Один день с министром инфраструктуры. Омелян о польском десанте, влиянии Авакова и безнаказанности

О 7.00 двері під'їзду будинку, що на вулиці Січових Стрільців, відчиняються, і переді мною постає усміхнений міністр інфраструктури України Володимир Омелян.

– Доброго ранку. Володя, – по-дружньому простягає руку, вітаючись зі мною і своїм прес-секретарем Мариною Томко, і пропонує пройтися пішки до будівлі міністерства.

Ми не проти. Лишень просимо зачекати фотографа "Української правди" Дмитра Ларіна, який запізнюється буквально на хвилину.

За цей час Омелян встигає уточнити, чи не холодно нам буде, чи не потрібен все-таки службовий автомобіль. Відмовляємося. Від дому Омеляна до міністерства – хвилин 15 пішки.

Міністр інфраструктури радше нагадує студента, який саме прямує на пари до університету. Без охорони, високий і худорлявий, в окулярах, вдягнений в темне осіннє пальто, з рюкзаком за плечима, кепкою на голові та шарфом у фірмову клітинку британського бренду Burberry.

Швидким кроком ми прямуємо вбік міністерства.

– А ось тут знаходяться гаражі Кабміну, – киває він на ворота, що виходять на Січових Стрільців, – Вони не дуже й то функціональні. У нас з Остапом Семераком (нині міністр екології – УП) була ідея зробити арт-простір, чи що. Але проблема в тому, що процес відчуження держмайна довгий.

За пару хвилин ми проходимо повз парк "Павлівський садок".

– Місце зустрічей. Інколи до мене приходять ті, кому не можна відмовити. Тоді я пропоную прогулятися парком. Вислуховуєш людину, пояснюєш, і буває так, що вона після зустрічі йде із зовсім іншою думкою, ніж була в неї до зустрічі, – говорить Омелян, не називаючи прізвищ своїх співрозмовників. Влітку в інтерв'ю "Економічній правді" він говорив, що старається уникати зустрічей у ресторанах.

Обережність чи то в діях, чи то у формулюваннях – одна з рис характеру Омеляна.

Протягом дня, проведеного з кореспондентами УП, він не називав прізвищ депутатів, які приходили до нього на зустріч, ретельно підбирав слова під час інтерв'ю й намагався тримати дистанцію.

Можливо, свій відбиток наклала його трудова діяльність.

Омелян понад 15 років працює на різних посадах у системі державного управління – починаючи зі спеціаліста другої категорії відділу НАТО в міністерстві закордонних справ, закінчуючи посадою заступника міністра Андрія Пивоварського. Після відставки уряду Яценюка 14 квітня цього року його було призначено міністром за квотою фракції "Народний фронт".

Складається враження, що він – чиновник з багаторічним стажем – лишень вчиться бути політиком і звикає до публічності, яка стала невід'ємною частиною його життя під час восьми місяців роботи на посаді міністра.

– Ми продовжуємо зустрічатися з Пивоварським, але вже рідше. Він хвилюється про реформи, про доведення до кінця розпочатих ініціатив, – говорить Омелян, коли на обрії з'являється будівля міністерства.

Ми спускаємося в підземний перехід по інший бік від будівлі й виринаємо вже біля неї.

Міністерство інфраструктури – це 28-поверховий скляний хмарочос, реконструйований 2003 року за часів нині покійного міністра Георгія Кірпи. Тут працюють не тільки співробітники міністерства, а й компанії, що йому підпорядковуються.

– Цікаво, [Євген] Кравцов вже є? – з цими словами міністр йде подивитися на велопарковку біля будівлі міністерства. Інколи його перший заступник приїздить на роботу на велосипеді. Цього ранку парковка порожня.

Ми йдемо всередину. Протягом дня міністерство нагадує гігантський мурашник – ліфти невпинно працюють, чиновники снують туди-сюди, про щось спілкуються в коридорах, у холі – нескінченний потік відвідувачів.

Простора приймальня й кабінет Омеляна розташовані на п'ятому поверсі. Розмах, що дістався у спадок від Кірпи, відчувається в усьому – вхідних дверях з вензелями, шкіряних меблях, мармурових колонах у кабінеті міністра, велетенському акваріумі.

– Коли я став міністром, одна рибка здохла, – жартома кидає Омелян.

У цьому пафосному кабінеті йому некомфортно, крісло керівника він не займає, надаючи перевагу стільцю біля журнального столика, або просто стоїть, спілкуючись.

Все, що тут є "від Омеляна" – макет гранатомету, розфарбований українськими стрічками, який міністру подарували.

