Эксперты: Украину уничтожит не дефолт и не Путин, а популистский парламент

Дерегуляція забюрократизованої економіки – це пряма інвестиція у поліпшення бізнес-клімату в Україні, повернення в економіку коштів, які раніше вимушено витрачалися підприємцями на корупційні каси.

Кожний папірець, кожна додаткова ліцензія, сертифікація чи процедура погодження приносила мільярдні втрати бізнесу й тіньові прибутки тим, хто полегшував бізнесові проходження цих "кіл аду".

Робота багатьох громадських організацій з розробки дерегуляційних законопроектів та норм, зсунула глибу проблем, які робили Україну інвестиційно непривабливою територією. Проте реформа все одно рухається черепашачими темпами.

Про рік роботи однієї з ініціативних груп і те, що гальмує процес українських реформ УП поговорила із співзасновниками ініціативи "EasyBusiness" Даніїлом Паськом, Миколою Гайдаєм та Михайлом Оболонським.

– Скептики кажуть, країна воює, нам зараз не до спрощення паперових формальностей… Дерегуляція – це те, без чого реформи в країні неможливі?

Даніїл Пасько

Даніїл Пасько: – Це думка не скептиків, радше – обскурантів.

Саме закони "військового часу" вимагають максимальної оперативності та спрощення. Але не до рівня, звісно, телефонного права, з яким у нас добре знайомі. Формальності – важливий інструмент функціонування державної бюрократичної машини, подолання правового нігілізму.

Питання лише в тому, що ця формальність повинна відповідати духу часу та потребам розвинутого капіталістичного ринку. Бюрократія існує для ринку, для досягнення балансу інтересів та рівних можливостей гравців цього ринку, а не навпаки, як це часто трактують українські чиновники – ті самі, котрих бізнес має годувати не лише зі своїх податків, а й з системної тіньової "данини".

– Дерегуляція не змінює вектор економіки, вона лише спрощує стосунки в наявних секторах. Наскільки це є панацеєю в умовах нашої кризи?

 – Це не панацея, але вельми дієвий інструмент, без якого подальший перебіг реформ неможливий.

Наведу лише пару прикладів того, як цей практично безкоштовний інструмент – адже дерегуляція не вимагає істотних інвестицій – допомагає в рази збільшити капіталізацію державного бюджету.

Наприкінці 90-х років у Мексиці – країні з безробіттям тоді на рівні 60-70% – одним вольовим кроком було запущено процес ліквідації понад 50% і перегляду більш як 25% регуляторних обмежень.

Це дозволило створити 1,5 млн додаткових робочих місць, забезпечити фундамент для подальшого зростання середньорічного ВВП на 4% протягом наступних п’яти років. За цей період країна залучила $25 млрд додаткових іноземних інвестицій.

На сьогодні Мексика, попри критичну сейсмічну небезпеку, є одним із світових лідерів з бізнес-девелопменту через низькі корпоративні податки та комфортні умови реєстрації приватної власності і підключення до комунікацій.

 Те саме можна було б реалізувати і в Україні. Наше геополітичне становище та природні ресурси є не менш сприятливими, а девелопмент є локомотивом цілої низки бізнесів із трудовим ресурсом близько 3-4 млн робочих місць.

– Можливо, в нас немає відповідної сейсмічної небезпеки, як у Мексиці…

– Скоріш відповідної політичної волі… Ще один приклад, який дуже близький мені по духу – Південна Корея. Результатом системної дерегуляції там наприкінці 90-х стало 4,4% зростання ВВП.

Це дуже багато для країни з без того високим розвитком реального сектора економіки. Плюс $37 млрд прямих іноземних інвестицій та 1 млн додаткових робочих місць.

На цьому тлі ефект для України, як країни із вкрай зарегульованою економікою, може досягти 10% ВВП до 2020 року і принести мільярди доларів прямих іноземних інвестицій. Треба лише стати трохи більше "корейцями", ніж українцями в традиційному розумінні…

– Якби не було Easy Business, хто мав би займатися експертизою з дерегуляції?

– Треба бути відвертим – не ми перші, й не ми єдині, хто докладає зусиль на вівтар поліпшення інвестиційного клімату в країні, покращення позицій України в рейтингу "DoingВusiness".

