Украина и мир. Семь общих вызовов

Про втрачені можливості та біди сучасної України ще не висловився хіба що лінивий. Але й інтелектуали "ситого" Заходу також б'ють тривогу стосовно своїх справ.

Глобальна цивілізаційна криза – такий узагальнюючий термін дали руйнівним тенденціям у суспільстві, політиці, фінансах та інших галузях життя, які ще нещодавно добре працювали.

У багатих країнах кризу важко помітити, на відміну від України. Просто ті ж самі тенденції у нас – загострені до крайності й масово обговорюються активною меншістю. Не маючи запасу міцності, вирішення стосу проблем є умовою виживання нашої країни.

Водночас, у випадку вдачі, українська історія успіху може стати початком глобальних перетворень.

Отже, що ж це за проблеми?

1. Зростаюча нерівність землян за активами та доходами

За даними дослідження швейцарського банку CreditSuisse розподіл активів в Україні за індексом нерівності "Джині" у 2015 році за шкалою від 0 до 100 становить 91,6 – майже найвищий у світі показник.

Однак вражає загально світова тенденція. Усього 0,7% населення Землі (32 мільйони) володіють 41% усіх багатств, а 8,4% населення, включно з попередніми володіють 83,3% усього багатства світу. При цьому на 90% землян припадає лише 50% сукупних світових доходів.

Натисніть для збільшення

Тенденція до зростання нерівності не зміниться за нинішньої економічної системи. Адже доходність капіталу, сконцентрованого в руках заможної меншості, перевищує темпи загального економічного росту світової економіки, до того ж крупний капітал зростає в 2 рази швидше ніж малий, через доступ до високодохідних активів, якісного управління, повного реінвестування тощо. Це консервує суспільні страти – адже відсутній економічний простір для появи нового заможного населення.

Концентруючи активи, меншість зосереджує в своїх руках економічну і політичну владу – і встановлює саме ті правила гри, які зберігають існуючий стан справ.

Якщо продовжиться тенденція зростання прибутковості великих статків у 6% річних при середньому прирості глобального капіталу 2% в рік, то через 30 років одна тисячна населення планети буде контролювати 60% глобального багатства.

Подальше збагачення дуже багатих відбуватиметься за рахунок збідніння середнього класу. Це ставить під питання існування сучасних демократичних інститутів.

2. Незадоволеність життям та криза сенсу

Переважна більшість населення світу не задоволена своїм життям. 87% працівників світу не задоволені тим, чим займаються. Лише 13% людей у світі задоволені роботою. А в Україні задоволених 10%.

За останні роки багато країн зробили великий стрибок назад за рівнем щастя громадян – і Україна лідер цього процесу.

За даними World Health Organisation, більше 800.000 людей в світі щороку здійснюють самогубства і набагато більше людей намагаються покінчити з собою.

Самогубство є другою провідною причиною смерті серед 15-29-річних.

Рівень суїциду зріс на 60% за останні 50 років. Найбільший показник у країн, що розвиваються. При цьому 25% світових самогубств відбувається в країнах з високим рівнем доходу, хоча населення розвинених країн складає лише близько 15% світового.

Кожна четверта людина в світі стикається з психічними або неврологічними розладами. Близько 450 мільйонів людей в даний час страждають від психічних розладів, які є однією з основних причин поганого здоров'я та інвалідності в усьому світі.

350 мільйонів людей у всьому світі страждають від депресії (5%). У США 6,9% дорослого населення мають принаймні один великий період депресії на рік. Частота використання антидепресантів в США виросла на 400% в період між 1988 і 2008 роками. До 2020 року депресія стане другим найбільш поширеним захворюванням, в світі.

Рівень смертності від суїциду в Україні у 2013 році склав 100 випадків на 18,5 тисяч населення, зареєстровано 9.367 самогубств, у 2014 році – 8 тисяч, без урахування Криму.

Самогубства в Україні відбуваються частіше, ніж в країнах ЄС – у віці 15-29 років в 2,4 рази більше випадків, у віці 30-44 років в 2 рази. Українці старше 65 років майже вдвічі частіше накладають на себе руки, ніж в ЄС.

3. Пасивність більшості, політичний популізм та криза довіри

У 2016 році звіт The Financial Stability Review Європейського центрального банку містить попередження: "Політичні ризики зросли по всій зоні євро і створюють проблему для фіскальної і структурної реалізації реформ, як наслідок, призводять до стійкості державного боргу".

Іншими словами – виникнення популістських партій по всій Європі зменшує можливості кардинальних економічних змін.

Світ скочується в епоху популізму.

Яскраві приклади цього процесу все частіше спалахують у розвинених країнах: популярний в США правий кандидат у президенти Дональд Трамп, Норберт Хофер (Norbert Hofer), праворадикальный популіст, кандидат у президенти Австрії від "Партії Свобода", який майже виграв вибори, партія Незалежності Об'єднаного Королівства (UKIP) – головний драйвер Brexit.

Зростання маргінальних популістських течій, як правого, так і лівого напрямку спостерігається у Данії в Ірландії, Словаччині, Фінляндії, Швеції, Греції.

