Новое правительство: комментарий с Майдана

Новопризначений Кабінет міністрів України заслуговує на те, щоб присвятити йому детальний коментар.

1. Склад нового уряду надихає, адже в ньому ми знаходимо досить багато відомих незалежних професіоналів. Більше того, громадянське суспільство в захваті від певних імен. Годі було би мріяти про такий уряд ще рік тому, і жоден з попередніх урядів не витримує порівняння з ним за рівнем професіоналізму.

Країна конче потребує реформ, але реформи роблять лише професіонали, а не політики. І ми бачимо, що певні політичні сили прислухалися до голосу розуму та закликів громадянського суспільства і запропонували на міністерські посади кращих незалежних фахівців, а не політичних висуванців.

Така позиція заслуговує на повагу.

2. Водночас інші політичні сили залишилися на старих позиціях і висунули на урядові посади політиків, що часто не мають жодного відношення до сфер свого керівництва, аби лише заповнити партійні квоти.

Зрозуміло, що ці люди будуть служити інтересам своїх партій та їхніх спонсорів, а не інтересам України та справі реформ. І це означає, що уряд буде пошитий з клаптів: половина міністрів прагнутиме зламати стару систему, половина — зберегти її.

Це надзвичайно гальмуватиме уряд, адже він приймає рішення більшістю голосів.

3. З цієї точки зору, викликає сумнів сам квотний принцип формування уряду.

У надзвичайно важкий для країни час, коли сама українська державність знаходиться під загрозою, політики не знайшли в собі сил погодити цілісний монолітний уряд реформ, а за звичайною схемою нарізали собі шматки урядового пирога.

Знову повторюся, заслуговує на повагу позиція тих політичних сил, які своїм правом заповнити ці квоти поступилися на користь незалежних високопрофесійних урядових менеджерів. І викликає подив позиція тих політичних сил, які цього не зробили. Хоча ні, у певних випадках подиву нема, ми іншого від них і не очікували.

4. У такому клаптевому уряді, зрозуміло, надзвичайно важливою є позиція прем’єр-міністра. Саме він є диригентом оркестру. Саме його позиція визначатиме, яка із двох протилежних сил переможе — сила змін на краще чи сила консервації старого.

Прем’єрська робота Арсенія Петровича Яценюка викликає мішані відчуття: з одного боку, є неоціненним його внесок у збереження країни в якості керівника уряду національного порятунку - будемо чесними і назвемо уряд перших місяців тими високими словами, на які він заслуговує. З іншого боку, повністю згаяно всі шанси на проведення реформ, які були в розпорядженні уряду в ці перші місяці.

Уряд національного порятунку та уряд реформ — це абсолютно різні підходи до державного управління. Чи вдасться стрімко змінити стиль роботи?

5. Надзвичайно важливими будуть зміни у порядку роботи Кабінету міністрів.

Для ефективного проведення реформ потрібно буде змінити нормативну базу, якою уряд керується у своїй роботі, та вдосконалити процедури. І з цього треба починати, інакше все гальмуватиметься з першого дня.

Про електронний документообіг навіть не варто згадувати: бюрократи середньої ланки вміють робити з паперовими документами такі дива, що досвідчений цирковий ілюзіоніст може лише позаздрити.

6. Інший надзвичайно важливий фактор — це команди кожного з міністрів.

Ми бачили, яка доля спіткає міністрів-одинаків: система або швидко перетравлює їх (як кажуть в народі, кого вкусила Гідра, той сам стає частиною Гідри), або ізолює та врешті викидає назовні.

Одинакам у цій епічній битві нема чого робити: міністр стає ефективним лише тоді, коли діє у злагоді із заступниками та керівниками ключових департаментів. Подивимося, як складеться у цьому випадку. Є сумніви.

7. Дуже багато слів чомусь сказано про іноземців в уряді. Не зрозуміло, чому це ображає національну гордість деяких коментаторів.

Для проведення реформ нам потрібні найкращі професіонали, яких ми можемо знайти, а їхня національність не має значення. Досвід інших країн світу доводить ефективність такого прагматичного кроку.

До речі, Каха Бендукідзе свого часу приїхав до Грузії з Росії. Отже, сміливий крок президента та його команди, з точки зору професійного підходу, заслуговує на неабияку повагу.

8. Інше питання, навколо якого зламано чимало списів, — Міністерство з питань інформаційної політики.

Безумовно, в умовах важкої інформаційної війни із сильним і підступним агресором конче необхідний орган пропаганди та контрпропаганди. Але ж, погодьтеся, потрібно було від самого початку пояснити народу його функції та сферу діяльності, бо така назва може приховувати все що завгодно.

І тому я повністю на боці тих журналістів та громадських активістів, які обурилися новим міністерством, вбачаючи в ньому загрозу свободі слова.

