Титушки. Год спустя
– Привіт свідомим журналістам від тітушок-патріотів!
– Привіт, – відповідаю здивовано. – Ти де?
– Я в АТО.
Ми не чулися майже рік. Це телефонував він, Сергій Карпенко, той самий "нетиповий тітушка", про якого я писала для "Української правди" минулого року.
У січні 2014-го, після загибелі перших протестувальників, я перестала відповідати на його дзвінки.
А Карпич, як виявилося, приблизно з того ж часу перестав їздити на Антимайдан "заробляти", або, як він це називав, "тітушкувати". За день стояння в Маріїнському парку, або пікетування польської чи американської амбасади тоді платили по 500 гривень. За ніч у наметах антимайдану – ще 270.
"Золота жила" для пришибленої злиднями провінції.
Тепер Карпич на фронті. Пішов добровольцем. Карпич любить війну – у школі він розмальовував рицарями і танками парти й обкладинки підручників.
Рік тому я кричала в слухавку, що він "покидьок, який заробляє на крові" (хоча,звісно, це було занадто сильно сказано). Тепер я молюся за нього. Тепер, коли автобус з бійцями батальйону "Полтавщина" повернеться на ротацію, розчулені земляки кричатимуть йому "Героям – слава!" .
Куди поділася багатотисячна армія тітушок, які місяцями протирали свої спортивні штани в Маріїнському парку?
Нікуди не поділася – розсіялася серед нас. І, швидше за все, зараз, через рік після Майдану, не терзається рефлексіями щодо своєї ганебної участі в історії країни. Де-юре, ці люди неосудні. Десятки чи й сотні інших тітушок, тітушок-бойовиків, які били і вбивали майданівців у Києві, Харкові, Донецьку, теж гуляють на волі.
З однієї лише Полтави і лише в грудні привозили, за моїми даними, близько 200 тітушок. Це були чоловіки віком від 20 до 40 років, спортсмени і безробітні, хлопці з кримінальним минулим і студенти з, можливо, світлим майбутнім.
Вони жили в хостелах по два-три тижні, потім їхали на ротацію і за пару тижнів знов поверталися. Були чітко поділені на групи, ніколи не знали, яке "виробниче завдання" отримають завтра.
"А якби –кажу Карпичу, – Поставили б перед вами завдання, припустімо, віддубасити групу киян, котрі повертається пізно ввечері з Майдану додому? "Ну ти знаєш, я ніколи не б'ю першим. Тільки на рингу". Але якби такий наказ усе-таки був?
Грань між безпринципністю і злом тонка. У справі побиття Ігора Луценка та Юрія Вербицького, наприклад, проходить чоловік, який надав свій гараж для їх катування.
Десь в чомусь подібну історію я чула влітку від свого колеги. Його батько до останнього не тікав з ДНР, бо "заробляв" – надавав вікно своєї квартири на сьомому поверсі для "роботи" снайпера, 300 гривень за добу з одного вікна.
Тітушки – що "мирні", що "бойові" - мають спільні риси: це анонімність і цинічність. Природа масового "тітушкування" в Маріїнському парку – на позір економічна, їх привело до Києва безробіття і шанс легко підзаробити.
Використовувати проплачені масовки молодиків проти політичних опонентів та для застрашення громадськості – це ноу-хау Януковича. "Пратітушки" уперше з'явилися навесні 2002 року.
Саме тоді Віктор Федорович був головою Донецької ОДА і знайшов спосіб завадити передвиборчій поїздці "Нашої України" до шахтарської столиці. "За воротами аеропорту я опинився в кількатисячному натовпі, це були молоді люди, переважно 18-20 років…Я мав пройти крізь цей натовп, – згадує в книзі "Недержавні таємниці" колишній президент Віктор Ющенко. – Підходиш до них, питаєш: "Чого ви такі злі? Що я зробив поганого у вашому житті?" Мовчать. Нахилені до тебе лоби, насуплені брови, очі злі… Знов питаю. У відповідь – поодинокий вигук "фашист" з-за спин задніх рядів. Мене ця ситуація… емоційно вбила. Це була якась патологія"
Донецькі тітушки були використані також на початку Помаранчевої революції, а пізніше, за президентської каденції Януковича, вони стали всеукраїнською практикою політичної боротьби.
Минуло 12 років. Тітушки почали вбивати людей не лише "емоційно".
Злочин
Крім львів'янина Юрія Вербицького та журналіста В'ячеслава Веремія, озброєні найманці вбили ще, ймовірно, з десяток майданівців.
Якщо картина загибелі Вербицького та Веремія досить детально реконструйована слідством, то подробиці масових вбивств у Маріїнському парку вдень 18 лютого та на "верхній барикаді" на Інститутській, досі не з'ясовані.
У цих побоїщах брали участь і тітушки, і спецпризначенці. Це об'єктивно вкрай складна задача – встановити, хто, кого, куди, чим вдарив у хаосі кривавого побоїща, і чий саме удар чи постріл став фатальним.
Також загадковими, принаймні допоки триває слідство, залишаються подробиці розстрілу тітушками майданівців на Софійській та Михайлівській площах у ніч проти 19 лютого. Тіла декотрих з них забрали до 17-ої лікарні, декотрих – зносили до Михайлівського собору, туди ж доправляли і загиблих на Майдані та в Будинку профспілок.
Тому навіть Генпрокурор Віталій Ярема, говорячи про цю трагедію кілька місяців тому, не міг назвати точну кількість жертв, він казав про "п'ять-сім осіб".
Є вбивства, які,скоріш за все, можна "приписати" саме тітушкам, а не "Беркуту". Наприклад, майданівця Віктора Прохорчука знайшли увечері 18 лютого у дворах середмістя з перерізаним горлом. Проте деякі бандити були озброєні не лише битками і кастетами.
Зовсім нещодавно, 2 лютого цього року, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що версія про те, що тітушкам видавали зброю зі складів МВС у Святошиному, знайшла підтвердження. "Вилучено зброю, яку використовували при нападах у Маріїнському парку та на Софійській площі... Зброю видавали через тодішнього начальника тилового забезпечення МВС Павла Зінова", – запевнив Аваков.
Однак документацію про те, скільки зброї числилося на складі, було знищено. Тобто вже неможливо встановити, скільки автоматів було роздано "на руки". Звідси народжується нехороше припущення, що нерозкриті смерті від вогнепалів можуть бути покладені на карб невловимим тітушкам.
 |
Покарання
За рік, що минув, під арешт потрапили тільки одиниці з числа ті тушок "Ми затримали 13 активних учасників тих подій з числа так званих тітушок. Стосовно решти десяти осіб, їх процесуальний статус буде визначено слідством ГПУ…", – повідомив у лютому Аваков..
Ще навесні міністр Аваков, і генпрокурор Махніцький, а потім його наступник Ярема розповідали пресі про злочинну групу у складі приблизно 11 осіб, причетну, ймовірно, до вбивств Веремія та Вербицького. Але на сьогодні в очікуванні судового вердикту в СІЗО опинився… тільки один підозрюваний.
Йдеться про такого собі "Медвідя", що фігурує у справі щодо викрадення Луценка з Вербицьким і відіграє в ній далеко не визначальну роль. Було затримано ще одного фігуранта цієї справи - Віктора Тиднюка, що був за кермом автівки, на якій Луценка з Вербицьким вивозили з Жовтневої лікарні. Також Тиднюк нібито надавав свій гараж, де катували активістів.
Проте наш найгуманніший у світі суд відпустив Тиднюка під домашній арешт, а у середині жовтня підозрюваний благополучно утік, інсценувавши власне викрадення. Годі й говорити, що решта підозрюваних кинулися "у біги" ще раніше.
Схожа ситуація і з покаранням причетних до вбивства журналіста В'ячеслава Веремія.
