Не боевая потеря. Как украинскую красавицу в советский цинк "запечатывали"

"Ми не могли навіть правду писати в похоронках. Вони підривались на мінах... Від людини залишалось піввідра м'яса... А ми писали: загинув в автомобільній катастрофі, упав у провалля, харчове отруєння. Коли їх уже стали тисячі, тоді нам дозволили повідомляти правду рідним".
Уривок з книжки Світлани Алексієвич "Цинкові хлопчики"

Білоруська письменниця українського походження Світлана Алексієвич отримала у 2015-му році Нобелівську премію з літератури – "за її багатоголосу творчість – пам'ятник стражданню і мужності у наш час".

Зі сторінок "Цинкових хлопчиків" можна дізнатися про війну те, що не прийнято було озвучувати в Радянському Союзі. У цій книжці зі спогадами учасників Афганської війни – реальні історії жахів тієї війни.

Колись подібна книжка вийде і про війну на Сході України. Справжні історії АТОшників будуть схожі на відверті розповіді афганців. Адже серед іншого, українські Збройні сили отримали від Радянської армії жахливий спадок: безкарне фальшування обставин загибелі військовослужбовців.

У матеріалі про не бойові втрати в АТО "Українська правда" вже писала, що українські військові вдаються до фальшування офіційних причин загибелі бійців.

Черговим яскравим підтвердженням подібного фальшування стала історія загибелі 23-річної Надії Морозової, контрактниці 59-ї бригади. У червні її смерть викликала широкий резонанс.

Спочатку військові та ЗМІ робили з неї героя, яка загинула під час бою, згодом – розповіли про вбивство своїми.

Мати Надії: Що я скажу її сину, коли він виросте?

– Квитків немає, йдіть до водія, – каже касир на одеській автостанції "Привоз".

До селища Окни (до 2016-го – Красні Окни) з Одеси ходить кілька автобусів на день. Цей "без квитків" виявляється наполовину порожнім. Водій бере з пасажирів 110 гривень, назад – 100 гривень. Різниця 10 гривень – місцевий податок на "Привозі".

Їхати більше 4-х годин. Більша частина шляху – майже бездоріжжя. Дороги навіть гірші, ніж розбиті технікою в зоні АТО. На під'їзді до селища здається, що автобус їде не дорогою, а пересохлою річкою. "Річка" тут була учора під час зливи. У такі моменти тут взагалі не проїхати.

Красні Окни знаходяться "на краю географії". До кордону з Молдовою менше 20 км. Місцеві розповідають про відсутність перспектив для молоді. Тож після школи хлопці та дівчата намагаються виїхати в Одесу та Київ.

Кращої долі шукала і Надія Морозова. Продовжити вчитися дівчина не змогла. Народила дитину, залишилася без чоловіка. Аби виростити хлопчика, у 2016 році вирішила йти в армію на контракт. 

У червні 2017-го її привезли додому військові. Вона стала другою в Окнах, хто загинув на війні.

Біля воріт будинку родини Морозової стою хвилин 15. Хазяїни не відкликаються.

Хоч усі двері відчинені, зайти не наважуюсь. Аж тут йде жіночка, яка виявляється родичкою Надії. Кличе з будинку мати Надії Морозової, Тетяну.

Поки спілкуємося з пані Тетяною, на подвір'я виходить і син Надії, Рома. Разом з дідусем намагається ремонтувати велосипед.

"Для мене вона була найкращою, – каже мати про Надію. – Дівчинка самостійна".

Пані Тетяна розповідає, що син для Надії був стимулом. З першої зарплати військового вона переказала додому 4 тисячі гривень "для Ромчика". Надалі планувала вчитися в інституті, робити військову кар'єру.

Нині в матері на руках залишилося лише кілька фото доньки, переважно зі школи. Інші – в електронному вигляді, на флешці. Серед згадок про дочку пані Тетяна береже вірш, який вчителька написала про Надію після завершення 4-го класу.

Про службу Надії її мати знає мало. Каже, дочка особливо не розповідала. Лише з тону розмови пані Тетяна робила висновки, що у неї в армії все було добре.

Також жінці мало відомо і про обставини загибелі дочки.

"Військові приїхали, Олександр Кривий і ще один хлопчик, сказали, що загинула", – каже Тетяна Морозова.

Журналістам військові розповіли, що Надія загинула під час мінометного обстрілу.

У матеріалах з прощання з Надією Морозовою журналісти зазначили, що з обставинами її загибелі "не все сходиться". І це при тому, що вже тоді знали: офіційними документами смерть дівчини проходить як не бойова.

У Києві один зі спікерів АТО розповів журналістам, що Морозова проходить по звітах як самогубця. Пізніше він пояснював, що не стверджував, а лише припускав це.