У цього процесу є декілька причин.

З одного боку, у риториці популістських партій Європи домінують спекулятивні теми цінностей, культури, ідентичності. З іншого, у Європі й особливо в Україні спостерігається різке падіння рівня довіри до політичної системи і влади в цілому. Контраст між інтересами істеблішменту та громадян стає дедалі очевиднішим.

Партії вже не є об'єднаннями великих мас людей – сьогодні це маркетингові проекти створені для виборів. Вони не представляють інтересів громадян. Виборець виражає протест, підтримуючи тих, хто найбільш контрастує з усталеними і ненависними образами політиків і партій на виборчому ринку.

По всьому світу знижується участь громадян у політичному житті.

Наприклад, у 2014-му Європарламент обирали з явкою близько 30%, у 2013-му мера Нью-Йорка обрали 24% виборців. Середній показник у 34 країнах-учасницях Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) – 68% виборців. Причому літні люди більш схильні голосувати ніж молоді, найбагатші 20% населення в середньому на 13% більше беруть участь у виборах ніж 20% найбідніших.

В Україні на виборах до ВР у 2006, 2007 та 2012-му явка виборців складала близько 58%. У 2014-му – 53%. А на останніх та передостанніх місцевих виборах голосували близько 46%. При цьому майже усі парламентські партії України та високопосадовці – популісти.

4. Трансформація ринку праці та принципів розподілу доданої вартості

Праця – один із головних чинників розвитку людства, навколо підкорення якого розгорталися історичні події.

Починаючи з 3-ї Промислової революції (1800-х), із ростом продуктивності праці людина поступово звільнялась від нескінченної виснажливої роботи.

Лише із 1918 року, шляхом неймовірних зусиль профспілок почалося офіційне закріплення 8-годинного робочого дня, у той час, як до того вважалося за норму змушувати працювати людей по 10-14 годин на день, здебільшого без вихідних, під фактичною загрозою голоду.

Але починаючи з 1970-х, рух до вільного часу призупинився, а в деяких країнах почався регрес. На сьогодні кожна 5-та людина в світі працює більше 48 годин на тиждень. Оджнак невпинне збільшення продуктивності праці вже не призводить до пропорційного збільшення доходів працюючих.

У таких країнах, як Південна Корея, Сінгапур, Туреччина, які часто приводять за взірець економічної успішності, близько 25% людей працюють більше 60 годин на тиждень (у США 46,7 годин).

При цьому загроза голоду для непрацюючих у країнах, що розвиваються, – нікуди не зникла.

Як зазначає OECD, такий стиль життя призводить до руйнування соціальних зв'язків людини, сімейного ладу і значно погіршує здоров'я та моральне самопочуття. В азіатських країнах найменше в світі людей задоволені своєю роботою та мають найгірші соціальні показники, що нівелює аргументи про їхню так звану "любов до праці".

Згідно звіту Міжнародного економічного форуму-2016, нові технології виробництва до 2020 року позбавлять роботи 5,1 мільйона людей та знецінять вартість низькокваліфікованої робочої сили.

Розвиток технологій може викликати збільшення розриву між доходами від капіталу й праці – і, як наслідок, призведе до зростання нерівності. Адже великий капітал здебільшого успадковується, а інтелектуальна конкурентоздатність людей сильно залежить від стартових умов дитини, починаючи з виховання та школи.

Вже декілька десятиліть спостерігається наростаючий розрив між виробленою працівниками доданою вартістю і їх часткової винагороди.

Головні чинники цього розриву – відсотки на вкладений капітал та винагорода топ-менеджменту, яка, наприклад, у США сьогодні у 209-231 рази вища за винагороду середнього співробітника, а з 1978 року зросла на 725%, проти 5,7% у працівників.

Наслідком цього розриву є штучне збереження дисбалансу робочого і вільного часу людини.

5. Трансформація принципів безпеки та конфіденційності

21 століття ознаменувалося боротьбою за прозорість інформації та одночасно її приховування.

У 2013 році Едвард Сноуден, співробітник Агентства національної безпеки США та ЦРУ сколихнув світ, оприлюднивши секретні документи про факти всеосяжного спостереження в 60 країнах за більш ніж мільярдом людей урядами 35 держав. Документи доводили перехоплення, зберігання та перегляд спецслужбами електронної пошти, прослуховування голосових і відеочатів, перегляд фотографій, відео, відстежування файлів, та даних з соціальних мереж. Секретні розпорядження демонстрували співпрацю спецслужб з Microsoft (Hotmail), Google (Gmail), Yahoo!, Facebook, YouTube, Skype, AOL, Apple и Paltalk та найбільшим мобільним оператором США Verizon.

WikiLeaks – міжнародна некомерційна організація, яка публікує секретну інформацію, взяту з анонімних джерел або з витоків, – прогриміла на весь світ декілька разів.