У приймальні його чекає вже згаданий вище Євген Кравцов. Просто сьогодні він без велосипеда.

Омелян просить секретарку зварити кави й разом із першим заступником виходить попалити. Кава й цигарки супроводжують міністра під час роботи. Інколи Омелян не встигає пообідати, як і в цей день, і перебивається лишень бутербродами.

7.30

Першим до просторої приймальні міністра заходить виконуючий обов'язки керівника "Укравтодору", поляк Славомір Новак, призначений на посаду в жовтні цього року.

До цього він працював міністром транспорту і водного господарства Польщі, але в 2013 році був змушений подати у відставку через скандал з його годинником Ulysse Nardin за 5,5 тисяч доларів, якого він не включив у декларацію.

Тепер Новак годинників не носить. Вдягнений стримано і стильне, з хустинкою в нагрудній кишені та бездоганною зачіскою, Новак радше нагадує актора. Свого часу його називали "плейбоєм польської політики".

Омелян запрошує в.о. керівника "Укравтодору" до свого кабінету, і за 13 хвилин англійською вони швидко обговорюють важливість залучення інвестицій.

– Ви задоволені Новаком? – питаємо в Омеляна одразу після наради.

– Так, в принципі. Він мене наразі тішить. Побачимо, як буде далі. Люди – це завжди сюрпризи, – стримано відповідає він.

Перепитую про гучний скандал у Польщі, після якого Новак приїхав працювати в Україну, проте міністр непохитний.

– В українських реаліях такий "скандал" виглядає навіть несерйозно, дрібно. Аби всі скандали були такого характеру, працювати було б легше. Насправді, в суді він відстояв своє чесне ім'я, – говорить він, додаючи, що була ще одна історія щодо спілкування Новака з тодішнім головою департаменту податкових перевірок мінфіну Польщі Анжеєм Параф'яновичем щодо податкової перевірки рахунків його дружини. Але тоді, каже Омелян, Новак вже не був міністром транспорту Польщі.

– Якщо мені вдасться звести корупцію в системі інфраструктури до 5%, я буду щасливий. Зараз у нас є суттєві зловживання, і це важко подолати, – говорить він і поспішає на апаратну нараду, що запланована в сусідній кімнаті.

8.00

За довгим і широким столом зібралися зо два десятки людей – п'ять заступників Омеляна, начальники відділів і департаментів, вже згаданий Новак, його земляк з Польщі, голова правління "Укрзалізниці" і колишній рок-музикант Войцех Балчун, голови Державіаслужби, Держспецтрансслужби, перший заступник керівника "Укрпошти", керівник аеропорту "Бориспіль".

Омелян по черзі слухає кожного з учасників наради, які розповідають йому про стан справ у своїх сферах.

Першим польською мовою з перекладачем виступає Балчун, якого міністр неодноразово публічно критикував, говорячи, що процес адаптації нового керівника УЗ затягнувся.

– Я можу його критикувати, коли немає результатів роботи, і буду щиро його хвалити, коли вони будуть. У мене немає емоційної оцінки ситуації, немає бажання бути царем над усіма і розповідати кожному, що треба робити. Моя мета – щоб був фаховий менеджер.

Мене непокоїть, що є тиск на Укрзалізницю з боку людей, які не мають права цього робити, і мене дивує, чому я дізнаюся про це з третіх вуст, а не особисто від керівника УЗ. Я питаю в нього відверто, чому він не розповідає. Він просто уникає відповіді або переводить розмову. Я вважаю, це несерйозно як для топ-менеджера великої компанії, – розповідає Омелян.

Серед претензій міністра – відсутність розробленої стратегії розвитку УЗ, через що незрозуміло, яким чином розвиватиметься стратегічне для української економіки підприємство.

Омелян говорить, що в разі доброї роботи Балчуна, відкритого конфлікту не буде.

– Я готовий запрошувати його хоч кожного ранку на каву, або ж приїздити до нього зі своєю кавою, щоб у нього був гарний настрій. Якщо працюватиме погано – говоритиму про це відверто. Справа в тому, що це надто важливий актив для української економіки, для наших людей, а не тільки для галузі, – додає він.

Не дивлячись на напругу у відносинах з міністром, під час апаратної наради Балчун тримається спокійно та впевнено, послідовно й детально розповідаючи про проблеми з паливом, що вдалося подолати, ремонт старих і будівництво нових вагонів, великі інфраструктурні проекти, стратегію УЗ.

Омелян слухає зосереджено й уважно, лише інколи відволікаючись на Кравцова, який сидить від нього по праву руку й показує щось смішне на екрані свого IPhone.

