7 самых известных арестов в истории украинской политики

Історія української політики має окремий великий розділ, в який записані гучні арешти і суди. Часом вплив прокурорів чи суддів на політичну ситуацію в країні ставав чи більшим ніж електоральні вподобання.

Різні групи політиків, змінюючи одна одну при владі, не проминали можливості скористатися становищем для зведення рахунків з попередниками. Але вже на наступному віражі історії самі опинялися за ґратами.

"Українська правда" вирішила згадати найбільш резонансні затримання й арешти в історії української політики.

"Громада" без лідера: арешт Лазаренка

19 лютого 1999 року в аеропорту Нью-Йорка приземлився літак з Афін. Пасажири цього рейсу пройшли митний контроль і роз’їхались хто куди по гучному американському місту. Крім одного.

Павло Лазаренко, колишній прем’єр України і чинний на той час народний депутат, людина, яку серйозно називали головним конкурентом Леоніда Кучми, з аеропорту Кеннеді був доставлений до центру тримання нелегальних мігрантів.

Український утікач попросив у США політичного притулку. І, як показав майбутній хід подій, зробив це даремно. Утікаючи від ув’язнення в Україні, лідер партії "Громада" наразився на ув’язнення у Штатах. При цьому втративши головний свій козир – у США його ніхто не боявся і ніхто від нього не залежав.

Американські слідчі не дуже йняли віри розповідям Лазаренка про смертельну небезпеку повернення в Україну.

Натомість вони вірили цифрам і документам. А вони показували, що Лазаренко, будучи прем’єром, отримав від українських компаній відкатів на мінімум 250 мільйонів доларів. І що було найгіршим для Лазаренка, для їх відмивання колишній прем’єр скористався не лише власним банком в Антигуа чи швейцарськими банками, а американською фінансовою системою, проганяючи кошти через кореспондентські рахунки в США та купуючи нерухомість у Америці

Дуже швидко політична справа Лазаренка переросла у чистий кримінал. Тепер йому довелося просити вже не притулку, а банального домашнього арешту. Лазаренко мріяв оселитися у своєму палаці в Новато, неподалік від Сан-Франциско. Але коли його таки випустили з камери, то не в палац, а в убогеньку квартирку в спальному районі. Пожити хоч день у купленому більш як за 6 мільйонів доларів маєтку Лазаренку так і не судилось. У 2013 році палац конфіскували і продали.

Приїхати у США, а не, скажімо, у Британію, Лазаренка підмовив його друг і спільник по відмиванню грошей Петро Кириченко. Саме він, після шести місяців ув’язнення в одній камері, подумавши, що Лазаренко хоче здати його американським слідчим, зіграв "на випередження" і став головним свідком звинувачення проти свого колишнього спільника.

Насправді ж, Лазаренко не брехав, коли божився Кириченку, що про нього слідчим нічого не казав. Лазаренко хотів здати американським прокурорам рибу куди більшу – Кучму і його друзів. Серед них та той час був і прем’єр Віктор Ющенко. Лазаренко розкрив американцям схему, за якою НБУ під керівництвом Ющенка махлював із сотнями мільйонів доларів МВФ. У підсумку Україна мусила їх повернути.

Кириченко про це не знав і фактично засадив Лазаренка ще на довгі роки до тюрми.

Окремо в історії Лазаренка засвітилась Юлія Тимошенко. Слідчі виявили, що компанія Тимошенко "Єдині енергетичні системи України" переказувала Лазаренку  щонайменше 100 мільйонів доларів. Паралельно з цим ЄЕСУ встигла стати найбільшим постачальником російського газу.

Однак в американському суді, через нестачу доказів, а фактично через відмову самої Тимошенко та її чоловіка свідчити, епізоди щодо ЄЕСУ були вилучені із обвинувачень проти Лазаренка. Доказам, зібраним ФБР, присяжні не давали оцінки, що не дає підстави говорити про її провину чи невинуватість.

Але і без них колись один із найвпливовіших чиновників в Україні у 2004 році був засуджений до 97 місяців тюрми. З урахуванням років домашнього арешту, які минули від часу затримання у 1999 році, швидкі корупційні гроші коштували Лазаренку 14 років життя. Україна, яка не подала клопотання про повернення коштів у рамках цивільного процесу "США проти Лазаренка", може сподіватися лише на добровільне рішення Америки повернути Києву вкрадені ним мільйони.

Сьогодні він таки у США, чекає дозволу на проживання, нянчить дітей від нового шлюбу, а Україна досі добивається повернення вкрадених них мільйонів.

