Батальон "Киевская Русь": Для нас принципиально войти в Дебальцево первыми

Потрібна лише політична воля, щоб звільнити Дебальцеве, кажуть військові 25-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ "Київська Русь". Для них це питання принципове.

Два роки тому вони останніми виходили з Дебальцевого. Нині на Світлодарській дузі допомагають наближати лінію фронту до окупованого міста. Після запеклих боїв у грудні 2016-го стали на 1,5 кілометри ближче до цілі.

"Українська правда" побувала на передових позиціях "Київської Русі". Там, зокрема, журналіст дізнався, чому військові батальйону воюють зі зброєю часів Першої та Другої світових воєн.

– На "Ланосі" туди можна не доїхати, – ніби кепкують з автівки журналістів військові 25 батальйону "Київська Русь" на ґанку свого штабу.

Бійці запрошують у свої машини. Везуть на позиції за селом Троїцьке, що на Луганщині між Попасною та Дебальцевим.

Дорогою стає зрозуміло: тут не до жартів. І не тому, що до опорного пункту на передовій потрібно добиратися засніженою польовою дорогою. "Краєвиди" нагадують: тут можна залишити і техніку, і життя.

Напередодні ворог застосовував на цій ділянці фронту "Гради" та гаубиці, розповідають військові. На цьому опорному пункті нарахували десятки мін та снарядів, що прилетіли з боку Стаханова.

Але то було вночі. Вдень тут відносно спокійно. Дехто з військових має можливість перепочити, нарубати дрова, поспілкуватися з гостями.

Командир роти з позивним "Скіф" розповідає: його хлопці на цьому опорнику стоять вже майже рік – з 6 квітня 2016-го. Без ротацій. Лише іноді вдається поїхати додому у відпустку.

Сам "Скіф" в АТО потрапив разом з 6-ю хвилею мобілізації у квітні 2015-го. По закінченні терміну служби вирішив підписати контракт і залишитися в батальйоні "Київська Русь".

Ворог свої позиції облаштував на відстані трохи більше одного кілометра, розповідає "Скіф". І проводить орієнтування на місцевості:

– Оно, чорне. "Жопка" ми її називаємо. Чорне на горизонті. Ото їхній РОП (ротний опорний пункт, – УП).

Час від часу чути звуки пострілів. Це так званий турбуючий вогонь зі стрілецької зброї, пояснюють військові. Часто українців "турбують" і ворожі диверсійно-розвідувальні групи.

– От вони позавчора прибігали зранку, – продовжує "Скіф". – Підбігли, явно видно, що залазять сюди. Ми їх вигнали. Тоді десь о 18-й годині вони постріляли. А так, в основному, міни, СПГ (станковий протитанковий гранатомет, калібр 73 мм, – УП) прилітають. Дірка на дірці. Он, наша машина розбита стоїть, а там – теж лахміття, танк підбитий.

Лінія фронту посунулася на 1,5 км в бік Дебальцевого

З цього опорнику в контратаку українські військові не ходять.

Натомість згадують, як їхні побратими брали участь у боях на Світлодарській дузі у грудні 2016-го. Частину бійців "Київської Русі" прикомандирували до 1-го батальйону 54-ї бригади ЗСУ, який стоїть поруч, поблизу села Луганське на трасі Бахмут-Дебальцеве. Запеклі бої тоді тривали майже тиждень.

– Там из 156 человек 63 было наших. Даже больше, – згадує заступник командира батальйону з позивним "Рем". – У нас тогда трое "200-х" (загиблих, – УП) и 27 "300-х" (поранених, – УП). Потом пошли еще контуженные. Последствия – около 40 у нас было "300-х".

Загалом за даними 54-ї бригади у тих боях загинуло 9 військовослужбовців, більше 70-и – травмовані, поранені, контужені.

Грудневу операцію на Світлодарській дузі публічно розкритикував колишній боєць 25-го батальйону "Київська Русь" з позивним "Зелений". Командир батальйону Євген Лавров про прорахунки говорити відмовляється.

– Я не можу критикувати своє командування, – каже комбат. – Можливо, коли я звільнюся зі Збройних сил, тоді я свою думку скажу. Мушу або не говорити нічого, або те, що сказали офіційно.

Інший запеклий бій практично на цій самій ділянці Світлодарської дуги відбувся влітку 2016-го. Тоді загинув відомий оперний співак Василь Сліпак (позивний "Міф"). Українські військові атакували позицію ворога "Муравєйнік".

