, що й міська рада, тільки з тильного боку. Протестанти тут орендують частину другого поверху і шукають кошти, щоб зробити ремонт і відкрити повноцінний дитячий центр розвитку.
А ще хочуть побудувати новий дитячий майданчик на великій площі між міською радою та гімназією. За допомогою в коштах неодноразово зверталися до міськради, але відповідь завжди одна – капітальних видатків здійснювати не маємо права…
"Та нормальний у нас майданчик! А ще ми тут влітку халабуди різні робимо, нам не нудно!" – заспокоює школярка Марина, сидячи на гірці, що на спуску вкрита двома дірками. Це – сліди від осколків снаряду, який прилетів сюди 1-го січня 2015 року.
Восьмикласник Руслан, сидячи на старій гойдалці, береться з неабияким азартом переповідати деталі новорічного обстрілу.
"Ми тут увечері каталися, а коли пішли по домах і тільки роздяглися, як "Бах! Бах!" – нам у квартирі аж вікна повибивало! Усі люди повибігали на вулицю і побачили, що частину гойдалки відірвало. Отут снаряд прямо впав", – Руслан зістрибує з гойдалки, відходить на кілька метрів і ногами вказує на місце падіння снаряду.
"Було дуже страшно?" – намагаюся підтримати дітей, але вмить розумію, що жалість їм тут потрібна найменше.
"Та ми давно до всього звикли! Кулі свистять, а ми бавимося", – майже вихваляючись додає хтось із дітей.
Сьогодні кулі та снаряди в Золотому уже не свистять так часто, як у 2014-2015 роках, тож у порівнянні з тим періодом життя в місті менш-більш налагодилося.
"Ні, я звідси нікуди не хочу їхати, мені тут подобається. Хіба в інститут поїду вчитися на перекладача і повернуся", – впевнено каже Руслан.
Єдине, на що він скаржиться, – це непорозуміння з однокласниками через різні ідеологічні позиції.
"У нас хтось за Україну, хтось за Росію. Ну за Росію в нас більше. Навіть до бійок доходило, – ділиться хлопець. – Через що? Ну ми на перерві посперечалися через одну комп'ютерну гру. Ми казали, що цю гру розробили в Україні, а вони, що це російська гра, бо, мовляв, Україна нічого не може сама зробити. Так сварилися, що почалася бійка, вчителі потім прибігли нас розбороняти".
Як полюбити Батьківщину
Щодня у золотівських школах перед першим уроком діти обов'язково виконують гімн України, за вказівкою зверху. Так тут намагаються привити любов до Батьківщини.
Проте така практика не всім до вподоби. Як розповідають школярі, дехто під час звучання гімну принципово грається в телефоні.
"У кого живуть родичі в Москві, ті постійно розказують, як там круто, що там ліфти у всіх домах", – розповідає далі про причини конфліктів Руслан.
У п'ятиповерхових будинках Золотого немає ліфтів, та у місті могли би бути відремонтовані будинки, рівні дороги та освітлені вулиці. Але поки в Золотому хіба пофарбовані у синьо-жовтий зупинки. Дехто, правда, обливає їх червоною фарбою.
Ще в травні 2017 року УП звернулася із запитом до керівника Антитерористичного штабу СБУ. Разом з Луганською ОДА відомство було відповідальне за створення Золотівської ВЦА.
У відповіді на запит пояснили, що проблема із кандидатурою на голову ВЦА склалася через "недосконале законодавство".
Мовляв, ще в січні 2017-го голова Луганської ОДА Юрій Гарбуз погодив кандидатуру на голову Золотівської ВЦА. Відомо, що це була людина з лав Нацгвардії. За інформацією УП, йшлося про співробітника полку НГУ "Луганськ-1".
Цей кандидат мав намір поєднувати два робочих місця. Він хотів і далі служити в лавах полку "Луганськ-1", а в Золоте збирався поїхати у відрядження. Виникла юридична колізія, бо закон про військово-цивільні адміністрації не передбачає призначення на голову ВЦА чинного службовця НГУ.
Очевидно, що звільнятися з лав Нацгвардії заради роботи у Золотому кандидат не захотів, бо врешті Гарбузу довелося відмовитися від його кандидатури, втративши таким чином майже півроку. У Золотому подейкують, що в Луганській ОДА до останнього сподівалися, що вдасться усунути ці юридичні нюанси і таки призначити співробітника з "Луганська-1".
Наприкінці липня УП розпитала самого очільника Луганщини Юрій Гарбуза, коли ж нарешті відбудеться призначення голови Золотівської ВЦА.
"Так, була проблема з кандидатом. Але питання буде вирішене. Є претенденти, і ми сьогодні цим займаємося", – ось і все, що тоді відповів Гарбуз, не бажаючи нічого деталізувати.
"Ми все продовжуємо чекати. Обіцяють, що скоро має бути", – без оптимізму днями відповіла телефоном заступник голови Золотівської міськради Любов Зубок.
Навіть якщо найближчим часом голову ВЦА призначать, навряд чи до кінця бюджетного року та з початком холодів чиновники встигнуть реалізувати бодай частину коштів на капітальні видатки.
Мар'яна П'єцух, УП
Текст підготовлено в рамках проекту, що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади
