Україна потребує повного перезавантаження політико-правової системи. Реальним діючим Зводом правил функціонування держави має стати розроблена Установчими Зборами та всенародно ухвалена нова Конституція.
Черговий виток кризи чітко демонструє недієздатність державного апарату та й політичних еліт загалом. Стара 20-ти літня модель консенсусу бізнесово-політичних кланів себе уже вичерпала. А представники влади досі намагаються грати за тими ж руйнівними поняттями.
Натомість, в активної частини громадянського суспільства відсутні реальні процедурні механізми системного впливу на ситуацію.
На тлі відсутності реальної боротьби із корупцією "на верхах" та падіння рівня життя громадян це може призвести до неконтрольованих соціальних бунтів. І, як наслідок, мати непередбачувані наслідки для державності України.
Запобігти негативним сценаріям можна тільки змінивши систему загалом, – а не окремі її елементи, чи навіть правлячий режим.
Політична боротьба без правил – руйнування основ державності
Функціонувати наша держава повинна по правилам, що їх задано Конституцією як Основним законом.
Проте, Конституція України із самого початку й близько не була суспільним договором, якого так потребувала молода держава. Тоді, у 1996 році, це був у кращому випадку договір між політичними елітами, а радше компромісом між президентом та Верховною Радою. У самій ВР це був компроміс між тодішньою комуністичною більшістю та націонал-демократичною меншістю.
Суспільство не мало реальних механізмів впливу на прийняття Конституції.
Спеціальна комісія діяла під головуванням перших осіб держави із залученням представників різних гілок влади. Це, безумовно, із самого початку вплинуло на скептичне ставлення суспільства до Основного закону. Документ завжди на загал сприймався, як декларативно-теоретичний.
З початку 2000-х Конституція відіграє роль всього лишень інструменту у політичній боротьбі без правил. Її пробують змінити то в одну, то в іншу сторону без справжнього обговорення у суспільстві.
Причому для конституційних змін використовувалися різні підходи.
У 2000 році році президент Леонід Кучма у протистоянні із законодавчою владою застосовував технологію змін в Конституції шляхом Всенародного референдуму.
Плебісцит пройшов під тотальним контролем влади, без альтернативного обговорення. Проголосовані питання щодо скорочення чисельності нардепів, скасування їх недоторканності та створення двопалатного парламенту – досі не ратифіковані Радою.
В 2004-му, у розпал Помаранчевої революції Основний закон змінила Верховна Рада. І це також стало наслідком компромісу революційного Майдану з режимом Кучми, який відходив.
У подальшому дійшло навіть до того, що норми Конституції змінювались уже навіть й без участі парламенту – за допомогою "ручного" Конституційного суду, як це у 2010 році зробив Янукович, що став президентом.
Громадськості відводилася роль лишень пасивного спостерігача за конституційними пертурбаціями.
На сучасному етапі Конституція України стала заручником уже геополітичних розкладів.
Наразі нашу державу примушують прийняти зміни в Основний закон відповідно до "Мінського процесу". А нардепи під тиском закордонних спостерігачів готові порушувати власне Конституцію заради легітимізації таких змін.
Правовий нігілізм дійшов уже до того, що в січні 2016 року парламент приймає зміни у Регламент своєї діяльності, які дозволяють розглядати зміни до Конституції на будь-якій наступній сесії. Цим створені передумови для порушення Конституції при прийнятті змін до неї – адже самовільне трактування статей Основного закону про "наступну чергову сесію" є кричущим правовим нігілізмом і яскравим проявом комплексу меншовартості.
Ми впевнені, що внесення "мінських змін" буде непоправним ударом по залишкам авторитету Конституції. Говорити після цього усього про необхідність поваги суспільства до Основного Закону буде просто насмішкою. А найстрашніше, що такого роду зміни, та ще й без залучення громадськості, взагалі підривають основи державності.
Загальновживана теза про те, що не варто змінювати Конституцію, а просто її виконувати – теж не витримує жодної критики.
І справа не лише у нечіткості розподілу владних повноважень. Конституція має бути правдивою, якщо хочете, практичною.
Маємо чесно визнати, що забезпечення якісної безоплатної медицини, вищої освіти тощо – є лише популістичними деклараціями. Навіщо прописувати те, що виконати нереально?! Але це уже теми для окремої дискусії та широкого експертно-громадського обговорення.
Правила прийняття нового Основного закону
Маємо визнати, що Конституція зараз не працює. Ми переконані, що Основний закон не повинен в чергове змінюватися політиками. Необхідно всенародно приймати цілком новий Основний закон.
Розуміємо, що навряд тема зміни Конституції реально турбує більшість громадян. Більшість завжди хоче миру та хорошого життя, а методи досягнення цього не так вже й важливі. А веде за собою суспільство, народ – активна меншість, котра прагне змін. В Україні давно сформована критична маса пасіонаріїв.
Тому головним "локомотивом" розробки Нової Конституції покликана бути активна частина громадянського суспільства. Тоді синергія Революції Гідності буде використана для розбудови якісно нової держави, а не на циклічну боротьбу з черговими режимами.
На початку цього року уже зареєстрований спеціальний законопроект №3781 "Про процедуру підготовки проекту нової Конституції", який розроблений Коаліцією громадянського суспільства "Народна Конституція" та поданий на реєстрацію у парламенті групою нардепів із різних фракцій та позафракційних.