У міністра багато питань до Балчуна: і щодо кадрових призначень, і щодо роботи з потенційними інвесторами, і щодо підготовки до пасажирських перевезень на свята.

На частину питань Балчун відповідає одразу, частину ретельно нотує на альбомному аркуші паперу.

В якийсь момент, вже слухаючи інших учасників наради, Омелян знову звертається до керівника УЗ:

– Войцех, до речі, читав про концерт УЗ до Дня залізничника, звичайно, вітаю ще раз, але там склад цих артистів… У вас же прекрасний музичний смак. Ну як Гаріка Кричевського, "мій номер 245…" – жартуючи, говорить Омелян.

– Я за ці речі не відповідаю, – сміючись, розводить руками Балчун, чим викликає сміх в усіх присутніх.

Міністр продовжує заслуховувати інших учасників наради. Коли черга доходить до керівника аеропорту "Бориспіль" Євгена Дихне – сміючись, вітає його з першим мільярдом прибутку.

Той дякує і звітує про напружений тиждень, про зростання пасажиропотоку до 35%.

– Викликає серйозне занепокоєння відсутність скорегованого фінансового плану 2016 року, у зв'язку з тим, що ми 2016 і 2017 план відправили на погодження. У зв'язку з цим ми не зможемо скорегувати 2017 рік у випадку, якщо не реалізуємо 2016, і такі процедури, як будівництво паркінгу, розробка стратегічного плану підприємства – залишаться поза фінансовим планом 2017 року й будуть невиконаними в 2016, – говорить він, додаючи, що Мінфін вважає необґрунтованими підвищення на 15% зарплатні для співробітників аеропорту.

Дихне просить хвилинку в Омеляна, щоб зайти трохи пізніше.

– Зробити селфі? – жартує той.

– Та ні, дещо потрібно обговорити, – трохи соромлячись, відповідає керівник "Борисполя".

10.05

Далі за графіком Омеляна на цей день – запис відеоролика в рамках інформаційної кампанії міністерства. Її мета – привернути увагу суспільства на важливість дотримання водіями обмежень швидкості, встановлених правилами дорожнього руху.

Ми з фотографом спускаємося ліфтом, щоб вийти на вулицю. І знову зустрічаємо Новака.

– Чи подобається вам працювати в Україні? – питаю в нього.

Він спочатку дивиться мовчки, а потім театрально кидає свій портфель додолу й відповідає російською:

– Важкувато, але цікаво.

На цьому доводиться прощатись. Надворі вже стоїть Омелян, щоправда, в одному костюмі, без верхнього одягу. Вдягтися він чомусь не встиг. Тож ми очікуємо на прес-секретаря, яка піднялася по пальто. Міністр знову дістає цигарки.

– Тільки будь ласка, не фотографуйте мене з сигаретою. Не будемо пропагувати нездоровий спосіб життя, – звертається він до фотографа, визнаючи, що має шкідливу звичку.

Використовую момент, щоб поговорити про особисте. Звертаю увагу на сірий костюм-трійку Омеляна й гарну сорочку.

– Це вам дружина допомагає зі стилем? – питаю у нього, маючи на увазі відому українську дизайнерку Світлану Бевзу, з якою одружений міністр.

Омелян трохи шаріється.

– Насправді, я сам. Частину костюмів було придбано ще до весілля. Але звичайно, дружина радить, коли сорочка не гармоніює з костюмом, – говорить він.

Отримавши пальто, прямуємо до точки, де зніматимуть ролик за участю міністра. Там вже очікує Володимир Кривенко, голова Асоціації систем безпеки дорожнього руху, який є експертом щодо засобів фіксації швидкості руху.

Він демонструє міністру прилад, який фіксує швидкість авто, розповідає про те, що в країнах ЄС існує концепція превентивного спостереження – коли водії не знають, де розміщені справжні камери, а де їх муляжі, та як краще розміщувати такі камери на об'єктах.

Після цього Омелян швидко записує ролик і знову прямує до міністерства. Питаю, чи вчив він свої слова для ролика заздалегідь.

– Я, чесно кажучи, продивився сценарій навскоси, а решту говорив від себе. За сценарієм робити нецікаво, – посміхається він.

11.12

Ми повертаємося в будівлю міністерства, до тієї ж кімнати, де ще кілька годин тому відбувалася апаратна нарада. Зараз тут почнеться засідання Ради реформ за участю представників міжнародних фінансових організацій та європейських установ.

Секретар Нацради реформ Дмитро Шимків, чия участь також запланована, трохи запізнюється й, потиснувши руку Омеляну, хутко сідає на стілець поруч з ним.

