После Майдана

Ніхто не знає, коли закінчилася Революція.

Для когось вона завершилася смертю Нігояна, для когось – власною. Хтось поставив крапку в ній, збираючи речі в Ростов, а хтось – отримавши тепле чиновницьке крісло. Є ті, хто взяв зброю й вирушив на Схід. А є й ті, що продовжують Революцію, вдягаючи армію та переселенців.

Сотник Коля був серед тих, кого довелося змусити піти з Майдану силою.

Він пам'ятає той день у найдрібніших деталях і розповідає про них емоційно, ковтаючи слова. Йому шкода роздертих здорованями-"комунальниками" наметів та розрубаних ліжок, але найбільше засмучує відчуття того, що за півроку на Майдані систему змінити не вдалося.

Комендант Четвертої вежі Коля: "Після Майдану я став жорстокішим до влади"

Із часів Революції за Колею закріпилося друге ім'я – Рататуй. Так його назвали жінки, одного разу побачивши, як він тягне на кухню кілька величезних головок сиру.

Коли Майдан розігнали, він разом зі своєю сотнею переселився до Четвертої вежі Київської фортеці й став її комендантом.

Тепер Колі доводиться займатися вантажами трохи важчими за сир. Він та ще кілька десятків людей із самооборони Майдану збирають, організовують та супроводжують каравани з допомогою військовим, які беруть участь в АТО.

Живуть активісти у вже звичних польових умовах. Для мешканців сусіднього будинку на Печерську все це виглядає доволі підозріло. На території за розгойданим парканом зазвичай тихо. Якщо зазирнути в щілину між дошками, можна розгледіти намети на тлі занедбаної історичної будівлі.

Щоб потрапити на територію, потрібно пройти крізь великі залізні ворота.

Цього разу з характерним гарчанням у них увірвався КамАЗ із номерами "ПТН ПНХ". Із кабіни вистрибнув усміхнений високий худий чоловік у камуфляжі.

Усі, хто знаходився надворі, не приховуючи радості, кинулися до нього. Хтось міцно тиснув руку, плескав по плечах, хтось, не намагаючись стримати сліз радості, з вигуком "Живий, зараза!", застрибував прямо на гостя. Згодом увага "місцевих" переключилась на інших бійців.

Перший та другий батальйони Нацгвардії імені генерала Кульчицького приїхали на ротацію.

"Сьогодні для нас дуже важливий день! Бо отакі-от рагулі повернулися з Дебальцеве", – зі сміхом пояснив один із самооборонівців Володя на прізвисько Бандьора.

Деякі військові під час ротації не одразу їдуть додому, а приїжджають на Четверту вежу, щоб відвідати друзів-революціонерів, переночувати і далі вирушити до родини.

Для них переселенці з Майдану вже облаштували теплу кімнату відпочинку на кількадесят місць. Самі ж активісти, поки не вдарили серйозні морози, ночують у наметах та облаштовують до зими наступні приміщення. За словами коменданта вежі, ремонт у пам'ятці архітектури дозволили робити і влада, й історики. Головне – дотриматися їхньої умови й не пошкодити стіни та підлогу.

Для бійців АТО у Київській фортеці облаштували “номер люкс” з телевізором

Самооборонівці Четвертої вежі вже майже рік живуть у наметах

Імпровізований склад продуктів

 Жінкам тут не місце

Сотник Коля називає Четверту вежу "суто чоловічою територією". Жінкам бути тут дозволяють лише вдень. На кухні вони зазвичай не пораються – можуть хіба що принести харчі із собою. Основне завдання жінок-волонтерок, які приходять у Київську фортецю – сплести якомога більше маскувальних сіток та "кікімор" для військових.

За півгодини роботи із сітками від незвички починають терпнути руки. Щоправда, мерзнути вони починають раніше. Кожна з жінок витрачає на плетіння не менше 2-3 годин свого часу щодня. Працюють на свіжому повітрі. Зігріваються чаєм. За тиждень у середньому вони можуть виготовити 9 великих сіток - все залежить від кількості рук та завзяття.

Дівчата-волонтерки називають себе батальйоном "Сітка"

Під час роботи волонтерки розважаються розмовами про все на світі: про життя, війну, Європу, Леніна, політику, події в Гонконгу. Зі сміхом цитують того, хто придумав переінакшити гімн на підтримку тамтешніх протестувальників:

Ще не вмерла у Гонконзі ні слава, ні воля.
Ще нам, браття вузькоокі, усміхнеться доля.

Жінки багато співають. Інколи під гітару. А коли не співають, подумки промовляють молитви, аби їхні сітки служили ще й оберегами для військових.

Взагалі-то про дії влади й політику при журналістах і волонтери, і бійці говорять неохоче. Але про найболючіше за спільним обіднім столом не можуть мовчати.

