Прыжок популизма как реакция на реформы

Керівництво країни вирішило зосередитися на реформах, які покладають прямі й безпосередні витрати на населення країни, залишивши в спокої численні старі можливості незаконного збагачення.Тепер урядові доводиться розплачуватися за свої дії – звідси й громадський опір реформам, подальший популізм і політичне протистояння.

Популізм – політична філософія, яка підтримує права і владу народу в його боротьбі проти привілейованої еліти.

Минуло півтора року після вигнання президента Януковича з України, а політичний популізм знову на підйомі.

Юлія Тимошенко, колишній прем'єр-міністр, яка за правління Януковича відбувала тюремний термін за підписання невигідного газового контракту з Росією, виступає за зниження тарифів на електроенергію та збільшення пенсій (ознайомтеся тут). Зараз вона очолює невелику фракцію в українському парламенті, що входить до складу "прозахідної, реформістської" коаліції.

Олег Ляшко, лідер "Радикальної партії", так само член коаліції, підтримує Тимошенко й вимагає зниження тарифів.

Лідер ще однієї коаліційної партії "Самопоміч" Олег Березюк, що виступає за справедливість і підзвітність уряду, став на захист нещодавно ухваленого скандального закону 1558-1.

Цей закон зобов’язує банки конвертувати всі споживчі кредити в іноземній валюті за курсом на дату укладення кредитного договору (приблизно 5,05 гривень за долар США).

Враховуючи рівень девальвації національної валюти України, цей закон забезпечує несподіваний прибуток для позичальників.
Між іншим, його розробили у співавторстві з членами "Народного фронту", партії прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, а поставив на голосування спікер Верховної Ради Володимир Гройсман, член президентської фракції парламенту.

Обидві фракції максимально підтримали ухвалення цього закону, хоча і президент, і прем'єр-міністр різко його засудили.
Підвищення тарифів та інші непопулярні рішення, включаючи рішення про урізання пенсій, відповідають умовам програми МВФ.

Усі ці заходи мають сприяти макроекономічній стабілізації. Вважається, що зловживання заниженими тарифами було основним джерелом політичної корупції та прихованого бюджетного дефіциту в Україні. Проведена в 2014 році монетизація бюджетного дефіциту призвела до стрімкої девальвації української валюти.

У березні члени коаліції висловили тверду підтримку таким непопулярним рішенням, проголосувавши за пакет законів, потрібних для отримання кредиту МВФ.

Інший приклад популізму – вищезгаданий закон 1558-1 – теж суперечить принципу бюджетної дисципліни, до того ж усі гілки уряду – президент, НБУ, міністерство фінансів – відкрито виступали проти цього закону.

Склалася сюрреалістична, дещо шизофренічна ситуація.

Політики та нові громадські лідери, що виступали на Майдані проти колишнього режиму, прийшли до влади і прийняли ряд жорстких рішень, щоб стабілізувати економіку країни. Економісти, уряди інших країн, міжнародні агентства й основна частина експертного співтовариства, а також активісти України – всі як один схвалили ці рішення.

Проте ті самі особи, які менш ніж півроку тому підтримували ці заходи, зараз намагаються відкликати прийняті раніше рішення.

Усе-таки Україна – це демократична країна, і політики реагують на вимоги громадськості. Якщо політики пропонують популістську риторику та підтримують популістські закони, це означає, що такий популізм має попит серед громадськості.

Ця головоломка вимагає пояснень.

Якщо реформи націлені на поліпшення економічної ситуації, чому вони такі непопулярні серед громадськості? Можливо, ця проблема виникла через недостатню комунікацію уряду й громадськості. Якщо так, то чому б урядові не поліпшити свою комунікативну функцію і чому більшість політиків парламенту, включаючи новачків з Майдану, вдаються до популістської риторики замість того, щоб пояснити суспільству соціальну цінність реформ?

Давайте відкладемо вбік одне можливе пояснення ситуації:

Малоймовірне пояснення: тепер потрібно покривати витрати від реформ, тоді як невідомо, коли будуть і чи взагалі будуть економічні вигоди від запланованих дій. Український народ не хоче покривати ці витрати.

Як на мене, це дуже неправдоподібне пояснення. За останні півтора року українці продемонстрували приклад стійкості й рішуче налаштовані захищати країну та новий уряд.