Збій "єдиних систем": арешти Тимошенко

Коли у 2011 році Віктор Янукович посадив Юлію Тимошенко на лаву підсудних у "газовій справі", вона заявляла про політичну розправу, тиск на її сім’ю та різко занепала на здоров’ї, багато в кого в Україні виник ефект дежавю. Друге ув’язнення Тимошенко дуже нагадувало перше, яке відбулося 10 років до того у 2001-му.

У лютому 1999 року, коли у США затримали Лазаренка, Тимошенко була другою людиною у його партії "Громада" і депутатом Верховної Ради від цієї сили. Однак уже через місяць після арешту свого лідера Юлія Володимирівна разом з Олександром Турчиновим організовує у Раді власну фракцію "Батьківщина" і починає самостійну політичну гру.

Її підсумком стає призначення Тимошенко у грудні 1999-го енергетичним віце-прем’єром в уряд Ющенка, де вона проводить достатньо ефективну і амбітну діяльність.

Однак уже через півроку хмари над Тимошенко починають згущуватись. У серпні 2000-го заарештовують її чоловіка Олександра, який тоді керував компанією ЄЕСУ.

А вже у січні 2001-го ГПУ відкриває справу за "ухиляння від сплати податків" та "давання хабара" Лазаренку і проти самої віце-прем’єрки, яку Кучма миттєво звільняє з уряду.

Як пізніше скаже Тимошенко, її запросили в Кабмін, щоб позбавити недоторканності і посадити.

Цілком прогнозовано лідерка "Батьківщини" включається в проведення акцій громадянської непокори "Україна без Кучми", яка спалахує після появи "плівок Мельниченка".

Це був похід ва-банк, і його результати не змусили довго чекати. 13 лютого з’явилось так зване "звернення трьох" до народу. Президент Кучма, спікер Іван Плющ і цілком несподівано прем’єр Ющенко публічно засудили громадянські акції, фактично порівнявши їх "початком фашизму".

Того ж дня ГПУ дає санкцію на арешт Тимошенко. Чи не вперше в новітній історії друга людина уряду опиняється в Лук’янівському СІЗО.

Тимошенко проведе в ізоляторі 42 дні. Пізніше вона розповість, що останній час перед арештом возила із собою "тривожну валізку" з особистими речами на випадок затримання.

Захист оскаржив її арешт в суді і ця справа розглядалась у сумнозвісному вже тоді Печерському райсуді його головою Миколою Замковенком. Цей суддя тоді був широко відомий своєю лояльністю до влади, існував навіть термін "замковенщина".

Для збільшення зображення клікніть на фото

Для збільшення зображення клікніть на фото

Замковенку обіцяли із АП посаду голови Верховного суду за "правильне" рішення у справі Тимошенко, але він несподівано для всіх випустив її із СІЗО.

Дуже швидко Київський міськсуд скасував це рішення Замковенка, але за цей час Тимошенко уже встигла лягти у лікарню. Звідти назад у СІЗО вона уже не поверталась. Аж до 2011 року.

Сьогодні Тимошенко – знову у великій грі. Вона очолює парламентську фракцію "Батьківщини" і не полишає президентських амбіцій.

Не зовсім білий лебідь: арешт Колеснікова

Сварки і непорозуміння не завадили Тимошенко і Ющенку прийти до влади у 2005 році після Майдану. В уряді Тимошенко посаду глави МВС віддали іншому лідеру протестів ще з часів "України без Кучми" Юрію Луценку. Майдан пройшов під гаслом "Бандити мають сидіти у тюрмах", тож на МВС покладались одні з головних надій щодо втілення гасел Помаранчевої революції.

І Луценко не змусив усіх довго чекати.

Уже у квітні 2005 року країну сколихнуло повідомлення про затримання одного із найближчих соратників Ріната Ахметова, голови Донецької облради Бориса Колеснікова.

Проти нього була порушена справа за сепаратизм після сумнозвісного Сєверодонецького з’їзду. Однак у квітні 2005-го Колеснікова заарештували не по ній.

Донецький підприємець Борис Пенчук звинуватив голову облради у вимаганні, начебто Колесніков "віджав" у його родини відомий торговий центр у Донецьку "Білий лебідь".

Заяву Пенчука в МВС розслідували довго, але затримання Колеснікова стало несподіванкою для багатьох.

