Евгений Марчук: Россия на переговорах несколько раз прибегала к демаршам

У вівторок Мінські перемовини увійшли у глухий кут. Підгрупи намагаються узгодити позиції щодо проведення місцевих виборів на нині окупованих територіях, відведення важкого озброєння, обміну полоненими, тощо.

Мінський процес опинився під загрозою через ультиматум представників окупованих територій Донецької і Луганської областей стосовно проведення виборів.

Самі мінські домовленості передбачають, що вибори на окупованих територіях мають бути проведені за українським законодавством і після відведення важкого озброєння. Однак вже оголошені псевдовибори на 18 жовтня в окремих районах Донецької і Луганської областей бойовики збираються проводити за власними правилами.

Перемовини про відведення від лінії розмежування озброєння калібром менше 100 мм і танків теж просуваються надзвичайно важко. Це питання група з безпеки намагається погодити з серпня.

Наприкінці минулого тижня угода була майже готова, однак зависла у повітрі. Робота групи з безпеки є найважливішою. Адже без припинення вогню і відведення важкої зброї інші пункти мінських угод не діятимуть.

Учасники процесу практично не коментують хід переговорного процесу. Іноді про підсумки повідомляє представник України у тристоронній контактній групі Леонід Кучма, та представник України у гуманітарній підгрупі Ірина Геращенко. Інші – мовчать.

"Українській правді" вдалося поспілкуватися з представником України у безпековій групі Євгеном Марчуком і отримати відповіді на питання про роль Росії в роботі підгрупи, перешкоди в досягненні компромісу, мету переговорів та інші питання, які досі лишалися за лаштунками.

Нижче подаємо письмові відповіді Марчука на наши запитання.

Українська група на перемовинах в Мінську. Фото Іріни Геращенко

Про взаємозв'язок у роботі підгруп Тристоронньої контактної групи у Мінську

Невирішення проблем в безпековій групі блокує весь політичний процес. При взаємних обстрілах ніякі вибори неможливі, і навпаки – ступор в політичній групі робить беззмістовним процес відведення.

Ніхто з української сторони не має ілюзій щодо того, що підготовка і підписання угоди про відведення важких озброєнь калібром менше 100 мм одразу запустить механізм всеохопного врегулювання.

Але ця угода може стати хоч якимсь кроком до миру. До того ж в ній не буде прихованих капканів, які є в попередніх Мінських домовленостях.

Росія і бойовики досі порушують не менш важливі угоди: Мінськ-1 і Мінськ-2 про відведення більш важких і більш небезпечних озброєнь. Але без навіть таких угод врегулювання взагалі неможливе.

Про ультиматуми в переговорах і підгрупу з питань безпеки

Мінські домовленості – складний продукт важкого компромісу. Суспільству хотілося б патріотичного ультиматуму зовнішньому агресору, але він наражається на такий самий ультиматум з протилежного боку, і предмет переговорів зникає.

Робоча група з питань безпеки за 10 раундів, починаючи з травня цього року, неодноразово випробовувала жанр, близький до ультиматумів, але це аж ніяк не вело до позитивних результатів.

Приблизно так само відбувалося і в інших робочих групах. Партнер наш досвідчений, добре підготовлений і добре "озброєний" всією необхідною інформацією. До того ж поле для компромісу у української сторони майже нульове.

Координатором, тобто посередником від ОБСЄ в безпековій групі є досвідчений турецький дипломат, глава Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні посол Ертугрул Апакан. Саме він проводить наші засідання. Раніше він кілька років був тимчасовим представником Туреччини в ООН і деякий час головував у Раді безпеки ООН та в Комітеті по боротьбі з тероризмом.

Його заступник, як і в моніторинговій місії, так і в групі з проблем безпеки, професійний юрист, офіцер швейцарської армії Олександр Хуг. Він працював у місії ОБСЄ в Косово, побував і в інших гарячих точках – і в Хевроні, і в Боснії та Герцеговині. Як заступник глави СММ ОБСЄ в Україні він десятки разів бував у зоні бойових дій на Донбасі. Знає предмет досконало.

Російську сторону очолює досвідчений генерал із Генштабу ЗС Росії (Марчук не називає його прізвище, так само як і прізвища представників окупованих територій – УП), який під час переговорів неодноразово демонстрував те, що він в повному обсязі володіє інформацією про військово-політичну ситуацію на Донбасі.