Це і Світовий Банк, "Фонд ефективного управління", РПР, ЄБА, Американська торговельна палата, CASE Україна, Ліга виробників харчових продуктів, Український клуб аграрного бізнесу, декілька представників IT-індустрії та інші.

На сьогодні чимало неурядових структур та громадських осередків розробляють окремі акти та положення, проводять комплексний моніторинг, здійснюють незалежну експертизу макроекономічних показників.

Специфіка EasyBusiness лише в тому, що ми займаємося виключно дерегуляцією.

Зокрема, ми розробили довгострокову стратегію з дерегуляції економіки, яку прийняла Національна рада реформ та Кабінет Міністрів України.

За нашими підрахунками, загальний ефект від реалізації стратегії дерегуляції складе близько $25 млрд до 2020 року. Це дозволить створити принаймні 2,2 млн додаткових робочих місць. Отже, вирішити цілу купу соціальних проблем, мінімізувати ризики гіперінфляції та дефолту, якими лякають нас останні півроку.

– Звідки походять такі оптимістичні цифри–$25 млрд економічного ефекту, 2,2 млн робочих місць, 10% ВВП до 2020 року?

Микола Гайдай

Микола Гайдай: У нас є методологія розрахунку економічного ефекту. По-перше, це досвід аналогічних реформ у таких країнах як Грузія, Польща, Мексика, Південна Корея.

У різні часи вони вдавалися до послідовних кроків з лібералізації економіки та спрощення регуляторного контролю з боку держави. Результат – мільярдні обсяги прямих інвестицій, вирішення проблем безробіття та пенсійного забезпечення, різке зростання душового ВВП та збільшення національних валютних резервів.

Усі, хто сьогодні включений до експертної ради EasyBusiness, мають досвід у реальному секторі економіки.

Всі знають, скільки робочих годин бухгалтерів та юристів вимагають відписки й суперечки з контролюючими та фіскальними органами. Часто мета цих суперечок лише одна – заблокувати бізнес, не дати йому працювати й розвиватися, допоки той не вийде з зустрічною пропозицією щодо разового хабаря або системної "данини".

Ми всі знаємо, у що це обходиться бізнесові. Саме з цієї причини західні інвестори часто не готові розвивати у нас свій бізнес, бо списувати з балансових рахунків хабарні кошти не вміють, та й не хочуть.

Ми знаємо потенційний обсяг іноземного бізнесу, який закрився, або роками вагається зі входженням в Україну через корупційні ризики та відсутність в країні верховенства права.

Коли наші фахівці розраховують такі "недоотримані" країною інвестиції, виходять суми з десятьма нулями в доларовому еквіваленті.

Але схопити за руку чи перевиховати кожного чиновника-корупціонера ми не в стані – це компетенція органів прокуратури та СБУ. Проте ми здатні засадничо змінити умови стосунків держави й бізнеса, максимально унеможливити втручання чиновників у підприємницьку діяльність, водночас залишаючи державі право контролю й моніторингу в національних інтересах.

– Це не зробить державу беззубою перед "диктатурою" негоціантів?

Даніїл Пасько: Мета будь-якої дерегуляції – пріоритет ринкових відносин. Це саме те, що рухає прогрес у розвинутих країнах, є запорукою демократії в чистому розумінні.

Ринок – це завжди доволі збалансований інститут, запрограмований на максимальний суспільний компроміс. Якщо є здорова конкуренція, є баланс інтересів, діє принцип win-win – виграє й держава, й приватний сектор економіки.

Просто варто пріоритезувати завдання кожного. Приміром, держава не має бути суб’єктом бізнес-комунікацій – це не її завдання. Вона забезпечує паритетність прав і можливостей всіх учасників внутрішнього ринку, присікає спроби монополізації, гарантує неупереджений арбітраж, опікується національною безпекою та обороноздатністю.

Все решта – завдання бізнесу, який представляє найширші верстви населення країни.

Приватний бізнес – запорука розвитку вільного ринку. А вільний ринок, як відомо, запорука демократії. Отже, в Україні немає іншого шляху розвитку, окрім лібералізації ринку, якщо ми справді обрали шлях демократії.

–  Українська дерегуляція розробляє власну унікальну дорожню карту змін чи діє за вже апробованими в інших країнах шаблонами?

