"Ля, свет горит!" Как Зайцево между обстрелами шагает к "светлому" будущему
"А де решта дітей?", – розпитую я десятирічну Віку з Зайцевого, яка вибігла з дому на безлюдну сільську вулицю.
Зазвичай, в такий час в цьому районі селища, розділеному навпіл лінією фронту, більш людно. Батьки відпускають дітей гуляти, допоки не стемніє. А далі ховаються по квартирах і домах, оскільки увечері можуть початися обстріли.
"Та вдома всі, телевізор дивляться", – майже приречено відреагувала Віка на відновлення 1-го серпня електропостачання в підконтрольній Україні частині Зайцевого.
Світла тут не було аж тринадцять місяців – після того як в червні 2016-го снарядами пошкодило електромережі та дві підстанції з обох боків від лінії зіткнення.
"Без світла тяжко. Влітку вся їжа без холодильника скисає. А взимку ще важче. О четвертій годині вже темно, сидиш в хаті і хоч вий. Тільки прислухаєшся, де стріляють – далеко чи близько, бігти чи у підвал чи лишатися вдома", – скаржилися місцеві мешканці під час останнього візиту УП в Зайцеве.
Завдяки допомозі благодійників вдалося закупити кілька генераторів на селище, щоб було чим заряджати телефони та ліхтарики.
Для проведення ремонтних робіт на електромережах, що пролягають по лінії обстрілу, потрібен був повний режим тиші. Проте бойовики не давали жодних гарантій, хоча без світла страждала і підконтрольна їм частина селища.
Зрештою, українська сторона вирішила прокладати нову автономну лінію електропередачі виключно для підконтрольної частини селища. В цю частину Зайцеве входять райони Бахмутка, Жованка та Піски.
Найважче було знайти для нової підстанції та високовольтних ліній такі ділянки, які б не прострілювалися бойовиками.
"Підстанцію ми встановили в такому місці, куди нічого не прилітає. І якщо снарядами порве лінії в Жованці, то світло в Бахмутці та Пісках все одно буде", – каже УП голова військово-цивільної адміністрації у Зайцевому Володимир Весьолкін.
Протягом серпня район Жованки кілька разів сильно обстріляли, згоріло більше десятка будинків. Проте електромережі таки вціліли.
Відновлення електропостачання – це лише одна з амбітних цілей тутешнього керівництва. У планах – відновлення централізованого водопостачання та навіть відкриття приватних підприємств.
Останнє з вуст голови військово-цивільної адміністрації звучить особливо дивно, зважаючи, що через селище проходить перша лінія оборони.
Увімкнути пропаганду
"Це бочки, сюди набирається вода із землі", – проводить гостям екскурсію Віка по центральній вулиці Бахмутки.
Біля двоповерхових багатоквартирних будинків стоять великі пластикові ємності, під якими прориті тимчасові свердловини. Їх влітку пробурили за ресурси проекту "Папа для України".
До того майже рік людям, що не мають власних колодязів, возили воду в цистернах. Але постійно лунали нарікання, що помитися і попрати речі все-одно нічим.
Проблема з центральним водопостачанням аналогічна тій, яка була з електромережами. Пошкоджена обстрілами водопровідна насосна станція залишилася на тій стороні селища. У планах будівництво нової насосної станції, але поки чітких термінів ніхто не називає.
"Тут наше бомбосховище", – Віка продовжує екскурсію, спускаючись до підвалу двоповерхового багатоквартирного будинку.
"Ми деколи в хованки тут бавимось", – вказує на підвал восьмирічний Данило, який приєднався до компанії. Данило з батьками живе в окупованій частині Зайцевого, але на літо приїхав в гості до бабці в підконтрольну Україні частину селища.
"А ви чому телевізор не дивитися, як усі? Мультики не любите?" – перепитую у дітлахів, які єдині гуляють на вулиці.
"Любимо. Вчора півдня "Карусель" дивилась", – згадує Віка російський дитячий телеканал.
"А українських каналів у вас нема?", – "Нема ніяких. Тільки "денеерівські" і російські", – уточнює дівчинка.
"Вдома в бабці є один український канал, але я його не люблю, там тільки новини показують Дідо постійно дивиться", – невтішно додає Данило.
В Зайцевому не дотягує сигнал з підконтрольних Україні телевеж. Причина в географічних особливостях – селище розташоване в низині. А відбудована минулого року телевежа на Карачуні звідси надто далеко. Проте сюди добре добиває сигнал з окупованої Горлівки, яка зовсім поруч.
Українські телеканали тут дивляться лише власники супутникових тарілок, але таких тут всього декілька родин.