Усі готуються уважно вислухати Олександру Клітіну, директора групи підтримки реформ, що працює при міністерстві інфраструктури.

Клітіна, невисока тендітна блондинка в білому піджаку, більше півгодини англійською мовою розповідає про три ключові напрямки реформ Мінінфраструктури, терміном до одного, до трьох і більше трьох років.

Мова йде і про перегляд транспортної політики, і про створення морської адміністрації, і створення антикорупційного департаменту, і угоду щодо спільного відкритого неба між ЄС і Україною та багато інших речей.

Європейці слухають дуже уважно, дивлячись презентацію на екрані. Після цього висловлюють свої спостереження, ставлять питання.

Присутній під час наради начальник відділу міжнародних транспортних відносин Європейської комісії Філіп Бургхелль-Верне говорить про те, що важливо визначити довгострокові перспективи.

– Прогрес є, але треба обрати чіткі цілі й міста для реалізації проектів, – каже він, додаючи, що не можна будувати інфраструктуру без думок про бізнес, екологію та інші важливі речі.

Кілька хвилин ще говорять про важливість залучення інвестицій, антикорупційних ініціативах – і затверджують план на три місяці, який виконуватиме група підтримки реформ під керівництвом Омеляна.

Після наради в нас з'являється буквально кілька хвилин з міністром, які фотограф намагається використати для хороших карток і просить Омеляна трохи побути в кабінеті.

– Щоб зняти фото в стилі телесеріалу House of cards? – жартує той.

– Мені говорили, що ви дивитеся "Гру престолів"? – питаю в міністра.

– Насправді, це два серіали, які я подивився повноцінно. Перші два сезони House of cards дивився із захопленням. Далі вже по серії, по півсерії, – відповідає він.

Що ж стосується "Гри престолів", то вона викликає захоплення в Омеляна, тому що фентезі він полюбляє ще з дитинства.

– Я Водолій за гороскопом, а водолії люблять все фантастичне, – розповідає Омелян і просить вибачення, оскільки поспішає в Кабмін на нараду до прем'єра Володимира Гройсмана, куди не може взяти нас.

13.00-16.40

Нам нічого не лишалося, як чекати на Омеляна. Він розраховував на годину, проте кабмінівська зустріч затягнулася. Тож цей час ми провели з користю – дрімаючи на м'яких шкіряних диванах у тій самій кімнаті, де раніше відбувалися наради.

По поверненні міністр швидко провів ще одну – щодо залізничної адміністрації.

І саме ввечері до нього завітав депутат, прізвище якого він навідріз відмовився оголошувати.

17.00

Омелян повідомляє, що о шостій поїде на прийом на честь 25-ї річниці незалежності Туркменістану, а після – на нараду в Адміністрацію президента. Я питаю, навіщо йому в АП.

– А там пиріжки смачні дають, – знову уникаючи відповіді, напівжартома говорить він.

Тож ми використовуємо цю годину, щоб поставити всі питання, що нас цікавлять, і чи не вперше за день маємо змогу спокійно поговорити з міністром. Знову йдемо до кабінету і займаємо місця біля журнального столику, де ще зранку сидів Славомір Новак. Фотограф налаштовує світло, воно трохи сліпить міністра. Жартую, що це – тортури.

Мені не дають спокою прізвище й мета візиту того депутата.

– Депутат, який сьогодні приходив, був від фракції "Народного фронту". І наступні, які ще прийдуть, будуть також від цієї фракції? – питаю в нього.

– Приходять усі. Але підхід до всіх однаковий. Багатьох дуже хвилює стан українських доріг, деяких хвилюють окремі інфраструктурні проекти. Мені дуже приємно, що багато з них вітають захід на ринок великих компаній. Бо є дуже багато ілюзій, жахливих стереотипів, що зараз зайде велика іноземна компанія і все знищить, забере й залишить випалену землю.

Я їм пояснюю, що насправді "випалена земля" – вже є фактом. Нам потрібні іноземні компанії, щоб вони інвестували в Україну, створювали нові робочі місця, додатковий вантажопотік, і тільки тоді ми зможемо говорити про зростання економіки. По-іншому не вдасться.

Не буде ефемерних мільярдів інвестицій у ніщо, не буде так, що хтось приноситиме кеш у сумках, роздаватиме усім, і всі будуть щасливі, – говорить Омелян.

Він підкреслює, що ніколи не пристає на прохання, що стосуються повернення старих схем, відвертого лобізму, бо були й такі випадки.

