Последняя битва народа за народную Конституцию: капитуляция элит, Майдан-3 и "красные бригады"

Алексей Жмеренецкий, для УП — Пятница, 29 мая 2015, 18:02

Рівно рік тому Всесвітній Економічний Формум, WEF, рейтинги якого полюбляють українські політики та чиновники, розробив три сценарії найближчого розвитку України.

Сценарій №1:"Розблокування доброчесного циклу". Новий соціальний контракт між державою, бізнесом і суспільством, побудований на прозорості та взаємній довірі. Поява якісних публічних сервісів в установах України, які підкріплюють трансформаційні зміни в економіці. Зневірившись у статус-кво, стейкхолдери – головні гравці – об'єдналися заради хоча й важких, але все ж таки перспективних змін.

Широко підтримувані глибокі реформи дають значний приплив інвестицій, зріст продуктивності, прибутку і міжнародної торгівлі. Відбувається реструктуризація економічної моделі.

Сценарій №2: "Загублена в стагнації". Сторони не можуть знайти спільну мову щодо візії країни. Нездатність здійснити глибокі реформи узгодженими зусиллями всіх зацікавлених сторін залишає економіку дуже крихкою, а зовнішнє середовище продовжує погіршуватися. В той час, як дехто намагається знайти розраду в очікуванні поліпшень ззовні, країна все більше і більше застрягає у спадаючому тренді.

Сценарій №3: "Назад у майбутнє". Погіршення зовнішніх умов створює безпосередню потребу в актуальних, але обмежених заходах щодо реформ. На вищому рівні відбуваються дії для підтримки стратегічних секторів – нові торговельні та інвестиційні можливості для певних секторів приводять до зростання економіки, але не доходять до комплексного перетворення системи. Існуючі структури увіковічуються, а малий бізнес бореться за те, щоб стати частиною цих нових перспектив.

Таким чином, система знаходить нову рівновагу, але фундаментальні зміни не відбуваються, що й призводить до обмеження її потенціалу в довгостроковій перспективі.

Пройшов уже рік, а ми впевнено рухаємся по 2-му сценарію...

Стейкхолдери як рушії позитивних змін

Україна займає 76 місце в Індексі глобальної конкурентоздатності WEF, по сусідству з Гватемалою. Індекс складений зі 113 детальних параметрів, об'єднаних в 12 контрольних показників, які й визначають національну конкурентоздатність:

 

Експерти Форуму в питанні розвитку України роблять основну ставку на зміну інституційного середовища – "правил гри", – яке визначає стан ключових факторів: інвестицій, інновацій та потенціалу кваліфікованих кадрів. Останні десять років інституційне середовище України знаходиться на стабільно-"африканському" рівні.

Для прогнозування можливостей розвитку необхідно зрозуміти – за яких умов Україна може почати рухатися по бажаній траєкторії, хто і що спричинить зміну факторів, від яких залежить розвиток?

Зокрема, хто зацікавлений та здатний змінити інститути – "правила гри"?

До розробки сценаріїв було залучено понад 300 керівників і людей, які приймають рішення, з різних секторів та з усього світу. Ці люди представляють умовні сторони інтересів – так звані групи стейкхолдерів.

 

За логікою WEF, позитивні зміни в країні залежать саме від конструктивних дій стейкхолдерів, від їхньої співпраці, спрямованої на розвиток.

Отже, розглянемо мотивацію та можливості кожної групи стейкхолдерів в Україні впливати на позитивні зміни.

1. Влада

Більша частина осіб, які перебувають сьогодні на ключових посадах, залишається незмінною останні 10 років, тобто, чергується при владі в тій чи іншій комбінації. При цьому динаміка розвитку країни за минулі десять років наглядно демонструє планомірний занепад.

В обіцянках політиків на виборах останніх років – феноменальна подібність програмних засад. Але на практиці, обіцянки переможців жодним чином не реалізуються.