То ж з появою світла, в мешканців Зайцевого знову відкрився доступ до російської пропаганди. І для неї тут – благодатний ґрунт. Частина людей в підконтрольній Україні половині селища переконані, що стріляє по них саме українська армія. А дехто навіть припускає, що українські солдати стріляють один в одного над хатами мирних мешканців.
"Коли в мене є час і сили, я цим людям намагаюся щось пояснити і достукатися до здорового глузду. Але я не агітатор і не пропагандист, у мене тут інша задача. І за результатами нашої роботи зрячий сам все побачить і зробить висновки, а сліпий залишиться сліпим", – спокійно реагує на різні настрої в Зайцеве голова ВЦА.
Небезпечне пасовище
"Оце приходимо з городу, заходимо в хату, я кажу чоловікові: "Ля! Свет горит!". Так я від радості дістала свою нову спідницю, яку ще ні разу не носила, і давай прасувати", – сміючись, пригадує перший день відновлення електропостачання місцева хазяйка Вікторія.
Вікторія, за класифікацією Весьолкіна, відноситься до "зрячих".
У неї на даху супутникова "тарілка", а тюнер прошитий лише на українські телеканали. Хоча часу на телевізор особливо немає – зайнята городами та скотиною.
"Ля!", – на місцевому діалекті жінка кличе глянути на ще недозрілі кавуни на своєму городі.
"Цього року невеликі виросли. А раз в мене були отакенні! Вся Бахмутка їла!", – розводить широко руками Вікторія.
Далі жінка веде показувати скотину. Раніше вона з чоловіком тримала ще й коней, але через війну їх довелося продати. А от корів, яких має десять голів, позбутися не наважилась. Хоча випасати їх тут небезпечно – від раптових обстрілів чи нерозірваного снаряду в траві ніхто не застрахований. Вікторія щоразу відправляє чоловіка на пасовище з острахом.
"Як добре, що ви приїхали! Хоч молока є кому дати! Заберете з собою?", – жінка виносить з підвалу трилітрову банку молока.
Вікторія роздає молоко і сусідам, які попродавали своїх корів. А що не роздасть, споює скотині.
До війни Вікторія продавала сир та молоко в сусідній Горлівці.
"Попит був ого-го. Не встигала банки діставати, як люди їх хапали. В мене були свої постійні покупці. А зараз поки я доберуся до КПВВ, поки через всі блок-пости пройду, то молоко вже на сир перетвориться, – іронічно сміється Вікторія.
Не везе вона продавати молоко і до Бахмуту. Це найближчий від неї райцентр, підконтрольний Україні. Свого авто у неї немає, а автобус із Зайцевого до райцентру їздить лише двічі на тиждень.
"Але ми і тому раді. Ще рік тому сюди взагалі нічого не їздило. Так що у нас вже трохи веселіше – і автобус їздить, і світло з'явилось. От якби ще не стріляли...", – замріяно говорить Вікторія.
Особливо жінка боїться ранніх і денних обстрілів, коли її син йде і повертається зі школи. Шкільний автобус через непогоду та розмиті ґрунтові дороги не завжди доїжджає до їхньої вулиці – то ж хлопцю доводиться йти під звуки автоматної черги два кілометри до найближчої зупинки. Звідти дітей везуть навчатися в Опитне. Зайцівська школа залишилася на окупованій частині селища і зараз в її приміщенні знаходяться позиції бойовиків.
"А Дімка в мене ще й впертий. Стріляють-не стріляють, каже: "Все-одно в школу піду!" Коли сильно стріляють, то, звісно, не пускаю. Якось три дні тримала вдома. Хоча потім важко наздоганяти, бо вчителі вимагають від всіх однаково – не питають, чи ти вночі сидів у підвалі і чи світло вдома в тебе було", – бідкається Вікторія.
За кілька років хлопець планує їхати до Харкова вчитися на ветеринара.
"В нього душа до цього лежить. Вже зараз самостійно приймає пологи у кіз та корів", – тішиться сином жінка.
Відкрити ринки збуту
Професія ветеринара раніше в Зайцевому була особливо затребувана.
За словами голови ВЦА, щоб відновити скотарство в селищі, недостатньо розмінувати поля. Людям потрібно десь збувати продукцію. Тим паче, що попит на неї великий за рахунок мешканців непідконтрольних територій, де ціни на харчі значно вищі.
Для людей з окупованих територій наприкінці грудня на контрольно-пропускному пункті "Майорськ" на околицях Зайцеве відкрили логістичний центр. Проте торгувати тут дозволено лише підприємствам.
Не має аж надто великого попиту цей центр і серед мешканців непідконтрольних територій. Ціни тут вищі, ніж в Бахмуті, куди все-одно треба їхати, щоб зняти готівку.
