Репортаж из Авдеевки. Россияне подготовили рубеж для наступления

– У мене сьогодні день народження. Позавчора був ще один.

– Як це?

– Сьогодні я народився. А позавчора – не загинув.

Це слова військовослужбовця з позивним "Лісник". Він – один з тих, хто несе службу на передовій.

Нині його 16-ий окремий мотопіхотний батальйон захищає Авдіївку.

Їхній опорний пункт обстрілюють майже щоночі. Саме під час чергового нападу "Лісник" ледь не загинув.

– Був нічний бій. За таких умов стріляють не в людину, а в зону, звідки ведеться вогонь. Супротивник, скоріше за все, побачив спалах від мого пострілу. Він цілився чітко в це місце. Куля відбила мушку та газову трубку. А могла влучити в око.

Напад супротивника вдалося зупинити.

Вже на ранок українські військові почали аналізувати нічній бій. "Лісник" разом з автоматом демонструє фото з місцевості: де знаходився його бліндаж, звідки вів вогонь ворог. У результаті дійшли висновку, що нападник використовував "сотий" АК та патрони калібру 7,62.

Таких автоматів немає на озброєні в українській армії, лише у російської.

Дані розвідки: супротивник використовує досвід чеченської війни

У перших числах січня 58 бригада, до якої входить і 16 батальйон, була приведена у повну бойову готовність.

Тоді супротивник вів тривалий обстріл в районі Авдіївки, розвантажував техніку – українські військові чули гул танків. Усі були готові до того, що ворог піде на прорив. Але обійшлося.

Після цього українські військові почали запускати безпілотники, щоб мати більше інформації про дії ворога.

Аєророзвідка 16-го батальйону отримала додаткові аргументи, що навпроти попрацювали росіяни.

Комбат Олег Громадський демонструє кілька десятків фото території, яку контролює супротивник. Запитує, що журналісти бачать на цих фото. Але без спеціальних знань людина нічого дивного не помітить.

– Без відповідної підготовки простий шахтар такі позиції не обладнає, – пояснює комбат.

Комбат бере один зі знімків і пояснює. Ось тут видно, що під атомобільним полотном викопані тунелі з виведенням дотів в наш бік. Проста людина без військової підготовки вела б вогонь поверх автомобільного полотна. Це теж робили спеціалісти.

– Такі нори робили росіяни у Чечні, коли 2 місяці штурмували два селища, – каже підполковник Громадський. – Там використовувалися саме такі "лісі нори", тобто вхід з однієї сторони, а вихід – з іншої сторони дороги. Під залізничним або автомобільним насипом проривалися ходи, зверху ж залишається асфальт, щебень, тому артилерійський снаряд не завдає шкоди цій конструкції. Тобто як слід підготувалися. З досвідом ведення локальних війн в інших регіонах. Можливо, копали шахтарі, але командували російські інструктори.

Комбат обводить маркером місце на фото.

– Що ви бачите тут?

– Окопи.

– Так, окопи, але це не прості окопи.

Далі йде лікнеп від підполковника.

Він в армії 25 років. Уже звик, що солдати намагаються рити рівні траншеї, бо так менше роботи. А ось у підручниках з інженерної оборони вчать, що траншеї мають бути зігзагоподібними. Таким чином солдати більш захищені від потрапляння в окопи мін та снарядів.

На фото траншеї облаштовані за всіма правилами інженерної підготовки, але не за радянськими підручниками, звертає увагу комбат. І працювали тут не українські спеціалісти.

– Хоч ми і навчалися з росіянами в одних військових закладах, але професійні українські військові на тому боці не воюють, – переконує комбат. – Я думаю, що це робили росіяни, тому що у них є досвід ведення локальних війн по тій же Чечні. У нас вигін трохи інший. Ось це професійно по чеченським ходам сполучення. 5-2 метри – поворот, 5-2 метри – поворот. Якщо раніше у підручниках використовувалися ці вигини з розрахунку на ведення мінометного вогню, то тут вигини для того, щоб захистити особовий склад від гранатометів, тобто проміжкі дуже малі і дуже круті вигини.

Також з фото аеророзвідки можна побачити, де супротивник облаштовує позиції для оборони, а де –для наступу. І висновки невтішні – під Авдіївкою ворог підготував рубіжі для наступу.

Громадський звертає увагу, що на кількох фото з позиціями супротивника немає бліндажів.

– Але ж при обороні солдати мають бути захищені! – наголошує комбат. – Потрібно перекривати усі щилини, щоб вберегти своїх людей. Чому там цього не роблять? Бо ці позиції не для оборони, а для нападу.

Порівнюючи два фото, комбат звертає увагу, що в окопах на першому фото сніг витоптаний, на другому – ні. Якщо сніг витоптали, значить тут бойовики постійно несуть варту, готують до стримування. А там, де ніхто не ходив – готуються до ведення наступальних дій.

– Коли кажуть, що так звана "ДНР" очікує наступу української армії – це брехня. Якби вони готувалися до оборони, це було б видно. Тут видно, що ведуть тренування оборони, ходять по окопам, – показує комбат одне фото. Бере інше фото, – Тут ніде вони не ходять, а накопичують сили та засоби для проведення акцій в наш бік.