Ще більшим сюрпризом стало те, що санкцію на арешт соратника Ахметова давала ГПУ, яку очолював близький до "регіоналів" Святослав Піскун. Сам він, правда, у пізніших інтерв’ю вдавав, що про деталі справи нічого не знав, а займався нею його заступник Віктор Шокін.

Колесніков же, якого помістили в камеру-одиночку Київського СІЗО, у всьому звинувачував особисто Луценка і його заступників Петра Коляду і Геннадія Москаля.

Луценко у своїх коментарях божився, що у справі немає ніякої політики, як заявляли у ПР, а це "чистий кримінал".

Москаль же, у пізніших інтерв’ю зізнався, що затримання Колеснікова відбулося через його голову і називав його "великою помилкою Луценка".

Наскільки мав рацію Москаль, стало зрозуміло уже зовсім скоро. У серпні 2005-го, коли в Донецьку з БТРами проводили обшуки в офісі Ахметова, суд випустив Колеснікова із СІЗО. Поки слідчі шукали, як розкрутити цю справу далі, соратник Ахметова разом із своїм прес-секретарем Оленою Бондаренко встигли обратися депутатами Верховної Ради та стати недоторканними.

У червні 2006 року ГПУ закрила справу проти Колеснікова за "відсутністю складу злочину".

Але це був не кінець, а лише початок історії. У серпні 2006 року "донецькі" повернулися в Кабмін, Янукович став прем’єром, а от Луценку там місця більше не знайшлося.

Продовження мала історія пана Пенчука. Влітку 2007-го проти нього порушили справу за "надання неправдивих свідчень", а вже у жовтні він почав валити всю вину на Луценка, якого називав "ідейним натхненником авантюри".

Стало зрозуміло, що цю справу колишньому главі МВС ніхто пробачати не планує. Як не пробачили і Пенчука, якого у 2009 році донецький суд засудив до 8 років тюрми.

Сьогодні Колесніков продовжує займатися політикою. Зараз він "прем'єр" так званого "опозиційного уряду".

Головний оптиміст: арешт Луценка

У 2010 році країна зробила різкий розворот. Доба "помаранчевих" закінчилась реставрацією "донецьких". До влади знову прийшов Віктор Янукович із своєю командою, і дуже скоро у вжиток українців почали повертатись слова "рейдерство", "відкат", "цензура".

Уже за рік правління Януковича довелося згадати і ще одне – "репресії".

У 2011 році, як гриби після дощу, почали з’являтися кримінальні справи на лідерів "помаранчевого табору". Одного лише Віктора Ющенка, який не гидував виходити на публіку в "клубі президентів" з Януковичем, Кучмою і Кравчуком, минула ця чаша. Тимошенко і Луценка, що називається, взяли в оборот.

Якщо у справах колишньої прем’єрки лунали якісь великі суми, то звинувачення у справі Луценка виглядали до певної міри комічно.

Його звинувачували у надто пишному святкуванні Дня міліції, неправильному нарахуванні пенсії водію і неправильному оформленні дозволу на стеження у справі про отруєння Ющенка.

Луценка почали викликати по цій останній справі на допити, від яких він на перших порах віджартовувався, писав на повістках "Могильов дурень" і обіцяв прийти, коли на допити почне ходити сам Ющенко.

Але 26 грудня 2011 року ця справа перестала бути смішною.

Вранці того недільного дня Луценко вийшов зі свого будинку на Печерську, щоб прогулятися зі своїм псом. Прогулянка виявилась недовгою, бо за рогом будинку на нього чекало уже 11 спецпризначенців СБУ з прокурорами, які оголосили Луценку, що його затримано.

Як жартував колишній міністр наступного дня у клітці для затриманих у суді, "щоб по двоє на мене і собаку – розумію, але по п’ятеро?".

Найабсурднішим у цій ситуації виглядало те, що затримання відбулося через те, що Луценко начебто міг продовжити вчиняти злочин, хоча він уже рік не був міністром.

Наступного дня його заарештували уже по іншій справі, про пенсію водія.

Але і це виглядало не менш дивним, адже в рішенні суду було сказано, що Луценко заперечував провину, відмовлявся давати свідчення і чинив тиск на слідчих через коментарі у ЗМІ.

"Враховуючи, що перші дві підстави - це гарантовані мені Конституцією права, я роблю висновок, що причина мого перебування у в’язниці – винятково політика", – обурювався тоді Луценко.

Проте обурення і логічні доводи не вплинули на суддів, яким було сказано "не сяде він, сядете ви".

І він сів. Правда, лише для того, щоб невдовзі вийти "найбільшим оптимістом" і заявити, що гряде "новий Майдан".