Натомість мати Надії на руки отримала сповіщення про смерть, в якій зазначено "Надія Морозова загинула, виконуючи бойове завдання".

На подвір'ї свого будинку жінка демонструє копію документу автору. На ньому підписи двох майорів: командира батальйону В.П Савчука та начштабу батальйону Р.М.Фальфушинського.

"Я не думаю, що військові, тим більше 2 майори, щоб вони пішли на щось таке (фальсифікацію документу, – УП), щоб по шапці отримати", – каже жінка.

У версію про самогубство мало хто вірив. Молода жінка, яка йде в армію, щоб заробити для своєї дитини, навряд чи накладе на себе руки. Цю версію спростовує і характер смертельного поранення: куля автомату Калашникова влучила у голову ззаду.

За кілька днів стало відомо, що військова прокуратура розслідує справу про вбивство Надії іншим військовослужбовцем через необережне поводження зі зброєю.

У цю версію не хоче вірити мати Надії.

"Я не розумію, як "за необережністю". Це він позаду стояв – і "через необережність"? Якби вона була вбита тим співробітником, там голови не мало бути. А так чисте обличчя. Вона була така, наче заснула... Коли відкрили труну, я думала, що якийсь розіграш. Дитина спить. Ще губку ось так тримала, як завжди. Потім вже на другу добу відпустила. Спляча дитина. Її – через необережність?!.." – озвучує свої сумніви Тетяна Морозова.

Також жінка запитує, чому інформація про не бойову загибель Надії з'явилася вже після її поховання з усіма почестями. Відповіді не має. Найбільше її обурює, що телебачення спочатку показало одну версію, а потім – геть протилежну.

Для себе Тетяна Морозова зберегла примірник місцевої газети "Красноокнянський вісник". У ній – матеріал про Надію Морозову.

"От, виросте дитина. Я йому буду казати: мама – герой. А інший скаже: твоя мама не герой, її вбили. Що я йому маю пояснювати? Що мені йому сказати? Що його маму рідний солдат вбив?!.. У це важко повірити. Якщо це буде правда, то для мене це буде шок", – каже пані Тетяна.

Сиплючи запитаннями, жінка переказує одне й журналістам.

"Я б хотіла, щоб журналісти задали питання: чому з 4 тисяч загиблих 40% – це не бойові втрати? Що це там відбувається?!" – запитує мати загиблої.

До відправлення останнього автобусу до Одеси залишається 30 хвилин. Запитую у пані Тетяни, як пройти до кладовища. Від будинку – хвилин 5 пішки.

На могилі Надії ще свіжі квіти та вінки. Поруч – дерево зі стиглими абрикосами.

Уже пізніше дізнаюся, що Тетяну Морозову слідчі викликають до Маріуполя. Про це розповідає Валентина Антипова з окнянського осередку Всеукраїнської спілки учасників АТО. Жінка допомагає пані Тетяни з документами.

Також Антипова ініціює встановлення пам'ятної дошки у рідній школі Надії Морозової. І через журналістів просить переказати прохання надати загиблій дівчині звання "Народний герой".

Обставини загибелі

Те, у що так боїться вірити мати загиблої, описується у матеріалах слідства.

10 липня Волноваський райсуд Донецької області задовольнив клопотання військового прокурора Маріупольського гарнізону щодо запобіжного заходу для підозрюваного. Військовослужбовця 10 батальйону 59 бригади взяли під домашній арешт з перебуванням у військовій комендатурі міста Маріуполя.

В ухвалі суду обставини загибелі Надії Морозової (у тексті – ОСОБА_3) описуються так:

"26 червня 2017 року, близько 21 год. 00 хв. солдат ОСОБА_1, перебуваючи при виконанні обов'язків військової служби, зайшов до місця тимчасової дислокації підрозділу, який дислокувався у будинку №13 по вулиці Сивухіна у селі Павлопіль Волноваського району Донецької області, взяв закріплений за командиром інженерно-саперного взводу молодшим сержантом ОСОБА_4 АКС-74, діючи зі злочинною недбалістю, тобто не передбачаючи, що в результаті його дій може бути завдано шкоду громадянам, направився до кімнати відпочинку, після чого, почувши позаду нього звуки, повернувся, направив автомат в бік солдата ОСОБА_3 та не перевіривши наявність патрона у патроннику, натиснув на спусковий гачок, що призвело до одиночного неконтрольованого пострілу, у результаті якого куля від пострілу спричинила вогнепальне наскрізне поранення голови з багатоуламковим переломом основи та сплетіння черепу, розтрощенням головного мозку солдата ОСОБА_3, від якого остання померла на місці".