– Летом было меньше раненных, потому что, во-первых, враг не был готов к нашей атаке, – розповідає "Рем". – Всегда надо быть готовым, а они не были готовы. Во-вторых, наши зашли втроем... Три наших человека с 25-ки взяли опорник. Трое! "Бай", "Макс" и "Черный".

Подробицями обох боїв військові не діляться: відправляють до вищого керівництва. Причому не бригади, а одразу в Генеральний штаб. Бо план операцій затверджується на тому рівні.

– Если какая-то операция обдумывается, то естественно, что она сначала обговаривается в подразделениях, – пояснює "Рем". – Потом завязываем это на бригаду. Все это дело "обсасываем" в бригаде. Потом они дополняют, изменяют, еще какие-то нюансы добавляют. Потом это дело идет в Генштаб, там они утверждают, или не утверждают. И после этого уже дается команда.

Після згаданих боїв українські військові посунули лінію фронту на Світлодарській дузі в сторону Дебальцевого на півтора кілометри, розповідає комбат:

– Якби сіру зону не займали ми, то тоді б займали вони. Була можливість зайняти реально хребет, можна було стати по самому хребту, то це було правильно. Через те рішенням командира бригади, того батальйону, який там знаходився, було прийнято рішення висунутися вперед і окопатися. Ми їх підтримували і також висувалися на їхньому правому фланзі.

Нині до Дебльцевого залишається 6 кілометрів, звільнення міста – питання політичної волі, каже комбат. А його підлеглі додають: для 25-го батальйону принципово увійти до Дебальцевого першими. Бо кістяк "Київської Русі" складають військові, які два роки тому останніми залишали місто.

– Знаете, это действительно что-то принципиальное, – каже заступник комбата "Рем". – Потому что выходили оттуда последними. Есть такое желание, я же общаюсь с людьми, есть желание зайти туда первыми. Последними выйти, но зайти первыми.

Зброя часів Дебальцевого, Першої та Другої світових воєн

Нагадує військовим "Київської Русі" про Дебальцеве і техніка, яка у наявності в батальйоні. За словами комбата, воюють на тому, що вдалося вивести два роки тому. Щоправда, з того часу командування "урізало" танковий взвод.

– Після того, як держава зрозуміла, що не може мені відновити два танки, які загинули в Дебальцевому, то вони просто взяли й урізали мені цей взвод. Я залишився без танкового взводу. Я розумію, що танк – штука досить дорога. І можливо, танковий взвод окремому батальйону не дуже й потрібний. Танк є в бригаді, і завжди можна звернутися до верхнього командування, і танк буде виділений там, де він треба. Хоча мені хочеться мати танк, бо я знаю, що танк – це сила.

А ще "сила" – гармати часів Другої світової ЗІС-3, жартують військові. У батальйоні їх три – "бо командир кмітливий". Євген Лавров пояснює: за Мінськими домовленостями зброя калібром більше 100-мм заборонена. Батальйонні "Рапіри" з лінії фронту відведені. Натомість розшукали ці гармати ЗІС-3, які мають калібр 76-мм.

– Фильмы про войну смотрел? – запитує журналіста УП заступник комбата "Рем". – Щиток такой, они по танкам стреляли. Вот это наши ЗИСы, которые еще со времени Второй мировой. Они вообще в курятнике стояли, замызганные, заброшенные.

– Гармати відремонтовані, але з трьох ЗІСів вже два несправні через те, що у них рвуться манжети. Манжети у них шкіряні. А шкіра ще тих часів, відповідно, від часу вона вже вийшла з ладу, – каже комбат.

Залишаються у батальйоні й кулемети "Максими" – три штуки. Це вже залишки від Першої світової. Щоправда, комбат пояснює: ці кулемети – позаштатні.

– "Максими" взяли в одну тільки роту – вогневої підтримки, і використовуються вони на стаціонарних позиціях в окопах для охорони позицій артилерії. Ніхто з цим "Максимом" в атаку не біжить. А стріляти з окопу, то яка різниця? Що з "Максима", що з ПКМ (кулемет Калашникова модифікований, – УП).

– Мы делаем заявки: на ДШК (крупнокаліберний кулемет Дегтярьова-Шпагіна, – УП), на "Утесы" (крупнокаліберний кулемет, – УП), – додає "Рем". – Вот буквально с грузин ("Грузинський Легіон" у складі 25-го батальйону, – УП) снял на прошлой неделе ДШК, потому что она нерабочая. Отправили на завод, а теперь получается, что у меня оголилась позиция, там нет ДШК сейчас. "Дайте нам ДШК". Либо "нет на складе", либо "вам не положено по штату". Вот и весь ответ.