Тепер Луценко знову очолює силове відомство - цього разу ГПУ. У його кабінеті стоїть алюмінієва кружка із колонії, як нагадування про те, що на таких посадах в політику краще не гратись.

Більше не українець: арешт Єфремова

Олександр Єфремов був для Януковича не просто лідером фракції в парламенті. Це був соратник, роль якого можна порівняти із роллю Молотова для Сталіна – абсолютно непоступливий переговірник, здатний протиснути будь-яке рішення свого покровителя.

І таких рішень через Раду Єфремов провів безліч. Але, мабуть, "найвідомішим" можна вважати "закони 16 січня".

У таких людей вдається все, поки за їхньою спиною стоїть могутній зверхник. Але коли він зникає, то разом з ним розчиняється і їхня сила.

Так сталося і з Єфремовим. Після втечі Януковича він за інерцією керував рештками ПР, які ще не встигли "проклясти Януковича" і "покаятись". Але уже на наступних виборах у Раду Єфремова не було.

Натомість були кримінальні справи. Мінімум шість, на різний, так би мовити, смак. Від сприяння у прийнятті "диктаторських законів" до фінансуванні терористів і розпалюванні міжнаціональної ворожнечі.

Але Єфремов, на відміну від Януковича і багатьох його спільників, з країни не втік. Він спокійно жив у Києві і пересувався столицею.

Аж до 14 лютого 2014 року. Коли, за словами генпрокурора Шокіна, у Києві "було проведено спецоперацію із затримання екс-голови фракції ПР".

Через два дні Єфремова доставили до суду, де його арештували на два місяці. Але Єфремов пробув у камері всього день. Саме стільки знадобилось, щоб Борис Колесніков вніс за нього 3,6 мільйона гривень застави.

Але ключовим епізодом того суду була навіть не застава. Коли суддя запитала у Єфремова, чи українець він за національністю, той, провагавшись, відповів: "зараз немає такого поняття".

Після цього був домашній арешт, носіння електронного браслета, кілька невдалих спроб арешту і вилучення паспортів.

Та поза гучними фразами на камери, ситуація була зовсім інакшою. Справи проти Єфремова розсипаються.

Запалу української правоохоронної системи після Революції гідності вистачило всього на рік. Уже 1 квітня 2016 року ГПУ закрила провадження щодо розпалювання ворожнечі та повернула Єфремову заставу. За кілька днів з нього зняли електронний браслет і віддали усі паспорти.

А між тим люди Єфремова займають ключові "рибні" місця в "ЛНР", беруть під контроль усю енергетику в захопленому регіоні, стають "мерами". Більше того, якщо вірити екс-соратнику лідера ПР Володимиру Ландіку, Єфремов особисто погоджував російську інтервенцію.

Останні кілька місяців про долю Єфремова та де він перебуває зараз, нічого не чути.

Кабмін надзвичайних ситуацій: арешт Бочковського і Стоєцького

На 25 березня 2015 року синоптики не прогнозували жодних природних катаклізмів. Але одна надзвичайна ситуація того дня таки сталась.

Як завжди по середах Кабмін зібрався на засідання. Запросили на нього і керівника Служби надзвичайних ситуацій Сергія Бочковського з заступником Василем Стоєцьким.

І вони, нічого не підозрюючи, прийшли.

В якийсь момент засідання тодішній прем’єр Арсеній Яценюк надав слово главі МВС Арсену Авакову. Але замість представлення якогось проекту рішення Кабміну, головний міліціонер розродився сенсацією.

Під об’єктивами десятків телекамер Аваков почав розповідати про нахабну корупційну схему, створену керівниками Держслужби НС. Позаяк самі керівники сиділи в залі засідань Кабміну, то ситуація стала виглядати доволі двояко.

З одного боку лунали достатньо серйозні звинувачення у корупції, а з іншого – самі звинувачені спокійно спостерігали за всім цим дійством.

Проте через пару хвилин в залі з’явилися слідчі МВС і почали зачитувати підозру Бочковському і Стоєцькому.

Повірити у реальність такого дійства не міг ніхто. Міністри, за спинами яких сиділи керівники ДСНС, нервово совалися на стільцях. Не ясно було, чи зупиниться ця вистава після дії з затриманням Бочковського і його заступника, чи слідчі розвернуться і почнуть зачитувати підозри і людям за центральним столом.

Керівникам ДСНС зачитали звинувачення у розкраданні державних коштів і вивели із залу.