Волонтерський рух на підтримку української армії перетворився на національну ідею. Популістський тиск не спекулює на компромісі між Росією та східною частиною України. Ніхто з політиків не виступає проти мобілізації до Збройних сил України або збільшення бюджетних витрат на оборону країни.

Тому ми зобов'язані пояснити, чому українці так завзято збирають гроші на армію, толерують мобілізацію та виявляють бажання поповнити лави Збройних сил України, але не підтримують заходи з бюджетної дисципліни.

Я бачу три причини можливої непопулярності цих реформ.

Правдоподібні пояснення:
1. Громадськість вважає, що на неї несправедливо поклали основний тягар реформ.

2. Реформи націлені на перерозподіл, а не на створення організаційної інфраструктури.

3. Навряд чи реформи будуть успішними й торкнуться ключових проблем.

4. Короткострокові цілі (місцеві вибори) переважують довгострокові.

Для глибшого усвідомлення цих причин буде корисно детальніше дослідити головну причину всіх Майданів, що відбулися в Україні.

Значна частина населення хотіла б брати участь у політичному процесі. Люди хочуть, щоб їх почули.

Проте наявні політичні інститути, які зосередили владу в руках президента, прем'єр-міністра, їхнього внутрішнього кола довірених осіб і керівників правоохоронних органів, надають можливість ухвалювати політичні рішення обмеженій кількості представників політичної еліти.

Щоб вступити в цей "елітний клуб", слід здолати високі бар'єри, як-от брак вільного доступу до національного телебачення або чистих джерел фінансування партії. Майдани, до певної міри, виступають деякою координованою установою з функцією оновлення та розширення політичної еліти.

Насправді громадськість бачить тільки верхівку айсберга.

Уся проблема у тому, що немає правосуддя.

Досі не висунуто жодних обвинувальних вироків за вбивства на Майдані та зловживання повноваженнями.

Жодних відкритих судових справ проти представників колишньої корумпованої політичної еліти.

У реальному житті багато хто з них і досі дуже впливовий та користується протекцією нового уряду.

Процес внесення змін до Конституції обмежений групою обраних політиків і експертів і таким чином є нелегітимним.
Непрозорі переговори з сепаратистами та Росією.

Уряд не порушив питання про розкрадання державних коштів з боку корумпованих чиновників.

Підвищено тарифи для населення, проте незрозуміло, чи заплановано якісь додаткові заходи для боротьби з корупцією в енергетичному секторі і чи докладаються зусилля для підвищення ефективності.

У результаті громадськість вважає, що на її плечі поклали основний тягар реформ, тоді як причина криється, м'яко кажучи, в некомпетентності попередньої та сучасної політичної еліти.

Громадськість припускає, що підвищення тарифів і урізання пенсійних виплат допоможе стабілізувати дефіцит державного бюджету.

Але вона хоче пересвідчитися, що новий уряд веде боротьбу з впливовими діловими колами, які мають особливі права і привілеї та збагачуються з бюджету країни.

Цілеспрямоване інституціональне будівництво теж вимагає покращення.

У цьому випадку закон 1558-1 є дуже вдалим прикладом. Ця проблема виникла через неплатоспроможність певних осіб, які взяли кредити в банках. Уряд, парламент і контрольні органи не створили умов для реструктуризації цих кредитів.

У результаті виникло популістське рішення, щоб покласти витрати позичальників на банківську систему, а політики ухвалили безглуздий закон, який де-факто прощає кредитні зобов'язання тим позичальникам, які не в змозі виплачувати свої кредити.

Справжня причина виникнення популізму в Україні криється в неспроможності нового уряду задовольнити очікування громадськості й свідомо протистояти корумпованій еліті.

Уряд занадто відсторонився від вирішення складних завдань у боротьбі з корисливими інтересами та створення надійних, ефективних і незалежних установ.

Керівництво країни вирішило зосередитися на реформах, які покладають прямі й безпосередні витрати на населення країни, залишивши в спокої численні старі можливості незаконного збагачення.

Тепер урядові та новій політичній еліті доводиться розплачуватися за свої дії – звідси й громадський опір реформам, подальший популізм і політичне протистояння.

Тимофій Милованов, профессор Піттсбурзького університету, співзасновник та член редколегії VoxUkraine, для УП