Одним словом, аматори в цьому переговорному процесі участі не беруть.

Представники тимчасово окупованих районів Донецької і Луганської областей – це сучасні молоді люди, максимум 30-35 років, також добре підготовлені, володіють предметом переговорів і необхідною інформацією в режимі онлайн.

Про спілкування у групі, участь представників окремих районів Донецької і Луганської областей і демарші Росії

Формат роботи нашої групи тристоронній: Україна, Росія і ОБСЄ, такий як і в Тристоронній контактній групі (ТКГ).

Представників окремих районів Донецької і Луганської областей запрошує координатор ОБСЄ, який веде засідання і який може задати їм питання. Ми їм питань не ставимо.

Головним нашим опонентом є представник Росії. Ми ведемо дискусію з ним. Хоча він інколи заявляє, щоб ми домовлялися саме з цими "представниками". Але вони не є стороною переговорного процесу. Будучи в статусі запрошених, вони не можуть впливати ані на порядок денний засідання, ані на прийняття рішення.

Росія всіляко намагається вивести Україну на прямі переговори з ними і на рівні робочих груп, і на рівні ТКГ, щоб потім заявити усьому світу, що війна на Донбасі – це внутрішній український конфлікт і вона до нього ніяк не причетна.

Російська сторона, щоб досягти цієї мети, декілька разів вдавалася до демаршів як на рівні ТКГ, так і на рівні робочих груп. Одного разу навіть демонстративно йшла з переговорів безпекової групи. І тільки дякуючи зусиллям голови СММ ОБСЄ в Україні посла Апакана, переговори вдавалося відновити.

Напередодні кожного засідання в Мінську з українськими представниками в ТКГ і робочих групах проводить зустрічі президент Петро Порошенко, під час яких доводиться завдання на наступний раунд переговорів.

Про задачі робочої підгрупи з питань безпеки

Завдання непросте – розробити процедуру всеохопного припинення вогню по всій лінії конфронтації – це 426 кілометрів.

Ми маємо розробити взаємоприйнятний для всіх сторін механізм відведення і підконтрольного для СММ ОБСЄ зберігання важких озброєнь: танків, артилерії калібром менше 100 міліметрів і мінометів, включаючи 120-міліметровий калібр.

Для України це відведення від нинішньої лінії конфронтації на 15 кілометрів, а для протилежної сторони – на 15 км від лінії, визначеної Мінськими домовленостями 5 вересня 2014 року.

Таким чином можна буде створити своєрідну зону безпеки від важких озброєнь шириною від 30 до 60 кілометрів і довжиною 426 кілометрів. Простіше кажучи, відвести важкі озброєння на дистанції за межі відстані їх взаємного ураження.

Всі сторони згодні. А далі починаються "але".

Та сторона пропонує відводити всі види озброєнь по всій лінії одночасно. Українська сторона наполягає на поетапному відведенні: спочатку танки, потім артилерія і потім міномети. Аргументація складна і базується на взаємній недовірі сторін і сучасній військовій практиці.

Погоджено, що тільки СММ ОБСЄ має забезпечити надійний контроль всього процесу відведення важких озброєнь і надійну верифікацію з урахуванням 426-ти кілометрової лінії конфронтації. Тут дискусія майже завершена.

Відводити важке озброєння пропонується наступним чином: після підписання документу мають бути два дні повної тиші, тобто повної відсутності обстрілів і тільки потім – відведення танків.

Але спочатку сторони мають офіційно повідомити СММ ОБСЄ коли, скільки, яких саме танків, якими маршрутами і в які місця зберігання їх відводитимуть, склавши інвентаризаційні списки із їх заводськими номерами.

ОБСЄ має право проводити будь яку раптову перевірку – чи то на маршруті, чи в місці зберігання.

Коли ви запитуєте, про які саме обстріли йдеться, то мова йде тільки про важке озброєння, яке є руйнівним і використовується на великих дистанціях. Так передбачено поки що Мінськом-2.

Всі інші види озброєння сюди не входять, в тому числі і БТРи. Це наступний етап.

Росія якраз і спекулює на цьому припиненні вогню, демонструючи нібито готовність до врегулювання, хоча значно посилились снайперські обстріли наших передових позицій. Саме снайперські обстріли тероризують наш особовий склад не менше аніж артилерія.