Ситуація, у якій вже 20 років перебуває український виборець, добре ілюструється словами Ейнштейна: "Найбільша дурість – це робити те саме і сподіватися на інший результат". В нашому випадку було б дивним сподіватись на "прозріння еліт" – себто, на те, що нинішній істеблішмент нарешті почне розвивати країну.

Сьогодні знову ми бачимо бурхливе бажання можновладців виписати під себе "правила гри" – Конституцію, ігноруючи катастрофічно низький рівень довіри суспільства. На прикладі Януковича можна лише здогадуватись, які "новації" готує політичний бомонд.

2. Бізнес

Крупний бізнес в Україні – переважно сировинний, сконцентрований в руках вузької групи людей, які контролюють більшу частину керівного складу усіх органів влади. Частка сировинної складової у структурі економіки України становить до 70%. При цьому, ставки зборів за користування надрами – одні з найнижчих в Європі, а сировинний бізнес отримує численні субсидії та преференції за рахунок держбюджету.

Натисніть для збільшення

Подібне становище дозволяє так званій "олігархічній" меншості отримувати надприбутки за рахунок розорення національних багатств та паразитування на державному бюджеті країни.

Існуюча структура економіки вкрай вигідна власникам крупного бізнесу та їхнім агентам впливу в органах влади, які не зважають на те, що сировинний бізнес має дуже низьку додану вартість, наслідком чого є мізерний розмір ВВП на душу населення в Україні. Зміна структури економіки мала б передбачати перерозподіл державної підтримки на користь нового технологічного бізнесу, але це суперечить інтересам олігархів.

У країнах з розвинутою ринковою економікою малий та середній бізнес створюють більшу частину ВВП – до 50-60%. В Україні ця цифра за оцінками складає лише 10-15%.

Отже, на сьогодні результуючу інтересів в галузі бізнесу спрямовано на збереження статусу-кво на користь корумпованої владної вертикалі та олігархів.

Чекати змін з цього боку – марна справа.

3. Медіа

На сьогодні, за дослідженнями компанії Nielsen: 77% українців – в середньому за день дивляться ТБ; 6,5 годин – середній перегляд ТБ на день українським телеглядачем; 12 каналів покривають мовленням понад 90% населення України.

При цьому, усі найбільші телеканали та холдинги в Україні належать декільком бізнесовим та політичним групам – які, як ми згадували раніше, не зацікавлені у змінах.

 

Багато хто покладає великі надії щодо соціально-політичних змін на розвиток соціальних мереж в Україні. Але, при тому, що, наприклад, українська аудиторія соціальної мережі Facebook за останній рік зросла на 25%, до 4 мільйонів користувачів – реальна частка користувачів, які повноцінно обмінюються інформацією, значно менша. Більше того, за дослідженнями Gfk та Gemius – 77% українських інтернет-користувачів щодня дивляться телевізор.

Отже, незалежні медіа в Україні не мають достатнього впливу на суспільство, тому не можуть бути рушійною силою змін в Україні.

4. Громадські організації

У 2013 році, на думку Інституту стратегічних досліджень, громадянське суспільство в Україні показало якісне зростання рівня мобілізації активних громадян для вирішення стратегічних проблем, великий потенціал самоорганізації та консолідації навколо суспільнозначущих проблем, створило унікальні інституційні осередки, які продемонстрували здатність формулювати власний порядок денний та змушувати рахуватися з ним різні політичні сили.

Не зважаючи на це, дані Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в межах дослідження "Індексу сталості неурядових організацій" (CSOSI) вказують на обмеженість фінансової та ресурсної бази у вітчизняних громадських організацій для здійснення ними ефективної діяльності.

В Україні за останні роки спостерігається зростання кількості громадських організацій.

 

Разом з цим, дослідження громадської активності молоді у 2013 році показують низьку залученість громадян: тільки 15,1% респондентів постійно беруть участь у громадській діяльності, 41,7% – час від часу, з них тільки 2,1% брали участь у політичній діяльності. При цьому збільшення громадських організацій вказуює на наявність великої кількості фіктивних організацій, які існують тільки на папері й фактично не діють.

Часто організації створюються під конкретний проект, а по його реалізації стають "фантомними" утвореннями. Згідно із даними ЄДР, окремі організації очолюються особами, які давно померли, інші об'єднання відсутні за місцем реєстрації. Поширена практика заснування організацій держслужбовцями для здійснення корупційних схем.

Отже, зростання довіри до громадських організацій за останній рік, масове волонтерство, пов'язане з проведенням АТО на сході, значно посилює потенціал громадянського суспільства в Україні.

Водночас вплив поодиноких організацій на позитивні зміни є слабким, враховуючи загальну байдужість представників органів влади до громадського сектору, фінансову залежність організацій та монополізованість медійної галузі.

Лише об'єднання цілей та концентрація ресурсів громадянського суспільства навколо швидкого вирішення спільних, конкретних питань може дати змогу громадським організаціям впливати на конкретні системоутворюючі зміни.

5. Академічне середовище

Академічне середовище в Україні є повністю залежним від держави в особі чиновників – через механізми призначення та фінансування. Частка держфінансування науки складає близько 45%, освіти – близько 60%. При цьому, українська галузь освіти і науки чи ненайбідніші у розвиненому світі.

Натисніть для збільшення

За даними Євростату, у 2012 році середній рівень обсягу витрат на наукові дослідження та розробки країн ЄС у ВВП становив 2,06% проти 0,75% в Україні – в абсолютних цифрах 81,3 тисяч гривень за рік на 1 наукового працівника.

Тобто, освітянське та наукове середовище в Україні не має достатньої матеріальної та політичної незалежності для того, щоб стати драйвером змін.

Навіть ті аналітичні інституції, до висновків яких за законом повинні прислухатися чиновники, системно ігноруються. Наприклад, Інститут стратегічних досліджень України або Науково-експертне управління ВР роками виступають в ролі інструменту політичних маніпуляцій – у той час, коли невигідні істеблішменту висновки цих установ просто ігноруються.

6. Зовнішні гравці

Охарактеризувати позицію зовнішніх гравців можна однією цитатою Вінстона Черчилля: "У Англії немає постійних ворогів і постійних союзників, у неї є лише постійні інтереси".

Тому очікувати іззовні втручання в інтересах усього українського суспільства – абсолютна наївність.

Висновок:

Поточний стан інтересів та можливостей основних сторін суспільно-політичного життя не передбачає еволюційних змін. Ті стейкхолдери, які зацікавлені в позитивних змінах, не мають достатньо матеріальних та організаційних ресурсів щоб просувати поступові зміни.

Більше того, патова ситуація ризикує бути увіковіченою бізнесово-політичними групами, шляхом внесення змін до Конституції виключно у власних інтересах – так, як це відбувалось при кожному політичному режимі, протягом усієї історії незалежної України.

Такий безвихідний стан справ приводить нас до необхідності пошуку нетрадиційних шляхів здійснення фундаментальних змін, в умовах вкрай обмежених часових та матеріальних та організаційних ресурсів.

Ефект Революції гідності

Євромайдан має свої особливості та мотивації виходу громадян на площі країни. За даними соціологічного дослідження, проведеного "Демініціативами" 7-8 грудня 2013 року, однією з основних причин виходу громадян на Євромайдан було прагнення змінити життя в Україні та владу – 49,9%.

Основне прагнення Майдану щодо зміни життя та влади так і не справдилося – це забезпечує високий потенціал повторної активності суспільства.

Розстановка сил основних гравців під час зимових подій 2013-2014 була подібною сьогоднішній – монополізовані влада, бізнес та медіа.

Проте переломний момент тоді все ж таки відбувся.

Постмайданівський етап фундаментальних змін

Виходячи з вищесказаного, позитивні фундаментальні зміни не відбудуться "самі по собі". Аналіз основних сторін, від яких можна було б очікувати змін, показує або їхню незацікавленість, або неспроможність це робити.