Офіцери

У батальйоні існують проблеми і з особовим складом. Досягнути 100% комплектації, як раніше, не вдається.

Офіцерів катастрофічно не вистачає, каже комбат. Його заступник пояснює це на цифрах: нині в батальйоні 17 офіцерів, не вистачає ще 32-х. Незаповненими залишаються посади командирів рот та взводів.

Минулого року від батальйону запросили список військових на тримісячні курси підготовки молодших лейтенантів. Командири визначили групу з 17 військових.

– Потом сказали, что нет, 45 лет (обмеження за віком, – УП) – много, надо 36, – згадує заступник комбата "Рем". – Отправили документы. Зарубили полностью, ни один человек не прошел. Потом с 36 лет опустили до 31 года. Потом сделали вообще 28. В списках были женщины, а потом нам сказали: женщины не проходят, только мужики. В итоге у нас из 10 пропустили 3 человека, из них одного зарубили, два человека вчера поехали на учебу.

Юлія – одна з тих, кого у підсумку викреслили зі списку. В батальйон вона потрапила під час 6-ї хвилі мобілізації. Потім уклала контракт. Жартує: мріяла стати генералом.

– Я мала їхати на курси 12-го вересня 2016-го року. Нас відсторонили. 2 лютого відсторонили, я не пройшла – тому що я жінка. А зараз треба, щоб вік був до 28 років. Я думаю, що це дискримінація.

По завершені курсів Юлія планувала підписати 5-річний контракт. Як бути тепер, не знає.

Натомість наводить історію трьох мобілізованих, які також хотіли піти на курси. Після того, як їх викреслили, вирішили далі службу не продовжувати.

– Вони думали, що стануть офіцерами. А їх просто "динамили". Вони підписали контракт на півроку, а їх ці півроку динамили. Тому вони пішли додому. Я думаю, що з 7 чоловік, які зараз не пройшли, 5 точно підуть додому по закінченню піврічного контракту.

Сама ж Юлія не полишає надії таки потрапити на офіцерські курси. Дійшла вже до одного генерал-лейтенанта, який обіцяв допомогти. Чекає.

Хоч батальйон і перебуває на передовій, тут також проводять навчання для бійців. У першу чергу для тих, хто щойно прийшов після "учєбкі" (навчальні центри для військовослужбовців, – УП). Серед них є військові, які з певного виду зброї не стріляли. Тож їх вивозять на полігон, який знаходиться недалеко від лінії фронту.

Говорячи про підготовку військових, "Рем" переходить на строки, на які контрактники йдуть в армію. Він вважає, що контракт має бути щонайменше трирічним. Бо за півроку (нині найменший термін контракту) молодого бійця тільки-но встигають підготувати, як у нього настає час звільнятися. А за три роки боєць може навчитися, стати асом, а потім ще й наступного навчити.

Є ще одна проблема – у "Київської Русі" досі відсутній постійний пункт дислокації (ППД). Ніби й було відповідне рішення Генштабу ще в листопаді 2016-го, що ППД для 25-го бата – місто Попасна. Але документи в батальйон так і не прийшли.

Через це переведені з інших частин не можуть отримати так звані "підйомні" виплати.

– При подписании это 7-10-12 тисяч гривен на одного – солдат-сержант-офицер, – каже "Рем". – Люди приходят, а получить эти деньги не могут в связи с отсутствием ППД. У меня жена тоже, например, служит. Она прошла учебку, приехала сюда, уже скоро будет год, как она не может получить подъемные, потому что у нас нет ППД. И так, считай, – практически все, кто пришел с учебок.

Попри певні проблеми з забезпеченням, які залишилися досі не вирішеними (волонтери продовжують возити тепловізори, безпілотники, одяг гостродефіцитних 52-54 розмірів), у батальйоні відзначають значний прогрес у порівнянні з 2014-м по харчуванню. "Хоч чомусь навчилися", – жартують про працівників тилу на передовій.

Комбат же відзначає якісне зростання особового складу:

– Раніше особовий склад був більш мотивований, а зараз трошки краще підготовлений. Але це підготовка за рахунок людей, які воюють вже три роки. Вони просто мають вже такий грандіозний досвід, який мало хто має.

Уявляєте солдата Другої світової в 1944-му році? Це ж зовсім не той солдат, що був у 1941-му. Так само і в нас.

Однак, попри все, військові у батальйоні "Київська Русь" налаштовані рішуче. Сподіваються нарешті почути наказ командування: "Заходимо в Дебальцеве".

До міста залишається кілька кілометрів.

Олексій Братущак, УП