Крім того посилилась активність ДРГ, які проникають і мінують наші ближні тили, що також веде до збільшення загибелі і поранень на розтяжках. До передової підтягуються танки.

У результаті довготривалих дискусій відпрацьований механізм дій сторін в разі, якщо один учасник переговорів почав відвід танків, а інший загальмував цей процес. Або якщо під час відведення одна зі сторін розпочала інтенсивний обстріл.

Скільки потрібно днів для СММ ОБСЄ щоб перевірити місця, куди відведені танки обома сторонами і щоб завершити верифікацію?

Всі сторони зацікавлені в максимальній чіткості і достовірності цього процесу. Сторони беруть на себе забезпечення безперешкодного доступу спостерігачів СММ ОБСЄ до місць зберігання цієї техніки. Тут дискусія майже завершується.

Тільки після відведення танків і повного завершення перевірки їх підконтрольного зберігання починається відведення артилерії калібром менше 100 міліметрів за тією ж процедурою.

А потім точно у такий самий спосіб – відведення мінометів калібром до 120 міліметрів включно. І весь цей процес може тривати в межах 75 - 40 днів в залежності від способу відведення важкої техніки, часу необхідного на надійну верифікацію і акуратність поведінки сторін. Тут поки що іде дискусія і щодо способу відведення, і скільки часу потрібно між кожним етапом.

Досвід подій навколо Дебальцевого та деякі інші обставини не дозволяють українській стороні піти на поспішне відведення важких озброєнь. Саме тому українська сторона пропонує виділити чотири невеликих ділянки – по дві в Донецькій і Луганській областях, – де найбільш напружена ситуація, і вивести із них важкі озброєння після того, коли ці озброєння будуть виведені із всієї зони зіткнення і коли сторони продемонструють точність і дисципліну виконання взаємних домовленостей.

Ці чотири ділянки складають всього 10% від всієї лінії конфронтації. Протилежна сторона не погоджується з таким підходом. Три останні раунди іде пошук компромісного варіанту.

Обов'язковою умовою всього процесу відведення є відсутність обстрілів з обох сторін. Для організації надійного контролю по всій лінії конфронтації СММ ОБСЄ планує установити необхідну кількість постійних спостережних пунктів.

Про групу щодо відновлення державного кордону

Українська сторона наполягає на тому, що однією із умов для якісного виконання домовленості про відведення важких озброєнь спостерігачі СММ ОБСЄ мають отримати безперешкодний постійний доступ до українсько-російського державного кордону на території Донецької і Луганської областей.

Поки що такої гарантії немає. Як відомо, президент Порошенко ініціював утворення п'ятої робочої групи, яка буде займатися виключно проблемою українсько-російського державного кордону.

Говорячи про відведення важких озброєнь, варто підкреслити, що мова не йде про відведення від лінії зіткнення військ взагалі. Всі війська залишаються на своїх позиціях і ніхто нікуди не відступає. Інколи думають, що мова йде про якийсь відступ.

Про перемир'я

Спроба припинення обстрілів була зроблена нашою робочою групою ще в середині червня цього року, але тоді тиша протрималась тільки 36 годин. Нинішнє відносне затишшя, яке розпочалось з початком навчального року, є продуктом зусиль всіх рівнів і всіх сторін.

Зрозуміло, що в основі його є домовленості вищого політичного керівництва України і Росії, але технологією його забезпечення займалося багато людей.

Наша група в тому числі на своєму засіданні 26 серпня цього року обговорювала це питання і досягла взаєморозуміння і домовленості, про що наш координатор посол Апакан проінформував Спецпредставника ОБСЄ в Трьохсторонній контактній групі Мартіна Сайдіка.

Це дуже добре, що обстріли майже припинилися. Але ситуація ще дуже крихка і далека від нормалізації. Напруження на лінії зіткнення аж ніяк не зменшилося. Роботи ще дуже багато для всіх.

Головне завдання для нашої робочої групи з питань безпеки – це закріпити процес припинення вогню, завершити документ про відведення важких озброєнь та підготувати його для підписання сторонами і далі перейти до проблеми розмінування, перш за все Широкіного. Тема не менш важлива ніж відведення озброєнь.