Командир ВОП

На одному з опорних пунктів під Авдіївкою нас зустрічає командир з позивним "Чуб".

Йому 24 роки і він 11 місяців тому пішов служити з черговою хвилею мобілізації. Раніше він займався страйкболом, а тепер із захватом розповідає про будні військового. Хоча і пройшов військову кафедру, але справжню військову науку засвоював на фронті. Замість дембеля хоче потрапити до підрозділів спецпризначення.

Читайте также

• Приехали морпехи РФ, стало спокойнее. Репортаж из Марьинки
• Аэропорт. Неизвестные подробности самой трагической спецоперации АТО
• Пресс-центр АТО опубликовал фото последствий обстрелов Авдеевки боевиками

Під час розмови постійно чути постріли та вибухи. "Чуб" лише іноді коментує російською: "это АГС был".

– Стреляют? Это в районе Шахта Бутовка. Там 93-я бригада, им постоянно прилетает. Это далеко от нас, где-то в районе километра-полтора. То есть можно особо не переживать за безопасность, – заспокоює "Чуб".

Доки в кілометрі від опорного пункту триває бій, тут військовослужбовці посилюють обороноздатність. Командир поставив завдання інженерам облаштувати мінні поля – щоб додатково убезпечити себе.

– Местность сложная, в случае подхода противника будет сложно его достать со стрелкового оружия, – пояснює "Чуб". – Установим заграждения, колючую проволоку, сетку-путанку, чтоб всячески обезопасить себя от подхода противника. Это все оборонительное. Ситуация такова, что приказы приходят исключительно на оборону. Моя задача здесь – уберечь жизнь личного состава. Поэтому делаем все возможное.

У руках "Чуб" тримає протипіхотну міну МОН-50.

Це дуже грізна зброя направленої дії, пояснює військовий. І саме такі його підлеглі розставляють навколо опорного пункту. Окремо командир зауважує, що це керовані міни.

– Для местных эти мины безопасны. Пока их не замкнуть, они не взорвутся. Если команда свыше проходит, что разрешают взрывать, мы можем применить подобные мины.

Також військовим потрібно доповідати про ворожі обстріли. Але якщо відбувається явний напад, то відкривати вогонь не заборонено, каже "Чуб". І самі бійці намагаються зайвий раз вогонь не відкривати, розповідає командир, коли демонструє черговий зразок зброї:

– Это крупнокалиберный пулемет Дехтярева-Шпагина. Предназначен для подавления противника огнем. Оружие не особо точное, но ему точность и не нужна. Ему нужно создать "стену огня", как любят говорить в армии. Даже не припомню, когда его последний раз применяли. Стараемся вообще не использовать по той причине, что чем крупнее калибр, тем больше шансов, что именно он станет следующей мишенью. Но если есть необходимость применить данный пулемет – труда не составит.

Військові демонструють і інші сюрпризи для ворога. Але просять інформацію про них не поширювати. "Це ж сюрпризи".

"Бездарність командування покривається геройством рядових"

Окремі розмови військових про керівництво.

Зокрема, просять звернути увагу на техніку, якою забезпечений батальйон.

Наприклад, наймолодший БРДМ-2 має 30-річний вік. Інші – ще старіші. Ця інформація не таємна, про неї можна навіть з Вікіпедії дізнатися.

На фоні такої старої техніки військові з передової дивуються, чому краще за них забезпечується Нацгвардія.

– У Верхньоторецькому (приблизно 2 км від лінії розмежування - Авт) є блокпост, на якому стоять "нацики" (так військовослужбовці ЗСУ тут між собою називають бійців Національної гвардії – УП), у яких є хамери з кулеметами, техніка там стоїть. У двох км від них позиції ЗСУ, які обстрілюються, і в наших там нічого немає. Скільки вже піднімали це питання, чому Нацгвардія забезпечується повністю, а обороняє лише Київ, і няких змін, – розповідає один із військових.

Між собою військові жартують, що найновіша техніка у них – це "боевые штурмовые автобусы "Богдан". А в штабі є генерали, які інформацією щодо технічного забезпечення батальйону взагалі не володіють.

– Недавно пришла информация: грады, танки там. И нам звонок – пойдите, проверьте, проведите разведку. А куда пойти и проверить? На глубину 20 км в тыл противника? Не имея информации ни по минным полям, ничего. Был бы беспилотник, мы б слетали. В каждом взводе по штату положен беспилотник. Но его нет. Комбат еле выпросил беспилотник у соседей.

Чи не єдине, які зміни на краще відзначають військові, так це забезпечення харчами.

Продукти отримують кожні 10 днів. Також приїжджають волонтери, в основному знайомі з Полтави (батальйон створювався як батальйон тероборони "Полтава"), але є і з інших міст.

З чим існують проблеми, так це з зимовою формою. Ту, що видали, не вистачає. Особливо потребують військові кожухів та валенків. Але і з цим допомагають волонтери.

– Тримаємося завдяки солдатам, які адекватно поводяться, і більш-менш командири на місцях реагують. Бездарність командування покривається геройством рядових, – підсумовує один з військових.

 Олексій Братущак, для УП

Фото автора