Микола Гайдай: І так, і ні. До дерегуляції періодично вдаються практично всі країни – і ті, що зазнають системних трансформацій, і ті, що давно належать до першої двадцятки світових лідерів.

Це те саме, що час від часу чистити кеш вашого комп’ютера чи замовляти клінінгову компанію у ваш офіс. Дерегуляцію вимагають не лише забюрократизовані та посттоталітарні країни. Це вимога, яка витікає, зокрема, й з макроекономічного аналізу конкретної ситуації.

Одна з таких-от "клінінгових" компаній – всесвітня відома Jacobs, Cordova&Associates – була залучена в наші процеси. Це найбільш досвідчений експерт в процедурах розробки та імплементації дерегуляційних змін.

Вони реалізували свої проекти в більш ніж ста країнах по всьому світу, серед яких Швеція, Мексика, Хорватія, Північна Корея тощо. В кожній з цих країн дерегуляційні процеси вимагали від 6 до 18 місяців системної роботи – це перегляд від 2,5 тис до 14 тис нормативно-правових актів.

Треба віддати належне, експерти Jacobs, Cordova&Associates змінили не просто низку формальностей у цих країнах, зробили стосунки бізнесу й держави гнучкішими – вони змінили життя мільйонів їхніх мешканців.

– Що саме вдалося досягти з цей рік – можете назвати топ-3 найбільші досягнення?

Михайло Оболонський

Михайло Оболонський: По-перше, зазначу, що з 200 проблем, які були чітко прописані в трирічній стратегії з дерегуляції як першочергові, на сьогодні вирішено 84. Це досить вагомий шмат роботи.

Найбільшими досягненнями, які вдалося імплементувати з нашої ініціативи, я би назвав, приміром законопроект №1580. Цим нормативно-правовим актом уполовину скорочується перелік документів дозвільного характеру для бізнесу.

Ми також провели скасування постанови №915 Кабміну, яка створювала штучну монополію ДП "Укрекоресурси" на утилізацію тари та упаковки. Зрештою, обґрунтували постанову Кабміну №42, яка переводить отримання карантинного сертифікату на добровільну основу та встановлює жорсткий часовий ліміт на видачу фітосанітарного сертифікату в агросекторі.

– Що конкретно від цих рішень отримав бізнес?

– Як відомо, раніше судна могли простоювати в портах в очікуванні видачі фітосанітарних дозволів до 5 днів, що призводило до чималих збитків бізнесові.

Обсяг корупційних відрахувань лише в цьому сегменті становив близько 1,5 млрд грн на рік. Звісно, комусь жилося дуже добре, але страждали від цього мільйони українців, які ставали заручниками економіки, яка чимдалі, тим більше нагадувала "бананову республіку".

Завдяки закону "про дерегуляцію" заборонятиметься фізичне вилучення серверів в ІТ-компаній та провайдерів телекому та послуг електронної комерції без рішення суду.

Всі пам’ятають випадки з WebMoney та Rozetka.ua, коли вилучення правоохоронцями елементів IT-інфраструктури боляче позначалося не лише на операційній діяльності цих компаній, а й на бізнесах десятків їхніх контрагентів. Ринок почав втрачати гравців.

За нашими оцінками, вирішення даної проблеми на законодавчому рівні призведе до 1,5% зростання ринку IT, що складе до 100 млн грн. протягом найближчих п’яти років.

Микола Гайдай: На жаль, розчарувань теж чимало. Сьогодні український бізнес очікує набагато швидших змін на регуляторній ниві. У нас об’єктивно не так багато часу на реформи. Війна та колапсуюча економіка вимагають енергійніших кроків. І тут основна місія полягає в діяльності головного законотворчого органу держави – парламенту.

–  У чому причина: парламентарям бракує професійності, досвіду законотворчої роботи? Нібито, вже рік, як працює новий, постмайданний парламент…

Даніїл Пасько: Так, ми переобрали парламент. Він краще за склад минулих скликань, але навіть цій склад не здатний ефективно вирішувати нагальні проблеми країни – вивести її з кризи, покращити інвестиційний клімат, мінімізувати корупцію, провести глибокі галузеві реформи.

Як виявилося, не здатний навіть на елементарне – налагодити конструктивну співпрацю з призначеним ним же Кабміном.