Слідчі підозрюють військовослужбовця у вчинені злочину, передбаченого другою частиною 414-ї статті Кримінального Кодексу (порушення правил поводження зі зброєю, що заподіяло смерть). Покарання за цією статтею – від 2 до 10 років позбавлення волі.

Також військова прокуратура не виключає версію щодо умисного вбивства. Якщо будуть виявлені підстави для цієї підозри, то можливий термін ув'язнення збільшиться – від 7 до 15 років позбавлення волі.

Тривалий час автор намагався отримати коментарі командирів Надії Морозової.

Єдиний, з ким вдалося поговорити – один із заступників командирів 59-ї бригади. Однак він був небагатослівний: до закінчення слідства обставини загибелі не коментує. Натомість, звернув увагу, що до 59-ї бригади Надія Морозова кілька місяців служила у 57-й бригаді. І, за його словами, в особовій справі записано, що звідти її звільнили через службову невідповідність.

"Краще про інших напишіть, у нас багато бойових втрат. А вона тут себе не проявила", – підсумував розмову заступник комбрига.

"Щира душа, життєрадісна дитина", – такою Надію запам'ятав один з військовослужбовців 10 батальйону 59 бригади. Він просить не вказувати його ім'я та прізвище.

Чоловік розповідає, що познайомився з Надією ще на полігоні. Востаннє бачив її за три дні до загибелі. Згадує, що дівчина завжди була радісна та усміхнена, готова допомогти іншим.

Обставин загибелі Морозової він не знає. Але переказує думки військовослужбовців щодо цієї історії.

"Чули, що розслідують вбивство. Ми вважаємо, що це все якісь мутки, щоб родина Надії не отримала виплати. По нашій бригаді такого не було (фальсифікації обставин загибелі, – УП). А от в інших чули, що списували на самогубство", – каже військовий.

Чи покарають фальсифікаторів?

Історія Надії Морозової показова в тому, що в ній фігурують документи, які підтверджують: військові вдаються до фальсифікації обставин загибелі.

На це прямо вказується у повідомленні на офіційному сайті Генеральної прокуратури.

"Під час досудового розслідування, офіцери військової прокуратури спільно з оперативними працівниками управління кримінальної поліції Головного управління Нацполіції України в Донецькій області спростували твердження командування військової частини та побратимів потерпілої щодо її загибелі внаслідок самогубства", – йдеться у повідомлені ГПУ.

Як розповів колишній військовий прокурор Анатолій Маркевич, по кожному випадку загибелі військового за наказом командира військової частини силами військової частини проводиться службове розслідування. За результатами цього розслідування складається висновок.

"Якщо є явні ознаки криміналу, то командир зобов'язаний негайно повідомити до військової прокуратури. І військова прокуратура реєструє кримінальне провадженні і починає вже досудове розслідування", – пояснює Маркевич.

Судячи з інформації на сайті ГПУ, після службового розслідування командування 10 батальйону 59 бригади не повідомило військову прокуратуру про кримінальні обставини в загибелі Морозової.

Наявність документу "сповіщення про смерть" з підписами комбата та начштабу, у якому йдеться про загибель Надії Морозової "під час виконання бойового завдання" має стати приводом до розслідування дій зазначених військовослужбовців.

"Якщо слідством буде встановлено, що дівчина загинула від злочинних дій, або внаслідок власної необережності, то там щодо довідки потрібно буде також проводити розслідування", – каже колишній військовий прокурор Маркевич.

Можливість покарання командирів за фальшування документів припускає і начальник Управління зв'язків з громадськістю ЗСУ Богдан Сеник. Але – виключно за наслідками розслідування.

"Доконаного факту, чи є це (сповіщення про смерть Надії Морозової, – УП) підробка, немає. Це підлягає правовій оцінці, і якщо буде встановлено та доведено (підробку, – УП), то це покарання", – каже Сеник.

Також Сеник запевнив, що в ЗСУ часто притягають військовослужбовців до відповідальності за різного роду порушення. Проте не зміг уточнити, чи були подібні випадки в історіях з фальшуванням обставин загибелі військових.

По суті, з наявної інформації йдеться про намагання приховати злочин – вбивство.

Історія Надії Морозової може стати відправною точкою, коли командирів почнуть притягати до відповідальності за фальшування документів щодо обставин загибелі військовослужбовців.

Це не поверне дівчину її матері та сину.

Але інші командири, можливо, почнуть розуміти, що в подібних випадках вони не уникнуть відповідальності. І будуть більш уважно ставитися до життя рядових солдат та, зрештою, вести роботу на упередження не бойових втрат.

Олексій Братущак, УП