Пізніше Аваков на брифінгу розповів, що їх звинувачують у шахрайстві під час закупівлі палива для рятувальників і створенні системи поборів, коли всі регіональні управління мусили щомісяця передавати для Бочковського "мзду". Сумми цих відкатів "на гору" стартували від 30 тисяч доларів на місяць.

Обох затриманих чиновників через три дні доставили до суду, їх арештували на два місяці. Правда, уже за чотири дні вони вийшли під заставу у майже 2 мільйони гривень кожен. Звідки у звичайних чиновників легальні гроші на таку заставу, досі незрозуміло. Як і перспективи їхніх справ, які зависли в судах.

Зараз обидва колишніх чиновники ходять на суди, їхні справи посувають дуже повільно.

Радикальний хід Шокіна: затримання Мосійчука

У Верховній Раді за 25 років Незалежності відбувалося різне. Були бійки, блокування, одіозні голосування і навпаки доленосні рішення.

Але ніхто і ніколи досі не заарештовував депутатів просто у сесійній залі.

17 вересня 2015 року тодішній генпрокурор Віктор Шокін вирішив зламати це неписане правило.

Того четверга головним питанням порядку денного було запровадження мораторію на виплату державного боргу, в разі, якщо Росія вимагатиме погасити "кредит Януковича". Після обіду до депутатів мали прийти силовики зі звітом про хід розслідувань теракту під Радою 31 серпня, коли в ході акції протесту в ряди міліції кинули бойову гранату.

Першим звітував глава МВС Арсен Аваков, який поклав вину за трагедію на лідерів партії "Свобода", які організовували той трагічний мітинг.

Коли слово перейшло до Шокіна, то ніхто не сподівався нічого особливого.

Правда перед обідньою перервою тіньовий лідер БПП Ігор Кононенко несподівано сам проходився між рядами і просив усіх депутатів обов’язково прийти на виступ Шокіна.

Ляшко із одно партійцями, які зовсім недавно вийшли з коаліції, навіть принесли плакат з написом "Шокін=Пшонка".

Генпрокурор жарт оцінив, і хитро посміхаючись, відповів люб’язністю на люб’язність.

Несподівано для всіх, а особливо для "радикалів", Шокін заявив, що ГПУ розслідує справу проти депутат Ігоря Мосійчука. Суть справи полягає в тому, що депутат начебто отримував сотні тисяч хабарів за "сприяння" підприємцям та продавав свої депутатські запити.

Для більшого ефекту генпрокурор показав депутатам справжнє кіно.

У головній ролі там виступав Мосійчук, ролі другого плану виконували оперативники ГПУ, які в різні дні передавали депутату пачки грошей. До загального здивування депутатів, які звикли до доларових розрахунків, на відео Мосійчук брав гривні.

Ефект відео Шокіна справило на всіх, навіть на Ляшка. Зазвичай бойовий і готовий до несподіванок лідер "радикалів" виглядав подавленим і повністю розгубленим.

Поки Ляшко і його депутати приходили до тями, спікер Гройсман, у порушення усіх можливих процедур, не надавши Мосійчуку навіть слова, поставив подання генпрокурора на голосування і Рада його підтримала. "За" проголосували 262 колеги Мосійчука.

Гройсман блискавично підписав підготовану постанову і вже за годину Мосійчука під прикриттям снайперів вивезли з Ради.

Це голосування стало не лише показовим по швидкості, але й в плані порушення процедур.

"Ви ж знаєте, що звичайна процедура розгляду передбачає два тижні, регламентний комітет, виступи і т.д. Але відео було настільки переконливим... Депутати вирішили дати можливість заарештувати народного депутата у процедурі аd hoc", - вигадував в кулуарах нові норми лідер БПП Луценко.

У регламенті таких можливостей не передбачено. І про це Раді дуже швидко нагадає Вищий адмінсуд, який цілком прогнозовано визнає незаконною постанову щодо Мосійчука.

Тепер недоторканий Мосійчук сидить під куполом Ради.

Історія політичних арештів в Україні має дуже багато розрізнених епізодів. Але всі їх об’єднує кілька спільних рис.

Головна із них – вибірковість і політична доцільність для тих, хто в даний момент має вплив на силові структури. У ситуації, коли дуже багатьом є, що приховувати, обирається той, хто заважає найбільше.

Часом здається, що коли українські політики дориваються до влади, то забувають, що вона дається не назавжди. І уже зовсім скоро міліція і ГПУ так само настирливо топитимуть тебе, як до цього твоїх опонентів.

Роман Романюк, УП