"У сєпарів, знаєш, яке перемир'я? Взяли трьох наших хлопців у полон, відстрелили яйця. Кажуть: "Всьо, ідіть. Ви нам не потрібні. Пєрєміріє..." – розповідає Саша Робін, керівник служби охорони караванів, які відправляються з Четвертої вежі.

Він щойно повернувся із зони АТО й заїхав у фортецю розповісти про поїздку:

"Ми цього разу в такому місці були, куди місяць до солдат ніхто не приїжджав. Вони реально їдять собак. Це сім кілометрів від російського кордону. Називається Станиця Луганська. Ми до хлопців добралися, то вони так мене цілували... Дівчата мене так не цілували, як хлопці бородаті оці!"

Мешканці Четвертої вежі тримають контакт з усіма добровольчими батальйонами. Каравани з допомогою, яку передають їм волонтерські пункти та окремі громадяни, відправляють щотижня. Одні залишаються "на господарстві", інші супроводжують вантаж. Медик Андрій на прізвисько Альф не пропускає жодної поїздки. Щоразу серед бійців знаходяться ті, хто потребує допомоги лікарів, а їх на передовій не завжди вистачає.

Самооборонівці важко реагують на запитання про те, чому ж самі вони не беруть до рук зброї та не йдуть воювати, як це зробила значна кількість їхніх побратимів із Майдану.

Хтось нарікає, що не взяли, хтось коротко відповідає: "Всі там будемо". Наразі ж вони бачать свою місію в забезпеченні необхідними речами військових у найнебезпечніших точках зони АТО.

Четверта вежа – не єдине місце, куди з головної площі Києва перебазувалися члени Самооборони.

Кілька "сотень" живе на Трухановому острові. Серед них й 4-й козацький редут Майдану.

Козаки радіють, що вже отримали від київської влади дозвіл облаштувати на території острову "табір вихідного дня", де навчатимуть дітей бойовим мистецтвам, секретам виживання в лісі та виховуватимуть патріотизм. Нині ж їх нерідко можна побачити на масових акціях: запевняють, що лише на тих, які не суперечать їхнім поглядам.

На Майдані були різні люди, а Самооборона – це бренд, який після Революції теоретично має право використовувати кожен, хто до неї причетний.

Звідси, за словами коменданта Колі, й історії про те, як колишні майданівці допомагали комусь "кришувати" бізнес чи здійснювати рейдерські захоплення.

"Знаю, що багато людей з Українського дому, наприклад, зараз працюють в охоронній фірмі, використовують ім'я Самооборони, заробляють гроші, живуть у готелі "Київ", – розповідає комендант Коля. Ще однією точкою, де досі базуються хлопці з посвідченнями Самооборони, є готель "Україна".

Кожен зробив найбільш прийнятний для себе вибір. Як і політики, що підтримували Революцію. "Охоронці" Майдану кажуть, що один із небагатьох, хто не зрадив ідеї Революції – їхній колишній керівник та екс-секретар РНБО Андрій Парубій. Проте вони його зовсім не ідеалізують – мовляв кожен має право на помилку.

На території Четвертої вежі багато націоналістичної символіки – прапори, написи на воротах, стрічки. Однак до хвилі патріотизму, яка охопила Україну, активісти ставляться доволі скептично.

"Для мене справжнім ударом було, коли трафарети з обличчям Нігояна почали малювати на стінах, – каже Володя Бандьора. – Я ці жовто-блакитні кольори пережив ще в 90-х роках. Тоді так само все розмальовувалося. Що забагато, то не здорово. В моїй пам'яті людина ще жива. Голос звучить..."

"Із мого телефону Нігоян подзвонив додому і сказав родичам, що він на Майдані. Ми стояли плечем до плеча, коли почалася атака "клонів", коли на Майдан наступав "Беркут". І я тоді думав, як додому телефонувати й кому, – згадує самооборонівець. – Ми з ним стояли на 33-му посту разом. Він особисто за мене голос віддав, коли обирали ройового. Для мене особисто Майдан закінчився, коли Сєрого вбили".

Володя Бандьора: "Я бачив зародження Майдану, і бачив агонію — це було страшно. Ті палатки, що згоріли, мали згоріти".

"Без Майдану не можна було. Незважаючи на те, що війна, – підсумовує суперечку за обіднім столом один з волонтерів Четвертої вежі. – Як би ми інакше козла того могли скинуть? Далі ходити, мовчати? Знов під Росію йти? Майдан нада був. Просто трейтій Майдан нельзя допустити. Бо єслі буде трейтій Майдан, не буде України. Бо без зброї не обійдеться. А цього допустить нельзя".

Олександра Гайворонська, Дмитро Ларін, УП