Сьогодні в парламенті приймають не більше 30% всіх законопроектів, які були розроблені або заакцептовані Кабміном. Такого немає в жодній країні постсоціалістичного табору. У Польщі, Словаччині, Чехії цей показник не опускається нижче 95%. Бо парламентарі там довіряють власним "делегатам" у виконавчій владі.

У парламентській демократії парламент – джерело всіх політичних процесів. Кабінет міністрів – це результат призначення законодавчою владою влади виконавчої. З ними в принципі не може бути конфлікту. Якщо ви не довіряєте цим міністрам, міняйте їх, призначте тих, чия резолюція матиме для вас силу. Інакше країна безкінечно гальмуватиме на шляху реформ та трансформації. Як громадянській активіст можу запевнити, що набагато легше сьогодні працювати з міністрами, ніж із депутатами.

– Можете навести приклад, коли в Раді саботують законопроекти, що пройшли всі можливі міністерські інстанції?

 – Таких прикладів чимало.

Згадаймо законопроект про дерегуляцію №1580, якими титанічними зусиллями він пробивався лише тому, що в одного з депутатів був свій альтернативний проект.

Бійка йшла фактично за те, хто повісить собі медальку на груди. Коли ми це зрозуміли, законопроект розділили на дві частини, домовилися щодо "пальми першості" й вся критика зникла неначе й не було…

Це конструктивна позиція щодо речей, які мають для країни з її станом економіки пріоритетне значення?!

Закон №2259 про захист прав інституціональних інвесторів – закон, який вкрай необхідний Україні для отримання чергового траншу від МВФ і Світового банку. Розроблявся він спільно багатьма громадянськими платформами, зокрема й EasyBusiness. Попри відвертий саботаж деяких фракцій, зрештою законопроект прийняли. На ранок бачимо в офіційному релізі, що прийнято, але вступає в силу за рік – з травня 2016 року…

Що це, як не авантюризм?! Невже в нас такий профіцит інвесторів, що можна змусити їх почекати ще рік, поки їхні інтереси будуть захищені законом?

Ще один красномовний приклад: законопроект №2679 щодо поліпшення бізнес-клімату в України. Розроблявся разом із Мінюстом.

Фантастична працездатність Кабміну – ми ніколи не бачили, щоб через Кабмін нормативно-правові акти проходили протягом тижня з максимально конструктивними погодженнями. Парламент провалює його в першому читанні. Кабмін подає вдруге. Провалює вдруге…

Цей законопроект вирішував ключові питання, які дозволили б Україні піднятися в рейтингу Світового банку "Doing Вusiness" щонайменше на 20 пунктів: розрішення неплатоспроможності боржників, прозорість процедури банкрутства, можливість доступу нотаріусів онлайн-інструментами до земельного кадастру під час процедури відчуження земельної власності. Все це напряму впливає на вартість позикового капіталу в країні та рівень банківських ставок.

Натомість у фракції БПП не знайшлося часу для зустрічі з розробниками закону, свої зауваження вони надали за декілька годин до голосування. Ми прийняли всі без виключення зауваження, видалили всі спірні моменти, щоб не провокувати зрив голосування. Не допомогло. Розробників, які прибули наступного дня на засідання фракції, просто не пустили до Парламенту.

Як результат, новий законопроект на голосування не було подано, старий – провалено. Проте суто популістські закони, а-ля про валютні кредити, проходять у Парламенті неначе "по маслу"…

– Це свідомий саботаж чи недогляд з боку регламентного комітету?

– Іноді саботаж і виразний політичний авантюризм. Іноді просто кричуща непрофесійність, вперте небажання заради національного інтересу пожертвувати власними корпоративними "інтересіками"… Якщо так триватиме надалі, Україну знищить не дефолт і навіть не Путін. Її знищить вкрай неефективний популістський парламент.

За 10 місяців роботи нового парламенту прийнято лише 60% з того, що нами пропонувалося в частині дерегуляції. Об’єктивно, за рік зроблено набагато більше, ніж дозволяла система, але набагато менше, ніж те, на що сподівався український бізнес. Набагато менше, ніж передбачав мандат довіри нинішній Верховній Раді. Жодного голосу від українського бізнесу цей депутатський склад, найвірогідніше, більше не одержить…

Дмитро Рибаков, спеціально для УП