Єдиний, хто отримав повістку "на руки", – це колишній спортсмен, керівник охоронної фірми Юрій Крисін. Слідство встановило, що це не він завдав Веремію смертельних ударів, а тому із СІЗО Крисіна відпустили під підписку про невиїзд. Убивця журналіста, за версією суду, кримінальник Джалал Алієв – давно втік з України.
"Я впевнений, ці люди (фігуранти справи Луценка-Вербицького – Авт.) причетні до вбивства Веремія. На жаль, в обвинувальних паперах це виглядає, скоріше, як випадковий збіг обставин. Не показано, що у них були дуже серйозні замовники і що це була система", – стверджує нині вже народний депутат Ігор Луценко.
"Із обвинувачення не випливає, що Тиднюк і Медвідь здійснювали злочин у складі організованої злочинної групи. Тобто слідство не вважає, що дана група тітушок була зорганізована, – каже адвокат Луценка та родини Вербицького Євгенія Закревська. – Досі слідство не вчинило необхідних дій для перевірки наявної в матеріалах справи інформації щодо замовлення даного злочину працівниками МВС, зокрема міністром Захарченком"
Насправді імена замовників називають. Але тільки на прес-конференціях. Арсен Аваков для унаочнення матеріалу склав схему, з якої видно будову спруту, що керував тітушками-бойовиками.
Цікаво, що на цій схемі Крисіна представлено поруч з Кошелєвим як організатора середньої ланки тітушок, тоді як де-факто він проходить тільки у справі Веремія як співучасник, той, хто "один раз ударив биткою".
Не знайшли у цій схемі відображення ще два персонажі, яких минулого року неодноразово згадували у контексті організації тітушок і Аваков, і Ярема.
Йдеться насамперед про члена ОЗГ 90-х років, а в останні часи спиртового бонзу Олексія Чеботарьова. Називали також прізвище депутата-"регіонала" Юрія Іванющенка, в офісі якого, розташованому неподалік Софіївської площі, начебто переховувалися і отримували зброю бандити 18-19 лютого. Ці прізвища лунали часто навесні минулого року, проте згодом згадувалися все рідше.
Показовим ляпасом Авакову, а побічно – і всім зусиллям нової влади щодо розслідування злочинів проти учасників Майдану – стала поява в ефірах розшукуваного Віктора Зубрицького. Керівник медіахолдингу "Контакт", якого віднедавна титрують як креативного продюсера телеканалу "112", заперечує всі звинувачення очільника МВС.
Він не обмежився контратаками через скайп та фейсбук, і подав позов за наклеп. І в червні минулого року навіть виграв суд. Після останньої презентації "списку Авакова", вже в лютому цього року, Зубрицький заявив про чергову позовну заяву.
Інтерпол розшукує Зубрицього по світах, а тим часом Зубрицький позивається до Авакова в Печерському райсуді Києва…
До речі, про міжнародний розшук. У МВС вважають, що втікачі від правосуддя, найвірогідніше, осіли в Росії або в Криму. "Спершу треба встановити їх точне місцезнаходження, потім – надіслати офіційний запит до правоохоронних органів Росії з проханням про видачу підозрюваних у злочинах правоохоронним структурам України, - пояснює мені колишній речник одного з главків МВС. – Якщо місцезнаходження ми не знаємо, то слати запит немає сенсу. Але в такому разі не можна й стверджувати, що Росія не хоче видавати Україні підозрюваних у злочинах на Майдані".
Водночас, мій співрозмовник припускає, що "рядові" тітушки-убивці не втекли закордон, а переховуються в Україні.
"Гроші, документи, зв'язки, все це для багатьох "низових" ускладнює втечу, – каже відставний міліцонер. – Думаю, дехто осів десь спокійно у якійсь глухомані, як… ну як Пукач, наприклад. Сидить і чекає кращих часів".
А хтось, як мій знайомий Сергій Карпенко, в той же час воює на Сході.
Олена Зварич, для УП