Так, у 2010 році було оприлюднено дані, з яких видно, що НАТО підозрює Іран і Пакистан у таємній підтримці афганських талібів. 400 тисяч документів, присвячених війні в Іраку та понад 250 тисяч листів дипломатів США. Серед іншого, стало відомо, що лідери Саудівської Аравії зверталися з проханням до США про авіаудар по Ірану.

У 2015 році – документи Sony Pictures, які свідчать про лобізм законів, і зв'язки з американським військово-промисловим комплексом.

The Panama Papers. У 2015-2016 роках Міжнародний консорціум журналістських розслідувань (ICIJ) і Центр з дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP) анонімно отримали та обробили 11,5 мільйонів файлів (2,6 терабайта інформації) про діяльність панамської юридичної компанії Mossack Fonseca з початку 1970-х і до весни 2016 року, що займається супроводом угод і реєстрацією офшорів.

Документи вказують на зв'язок з офшорами 12-ти діючих і колишніх світових лідерів, 128 політиків і 29 мільярдерів зі списку Forbes, зустрічаються прізвища мексиканських наркобаронів і членів британської палати лордів, зірок світового спорту і кіно.

В Україні ж офшори стали традиційним способом ведення бізнесу для більшості крупних компаній. У тому числі тих, що належать першим особам держави.

Криза 2008 року яскраво продемонструвала проблему повної відсутності достовірної інформації про активи фінансового сектору, глобальну непрозорість та неврегульованість галузі. Наслідком спекуляцій стало безробіття, банкрутство безлічі компаній і глобальна економічна рецесія. Бенефіціари великої гри залишилися зі своїм прибутком, а вирішення проблем лягло на плечі звичайних платників податків.

Отже, світова система конфіденційності спрямована здебільшого на тотальне спостереження за громадянами, і водночас налаштована на жорстокий захист інтересів еліт.

6. Виродження фінансової системи

Глобальна капіталізація ринку акцій виросла більш ніж удвічі з 2008 року, згідно з даними Deutsche Bank.

У загальній цифрі 294 трильйони доларів фінансових активів, частка світової капіталізації фондового ринку виросла до 69 трильйонів доларів. Це вище, ніж в 2007 році, незадовго до фінансової кризи, коли сукупна вартість акцій досягла 65 трильйонів доларів.

Глобальні фінанси майже у 4 рази перевищують світовий ВВП – тобто усі ті блага які продукуються на Землі.

Культовий перуанський економіст Ернандо де Сото стверджує, що сучасні банки та ринки капіталу мають велику кількість того, що Маркс і Джефферсон називали "фіктивним" капіталом – тобто паперів, які вже не мають реальної цінності. Це – трильйони доларів та євро, фінансових дериватів, зібрані в пакети темного походження, що спираються на майно, від якого не лишилося й сліду або яке не повністю забезпечене документами, що безконтрольно поширюються й обертаються європейськими ринками.

Фінансова емісія в усьому світі стала інструментом утворення "мильних бульбашок" та ефективним способом, по суті, шахрайського збагачення меншості.

В Україні ця тенденція особливо помітна на прикладі рефінансування банків, маніпуляцій з валютним курсом та "друку" гривні.

7. Дисбаланс інституційних, соціальних та економічних систем – криза управління

Великий американський філософ сучасності Елвін Тоффлер у своїх роботах доводив, що прогресивній економіці потрібне прогресивне суспільство, оскільки будь-яка економіка – перш за все продукт суспільства, яке її породило, і залежить від його основних інституцій. Роль формальних та неформальних інститутів добре описують у своїх роботах Дарон Аджемоглу і Дуглас Норт.

Як, ми вже побачили вище – державні, економічні, політичні та соціальні системи світу, й тим більше України – не працюють як одне ціле та не мають спільних людиноцентричних орієнтирів.

Очевидно, що міжнародні інституції та уряди країн стоять на сторожі інтересів заможної меншості.

Фінансова система живе окремим життям, генеруючи прибутки "обраним", а праця людей все більше спрямована на обслуговування інтересів еліт. Чинні правила гри покликані зберігати існуючий стан справ, у той час як політична система існує в якості симулякра демократії для невдоволеного натовпу.

Сильні гравці світу оберігають свої таємниці, застосовуючи державні та злочинні методи. Натомість звичайні люди стали об'єктом нагляду та фактично позбавлені приватного життя.

Лише у місцях, де баланс інтересів еліт дав тріщину, можливе виникнення іншого укладу. Саме це і є тим єдиним шансом України змінитися та змінити світ. Випадок – коли слабкість стає силою.

У світі розпорошено багато "людей майбутнього", які поодинці не можуть нічого вдіяти з системою, але невпинно шукають точки прикладання зусиль.

Саме тому надзавдання активної української меншості – взяти під контроль свою, повну можливостей, гігантську територію та дати найкращим мізкам, інноваторам усього світу сигнал про можливість застосувати їхні ідеї та вміння на найбільшому будівельному майданчику Землі – дати Людству якісну модель нового укладу.

Олексій Жмеренецький, координатор дискусійного Клубу "КОЛО", ініціатор громадянської платформи "Хартія Майбутнього", спеціально для УП