Нам давно потрібна державна інформаційна політика, натомість політична еліта за 9 місяців змогла народити не політику, а лише міністерство, і хто знає, чи не стане воно гіршою реінкарнацією сумнозвісної комісії з питань моралі.

Нова установа не пройшла своє перше випробування. Чоботар виявився без чобіт. Міністерство інформаційної політики провалилося в своїй інформаційній політиці. Це треба негайно виправляти, інакше підриватиме основи довіри до уряду в цілому.

9. Найбільшою вадою процесу призначення нового уряду, зрозуміло, стала його непрозорість.

Політики ще не зрозуміли, які високі вимоги висуває суспільство після Майдану. Політична система гальмує і не встигає за запитами суспільства, якому вже мало того, що кадрова якість Уряду незрівнянно вища.

Вимога відкритих дебатів залишилася без відповіді. Процес йшов кулуарно, по-старому, як завжди.

10. Але натомість надихає той факт, що цього разу ми не побачили звичайних політичних перегонів за міністерські портфелі.

Зазвичай є величезна кількість бажаючих потрапити в уряд, ніби там медом намазано. І таки було намазано, ми ж знаємо. Цього разу ніхто не хотів попасти в уряд - звичайно, виключення існують, але їх мало, і це не дуже розумні люди, бо ще не зрозуміли: час змінився.

Адже робота в уряді реформ — це страшенний виклик і неймовірно важка робота, це найбільше професійне досягнення для фахівця і політична смерть для політика, і дивно, що дехто ще цього не усвідомив.

На таку роботу треба умовляти й умовляти. Добре, що низку хороших людей вдалося умовити. Але відсутність черги бажаючих свідчить: справи пішли на краще, бо політики зрозуміли, що корупційні схеми будуть придушені.

11. Уряд отримав сильний політичний мандат довіри від парламенту. Але йому буде надзвичайно важко, і тому ще потрібен мандат довіри від суспільства.

Уряду бракуватиме сили перемогти Гідру старої системи, але він має спиратися на громадянське суспільство і черпати його силу.

Сміливе залучення фахівців із бізнес-спільноти та експертних співтовариств, відкрита публічна комунікація щодо реформ, постійне звертання до народу із поясненням стану справ і перспектив на краще — це визначатиме успішність нового уряду.

12. Організоване громадянське суспільство неодноразово заявляло про свою позицію на підтримку майбутнього уряду реформ, і цей час настав.

Але будемо пильні й обережні: конструктивна позиція — це не бездумне схвалення, вона має поєднувати аналіз і критику, альтернативні пропозиції та безпосереднє докладання рук до роботи. Для цього ініціатива "Перший професійний уряд реформ", що об’єднала значну кількість фахових асоціацій та експертних спільнот, створює Експертний уряд.

Саме так, не тіньовий: досить уже тіньових структур у нашій державі.

Експертний уряд від громадянського суспільства зіграє роль конструктивної опозиції в умовах, коли парламентська опозиція по суті є антиукраїнською, отже, не може ефективно працювати на користь країни.

Насамкінець: цей уряд не має 100 днів. Часу обмаль, і вже перший місяць покаже, якою буде доля уряду та України. Ми зрозуміємо це за трьома простими ознаками.

А) Державний бюджет. Незбалансованість бюджету веде до економічної катастрофи вже у перші місяці прийдешнього року.

Ми не можемо дозволити собі такі фантастичні державні витрати, які не покриваються надходженнями. Про це неодноразово писали світові й вітчизняні економісти.

Різати бюджет доведеться швидко, жорстко й ефективно. Інакше цей уряд проіснує 2-3 місяці.

Б) Дерегуляція. Запустити економіку — це завдання номер один.

Україна посідає 155 місце у світі за рівнем економічної свободи. Іншими словами, наші підприємці мають долати бар’єри, вищі, ніж в будь-якій іншій країні Європи чи Азії.

Якщо не зламати ці бар’єри швидко й назавжди, економіка просто вмре під вагою проблем війни та кризи. Сотні тисяч людей опиняться на вулиці. Бюджет буде порожнім.

Дати людям свободу заробляти — з цього починається будь-яке економічне диво.

В) Реформа Кабінету міністрів. Починати завжди треба із себе. Стара неефективна державна машина гальмуватиме будь-які реформи, вона це дуже добре вміє.

Зламати стару систему пострадянських міністерств-гігантів, динозаврів давно минулої епохи, і побудувати натомість компактні, ефективні, сучасні міністерства нової країни — з цього починається стрімкий злет України.

Залишити у минулому прив’язані до ніг гирі, натомість здобути крила.

Ці три речі будуть найважливішими сигналами для народу, для економіки, для інвесторів та донорів міжнародної фінансової допомоги. Вниз або вгору. Смерть або життя. Все буде зрозуміло дуже швидко.

Сподіваймося на краще і запасаймося рукавичками — допомагати.