Проте існує велика кількість активної громадськості, яка на своєму рівні та в міру можливостей, щоденно вирішує нагальні проблеми країни, робить "добрі справи" замість неспроможної держави, просуває поодинокі зміни-заплатки на вироджену систему. Ця діяльність продовжує життя системи, але не призводить до зміни тренду деградації.

Для справжніх позитивних змін у ситуації, яка склалась, необхідна концентрація більшості активних громадян на проектуванні фундаментальних змін – нових "правил гри" у формі проекту народної Конституції.

Саме у проекті нової Конституції повинна бути побудована система позитивних та негативних стимулів, механізмів та принципів, які збалансують інтереси і можливості усіх сторін співжиття – тих самих стейкхолдерів – в Україні, створять реальне заохочення гравців до співпраці щодо розвитку країни, закладуть реальні механізми контролю та впливу народу на процеси управління в режимі реального часу, змінять модель вироблення, запровадження та контролю державної політики в бік залучення усіх заінтересованих сторін і суспільства.

Після розробки таких нових правил активним громадянам доведеться забезпечити процес інституціоналізації цих правил – забезпечити затвердження проекту народної Конституції. І знову ж таки – усупереч волі впливових гравців.

Через це процес запровадження нових правил може протікати за різними сценаріями.

Сценарій А – "Прозріння еліт"

Написаний народом проект Конституції, після оприлюднення із підписами мільйонів громадян оперативно та добровільно виноситься очільниками органів влади на всеукраїнський референдум.

Сценарій Б – "Майдан-3"

Народний проект Конституції ігнорується, обурені люди виходять на мирні Майдани, починається інформаційне протистояння, страйки, акції протесту тощо. Під натиском громадськості проект виноситься на референдум.

Сценарій В – "Червоні бригади"

Починається агресивний наступ "еліт", протистояння переростає в силову фазу, демобілізовані добровольці та територіальна самооборона починають партизанську боротьбу щодо фізичного знищення ключових гравців старої системи. Під натиском та примусом проект виноситься на референдум.

Сценарій Г – "Придушення народу та громадянська війна"

В момент та у випадку виникнення Сценарію В, істеблішмент, навчений досвідом Януковича, кидає усі сили на кроваве придушення народних сил. Боротьба за нові "правила гри" переростає у помсту і перетікає у громадянську війну.

Результати А, Б або В – означають "Початок справжньої трансформації".

Після інституалізації нових правил фундаментального рівня – ухвалення народної конституції Конституції – починається плановий процес перебудови системи законодавства, переформатування системи органів управління, оновлення персонального складу управлінців за новими правилами.

Частина старого управлінського складу відсікається запобіжниками, закладеними у нові правила. Однак в умовах, коли нові обличчя недостатньо проявлені, основний склад старої системи та афілійовані зі старими "нові" представники здійснюють реванш. Проте нові правила гри дозволяють народу оперативно реагувати на негативні ситуації та відкликати неякісних управлінців.

Триває процес невпинної ротації – доки баланс стимулів на вагах "пограбування/служіння", закладений у нові правила, змінює внутрішні установки управлінців. Останні, з надцятого разу, починають нарешті працювати у спільних інтересах і затримуються на своїх посадах.

Висновки

Отже, надія на позитивні зміни в Україні вбачається лише у концентрації зусиль громадянського суспільства, малого та середнього бізнесу, академічного середовища та поодиноких незалежних медіа за нову Конституцію України.

Саме цим, наразі слабким гравцям, які при цьому складають більшість активних проукраїнських громадян, доведеться об'єднатися для вирішального бою за зміни фундаментальних "правил гри" – впровадження народної Конституції, і далі забезпечити супровід переформатування системи і її очищення відповідно до нових правил.

Після перемоги у цих нетривалих боях точку біфуркації буде пройдено.

Україна отримає шанс виходу на траєкторію розвитку.

Цифри і факти демонструють, що інших варіантів позитивного виходу із глухого кута, який утворився – не існує.

Олексій Жмеренецький, координатор Клубу "КОЛО", спеціально для УП