Головною новелою законопроекту є обрання громадянами Конституційних Зборів, які розроблятимуть нову Конституцію.
Звісно ж, сам документ потребує серйозного обговорення, як у парламенті, так і в експертних колах. Але очевидно, що потрібно нарешті покінчити зі згубною практикою Конституційних асамблей як дорадчих консультативних органів при президентах, які є ширмою для прийняття таких змін, вигідних тимчасовому керівництву держави.
Наскільки серйозно зміна правил загрожує теперішнім "конституціоналістам", свідчить той факт, що голова ВР Володимир Гройсман спершу відмовлявся реєструвати документ, шукаючи процедурні перешкоди. Та згодом, під тиском громадськості, документ таки пройшов реєстрацію.
Якщо парламент ухвалить спеціалізований закон, то тоді відразу розпочнеться підготовка та проведення виборів делегатів до Конституційних зборів.
Проте цілком ймовірно, що нардепи відхилять документ або відкладуть його у "довгу шухляду".
Тоді ми плануємо діяти за допомогою Всенародного референдуму або шляхом подання петиції. А саме – збір 3-х мільйонів підписів громадян України, як цього вимагає законодавство, з вимогою до президента про оголошення Всеукраїнського референдуму для ухвалення проекту закону "Про Конституційні збори".
Правда, для проведення результативного референдуму доведеться зробити дві речі: домогтися розгляду і скасування Конституційним Судом як неконституційного закону "Про всеукраїнський референдум" та розглянути й прийняти новий Закон про референдум, який знаходиться у Верховній Раді з літа 2015 року.
У разі успішності референдумної чи петиційної процедури – розпочнуться вибори делегатів Конституційних зборів за мажоритарною багатомандатною виборчою системою. Кількість делегатів, на нашу думку, має складати від 400 до 600 осіб.
Особливий ценз: заборонено обиратися діючим політикам і посадовцям. А саме – президенту, нардепам, депутатам місцевих рад, членам уряду, суддям, прокурорам тощо. Також делегати Конституційних зборів підписують зобов'язання про свою відмову від державних і виборних посад на найближчі 10 років.
Далі всенародно обрані делегати приступають до підготовки нової Конституції України.
Останній крок – розроблений Конституційними зборами документ ухвалюється на Всеукраїнському референдумі після відповідного обговорення.
Як бачимо, за таких умов ані парламент, ані уряд, ані президент напряму не беруть участі у конституційному процесі. На нашу думку, це матиме дуже позитивний вплив. Адже процес прийняття Конституція не буде майданчиком запеклої політичної боротьби. Документ прийматиметься в інтересах нації – а не в угоду окремих осіб.
Для змін достатньо року
Конституційні зміни шляхом всенародних Установчих зборів не є ноу-хау українських експертів. Це поширена світова практика.
Для підготовки українського варіанту ми проаналізували досвід десятків держав, які саме за допомогою установчої влади приймають не тільки Конституцію, а й врегульовують інші законодавчі акти функціонування державності.
Зокрема, у прийнятті Конституції Сполучених Штатів Америки (США) взяли участь, окрім загальнонаціональних Установчих зборів, Конвенту – і Установчі збори кожного з штатів. В Основному законі від 17 вересня 1787 року зберігається значення Конвенту, який скликається на вимогу законодавчих зборів 2/3 штатів для внесення поправок в Конституцію.
Цікавим є досвід Болгарії. Чинна Конституція від 12 липня 1991 року прийнята Великими Народними Зборами. Болгарська – одна з небагатьох Конституцій, де чітко прописаний статус Установчих зборів, які складаються із 400 представників. Причому, Великі Народні Збори мають право не тільки вносити зміни в Конституцію, а й вирішувати питання форми держустрою та правління, зміни території держави та ратифікації міжнародних договорів.
Для того, щоб змінити Конституцію Бельгії, законодавча влада заявляє про необхідність перегляду документу – і король розпускає обидві палати парламенту. Після чого скликаються нові палати, які вважаються Установчими. Вони й уповноважені змінювати Конституцію.
Установчими зборами приймалися Конституції Норвегії (1814), Італії (1946), Португалії (1975), Бразилії (1998, Румунії (затверджена загальнонаціональним референдумом 1991 року) та інших держав. В Аргентині протягом ХІХ-ХХ століть 7 конституційних реформ забезпечувалися Установчою Асамблею.
Нещодавно, у 2014 році Установчою владою затверджувалася Конституція Тунісу. Документ ухвалювався парламентом, який був спеціально уповноваженим на це народом та припинив свої повноваження відразу після ухвалення Конституції.
Ми переконані, що громадянське суспільство здатне організувати та втілити в життя установчий процес по створенню нової Конституції України протягом 2016 року.
Лише коли Конституція буде "вистраждана" громадянами та всенародно прийнята – тоді вона стане справжнім суспільним договором. У такому випадку буде належна повага до Основного закону, який відповідатиме вимогам часу, суспільній справедливості та національному розвитку.
І тільки після встановлення нових правил можна і треба перезавантажити політичну систему шляхом дострокових виборів.
Віктор Жердицький, Остап Смук, Тарас Стецьків, "Республіканська платформа", спеціально для УП