Наприклад, хтось хоче, щоб саме його компанія виграла тендер. Тоді він розповідає про існування системи Prozorro, через яку проводяться тендери.

– Бувають випадки, що… – тут Омелян на секунду замислюється. – Хабарі, слава Богу, не пропонують уже давно, але бувають натяки, мовляв, зробіть добре, і всім буде добре. Якесь таке делікатне підморгування. У неділю одного такого довелося виставляти за двері. Ну, нічого, пішов чоловік собі далі.

Питаю, що, на думку Омеляна, заважає цим людям діяти чесно. Цього разу він навіть не задумується й відповідає швидко.

– Це звичка. Безкарність. Упевненість, що за рахунок власного статусу або статусу осіб, на яких він посилається, можна отримати якісь преференції для власного бізнесу. Я терпляче пояснюю, що такі часи минули, – говорить він.

Проте призначення Омеляна на посаду – теж продукт кулуарних домовленостей, і подеколи – людей, які так само можуть мати погані звички й відчувати безкарність.

Вже давно серед депутатів існує думка, що діяльність Омеляна курує міністр МВС Арсен Аваков.

Омелян від цих закидів відхрещується: каже, що Аваков у нього ніколи нічого не просив.

Він пригадує, як витримав двогодинну дискусію під час засідання фракції НФ напередодні свого призначення на посаду. Тоді в депутатів було багато запитань, починаючи від професійних і закінчуючи особистими.

– Були кумедні, наприклад, про дружину, що "вона у вас дизайнер". Мені було це легко відбивати, оскільки вона дизайнер вже десять років, і стала ним задовго до нашого з нею знайомства. Були питання, що, мовляв, я не був на Майдані й працював на Януковича. Я відповідав, що усе так – але на Майдані був з першого дня й до останнього. І завжди працював на державу, – перелічує Омелян.

Питаю, чи не планує класичний чиновник Омелян стати політиком. На те є кілька підстав: адже строк життя українського Кабміну недовгий, претензії до міністра можуть виникнути в будь-який момент і подальша кар'єра багато в чому залежить, з якими результатами залишаєш посаду.

Але Омелян, здається, так далеко поки не заглядає.

– У мене є дурна риса мого покійного батька, – говорить міністр. – Він завжди працював, ніколи не думав про речі, що виходили поза межі роботи. Коли мене призначили на цю посаду, мені, як людині, котра багато що розуміє, щиро хотілося займатися усім, але я для себе визначив, що займатимусь інфраструктурою й тими проектами, які в рамках сьогоднішніх реалій в цій країні можливі.

Він розуміє, що з першого дня роботи треба пам'ятати про день, коли доведеться йти. І щиро сподівається, що скандалів, пов'язаних з його ім'ям, вдасться уникнути.

– Теоретично, політика мені б подобалася, однак український парламент не менш складний, ніж уряд. Я не хочу мати дуже низький ККД. У мене є багато приятелів, які працюють в українському парламенті, і їм важко. Відверто важко. Я не впевнений, що зможу себе там реалізувати, а бути "вуличним політиком" мені нецікаво, – говорить він.

Майже наприкінці розмови він згадує співбесіду з тодішнім прем'єром Арсенієм Яценюком. Омелян саме претендував на посаду заступника міністра інфраструктури, а тоді всіх потенційних заступників міністрів заслуховували під час засідання Кабміну.

– Він подивився на мене і сказав: "Так, Омелян, усе добре, але ти занадто інтелігентний для цієї роботи". Можливо, у багатьох випадках треба було би бути нахабнішим. Я стараюся знайти більш м'яку мову й пояснити опонентові, що цей шлях неправильний. Є люди набагато жорсткіші, які ставлять крапку в перші п'ять хвилин розмови.

Мені треба мати спільників, а не ворогів. Поганий мир краще за хорошу війну, – каже з посмішкою міністр.

Він зізнається, що інколи почувається самотнім. А ще пригадує свою нещодавню зустріч з Пивоварським.

– Я запитав у нього: "У тебе хтось запитав про цілісне бачення реформи галузі? Те, що ти мав у голові та на папері?" Він відповів, що ні, – з сумом в голосі говорить міністр.

Дмитро просить Омеляна взяти в руки макет гранатомета, щоб зробити ще кілька фотографій. Той трохи ніяковіє, але позує.

Надворі трохи прохолодний осінній вечір. Ми лишаємо в кабінеті чиновника, який вчиться бути політиком.

Марія Жартовська, Дмитро Ларін (фото), УП

УП вже провела "один день з..."  Юрієм Луценком, Тарасом Кутовим та Борисом Філатовим.