Головна перевага логістичного центру – на перевезення куплених там товарів немає такого строгого обмеження, як на продукти, придбані в іншому місці.
Так, з "Центру" одна людина одночасно може вивозити до 150 кілограм товару одного асортименту, при тому безліч разів в день. У той час, як на товари з інших магазинів чи ринків розповсюджується обмеження в 75 кілограм і вони мають бути різного асортименту. Таким чином унеможливлюють торгівлю з окупованими територіями, коли люди везуть товар на перепродаж.
"Але в результаті, логістичний центр став заробітком для ватажків бойовиків, які мають впливи на "митниці". Вони вивозять тонами цей товар, за нулем його перевантажують у великі авто, які далі супроводжують зі зброєю, – резюмує УП Весьолкін.
Тому Весьолкін хоче на околицях Зайцевого спорудити альтернативний ринок, де продавати продукцію зможуть і місцеві хазяйки. Крім того, планує домовитися з одним із банків, щоб відкрити мобільне відділення з банкоматом. Тоді людям не доведеться їхати в Бахмут знімати готівку. А ще в планах – відділення пошти, яке так само потребують мешканці окупованих територій.
"Подивіться, як за останні роки розвинувся Бахмут. Колись це було непримітне містечко, звідти люди їздили на закупи в Горлівку, а зараз все навпаки – з Горлівки їдуть сюди. Ми можемо частину цього людського потоку забрати на себе. І головне, цим забезпечимо роботою населення Зайцевого", – теоретизує Весьолкін.
За його словами, відкриття ринку, банку та пошти в межах Зайцевого гальмує відсутність документації на землю з чіткими межами селища. Кадастрова карта залишилася в окупованій Горлівці, адміністративною частиною якої раніше було Зайцеве. Тому зараз Весьолкін розшукує її дублікат.
"Мені потрібен офіційний документ, щоб я міг проводити аукціони, виділяти ділянки для підприємницької діяльності", – пояснює голова ВЦА.
Він уже направив запит в Держгеокадастр. Але у відповідь отримав карту іншого Зайцевого.
"Вони надіслали мені карту села Зайцеве, яке тут поруч. Але це не наше, ми не село, ми селище міського типу", – сміється Весьолкін.
Це не перша плутанина з документами, яка впливає на якість життя в селищі.
Так, ще восени 2014-го Кабмін виніс Зайцеве з переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження. Водночас, уряд забув включити селище в інший перелік – населених пунктів, які розташовані на лінії зіткнення, тобто таких, які розділені навпіл.
"Через це мешканці тимчасово окупованої частини селища, які змушені були залишити свої будинки та мешкають на контрольованій території Зайцеве, позбавлені права отримати статус тимчасово переміщеної особи, і тим самим не можуть отримувати передбачену їм допомогу", – пояснює Весьолкін, який не перший місяць листами та запитами пробує добитися включення Зайцевого в урядовий документ.
"Гуманітарка – це біда"
Ще одна причина, яка на думку Весьолкіна, може стати на заваді розвитку селища, – це аморфність частини населення, яке залишилося тут жити.
Якщо половину мешканців тут тримає власне господарство, без якого люди бояться не вижити, то інша категорія сидить тому, що чекає на гуманітарне забезпечення.
"Гуманітарка – це біда. Якщо раніше тут населенню в голову вкладали, що вони кращі за всіх, що вони годують Україну, то зараз їх привчають до аморфності, що їм всі винні і повинні допомагати. Дійшло до того, що ми не можемо знайти на зарплату 3200 гривень людей для догляду за лежачими хворими, – несподівано видає Весьолкін.
Голова ВЦА не відкидає потребу в допомозі, але переконаний – вона має бути більш продуманою. Бо не завжди гуманітарні організації передають те, що дійсно вкрай потрібно місцевим мешканцям.
Так, бувають випадки, що продуктові запаси в одному будинку перевищують межі здорового глузду. Або ж деякі пенсіонери ні копійки не витрачають з своєї пенсії, бо повністю харчуються з гуманітарки.
Найбільш затребуваною Весьолкін вважає допомогу в будівельних матеріалах. А їх практично не привозять. Міжнародні фонди вважають таку допомогу недоцільною, оскільки є великий ризик, що відремонтоване житло знову зруйнують.
"Але ж ми не кажемо про те, що хочемо наново відбудувати чийсь будинок. Нам би хоч дірки підлатати. Тим самим, ми залучимо до роботи місцевих чоловіків. Адже навіть є гуманітарні програми, які готові оплачувати тут роботу будівельних бригад. Але цим бригадам немає з чим працювати", – пояснює голова ВЦА.
Мар'яна П'єцух, УП
Текст підготовлено в рамках проекту, що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади
